Контрактова площа, 2-Б

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Контрактова площа, 2-Б

50°27′47″ пн. ш. 30°31′12″ сх. д. / 50.46322222224999621° пн. ш. 30.52008333336111079° сх. д. / 50.46322222224999621; 30.52008333336111079Координати: 50°27′47″ пн. ш. 30°31′12″ сх. д. / 50.46322222224999621° пн. ш. 30.52008333336111079° сх. д. / 50.46322222224999621; 30.52008333336111079
Країна  Україна
Розташування Київ
Тип прибутковий будинок Києва
Стиль архітектура модерну і ампір
Архітектор Ейснер Володимир Володимирович
Дата заснування 1912
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Кам'яниця Грецького Катерининського монастиря — колишній прибутковий будинок, який разом із дзвіницею зруйнованої комуністами церкви святої Катерини, складав комплекс Грецького Катерининського монастиря на Контрактовій площі, 2-Б.

За визначенням дослідників, будівля — одна з найкращих київських споруд зламу ХІХ-ХХ сторіч[1].

1999 року за реставрацію комплекса головних архітекторів та інженерів-будівельників відзначили Державною премією у галузі архітектури.

Історія[ред. | ред. код]

Дзвіниця Катерининської церкви (справа) і прибутковий будинок

Будівлю зведено у 1912—1913 роках на замовлення Греко-Синайського монастиря за проєктом Володимира Ейснера для здачі в оренду під контори, банки, промислові виставки і склади[1].

1926 року в будинку розмістили музей промислової продукції. 1929 року приміщення передали Державному науково-дослідному інституту економіки, техніки й раціоналізації торгівлі.

Згодом будинок орендували Київський експериментальний завод харчових машин та інші установи.

Деякий час приміщення займали Театр естради й літературно-музичний театр «Діалоги»[1].

Реставрація 1994—1995[ред. | ред. код]

Відновлений портал

У 1994—1995 роках за проєктами архітекторів Юрія Дмитревича і Миколи Стеценка провели реставрацію комплексу колишнього Катерининського монастиря на замовлення управління НБУ. У ході реконструкції замінили міжповерхові перекриття, дах, вікна, двері, інженерні комунікації. Відновили декор будівлі. Водночас реставратори вирішили відмовитися від оригінального сірого тону фасадів. Натомість колишній прибутковий будинок пофарбували у яскраво блакитний колір, а дзвіницю — у зелений[2].

Постановою Кабінету міністрів України від 5 липня 1995 року будівлі передали комунальному господарству Києва для потреб управління Національного банку України по Києву та Київській області[3].

Проведені реставраційні роботи визнали вдалими. 1999 року за реставрацію і перепрофілювання комплексу колишнього монастиря під потреби банківської установи архітекторів Юрія Дмитревича, Миколу Стеценка та інженерів-будівельників Анатолія Антонюка і Володимира Марюхіна нагородили Державною премією у галузі архітектури[4].

Архітектура[ред. | ред. код]

Будинок — цегляний, п'ятиповерховий, із підвалом і бічним проїздом на подвір'я. Споруда, близька до Т-подібної форми, затиснена ділянкою забудови й сусідньою Катерининською церквою.

Володимир Ейснер вдало поєднав реалізацію можливостей нових будівельних матеріалів таких, як великі прогони бетонних перекриттів, широке стрічкове вертикальне засклення, зі стилем модерну і стилізованих форм ампірної архітектури[1].

Головний фасад й інтер'єр вестибюля оформлені доричним ордером із «трофеями» в метопах. Портал оздоблено симетричними фігурами Слави. Тинькований фасад на рівні другого поверху прикрашений декоративними портиками з вазами, аттик — грифонами й обелісками. Цоколь облицювали тесаним гранітом[1].

У будинку було центральне опалення, електричне освітлення, вантажні й пасажирські ліфти.

Точно знайдена масштабність, виразність композиції фасаду, опрацьованість архітектурних деталей, скульптурне й декоративне оздоблення виділяє пам'ятку у забудові просторої площі[1].

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]