Конгрес танцює (фільм)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Конгрес танцює
Der Kongress tanzt
Жанр комедія, музичний фільм, історія
Режисер Ерік Чарелл
Продюсери Еріх Поммер
Ебергард Клагеманн
Сценаристи Роберт Лібманн
Норберт Фальк
У головних
ролях
Ліліан Гарві
Віллі Фріч
Конрад Фейдт
Оператор Карл Гоффман
Композитор Вернер Р. Гейманн
Художник Вальтер Рьоріг
Роберт Герлт
Ернст Штерн
Кінокомпанія Universum Film AG (UFA)
Дистриб'ютор Universum Film AG
Тривалість 85 хв.
Мова німецька
Країна Веймарська республіка Веймарська республіка
Рік 1931
Дата виходу 29 вересня 1931 (Австрія)
20 жовтня 1931 (Німеччина)
IMDb ID 0022034
Рейтинг IMDb 7.3/10 stars

«Конгрес танцює» (нім. Der Kongreß tanzt) — німецька музична комедія, поставлена режисером Еріком Чареллом у 1931 році на кіностудії УФА. В США фільм вийшов під назвою Веселий конгрес.

Сюжет[ред. | ред. код]

Відень, 1815 рік. У місті проходить Віденський конгрес — конференція, на яку з'їжджаються усі правителі Європи. Крістель, торговка рукавичками, зустрічає гостей, кидаючи квіти в розкішні карети, що проїжджають повз неї. Один з букетів потрапляє до російського імператора Олександра I, якого симпатичні панночки цікавлять більше світової політики. Залишивши замість себе на конгресі двійника на прізвище Уральський, цар інкогніто проводить час з Крістель і незабаром у велелюбного царя і бідної дівчини зав'язується роман.

Поки конгрес замість того, щоб засідати, танцює, Наполеон, що втік з острова Ельба, висаджується на берег.

В ролях[ред. | ред. код]

 Актор(ка)   Роль 
Ліліан Гарві Крістель
Віллі Фріч російський імператор Олександр I / Уральський
Отто Вальбург Бібікофф, його ад'ютант
Карл-Гайнц Шрот Пепі, його секретар
Конрад Фейдт принц Меттерніх
Ліль Даговер графиня
Маргарет Купфер графиня
Джуліус Фалкенштейн міністр фінансів

Факти[ред. | ред. код]

Фільм став однією з останніх масштабних німецьких стрічок часів Веймарської республіки та мав успіх у глядачів не лише в Німеччині, а й за її межами. Цьому сприяли поява звуку у кіно та велика кількість музичних номерів. Зігфрід Кракауер відмічає що «завдяки співучим мелодіям і дотепним сюжетним поворотам ця супер-оперета, що відрізнялася продуманістю постановки, з'єднала в собі всілякі ходи і прийоми легкого музичного жанру. Деякі з них стали зразком для наслідування. Особливо часто цитували той кадр з фільму „Конгрес танцює“, де Ліліан Гарвей, проїжджаючи сільською місцевостю, зустрічає по дорозі різних людей, що підхоплюють пісню, яку вона співає»[1].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Зігфрід Кракауер. Глава 17. Песни и иллюзии // От Калигари до Гитлера = From Caligari to Hitler. A Psychological History of the German Film. — М. : Искусство, 1977. — С. 211. — 10 000 прим.

Посилання[ред. | ред. код]