Користувач:Arkony/Термінологія:Глосарій та покажчики підручника «Загальне мовознавство» (Кочерган, 2006)

Кочерган М. П. Загальне мовознавство: Підручник. — Вид. 2-ге, випр. і доп. — К.: Академія, 2006. — 464 с. — (Альма-матер) — ISBN 966-580-161-9 — с. 416—463

Короткий термінологічний словник[ред. | ред. код]

А[ред. | ред. код]

Абсолютні універсалії — універсалії, які не мають винятків
Аглютинативні мови — мови, в яких граматичні значення виражаються стандартними афіксами (приклейками), що механічно приєднуються до слова-основи
Аглютинація — спосіб слово- і формотворення, за якого до основи або кореня, що зберігають стабільний звуковий склад, приєднуються однозначні стандартні афікси
Агрегатування — процес утворення багатозначності слова, за якого різні слова-значення утворюються від однієї твірної основи за допомогою однакового або багатозначного афікса, а потім дві лексичні одиниці сприймаються як одне багатозначне слово
Адстрат — сукупність рис мовної системи, які з'явилися внаслідок впливу однієї мови на іншу в умовах тривалого співіснування і контактів сусідніх народів
Актанти — обов'язкові (валентні) поширювачі слова в реченні
Актуалізація — реалізація потенційних властивостей мовних елементів у мовленні
Актуальне членування речення — в комунікативному синтаксисі членування висловлення на дві частини — тему (дане, основа, відоме) і рему(нове, ядро, повідомлюване)
Актуальний синтаксис — синтаксис речення, який вивчає його актуальне членування. Див. Комунікативний синтаксис
Акцентологія — розділ мовознавства, що вивчає природу і функціонування наголосу, а також система пов'язаних із наголосом явищ мови
Аломорф — варіант морфеми, и конкретна реалізація, зумовлена її позицією у слові
Алофон — див. Варіант фонеми
Американський структуралізм — див. Дескриптивізм
Аморфні мови — мови, які не мають афіксів і тому виражають відношення між словами за допомогою поєднання слів між собою способом прилягання або за допомогою службових слів. Синоніми: кореневі мови, ізолюючі мови
Аналітизм — типологічна ознака мовної структури, що виявляється в роздільному вираженні лексичного і граматичного значень слова
Аналітичні мови — мови, яким властива тенденція до окремого (аналітичного) вираження лексичних і граматичних значень (лексичне значення виражається повнозначними словами, а граматичне — службовими словами, порядком слів, інтонацією)
Аналогія — процес формального і/або семантичного уподібнення однієї мовної одиниці до іншої
Антиномії — протилежні начала, внутрішні суперечності мови, боротьба між якими призводить до її змін
Антоніми — різні за звучанням слова, які мають протилежні, але співвідносні значення
Антропоцентризм — мовознавчий напрям, який мовні явища розглядає через призму людського чинника і вивчає мову з метою пізнання її носія — людини
Апостеріорні мови — штучні мови, створені за зразком природних мов
Апріорні мови — штучні мови, позбавлені зв'язку з природними
Ареальна лінгвістика — розділ мовознавства, який на основі методу картографування мовних явищ вивчає їх територіальне поширення. Синоніми: лінгвогеографія, просторова лінгвістика
Артикуляцїйно-акустичні прийоми — прийоми вивчення звуків у фізіологічному (артикуляція — місце і спосіб творення звуків) і фізичному (участь голосу і шуму, тембр, тон тощо) аспектах
Архетип — див. Праформа
Архісема — сема, спільна для певного лексико-семантичного поля чи тематичної групи лексики
Архіфонема — абстрактна фонологічна одиниця, яка конструюється на основі сукупності диференційних ознак, спільних для двох фонем у позиції їх нейтралізації
Асиметричний дуалізм мовного знака — непаралельність плану вираження і плану змісту мовного знака, суть якого полягає в тому, що позначувальне прагне мати інші значення, а позначуване (значення) прагне виразитися іншими знаками
Асиміляція — артикуляційне уподібнення одного звука до іншого в мовленнєвому потоці в межах слова або словосполучення
Асоціативний експеримент — психолінгвістичний експеримент, суть якого полягає в анкетуванні мовців для виявлення асоціацій (реакцій), які в них викликають мовні одиниці (стимули)
Аспектологія — розділ граматики, який вивчає дієслівний вид і всю сферу видових і суміжних із ними значень, що мають у мові те чи інше вираження
Атомізм — дослідницький підхід, за якого окреме явище мови вивчається незалежно від інших, без врахування його системних зв'язків у структурі мови
Атрибут — див. Означення
Афазія — повна або часткова втрата здатності говорити або розуміти мову внаслідок ураження мовних центрів
Афікс — службова морфема, приєднана до кореня, яка виражає граматичне і словотвірне значення
Афіксація — спосіб словотворення за допомогою афіксів

Б[ред. | ред. код]

Багатомірні опозиції фонем — опозиції, в яких спільні ознаки двох фонем повторюються в третій фонемі
Безеквівалентна лексика — слова певної мови, що позначають специфічні явища культури і не мають однослівного перекладу на іншу мову
Білатеральна теорія знака — теорія, згідно з якою знак є двосторонньою одиницею, що має план вираження і план змісту
Білінгвізм — практика індивідуального або колективного використання двох мов у межах однієї державної чи соціальної спільноти у відповідних комунікативних сферах
Біт — одиниця вимірювання кількості інформації в двійковій системі
Біхевіоризм — система поглядів на суть і функції мови, яка бере свій початок в одному з напрямів психології, в основі якого лежить розуміння поведінки людини як сукупності рухових, вербальних та емоційних реакцій на певні стимули і заперечення свідомості як предмета психологічного дослідження
Борейська теорія — див. Ностратична теорія

В[ред. | ред. код]

Варіант фонеми — конкретний звук, в якому реалізується фонема; представник, маніфестант фонеми. Синонім: алофон
Висловлення — одиниця мовлення, побудована за законами відповідної мови; речення, що розглядається в комунікативному аспекті
Вільне варіювання мовних одиниць — стан мовних одиниць, коли вони трапляються в тому самому оточенні і при цьому не розрізняють значень
Вільний асоціативний експеримент — методика психолінгвістичного опитування (анкетування), за якої реципієнти відповідають на слово-стимул одним словом, яке першим спало на думку, або кількома словами, що виникли у свідомості за певний час
Внутрішнє мовлення — використання у процесах розумової діяльності психічних відображень мовних знаків (слів і речень) без вимовляння їх уголос і без писемної фіксації
Внутрішні причини мовних змін — причини, закладені в самій мові, в її системі; суперечності, боротьба між якими спричиняє мовні зміни
Внутрішня лінгвістика — галузь мовознавства, яка вивчає системні відношення мовних одиниць без звертання до зовнішньолінгвальних чинників
Внутрішня флексія — чергування звуків у корені слова, які виражають відмінності граматичних форм; спосіб вираження граматичного значення за допомогою чергування звуків
Внутрішня форма слова — семантична і структурна співвіднесеність морфем слова з іншими морфемами цієї ж мови; ознака, покладена в основу номінації при творенні нового лексичного значення слова
Волюнтативна функція мови — функція волевиявлення мовця, впливу на слухача

Г[ред. | ред. код]

Гаплологія — випадіння внаслідок дисиміляції одного з двох сусідніх однакових або подібних складів
Генеалогічна класифікація мов — вивчення і групування мов світу на основі споріднених зв'язків між ними (спільного походження від прамови)
Генеративізм — напрям у мовознавстві, який визнає пріоритет дедуктивного підходу до вивчення мови над індуктивним, інтерпретує мову як феномен психіки людини і опрацьовує формальні моделі процесів породження мовних конструкцій. Синоніми: породжувальна лінгвістика, генеративна лінгвістика
Генеративна лінгвістика — див. Генеративізм
Генетичне мовознавство — історичне мовознавство
Герменевтика — теорія тлумачення рукописних і друкованих текстів
Гіперонім — слово — родова назва
Гіпонім — слово — видова назва
Гіпонімія — одне з основних парадигматичних відношень в лексико-семантичній системі — ієрархічна організація її елементів, яка ґрунтується на родо-видових відношеннях. Синонім: квазісинонімія
Гіпотеза вроджених мовних структур — гіпотеза Н. Хомського, суть якої зводиться до того, що мовні структури не набуваються через досвід, а народжуються разом із людиною й існують у кожного індивіда в потенції
Гіпотеза лінгвальної відносності — концепція, згідно з якою структура мови визначає структуру мислення і спосіб пізнання світу. Синонім: гіпотеза Сепіра — Уорфа
Гіпотеза Сепіра — Уорфа — див. Гіпотеза лінгвальної відносності
Гіпотетико-дедуктивний метод — метод, який полягає у висуненні припущення (гіпотези) і його наступній експериментальній перевірці
Глибинна структура — у теорії трансформаційних породжувальних граматик спосіб абстрактного опису побудови речення, який дозволяє відобразити смислову близькість речень, що мають одні й ті самі лексичні одиниці й розрізняються лише деякими граматичними значеннями
Глибинний синтаксис — використовуваний у теорії трансформаційних породжувальних граматик (генеративній лінгвістиці) спосіб абстрактного опису семантичної структури речення
Глосематика — лінгвістична течія структуралізму, яка трактує мову як абстрактну структуру й описує її суто формальними способами без звертання до її субстанцій (реального змісту і звучання). Синоніми: копенгагенський структуралізм, датський структуралізм
Глотогенез — процес становлення людської природної звукової мови
Глотогонічна теорія — теорія походження і розвитку мови М. Я. Марра, згідно з якою всі мови пройшли у своєму розвитку аморфну, аморфно синтетичну, аглютинативну і флективну стадії
Глотогонія — походження мови, а також розділ мовознавства, що вивчає походження і розвиток мови
Глотохронологія — розділ порівняльно-історичного мовознавства, який досліджує швидкість мовних змін і визначає на цій основі час розділення споріднених мов та ступінь близькості між ними
Гносеологічна функція мови — пізнавальна функція (мова як інструмент пізнання світу). Синоніми: пізнавальна функція, когнітивна функція
Градуальна сема — сема, яка не представляє якоїсь нової ознаки, а лише ступінь вияву, інтенсивність тієї ж ознаки, що є і в інших близьких за значенням словах
Градуальні опозиції фонем — протиставлення фонем за різним ступенем (градацією) однієї й тієї самої ознаки
Граматика — мистецтво читати і писати букви — 1) будова мови, тобто система способів словотворення, морфологічних категорій і форм, синтаксичних категорій і конструкцій; 2) розділ мовознавства, що вивчає граматичну будову мови
Граматична категорія — система протиставлених один одному рядів граматичних форм з однорідними значеннями
Граматичне значення — узагальнене, абстрактне мовне значення, властиве багатьом словам, словоформам, синтаксичним конструкціям і яке має у мові своє регулярне (стандартне) вираження
Грамема — 1) компонент граматичної категорії, видове поняття щодо граматичної категорії як родового поняття; 2) елементарна одиниця граматичного значення

Д[ред. | ред. код]

Датський структуралізм — див. Глосематика
Дедуктивні універсалії — універсалії, які встановлюються шляхом припущення і які є обов'язковими для всіх мов
Дедукція — спосіб дослідження, який полягає в переході від загального до окремого; одна з форм умовиводу, за якої на основі загального правила з одних положень, як істинних, виводиться нове істинне положення
Делімітативна функція фонем — розмежувальна функція; функція, що вказує на межі слів
Денотат — предмет чи явище навколишньої дійсності, з яким співвідноситься певна мовна одиниця; те, що можна назвати певним іменем
Дериватологія — див. Словотвір
Дериваційне значення — див. Словотвірне значення
Деривація — див. Словотвір
Дескриптивізм — лінгвістична течія структуралізму, для якої характерний формальний підхід до вивчення мовних фактів на основі їх дистрибуції (сполучуваності одиниць, їх місця у мовленні стосовно інших одиниць тощо). Синонім: американський структуралізм
Детермінація — однобічна залежність, за якої один із двох членів синтагматично визначає інший, а не навпаки
Диглосія — мовна ситуація, за якої в одному суспільстві існує дві мови або дві форми однією мови, що виконують відмінні функції
Диз’юнкція фонологічна — протиставлення фонем за декількома диференційними ознаками
Диктум — фактичний зміст речення (висловлення)
Дисиміляція — розподібнення артикуляції двох однакових або подібних звуків у межах слова, втрата ними спільних фонетичних ознак
Дискурс — текст у сукупності прагматичних, соціокультурних, психологічних та інших чинників; мовлення, «занурене в життя»
Дистинктивна функція фонем — функція, яка полягає у фонетичному розпізнаванні і семасіологічному ототожненні/розрізненні слів і морфем
Дистрибутивний аналіз — одна з основних методик визначення і класифікації одиниць мови в дескриптивній лінгвістиці, яка базується виключно на розподілі одиниць відносно одна одної у потоці мовлення, вивченні оточення (дистрибуції) аналізованої одиниці
Дистрибутивний синтаксис — синтаксис, предметом якого є валентність, реляційні й дистрибутивні властивості слова. Синонім: структурний синтаксис
Дистрибуція — узагальнена сукупність усіх оточень, у яких трапляється одиниця мови — фонема, морфема, слово і т. д., на відміну від оточень, у яких вона траплятися не може
Диференційна сема — сема, за якою розрізняються слова певного лексико-семантичного поля
Диференційні ознаки фонем — розрізнювальні ознаки; ознаки, за якими протиставляються фонеми
Діалексія — лексемні розходження у двох зіставлюваних мовах
Діалект — різновид певної мови, який є засобом спілкування людей, тісно пов'язаних територіально, соціально або професійно (територіальний діалект, соціальний діалект)
Діалектизми — фонетичні, морфологічні, синтаксичні й лексичні особливості, властиві окремим діалектам (і відсутні в літературній мові)
Діалектологічний атлас — систематизоване зібрання карт, які показують поширення діалектних особливостей певної мови на всій території и побутування
Діалектологія — розділ мовознавства, що вивчає територіальні (місцеві) говори певної мови
Діаморфія — розходження на морфологічному рівні в зіставлюваних мовах
Діасемія — семантичні розходження у зіставлюваних мовах
Діафонія — розходження на фонологічному рівні в зіставлюваних мовах
Діахронічне мовознавство — мовознавство, яке розглядає мову в її історичному розвитку. Синонім: історичне мовознавство
Діахронічний словотвір — словотвір, який вивчає шляхи виникнення похідних слів у різні періоди розвитку мови та їх етимологічну словотвірну будову, а також історичні зміни словотвірної структури слів
Діахронічні універсалії — спільні властивості в розвитку всіх або більшості мов
Діахронія — 1) історичний розвиток мови; 2) дослідження мови в часі, в її історичному розвитку
Діереза — викидання звука чи складу в слові для зручності вимови
Додаткова дистрибуція — див. Доповняльна дистрибуція
Доповняльна дистрибуція — дистрибуція, за якої мовні одиниці не трапляються в однакових оточеннях. Синонім: додаткова дистрибуція

Е[ред. | ред. код]

Евфемізми — емоційно нейтральні слова або вирази, вживані замість синонімічних їм слів або виразів, які здаються мовцеві непристойними, грубими чи нетактовними
Еквіполентні опозиції фонем — опозиції, в яких обидва члени логічно рівноправні, тобто не характеризуються ні різним ступенем якоїсь однієї ознаки, ні наявністю в одному з членів опозиції ознаки, якої не має інший член опозиції
Екзотизми — слова, запозичені з маловідомої мови і вживані для надання мовленню особливого (місцевого) колориту
Експансіонізм — використання здобутків інших наук для пояснення мовних явищ; вихід лінгвістики (когнітивної) в інші науки
Експланаторність — принцип пояснення мовних явищ
Експонент — план вираження мовного знака, позначувальне
Екстралінгвальні причини мовних змін — див. Зовнішні причини мовних змін
Елементарні універсалії — універсалії, які стверджують наявність або відсутність чогось у всіх мовах. Синонім: прості універсалії
Емічний рівень — мовний рівень на відміну від мовленнєвого
Емотивна функція мови — функція вираження почуттів і емоцій
Енантіосемія — наявність у слові протилежних (антонімічних) значень; внутрішньослівна антонімія
Ентропія — міра невизначеності ситуації (обсягу недостатньої інформації), яка залежить від кількості знаків у коді й імовірності їх появи в тексті
Епентеза — поява у словах неетимологічного звука між двома іншими для полегшення переходу між артикуляціями різних звуків
Епідигматика — один із трьох аспектів системного вивчення лексики, який визначається асоціативно-дериваційними зв'язками між словами за формою і за змістом
Ергативні мови — мови, в яких речення з перехідними і неперехідними дієсловами мають різну структуру: суб'єкт при неперехідному дієслові оформляється як об'єкт при перехідному, а суб'єкт при перехідному дієслові стоїть в особливому (ергативному) відмінку.
Естетична функція мови — функція вираження і виховання прекрасного. Синонім: поетична функція
Етимологія — 1) походження слів; 2) розділ мовознавства, який вивчає походження слів
Етнолінгвістика — напрям у мовознавстві, який вивчає мову в її зв'язках з культурою, взаємодію мовних, етнокультурних і етнопсихологічних чинників у функціонуванні та розвитку мови

З[ред. | ред. код]

Закон економії сил — див. Закон мовної економії
Закон мовної економії — прагнення мовця зекономити зусилля при користуванні мовленням як одна з причин мовних змін. Синоніми: закон економії сил, теорія мінімального зусилля
Закон Ципфа — лінгвостатистичний закон, згідно з яким відношення рангу слова в частотному словнику до частотності слова в мові становить постійну величину (константу)
Зворотна деривація — див. Зворотне словотворення
Зворотне словотворення — різновид морфологічного способу словотворення, наслідком якого є лексична одиниця, що за структурою простіша від твірного слова. Синоніми: зворотна деривація, редеривація
Звукові закони — див. Фонетичні закони
Звукосимволізм — закономірний, не довільний, фонетично мотивований зв'язок між звучанням і значенням слова. Синоніми: звуковий символізм, фонетичний символізм, символіка звука
Зіставне мовознавство — мовознавча дисципліна, яка вивчає дві чи більше мов з метою виявлення їх подібностей і відмінностей на всіх рівнях мовної структури. Синоніми: контрастивна лінгвістика, конфронтативна лінгвістика
Зіставний метод — сукупність прийомів дослідження й опису мови через її системне порівняння з іншою мовою з метою виявлення її специфіки. Синоніми: контрастивний метод, типологічний метод
Знак — матеріальний, чуттєво сприйманий предмет, який є представником іншого предмета і використовується для отримання, зберігання і передачі інформації
Знак-індекс — знак, пов'язаний з позначуваним предметом, як дія зі своєю причиною. Синоніми: знак-прикмета, знак-симптом
Знак-копія — відтворення, репродукція, подібна на позначуваний предмет
Знак-прикмета — див. Знак-індекс
Знак-сигнал — знак, який вимагає після себе певних дій, реакції
Знак-симптом — див. Знак-індекс
Знаковий рівень мови — рівень мови, на якому її одиниці виступають як знаки (словосполучення, слова і морфеми)
Зовнішнє мовлення — мовлення у власному сенсі (втілене у звуки, таке, що має звукове вираження)
Зовнішні причини мовних змін — причини, які знаходяться поза мовою; суспільно-політичні, економічні, історичні, географічні та інші чинники, пов'язані з розвитком і функціонуванням мов. Синонім: екстралінгвальні причини
Зовнішня лінгвістика — галузь мовознавства, яка вивчає сукупність етнічних, суспільно-історичних, соціальних, географічних та інших чинників як нерозривно пов'язаних з розвитком і функціонуванням мови

І[ред. | ред. код]

Ідеалізована когнітивна модель — усі уявлення про предмет (об'єкт) зразу, в цілому; нерозчленований образ, який зумовлює певну поведінку (рольову структуру) мовного знака
Ідеографічні словники — словники, що подають лексичний склад мови за семантичними розрядами (поняттєвими рубриками). Синоніми: ідеологічні словники, тематичні словники, тезауруси
Ідеологічні словники — див. Ідеографічні словники
Ієрархічні відношення у мові — відношення структурно простіших одиниць до складніших: фонеми до морфеми, морфеми до лексеми, лексеми до речення
Ієрогліф — графічний знак, у зображенні якого зберігається деяка символічна подібність із зображуваним предметом
Ізафет — атрибутивне словосполучення в тюркських мовах, що складається з двох іменників, перший з яких є означенням, але показник зв'язку знаходиться в другому (головному, стрижневому) слові
Ізоглоса — лінія, якою на лінгвістичних картах позначають межі поширення певного мовного явища
Ізольовані опозиції фонем — опозиції, які властиві тільки даній парі фонем, тобто більше ніде не повторюються
Ізолюючі мови — мови, які не мають афіксів і граматичні значення виражають способом прилягання одних слів до інших або за допомогою службових слів. Синонім: кореневі мови
Іллокуція — відношення мовлення до мети, мотивів і умов здійснення комунікації
Імплікаційні універсалії — універсалії, які стверджують певну залежність між різними мовними явищами. Синонім: складні універсалії
Індекс деривації — відношення числа словотвірних морфем до числа слів
Індекс синтетичності — відношення числа морфем до числа слів
Індоєвропейські мови — родина споріднених мов, до якої входять індійська, іранська, слов'янська, балтійська, германська, романська, кельтська, грецька, албанська, вірменська групи мов
Індуктивні універсалії — універсалії, які встановлюються емпірично і є в усіх відомих мовах
Індукція — прийом дослідження, за якого на підставі вивчення окремих явищ робиться загальний висновок про весь клас цих явищ, узагальнення результатів окремих конкретних досліджень
Інженерна лінгвістика — див. Обчислювальна лінгвістика
Інкорпорація — спосіб синтаксичного зв'язку компонентів словосполучення або всіх членів речення, за якого компоненти поєднуються в єдине ціле без формальних показників у кожному з них
Інкорпоруючі мови — див. Полісинтетичні мови
Інтегральна сема — сема, спільна для двох чи більше лексичних значень
Інтегральні ознаки фонем — ознаки, які не утворюють опозицій даної фонеми з іншими, тобто не служать для розрізнення значень слів чи морфем. Синонім: недиференційні ознаки фонем
Інтерлінгвістика — розділ мовознавства, який вивчає міжнародні мови як засіб міжмовного спілкування
Інтерференція — взаємодія мовних систем за двомовності, яка виражається у відхиленнях від норми і системи другої мови під впливом рідної
Інтонація — ритміко-мелодійний малюнок мовлення, який служить у реченні засобом вираження синтаксичних значень і емоційно-експресивного забарвлення
Інформатика — див. Теорія інформації
Історико-культурна функція мови — див. Кумулятивна функція мови
Історичне мовознавство — див. Діахронічне мовознавство

Й[ред. | ред. код]

Ймовірнісна сема — див. Потенційна сема

К[ред. | ред. код]

Категоризація — підведення явища, об'єкта, процесу тощо під певну рубрику досвіду (категорію) і визнання його членом цієї категорії, а також процес утворення і виділення самих категорій, членування зовнішнього і внутрішнього світу людини відповідно до сутнісних характеристик його буття й існування, упорядковане представлення різноманітних явищ через зведення їх до меншого числа розрядів або об'єднань
Категорія — 1) одна з пізнавальних форм мислення людини, яка дозволяє узагальнити її досвід і здійснювати його класифікацію; 2) у когнітивній лінгвістиці — когнітивна структура, концептуальний клас, що складається з елементів — членів категорії, об'єднаних «родинною подібністю»
Категорія стану — незмінні слова, які означають стан і вживаються у функції співвідносного з присудком головного члена односкладного речення. Синонім: предикативи
Квазісинонімія — див. Гіпонімія
Квантитативна типологія мов — типологія, в основу якої покладено статистичні індекси, які відображають ступінь наявності в різних мовах тієї чи іншої якісної ознаки
Керування — тип синтаксичного зв'язку, коли одні граматичні значення стрижневого слова викликають у залежному слові інші, але конкретно визначені граматичні значення, тобто форма залежного слова повністю зумовлюється стрижневим словом
Кібернетична лінгвістика — лінгвістика, яка розглядає мову як одну з керуючих і керованих систем; мова інтерпретується як система правил творення, перетворення і комбінування її одиниць
Кількісні методи в мовознавстві — використання підрахунків і вимірювань при вивченні мови і мовлення
Класема — найбільш узагальнена за змістом сема, що відповідає значенню частини мови (предметність, ознака, дія тощо)
Класифікаційні категорії — граматичні категорії, які характеризують ціле слово, є його постійною ознакою і служать рубриками класифікації слів (напр., категорія роду іменника, категорія виду дієслова тощо)
Когезія — засоби зв'язності в тексті (повтори, дейктичні й анафоричні слова, сполучники, порядок слів тощо)
Когнітивна лінгвістика — мовознавчий напрям, в якому функціонування мови розглядається як різновид когнітивної (пізнавальної) діяльності, а когнітивні механізми та структури людської свідомості досліджуються через мовні явища
Когнітивна модель — 1) концепція мови як різновиду когнітивного процесу; 2) модель розуміння тексту як результату природної обробки мовних даних; 3) характеристика процесу категоризації у мові (пропозиційні, схематичні, метафоричні й метонімічні моделі)
Когнітивна семантика — теорія значення, яка стверджує, що значення мовної одиниці не може бути зведеним до об'єктивної характеризації позначеної нею ситуації і тому необхідно враховувати й ракурс, що обирається концептуалізатором при розгляді ситуації і способу її вираження
Когнітивна функція мови — див. Гносеологічна функція мови
Когнітологія — інтегральна наука про когнітивні (пізнавальні) процеси у свідомості людини, що забезпечують оперативне мислення та пізнання світу
Код — система символів для передавання, обробки й зберігання різної інформації; спосіб запису інформації
Коментатив — див. Переповідний спосіб
Компаративний метод — див. Порівняльно-історичний метод
Компонент значення — див. Сема
Компонентний аналіз — методика дослідження плану змісту значеннєвих одиниць мови з метою розщеплення значення на мінімальні семантичні складники (компоненти)
Комп'ютерна лінгвістика — див. Обчислювальна лінгвістика
Комунікативна лінгвістика — напрям сучасного мовознавства, що вивчає мовне спілкування, яке складається з таких компонентів, як мовець, адресат, повідомлення, контекст, специфіка контакту та код (засоби) повідомлення
Комунікативна функція мови — функція спілкування між людьми, народами
Комунікативний синтаксис — синтаксис, об'єктом якого є актуальне членування речення, комунікативна парадигма речень, типологія висловлень тощо
Комунікативність речення — одна з основних ознак речення, яка полягає у співвіднесеності його семантики з логічним судженням і здатності входити до будь-яких форм спілкування, вписуватися в конситуацію мовлення
Комутація — співвідношення між двома знаками мови, за якого одиниці плану вираження цих знаків перебувають у такій самій відповідності, як і одиниці плану змісту цих знаків
Конативна функція мови — функція засвоєння
Конвергенція — 1) збіг двох чи більше звуків мови в один звук; 2) зближення і збіг двох мов унаслідок контактування
Конверсиви — слова, які передають двобічні суб'єктно-об'єктні відношення в лексико-семантичній системі
Конверсія — 1) у семантиці — зображення однієї ситуації поперемінно з двох протилежних сторін (Роман купує у Степана книжку — Степан продає Романові книжку); 2) у словотворенні — спосіб словотворення без використання спеціальних словотвірних афіксів, перехід слів із одної частини мови в іншу
Конкретне мовознавство — мовознавство, яке вивчає окремі (конкретні) мови (україністика, русистика тощо)
Конотація — додаткові семантичні і прагматичні особливості («співзначення») лексичного значення та значень інших мовних рівнів, які нашаровуються на їхній предметно-поняттєвий аспект
Конститутивна функція фонем — функція, пов'язана з творенням одиниць вищого рівня — морфем і слів
Конструктивне мовознавство — мовознавство, яке вивчає мову, и структуру на відміну від функціонального мовознавства, яке вивчає мовлення
Конструктивний синтаксис — синтаксис мови (не мовлення); вивчає речення як структурні схеми
Конструкційна граматика — граматика, яка при інтерпретації форми та змісту висловлень і фраз враховує не тільки форму і зміст їхніх складників, а й значення самих конструкцій, які накладають певні обмеження на складники
Контекст — мовне оточення або ситуація, в яких уживається лінгвальна одиниця
Контенсивна типологія мов — типологія, зорієнтована на зміст, семантику (на семантичні категорії мови і способи їх вираження)
Контрастивна лінгвістика — див. Зіставне мовознавство
Контрастивний метод — див. Зіставний метод
Контрастна дистрибуція — дистрибуція, коли мовні одиниці перебувають у тих самих оточеннях, але мають різне значення (дім — дим — дум — дам)
Конфронтативна лінгвістика — див. Зіставне мовознавство
Концепт — у когнітивній лінгвістиці — одиниця ментальних або психічних ресурсів свідомості і тієї інформаційної структури, яка відображає знання й досвід людини; оперативна змістова одиниця пам'яті, ментального лексикону, концептуальної системи і мови мозку, усієї картини світу, відображеної в мозку людини; відомості проте, що індивід знає, припускає, думає, уявляє про об'єкти світу
Концептуалізація — поняттєва класифікація; процес пізнавальної діяльності людини, який полягає в осмисленні інформації, що надходить до неї, і призводить до утворення концептів, концептуальних структур і всієї концептуальної системи в мозку людини; процес структурації знань і виникнення різних структур представлення знань із деяких мінімальних концептуальних одиниць
Концептуальна система — сукупність усіх концептів, наявних у розумі людини, їх упорядковане об'єднання
Концептуальний аналіз — у когнітивній лінгвістиці — методика дослідження концептів на основі сполучуваності відповідних лексем, а також більш широких контекстів їх вживання
Копенгагенський структуралізм — див. Глосематика
Корелятивні опозиції фонем — опозиції, члени яких розрізняються тільки однією ознакою, а за всіма іншими — збігаються
Кореляція — 1) ряд фонематичних опозицій за однією диференційною ознакою; 2) взаємна зумовленість, семіологічна залежність двох чи більше одиниць мови
Кореневі мови — див. Ізолюючі мови
Корінь — основна, єдина обов'язкова для кожного слова морфема, що є носієм його лексичного значення, повторюється в усіх граматичних формах і споріднених словах
Креольські мови — мови, сформовані на основі піджинів і які стали рідними для певного колективу їх носіїв
Кульмінативна функція фонем — функція, яка полягає в забезпеченні цілісності та виділеності слова, що досягається завдяки наголосу або сингармонізмові
Кумулятивна функція мови — функція зберігання всього того, що виробила нація в духовній сфері. Синонім: історико-культурна функція

Л[ред. | ред. код]

Ларингальна теорія — теорія найдавнішого складу, походження і чергування індоєвропейських голосних, яка виходить з існування у прамові особливих фонем, умовно названих ларингалами
Лексема — слово як сукупність усіх його форм і значень, як структурний елемент мови
Лексико-граматичні розряди / Лексико-граматичні категорії — граматично релевантні групи слів у межах певної частини мови, для яких характерна спільна семантична ознака (збірність, речовинність, зворотність тощо)
Лексикографія — розділ мовознавства, пов'язаний зі створенням словників та опрацюванням їх теоретичних засад
Лексико-семантична група — тісне об’єднання слів у межах лексико-семантичного поля
Лексико-семантична система — один із рівнів мовної структури, що складається із слів та їхніх значень
Лексико-семантичне поле — сукупність парадигматично пов'язаних лексичних одиниць, які об'єднані спільністю змісту (іноді й спільністю формальних показників) і відображають поняттєву, предметну й функціональну подібність позначуваних явищ
Лексико-семантичний спосіб словотворення — спосіб словотворення, за якого основним словотворчим засобом є зміна лексичного значення твірного слова (при збереженні його матеріальної структури)
Лексико-синтаксичний спосіб словотворення — спосіб словотворення, за якого нові слова творяться шляхом поєднання в одному слові двох чи більше слів або словоформ внаслідок лексикалізації словосполучень
Лексичне значення — історично закріплена у свідомості людей віднесеність слова з певним явищем дійсності. лінгвістика тексту — галузь мовознавчих досліджень, об'єктом яких є правила побудови зв'язного тексту та його змістові категорії
Лінгвістична географія — див. Ареальна лінгвістика
Лінгвістична типологія — див. Типологічне мовознавство
Лінгвогенетичний метод — див. Порівняльно-історичний метод
Лінгвогеографія — див. Ареальна лінгвістика
Лінгводидактика — теорія освіти, що обґрунтовує і розкриває зміст, методи і форми навчання мови
Лінгвостатистика — розділ математичної лінгвістики, який вивчає статистичні закономірності в мові
Логіко-граматичний синтаксис — синтаксис, в якому речення і його компоненти інтерпретуються з позиції логіки
Логіцизм — див. Логічний напрям у мовознавстві
Логічний напрям у мовознавстві — сукупність течій, концепцій, що вивчають мову в и зв'язках із мисленням та знанням і орієнтуються на певні школи в логіці та філософії. Синонім: логіцизм
Локуція — використання мовних засобів для досягнення мети

М[ред. | ред. код]

Маркер — див. Сема
Математична лінгвістика — галузь мовознавства, яка вивчає можливості застосування математичних методів для дослідження й опису мов
Математична логіка — формальна логіка, яка застосовує математичні методи й спеціальний апарат символів і досліджує мислення за допомогою обчислень (формалізованих мов)
Машинний переклад — переклад текстів з однієї мови на іншу за допомогою ЕОМ
Ментальні репрезентації — ключове поняття когнітивної науки, яке стосується процесу представлення (репрезентації) світу в голові людини й одиниць такого представлення; умовні функціонально визначені структури свідомості та мислення людини, що відтворюють реальний або видуманий світу свідомості, втілюють знання про нього й почуття, які він викликає, відображають стани свідомості та процеси мислення
Метамовна функція — функція мови бути засобом дослідження і опису мови у термінах самої мови
Метод глотохронології — статистичний метод датування, який застосовується для визначення тривалості окремого існування двох споріднених мов шляхом підрахунку процентного співвідношення спільних елементів у їх основному словниковому фонді
Метод лінгвістичної географії — метод, який полягає у нанесенні на географічну карту даних про особливості певних мовних явищ у вигляді ізоглос (ліній, які позначають межі поширення певного мовного явища)
Методика безпосередніх складників — спосіб подання словотвірної структури слова і синтаксичної структури словосполучення чи речення у вигляді ієрархії вкладених один в одного елементів
Методика семантичного поля — спосіб дослідження лексико-семантичних систем двох чи більше мов, який полягає в тому, що семантичне поле однієї мови накладається на відповідне поле іншої і таким чином установлюються їхні відмінності, зумовлені неоднаковим членуванням мовами навколишнього світу
Методика фізіологічних реакцій — методика, яка полягає в реєстрації фізіологічних реакцій людського організму (судинна реакція, розширення зіниць ока, зміни частоти пульсу тощо) на певні мовленнєві стимули
Мова — природна система комунікативних знаків і правил їх функціонування
Мова-еталон — ідеальна мовна система, спеціально сконструйована лінгвістом, у якій представлені універсальні властивості всіх мов, як основа (тло) для зіставних досліджень мов
Мова-основа — див. Прамова
Мовленнєвий акт — цілеспрямована мовленнєва дія, здійснювана відповідно до прийнятих у суспільстві правил мовленнєвої поведінки
Мовлення — конкретно застосована мова; засоби спілкування в їх реалізації
Мовна асиміляція — процес утрати етносом рідної мови і перехід на мову іншого (панівного) етносу
Мовна картина світу — спосіб відбиття реальності у свідомості людини, що полягає у сприйнятті цієї реальності крізь призму мовних та культурно-національних особливостей, притаманних певному мовному колективу, інтерпретація навколишнього світу за національними концептуально-структурними канонами
Мовна компетенція — рівень знання своєї мови певним індивідом
Мовна норма — сукупність мовних засобів, що відповідають системі мови й сприймаються її носіями як зразок суспільного спілкування
Мовна політика — сукупність ідеологічних принципів і практичних дій, спрямованих на регулювання мовних відносин у країні або на розвиток мовної системи у певному напрямі
Мовна ситуація — сукупність форм існування однієї мови або сукупність мов у їх територіально-соціальному взаємовідношенні у межах певних адміністративно-політичних утворень
Мовна типологія — 1) визначення загальнолінгвістичних таксономічних категорій як основа для класифікації мов за типами; 2) розділ мовознавства, який досліджує принципи і опрацьовує способи типологічної класифікації мов
Мовний етикет — усталені мовні звороти, типові формули, які використовуються у конкретних ситуаціях спілкування і відповідають національно-культурним традиціям певного соціуму
Мовний союз — особливий тип ареально-історичної спільності мов, що характеризується певною кількістю подібних структурних і матеріальних ознак, набутих внаслідок тривалого й інтенсивного контактного й конвергентного розвитку в межах єдиного географічного простору
Мовні контакти — взаємодія двох чи більше мов, яка впливає на структуру і словниковий склад однієї чи багатьох із них
Мовні універсалії — явища, властиві всім мовам або більшості з них
Модальність — функціонально-семантична категорія, яка виражає різні види відношення висловлення до дійсності, а також різні види суб'єктивної кваліфікації повідомлюваного
Модифікаційне словотвірне значення — додаткова ознака до значення твірного слова без зміни частиномовної належності слова
Модус — частина речення (висловлення), яка виражає ставлення мовця до повідомлюваного; оцінка змісту речення (висловлення)
Молодограматизм — напрям у порівняльно-історичному мовознавстві, що поставив собі за мету досліджувати живі мови, які нібито розвиваються за суворими, що не знають винятків, законами
Моногенез — див. Теорія моногенезу
Морф — конкретний лінійний представник морфеми, один із формальних її різновидів; найкоротший мінімальний відрізок словоформи, наділений значенням
Морфема — мінімальна двостороння одиниця мови, тобто одиниця, що має план вираження і план змісту і яка не членується на простіші одиниці такого самого роду
Морфологічний рівень мови — система механізмів мови, яка забезпечує побудову словоформ та їх розуміння
Морфологічний спосіб словотворення — спосіб словотворення, за якого словотворчим формантом є афіксальні засоби
Морфологія — 1) граматична будова слова; система притаманних мові морфологічних одиниць, категорій і форм, а також правил їх функціонування; 2) розділ граматики, який вивчає закономірності функціонування і розвитку цієї системи
Морфолого-синтаксичний спосіб словотворення — спосіб словотворення, за якого нові слова творяться шляхом переведення слова або окремої словоформи з однієї частини мови в іншу
Морфонема (від морфема і фонема) — ряд фонем, що замінюють одна одну в межах тієї самої морфеми і представлені в її аломорфах
Морфонологічний проміжний рівень — рівень мови, проміжний між фонологічним і морфологічним
Морфонологія — розділ мовознавства, який вивчає фонологічну структуру морфем і використання фонологічних відмінностей для вираження граматичних значень
Морфосилабема — мінімальна фономорфологічна одиниця в кореневих мовах, де морфема і склад збігаються. Синоніми: силабема, силабоморфема

Н[ред. | ред. код]

Надлишковість інформації — різниця між граничною можливістю коду і середнім обсягом передаваної інформації
Надфразова єдність — відрізок мовлення, що складається з двох чи більше речень, об'єднаних спільністю теми в композиційно-синтаксичну конструкцію
Натуралізм — див. Натуралістичний напрям у мовознавстві
Натуралістичний напрям у мовознавстві — напрям, який виник у межах порівняльно-історичного мовознавства І половини XIX ст. і поширював принципи й методи природничих наук на вивчення мови і мовленнєвої діяльності. Синонім: натуралізм
Національно-мовна політика — мовна політика як частина національної політики держави
Недиференційні ознаки фонем — див. Інтегральні ознаки фонем
Нейролінгвістика — наукова дисципліна, яка виникла на межі неврології та лінгвістики й вивчає систему мови у співвідношенні з мозковим субстратом мовної поведінки
Нейтралізація фонем — зняття фонологічного протиставлення у певних положеннях (позиціях)
Неогумбольдтіанство — напрям у лінгвістиці, який характеризується прагненням вивчати мову в тісному зв'язку з культурою її носіїв
Неолінгвістика — опозиційний до молодограматизму напрям, який трактував мову з позицій ідеалізму й естетизму
Несистемний контекст — контекст, який не випливає із семантики слова; невластивий для слова контекст
Номінативна функція — функція позначення предметів і явищ зовнішнього світу і свідомості. Синоніми: репрезентативна функція, референтна функція
Номінативний синтаксис — синтаксис, який вивчає номінативну функцію речень, тобто функцію, пов'язану з позначуваною реченням ситуацією (подією)
Номінативні мови — мови, в яких єдино можливою формою підмета є називний (номінативний) відмінок незалежно від перехідності (неперехідності) дієслова
Норма мовна — див. Мовна норма
Ностратична теорія — теорія, згідно з якою окремі мовні родини об'єднуються на глибшому етапі реконструкції в одну ностратичну надродину. Синонім: борейська теорія
Нульова морфема — морфема, яка не має реального звукового вираження в одній із форм парадигми і виділяється, усвідомлюється тільки у співвідношенні з матеріально вираженими морфемами в інших формах цієї ж парадигми

О[ред. | ред. код]

Обчислювальна лінгвістика — лінгвістика, предметом якої є вивчення мови, пов'язане з можливостями машинної обробки і переробки інформації, що міститься в одиницях мови, й інформації про саму мову, н будову і функціонування
Одномірні опозиції фонем — опозиції фонем, в яких їхні спільні ознаки в такій сукупності більше ніде в цій системі не повторюються
Омоніми — слова, які звучать однаково, але мають різні значення
Ономасіологія — теорія номінації; один із двох аспектів семантики (поряд із семасіологією), який вивчає природу, закономірності і типи мовного позначення елементів дійсності
Описовий метод — метод планомірної інвентаризації одиниць мови і пояснення особливостей їх будови та функціонування на певному етапі розвитку мови, тобто в синхронії
Опозиції фонем — протиставлення двох чи кількох фонем для виявлення різниці між ними
Опозиційний прийом — прийом, який полягає в зіставленні мовних одиниць для встановлення їхніх диференційних ознак і на цій основі об'єднання їх у певні парадигматичні класи
Орфографія — історично сформована й загальноприйнята система правил щодо передачі мовлення на письмі
Особа — граматична словозмінна категорія дієслова (в деяких мовах також іменника в позиції присудка), що означає відношення суб'єкта дії до мовця

П[ред. | ред. код]

Палаталізація — пом'якшення приголосних у певних фонетичних позиціях внаслідок піднесення середньої спинки язика до піднебіння
Парадигма — 1) у широкому розумінні — ряд протиставлених мовних одиниць, кожна з яких визначається відношеннями до інших; 2) у вужчому розумінні — об'єднання мовних одиниць у певні класи, де кожна з них може у мовленні бути заміненою іншою одиницею цього класу
Парадигматика — один із двох системних аспектів у вивченні мови, що розглядає мовні одиниці як сукупності структурних елементів, об'єднуваних у пам'яті мовців і пов'язаних відношенням протиставлення
Парадигматичні відношення — відношення вибору, асоціації, що ґрунтуються на подібності й відмінності позначувальних і позначуваних одиниць мови
Паракінесика — жести і міміка як засоби спілкування
Паралінгвістика — 1) сукупність невербальних засобів спілкування; 2) розділ мовознавства, який вивчає ці засоби
Переповідний спосіб — спосіб, який позначає неочевидну дію (інформацію з чужих уст) і може виражати відтінок недовір'я, сумніву, здивування. Синонім: коментатив
Перлокуція — вплив мовлення на свідомість та поведінку адресата
Перформатив — висловлення, еквівалентне дії, вчинку
Перформативна функція — функція мовлення, яка полягає у виконанні перформативного акту, тобто такого, який рівнозначний здійсненню дії. Див. Перформатив
Перцептивна функція фонем — розпізнавальна функція
Піджини — змішані мови зі спрощеною структурою, які використовуються як засіб міжетнічного спілкування
Пізнавальна функція мови — див. Гносеологічна функція мови
Побутовий контекст — див. Ситуативний контекст
Поверхнева структура — спосіб конкретного опису синтаксичної побудови кожного окремого речення з його глибинних структур. Див. Глибинна структура
Поетична функція мови — див. Естетична функція мови
Полісемія — наявність різних лексичних значень в одному й тому самому слові
Полісинтетичні мови — мови, в яких різні частини висловлення у вигляді аморфних слів-основ (коренів) об'єднані в єдині складні комплекси, сукупність яких оформляється службовими елементами. Синонім: інкорпоруючі мови
Поняттєві категорії — загальні смислові компоненти, властиві не окремим словам і системам їхніх форм, а широким класам слів, що виражаються в мові різноманітними засобами (прямо чи непрямо, явно чи приховано, лексично, морфологічно або синтаксично)
Поняття — форма мислення, в якій відбиваються загальні істотні властивості предметів і явищ об'єктивної дійсності, загальні взаємозв'язки між ними у вигляді цілісної системи ознак
Порівняльно-історичне мовознавство — лінгвістичний напрям, який досліджує мови для встановлення їхньої спорідненості та вивчення історичного розвитку споріднених мов
Порівняльно-історичний метод — сукупність прийомів і процедур історико-генетичного дослідження мовних сімей і груп, а також окремих мов для встановлення закономірностей їх розвитку. Синоніми: компаративний метод, лінгвогенетичний метод
Породжувальна лінгвістика — див. Генеративізм
Потенційна сема — сема, яка не характеризує позначені словом предмет чи поняття, але може виявлятися у певних ситуаціях. Синонім: ймовірнісна сема
Прагматика — сфера досліджень у семіотиці й мовознавстві, в якій вивчається функціонування мовних знаків у мовленні; розділ мовознавства, який вивчає комплекс проблем, що стосується мовця, адресата, їх взаємодії в комунікації
Прагматична функція мови — функція, що вказує на ставлення мовця до висловленого
Прагматичний синтаксис — синтаксис, предметом якого є комплекс проблем, пов'язаних з мовцем і адресатом, їх взаємодією у процесі комунікації
Прамова — мова, з діалектів якої виникла група (сім'я) споріднених мов
Праформа — вихідна для пізніших утворень мовна форма, реконструйована на основі закономірних відповідників у споріднених мовах. Синонім: архетип
Предикат — конститутивний елемент судження, тобто те, що говориться (стверджується або заперечується) про суб'єкт
Предикативи — див. Категорія стану
Предикативність — комплексна синтаксична категорія, яка виражає відношення повідомлюваного до дійсності і формує речення як комун і кати в ну од и н и цю
Пресупозиція — компонент смислу речення, який повинен бути істинним для того, щоб речення не сприймалось як семантично аномальне або недоречне в даному контексті
Привативні опозиції фонем — опозиції, в яких один елемент має якусь ознаку, а інший її не має
Прийом відносної хронології — прийом порівняльно-історичного методу, який полягає у встановленні послідовності появи в часі мовних явищ (яке з них виникло раніше, а яке пізніше)
Прийом внутрішньої реконструкції — прийом порівняльно-історичного мовознавства відтворення незасвідчених мовних форм шляхом порівняння мовних одиниць всередині однієї мови
Прийом зовнішньої реконструкції — прийом порівняльно-історичного мовознавства відтворення незасвідчених мовних форм на основі порівняння відповідних одиниць споріднених мов
Прийом «слів і речей» — прийом дослідження лексики, за якого історію слова вивчають разом з історією позначуваної словом речі
Прийом тематичних груп — прийом дослідження лексики, за якого слово вивчають у зв'язку з іншими словами, пов'язаними з ним спільною темою
Прийоми внутрішньої інтерпретації — способи вивчення мовних явищ на основі їх системних парадигматичних і синтагматичних зв'язків
Прийоми зовнішньої інтерпретації — способи вивчення мовних явищ за зв'язком з позамовними (соціологічними, логіко-психологічними та ін.) явищами
Прийоми міжрівневої інтерпретації — способи дослідження мовних явищ, які полягають у тому, що одиниці одного рівня використовують як засіб лінгвістичного аналізу одиниць іншого рівня
Прикладне мовознавство — напрям у мовознавстві, який опрацьовує методи вирішення практичних завдань, пов'язаних із використанням мови
Прилягання — тип синтаксичного зв'язку між словами, який виражається позиційно (порядком слів) або інтонаційно
Принцип конгеніальності — принцип гармонізації творчих можливостей автора і читача
Приховані категорії — семантичні й синтаксичні ознаки слів чи словосполучень, які не мають явного морфологічного вираження, але є суттєвими для побудови й розуміння висловлення, зокрема тому, що вони впливають на сполучуваність слів
Пропозиція — семантичний інваріант, спільний для всіх членів модальної й комунікативної парадигм речень
Пропорційні опозиції фонем — опозиції, в яких відмінність між фонемами така сама, як і в іншій опозиції
Просодія — надсегментні особливості мовлення: висота тону, часокількість, сила голосу; наголошення
Прості універсалії — див. Елементарні універсалії
Просторова лінгвістика — див. Ареальна лінгвістика
Протеза — поява перед голосним, що стоїть на початку слова, приголосного для полегшення вимови
Прототип — 1) одиниця, яка виявляє найбільшою мірою властивості, спільні з іншими одиницями даної групи; 2) одиниця, яка реалізує спільні для групи властивості без домішки інших властивостей
Психолінгвістика — галузь мовознавства, яка вивчає процеси породження і сприймання мовлення в їх співвідношенні з системою мови
Психолінгвістичні методи — методи дослідження мовних явищ, які полягають в обробці й аналізі мовних фактів, отриманих від інформантів у результаті спеціально організованих експериментів
Психологізм — див. Психологічний напрям у мовознавстві
Психологічний напрям у мовознавстві — сукупність течій, шкіл і окремих концепцій, які розглядають мову як феномен психологічного стану і діяльності людини або народу. Синонім: психологізм

Р[ред. | ред. код]

Редеривація — компонент актуального членування речення, те, що стверджується або запитується про вихідний пункт повідомлення — тему і створює предикативність, закінчене вираження думки
Репрезентативна функція — див. Номінативна функція
Референт — об'єкт позамовної дійсності, який має на увазі мовець, коли вимовляє певний мовленнєвий відрізок
Референтна функція — див. Номінативна функція
Речення — основна синтаксична одиниця, яка являє собою інтонаційно оформлене смислове і граматичне ціле, що формує і виражає окрему відносно закінчену думку й відношення її змісту до дійсності
Рівні мови — складові частини структури мови (яруси), кожна з яких характеризується сукупністю відносно однорідних одиниць і набором правил, що регулюють їх використання і групування в різні класи й підкласи, і знаходиться в ієрархічних відношеннях щодо інших (фонологічний, морфологічний, лексико-семантичний і синтаксичний рівні)
Рід — граматична категорія, яка властива різним частинам мови і полягає в розподілі слів за двома чи трьома класами, традиційно співвіднесеними з ознаками статі або їх відсутністю

С[ред. | ред. код]

Сема — мінімальна, гранична одиниця плану змісту. Синоніми: компонент значення, семантичний множник, маркер
Семантика — 1) план змісту в мові; 2) значення мовної одиниці; 3) розділ мовознавства, що вивчає план змісту в мові
Семантичний диференціал — психолінгвістичний прийом (анкетування), який полягає у використанні комплексу пар семантичних диференційних ознак для характеристики одиниць мови (визначення відстані між значеннями слів, їх місця в лексико-семантичній системі, вивчення звукосимволізму тощо)
Семантичний множник — див. Сема
Семіологія — див. Семіотика
Семіотика — наукова дисципліна про різні системи знаків, які використовують для передачі інформації
Сигніфікативна функція фонем — функція розрізнювати значення слів і морфем
Силабема — див. Морфосилабема
Силабоморфема — див. Морфосилабема
Сильна позиція фонем — позиція, в яких протиставлення і розрізнення фонем досягають повної сили
Символіка звука — див. Звукосимволізм
Сингармонізм — характерний здебільшого для тюркських мов фонетичний процес уподібнення (асиміляції) наступних голосних звуків афіксів попереднім голосним звукам кореня
Синкретизм — формальне нерозрізнення, злиття в одній формі різнорідних мовних елементів
Синоніми — слова, які мають значення, що повністю або частково збігаються
Синтагматика — один із двох системних аспектів у вивченні мови, який розглядає відношення між послідовно розташованими одиницями за їхнього безпосереднього поєднання в реальному потоці мовлення або в тексті, тобто сполучуваність мовних одиниць
Синтагматичний синтаксис — розділ синтаксису, який вивчає синтаксичну валентність слова, способи її реалізації і виражені нею відношення
Синтагматичні відношення — відношення одиниць, розташованих лінійно; здатність мовних одиниць поєднуватися
Синтаксема — мінімальна семантико-синтаксична одиниця, яка виділяється на основі семантико-синтаксичних відношень і позначає відповідні явища дійсності; словоформа, яка бере участь в організації речення
Синтаксис — 1) граматична будова речень та словосполучень, правила їх творення і функціонування; 2) розділ граматики, який вивчає речення і словосполучення
Синтаксична типологія мов — типологія, яка ґрунтується на відношеннях суб'єкта, дії й об'єкта у реченні
Синтактика — один із аспектів дослідження мови, за якого виділяються відношення між одиницями мови
Синтетизм — типологічна ознака мовної структури, що виявляється в об'єднанні в межах одного слова кількох морфем (лексичних, словотвірних, словозмінних)
Синтетичні мови — мови, в яких граматичне значення синтезується з лексичним у межах слова (граматичне значення виражається за допомогою флексій, формотворчих афіксів, чергування звуків і суплетивізму)
Синхронічне мовознавство — мовознавство, яке вивчає мову в синхронії (див. Синхронія)
Синхронічний словотвір — словотвір, який вивчає систему словотвірних засобів, наявних у мові на певному етапі її розвитку, і структуру слів, яка визначається її синхронними мотиваційними відношеннями з іншими словами
Синхронія — 1) стан мови на певний момент (період) її розвитку; 2) вивчення мови в цьому стані (в абстракції від часового чинника)
Сирконстанти — вільні, не зумовлені валентними властивостями поширювачі слова (обставини часу, місця, способу дії тощо)
Система мови — множинність елементів будь-якої природної мови, які перебувають у відношеннях і зв'язках один з одним і утворюють певну єдність і цілісність
Системний контекст — контекст, за якого сполучуваність слова зумовлена його індивідуальним значенням
Ситуативний контекст — контекст, зумовлений певною ситуацією. Синонім: побутовий контекст
Склад — звук або комплекс звуків, що вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря; мінімальна одиниця мовленнєвого потоку, яка складається з максимально звучного звука і прилеглих до нього менш звучних звуків
Складні універсалії — див. Імплікаційні універсалії
Слабка позиція фонем — позиція, в якій протиставлення фонем є неповним або зовсім зникає
Слово — основна структурно-семантична одиниця мови, яка співвідноситься з предметами, процесами, явищами дійсності, їхніми ознаками та відношеннями між ними, вільно відтворюється у мовленні й служить для побудови висловлень
Словозміна — творення граматичних форм одного й того самого слова
Словозмінні граматичні категорії — категорії, яких слово може набувати залежно від іншого слова, з яким воно поєднується у мовленнєвому ланцюжку
Словосполучення — два чи більше повнозначних слів, об'єднаних синтаксичним зв'язком
Словотвір — 1) творення похідних слів за дериваційними правилами і словотвірними типами. Синоніми: словотворення, деривація; 2) розділ мовознавства (традиційно — граматики), що вивчає будову і творення похідних слів. Синонім: дериватологія
Словотвірна модель — див. Словотвірний тип
Словотвірна мотивація — семантична і формальна зумовленість значення похідного слова значеннями його складників; семантичні й формальні відношення між похідним і твірним словом
Словотвірна похідність — семантична вивідність властивостей похідного слова з властивостей вихідних одиниць
Словотвірне гніздо — сукупність слів, упорядкованих відношеннями похідності і об'єднаних спільним коренем
Словотвірне значення — узагальнене категоріальне значення слів певної словотвірної структури, що встановлюється на основі семантичного співвідношення похідних слів та їхніх твірних і виражається за допомогою словотвірного форманта. Синонім: дериваційне значення
Словотвірний ланцюжок — комплексна одиниця словотвірного гнізда, що об'єднує ряд споріднених слів, які перебувають у відношеннях послідовної похідності і взаємозалежності
Словотвірний проміжний рівень — рівень мови, проміжний між морфологічним і лексико-семантичним
Словотвірний тип — формально-семантична схема побудови похідних слів, яка характеризується спільністю трьох ознак: частини мови, форманта, словотвірного значення. Синонім: словотвірна модель
Словотворення — див. Словотвір
Словоформа — граматична форма того самого слова, його граматичний різновид, який виявляє лексичну тотожність з іншими співвідносними словоформами цього слова і протиставляється їм за своїми граматичними значеннями
Соціальний символізм — один із виявів взаємозв'язку між соціальною структурою суспільства і його культурою; регуляція соціальних стосунків за допомогою культурних, в т. ч. мовних, засобів
Соціолінгвістика — мовознавча наука, яка вивчає соціальну природу мови, її суспільні функції, взаємодію мови і суспільства
Соціолінгвістичні методи — методи, які ґрунтуються на синтезі лінгвістичних і соціологічних процедур
Соціологічний напрям — сукупність течій, шкіл і окремих концепцій, які трактують мову передусім як соціальне явище
Споріднені мови — мови, які походять від спільної прамови
Спосіб словотворення — прийом зміни твірного слова або словосполучення (його морфемної будови, звукового складу, лексичного значення), внаслідок чого утворюється нова похідна одиниця
Стадіальність — див. Теорія стадіальності
Стан — граматична категорія дієслова, якою передається взаємовідношення суб'єкта й об'єкта в процесі виконання дії
Статистичні методи — сукупність операцій та обчислень, використовуваних математичною статистикою для аналізу великих масивів даних, що підлягають дії значної кількості факторів, які неможливо індивідуалізувати
Статистичні універсалії — універсалії, які позначають явища високого ступеня ймовірності, але не охоплюють усі мови. Синонім: фреквенталії
Стилостатистика — галузь стилістики, що досліджує авторські та функціональні стилі і жанри статистичними методами. Синонім: статистична стилістика
Структура мови — спосіб організації мовної системи, її внутрішня будова
Структуралізм — мовознавчий напрям, який розглядає мову як чітко структуровану знакову систему і прагне до суворого (наближеного до математичних наук) формального її опису
Структурна схема речення — абстрактний зразок речення, до складу якого входить мінімум компонентів, необхідних для його побудови
Структурний метод — метод синхронного аналізу мовних явищ лише на основі зв'язків і відношень між мовними елементами
Структурний синтаксис — див. Дистрибутивний синтаксис
Суб'єкт — формально-семантична категорія синтаксису, що означає предмет або істоту, про які повідомляється у реченні; підмет
Субзнаковий рівень мови — рівень мовних одиниць, які не є знаками, а лише складниками знаків
Субкод — підвид коду, різновид коду
Субстрат — мова-підоснова, елементи якої розчинилися в мові, що нашарувалася на неї; сліди витісненої місцевої мови
Суперзнаковий рівень мови — рівень мовних одиниць, що складаються зі знаків; надзнаковий рівень
Суперстрат — мова-надоснова, елементи якої розчинилися в мові, над якою вона нашарувалася; сліди мови чужинців, асимільованих корінним населенням
Сценарій — різновид структури репрезентації, який виробляється внаслідок інтерпретації тексту, коли ключові слова й ідеї тексту створюють тематичні («сценарні») структури, що вилучаються з пам'яті на основі стандартних, стереотипних значень, приписуваних термінальним елементам

Т[ред. | ред. код]

Табу — заборона на вживання певних слів, що зумовлюється містично-забобонними, соціально-політичними, культурними та морально-етичними чинниками
Тезаурус — див. Ідеографічні словники
Тема висловлення — компонент актуального членування речення, вихідний пункт повідомлення — те, про що стверджується у реченні (дане, відоме)
Тематичні словники — див. Ідеографічні словники
Теорія ієрархії мовних рівнів — теорія французького мовознавця Еміля Бенвеніста, згідно з якою мовні одиниці планом вираженння спираються на нижчий рівень, а планом змісту входять до вищого рівня
Теорія ізоморфізму — теорія польського мовознавця Єжи Куриловича, яка доводить відсутність якісної відмінності між різними рівнями мови і дозволяє застосовувати в їх дослідженні одні й ті самі методи і принципи
Теорія інформації — наука, яка вивчає проблеми передавання, приймання, зберігання, перетворення й обчислення інформації. Синонім: інформатика
Теорія ймовірностей — математична наука, що вивчає способи обчислення ймовірностей одних випадкових подій за ймовірностями інших подій
Теорія (концентричних) хвиль — теорія німецького мовознавця Йоганеса Шмідта, згідно з якою кожне нове мовне явище поширюється з певного центра хвилями, що поступово згасають, через що споріднені мови непомітно переходять одна в одну
Теорія мінімального зусилля — див. Закон мовної економії
Теорія множин — розділ математики, в якому вивчаються загальні властивості множин (сукупностей яких-небудь об'єктів)
Теорія моногенезу — вчення про походження людської мови з одного джерела
Теорія номінації — розділ мовознавства, що вивчає загальні закономірності утворення мовних одиниць, взаємодію мислення, мови і дійсності в цих процесах, ролі людського чинника у виборі ознак найменування, мовну техніку найменування тощо
Теорія родовідного дерева — теорія німецького мовознавця Августа Шлейхера про походження індоєвропейських мов від однієї прамови
Теорія стадіальності — інтерпретація історичного розвитку мов як зміни стадій (станів), що мають універсальний характер
Типологічне мовознавство — розділ мовознавства, що досліджує принципи й опрацьовує способи типологічної класифікації мов. Синонім: лінгвістична типологія
Типологічний метод — див. Зіставний метод
Тон — наділене значеннєвістю контрастне варіювання висотно-мелодичних голосових характеристик при виголошенні мовних одиниць
Топологічна семантика — напрям у когнітивній лінгвістиці, який вивчає відношення між окремими значеннями слова. Див. Топологічна схема
Топологічна схема — схема, яка показує зв'язки між значеннями полісемічного слова
Топонім — власна назва будь-якого географічного об'єкта
Транспозиційне значення — найзагальніше словотвірне значення, пов'язане з набуттям утвореним словом значення тієї частини мови, в яку воно транспонувалося (значення предметності, процесуальності, ознаковості тощо)
Транспозиція — використання однієї мовної форми у функції іншої форми (перехід слова з однієї частини мови в іншу тощо)
Трансформаційна граматика — див. Генеративна лінгвістика
Трансформаційний аналіз — експериментальний прийом визначення синтаксичних і семантичних подібностей і відмінностей між мовними об'єктами через подібності й відмінності в наборах їх трансформацій
Трансформація — закономірна зміна основної моделі (ядерної структури), що призводить до створення вторинної мовної структури

У[ред. | ред. код]

Узгодження — тип синтаксичного зв'язку, за якого граматичні значення стрижневого слова повторюються в залежному слові
Узус — загальноприйняте вживання мовної одиниці на відміну від його оказіонального (випадкового, індивідуального) вживання
Універсальні граматики — граматики, в яких граматичні категорії пояснюються через категорії мислення; всезагальні граматики, граматики, спільні для всіх мов
Унілатеральна теорія знака — теорія, згідно з якою знак є одностороннім, тобто має лише план вираження (значення перебуває поза знаком)
Усічення — утворення нових слів шляхом скорочення (кілограм — кіло)

Ф[ред. | ред. код]

Фатична функція мови — функція, що полягає у встановленні та підтриманні контакту
Фігура — фон — терміни гештальтпсихології, які використовуються в когнітивній лінгвістиці й означають когнітивну та психічну структуру (ґештальт), що характеризує людське сприйняття й інтерпретацію дійсності і не зводиться до сукупності її частин. Частина диференційованого поля, яка інваріантно виділяється чітко відмінним способом — фігура, все інше — фон, основа фігури
Філологія — загальна назва дисциплін, які вивчають мову, літературу й культуру народу переважно через дослідження писемних текстів
Флексія — змінний афікс наприкінці слова, що виражає синтаксичні відношення між словами у словосполученні й реченні
Флективні мови — мови, в яких провідну роль у вираженні граматичних значень відіграє флексія (закінчення). Синонім: фузійні мови
Фон — див. Фігура
Фонема — мінімальна звукова одиниця мови, яка служить для розпізнавання й розрізнення значеннєвих одиниць — морфем і слів
Фонетичний символізм — див. Звукосимволізм
Фонетичні закони — закони, що керують регулярними змінами звукових одиниць, їхніх чергувань і сполучень. Синонім: звукові закони
Фонологічна система — сукупність фонем певної мови в їхніх взаємозв'язках
Фонологічні опозиції — лінгвально суттєві протиставлення (відмінності) двох чи більше фонем, за якими ці фонеми розрізняються і які служать для смислорозрізнення
Фонологія — розділ мовознавства, який вивчає структурні й функціональні закономірності звукової будови слова
Фонотактика — сполучуваність фонем
Формально-структурний синтаксис — див. Структурний синтаксис
Фразеологізм — відтворювана одиниця мови з двох чи більше слів, цілісна за своїм значенням і стійка за складом та структурою
Фразеологічний проміжний рівень мови — рівень мови, який перебуває на стику лексико-семантичного й синтаксичного рівнів
Фразеологічні вирази — стійкі за складом і вживанням семантично подільні звороти, які складаються зі слів із вільним значенням
Фразеологічні єдності — семантично неподільні фразеологічні одиниці, цілісне значення яких умотивоване значенням їх компонентів
Фразеологічні зрощення — семантично неподільні фразеологічні одиниці, значення яких не випливає зі значень їх компонентів
Фразеологічні сполучення — звороти, в яких самостійне значення кожного слова є абсолютно чітким, але один із компонентів має зв'язане значення
Фразеологія — 1) сукупність фразеологізмів певної мови; 2) розділ мовознавства, який вивчає фразеологічний склад мови
Фрейм — структура, що репрезентує стереотипні, типізовані ситуації у свідомості людини і призначена для ідентифікації нової ситуації, яка ґрунтується на такому самому ситуативному шаблоні
Фреквенталії — див. Статистичні універсалії
Фузійні мови — див. Флективні мови
Функції мови — призначення, роль, завдання, що їх виконує мова в суспільному вжитку
Функціоналізм — див. Функціональна лінгвістика
Функціональна лінгвістика — сукупність шкіл і напрямів, які характеризуються переважною увагою до вивчення функціонування мови як засобу спілкування. Синонім: Функціоналізм
Функціональний синтаксис — 1) синтаксис, об'єктом вивчення якого є функції синтаксичних засобів у побудові зв'язного мовлення; 2) синтаксис, який використовує в дослідженні функціональний підхід (підхід від функції до засобів її вираження)
Функціонально-семантичне поле — система різнорівневих мовних одиниць (лексичних, морфологічних, синтаксичних), здатних виконувати одну спільну функцію, що ґрунтується на спільності категоріального змісту

Ц[ред. | ред. код]

Цілеспрямований асоціативний експеримент — методика психолінгвістичного опитування (анкетування), за якої експериментатор визначає реципієнту конкретні завдання (навести означення до слів-стимулів, оцінити в балах семантичну відстань між словами тощо)

Ч[ред. | ред. код]

Час — граматична категорія дієслова, що співвідносить дію або стан з моментом мовлення
Частини мови — лексико-граматичні класи слів, які виділяють на основі спільності логіко-семантичних, морфологічних і синтаксичних властивостей
Частотні словники — словники, в яких слова розташовуються не за алфавітом, а за спадом частот, тобто в порядку від найбільш частотного до найменш частотного
Члени речення — мінімальні синтаксичні одиниці, які виконують у реченні формально-синтаксичні та семантико-синтаксичні функції і виражаються повнозначними словами або сполуками слів

Ш[ред. | ред. код]

Школа естетичного ідеалізму — мовознавчий напрям, представники якого критикували молодограматизм з позицій так званої естетичної філософії мови, розглядали мову як творчу діяльність індивіда
Школа «слів і речей» — мовознавчий напрям, який висунув принципи вивчення лексики у зв'язку з культурою й історією народу