Кейп-Йоркський метеорит

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Cape York
«Ahnighito» фрагмент вагою 31 т ,в Американському музеї природної історії
Тип Залізний
Структурна класифікація Середньозернистий октаедрит
Група Iron IIIAB
Склад 7,58% Ni, 19,2‰ Ga, 36,0‰ Ge, 5,0‰ Ir
Країна Гренландія
Регіон Аваната
Координати 76°08′ пн. ш. 64°56′ зх. д. / 76.133° пн. ш. 64.933° зх. д. / 76.133; -64.933Координати: 76°08′ пн. ш. 64°56′ зх. д. / 76.133° пн. ш. 64.933° зх. д. / 76.133; -64.933[1]
Дата виявлення 1894
Вага 58200 кг[1]
Інші назви Кейп-Йорк

Метеорит Кейп-Йорк — великий залізний метеорит, що впав на Землю близько 10 000 років тому. Названий так за місцем виявлення його найбільших фрагментів на острові Гренландія. Найбільший фрагмент метеорита, маса якого оцінюється в 31 т., завдяки своїй формі спочатку був відомий під ескімоською назвою «Намет», поки американці не назвали його Анігіто (Ahnighito). Розміри цього фрагменту — 3,4 x 2,1 × 1,7 м. Поряд із ним було виявлено два інших великих уламка, що одержали назви «Жінка» (3 т) та «Собака» (близько 400 кг)[2] . Протягом століть ескімоси використовували метеоритний метал в господарських цілях, обробляючи його холодним способом[3].

На початок ХХІ сторіччя метеорит експонується в залі Артура Росса Американського музею природної історії. Він настільки важкий, що лежить на шести сталевих колонах, які пронизують підлогу виставкового залу, проходять через фундамент і вбудовані в скельний підмурівок під будівлею музею.

Історія знахідки[ред. | ред. код]

Перші відомості про метеорит з'явилися 1818 року, коли шотландський мореплавець Джон Росс у пошуках Північного морського шляху виявив на західному узбережжі Гренландії невідоме до цього плем'я ескімосів. Незнайомі з обробкою металу люди, проте мали наконечники для стріл і ножі, судячи з усього, зроблені зі шматочків заліза. На питання про джерело металу ескімоси розповіли про якусь «залізну гору» (Савіксоя), відомості про розташування якої, втім, були загублені. Росс захопив з собою до Англії декілька предметів, аналіз яких показав високий відсоток вмісту нікелю — більше, ніж у будь-яких природних джерелах на Землі. Вчені дійшли висновку, що мова йде про великий метеорит, проте виявити його, незважаючи на численні спроби, не вдавалося аж до 1894 року[4].

Того року американський дослідник Арктики лейтенант Роберт Пірі після чергової невдалої спроби потрапити на Північний полюс перечікував на острові арктичну весну — найскладніший сезон для подорожі у високих широтах. До того часу ескімоси вже активно торгували з європейцями і не потребували скарбу «залізної гори». Один з них в обмін на револьвер погодився показати досліднику дорогу. 16 травня Пірі, його супутник Хью Лі (Hugh Lee) і провідник на собаках виїхали уздовж узбережжя в бік затоки Мелвілл і мису Йорк. Мандрівники рухалися по льоду моря Баффіна, уникаючи крутих берегів фіордів.

Через два дні вони все ж були змушені зупинитися в найближчому ескімоському селищі — провідник відмовився від подальшої подорожі. Лід танув и призводив до частого утворення ополонок, і люди неодноразово опинялися по пояс у воді; нічна завірюха наметала бархани снігу, які повністю вкривали іглу і собак. У селищі знайшовся інший провідник Таллакотеа (Tallakoteah) і подорож продовжилася, проте не морем, а по сильно пересіченій місцевості острова. 27 травня вони нарешті досягли одного з великих уламків, що мав назву «Жінка»; вкритий снігом, він був розташований на невеликому острові біля мису Йорк і збоку виглядав блакитною складкою на сніжній рівнині. З висоти пагорба провідник пальцем показав на розташування двох інших уламків — «Намети» і «Собаки». Згідно з його розповіді, цей об'єкт колись був жінкою-швачкою, яка зі своєю собакою жила в наметі на небі, але злий дух скинув їх на Землю[5]. Острів, на якому було виявлено метеорит, згодом назвали Савіксоя — «залізна гора».

Подальша доля[ред. | ред. код]

Менші фрагменти метеорита, Жінку і Собаку, вдалося підігнати на крижині з покладеними поверх дошками, і завантажити на пароплав Кайт (Kite) влітку наступного, 1895 року. Намет — найбільший відомий на той час метеорит, більш як у десятеро перевищував другий за розміром фрагмент — Жінку. Його вдалося завантажити на пароплав Хоуп (Hope) лише з другої спроби через два роки — 1897 року. Тоді судно підійшло до берега впритул, так від сильного пориву вітру воно могло зіткнутися зі скелею й затонути. Для доставки вантажу на берег і його завантаження на судно були використані рейки і складні гідравлічні підйомники. Коли брила нарешті опустилася на палубу, чотирирічна дочка Пірі розбила об нього пляшку вина і вигукнула щось на кшталт «а-ні-гі-то!». Назва Анігіто пристала до осколка й стала популярнішою, ніж ескімоське «Намет»[6].

У Пірі були зобов'язання перед Морісом Джесуп, банкіром і президентом Американського музею природної історії, який уже допомагав дослідникові з фінансуванням його експедицій в обмін на зобов'язання допомогти музею з поповненням його арктичної колекції[7]. Через це після прибуття в Нью-Йорк дослідник відразу ж звернувся до Джесупа, однак через винятковість знахідки й додаткові витрати запросив іще 60 тис. доларів. Винагороду 40 тис. доларів мандрівникові було виплачено лише через дванадцять років після прибуття на американську землю і п'яти років експозиції метеорита в залах музею[7].

Інші уламки метеорита було виявлено у 1911 р — 1984 р. 1963 року Ван Ф. Бухвальд (Vagn F. Buchwald) виявив великі фрагменти метеоритної речовини поблизу півострова Агпалілік. Метеорит був відомий аборигенам під назвою «Чоловік» і мав масу близько 20 т. На початок ХХІ сторіччя він експонується в Геологічному музеї Університету Копенгагена. На початок ХХІ сторіччя «Мис Йорк» — це другий за величиною метеорит (після Гоба), що зберігся на поверхні Землі, і найбільший серед тих, що перебувають у музейних експозиціях[8].


Найбільші фрагменти, що мають власні назви[ред. | ред. код]

  1. Анігіто (Наметова стоянка) — маса 30 900 кг[9]. Виявлено на Метеоритному острові в 1894 р 76°04'N — 64°58'W
  2. Жінка, 3000 кг. Виявлено в Саверулуці 1894 року (76°09'N — 64°56'W)
  3. Собака, 400 кг. Виявлено там же 1894 року
  4. Савік I, 400 кг. Виявлено в Савікуарфіке 1913 року (76°08'N — 64°36'W)
  5. Тулі, 48,6 кг. Виявлено в Тулі 1955 року (76°32'N — 67°33'W[10]).
  6. Савік II, 7,8 кг. Виявлено 1961 року в Савікуарфіці.
  7. Агпалілік (Чоловік), 20 000 кг. Виявлено поблизу Агпаліліка (76°09'N — 65°10'W) 1963 року
  8. Тунорпут, 250 кг. Виявлено 1984 року.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Cape York on the Meteoritical Bulletin Database. Архів оригіналу за 10 червня 2015. Процитовано 3 грудня 2018.
  2. ↑ Meteoritical Bulletin, no. 28, Moscow (1963)
  3. ↑ Buchwald, V F (1992). On the Use of Iron by the Eskimos in Greenland. Materials Characterization. 29 (2): 139—176. doi:10.1016/1044-5803(92)90112-U.
  4. ↑ Preston, 1993, с. 36.
  5. ↑ Preston, 1993, с. 37.
  6. ↑ Preston, 1993, с. 39—40.
  7. ↑ а б Preston, 1993, с. 35.
  8. ↑ П МУР АСТРОНОМИЯ КСЕ 3 | Электронная библиотека[недоступне посилання з квітня 2019]
  9. ↑ J. Kelly Beatty, Carolyn Collins Petersen, Andrew Chaikin. The new solar system. Cambridge University Press, 1999, ISBN 0-521-64587-5
  10. ↑ Meteoritical Bulletin Database: Thule


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кейп-Йоркський_метеорит&oldid=38185911