Користувач:Бучач-Львів/Чернетка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цей користувач подумує: а чи не покинути Вікіпедію?



Міщанське братство [1]

https://aif.ru/sport/summer/14_rekordov_korolevy_sporta_nepokorennye_dostizheniya_legkoy_atletiki?from_inject=1 https://aif.ru/sport/other/krysinyy_yad_hromosomy_doping_samye_skandalnye_sportivnye_rekordy

Сезон Клуб Ліга Регулярний сезон Плей-оф
І Г П О ШХ І Г П О ШХ
НХЛ
НХЛ — — — — —
НХЛ — — — — —
НХЛ
НХЛ — — — — —
Усього в НХЛ
Усього
Усього в — — — — —






  1. перенаправлення[[]]


Жирний текст Ґломма

[2] [3]

Єлизавета II → Георг VI → Ягайлони → Ярослав Мудрий

[4] красавіци [5] [6] [7]

[8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19] [20] [21] ! ! Гауґен [22]

=========================[ред. | ред. код]

Fred_Winters [23]

ВлЛаз [24] [25]

https://volleybox.net/ru/christian-pampel-p2196/clubs

збірна Німеччини (Гейнен) https://www.youtube.com/watch?v=o7XS_4YSnAg

Татаринцев Володимир https://sport.ua/news/144624-vladimir-tatarintsev-mechtayu-o-novyh-nagradah [26]

[ред. | ред. код]

Марко Подращанин \ Марко Подрашчанин \ https://libraria.ua/numbers/400/16676/?PageNumber=3&ArticleId=650841&Search=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%86%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D1%82%D0%B0%D1%80

[27]

Абаєв Костянтин Віталійович - [28] ред. № 30961543

Відомості[ред. | ред. код]

Цвинтар закладений згідно з декретом австрійського імператора Йозефа ІІ про перенесення всіх цвинтарів з-під церков і костелів на околиці міст. засновано в 1782 році поза територією міста на вулиці Тисменицькій.

Вхід до цього станиславівського цвинтаря розташовувався між нинішніми готелем «Надія» і театром. Праворуч від входу була німецька євангельська церква (1883), яку за радянських часів повністю зруйнували вибухом.

Навпроти розташовувалася спеціальна майстерня, де виробляли унікальні, не подібні між собою надгробні скульптури і гробівці. Тут працювали станиславівські, львівські, віденські майстри — Ян Бембнович, Маріан Антоняк, Юліан Марковський, Антон Шімзер. Але, на жаль, їхні роботи з часом були знищені та безповоротно втрачені.

На початку 1980-х некрополь був майже повністю зруйнований. Причиною знищення могил могло бути захоронення 143-ох січових стрільців, а також учасників польського повстання 1831 р. та «Січневого повстання» (1863–1864 рр.). Після цього цвинтар закрили і перетворили його на сквер.

У 1982 році реставрували вцілілі могили, встановили меморіальні дошки.

Від центральної вулиці Сапіжинської до цвинтаря попри колишню «німецьку» кірху вела неширока вулиця, яку звали Цвинтарною.[2]

[ред. | ред. код]

Північна межа цвинтаря збігається з межею Меморіального скверу: збережений двометровий цегляний мур — це огорожа некрополя. Там був головний вхід на кладовище з адміністративною та технічною будівлями (фактично в'їзд, запирався ворітьми, нині тут — три декоративні арки).

Біля входу була передпоховальна капличка, спільна для трьох обрядів (римо-католиків, греко-католиків, вірмено-католиків). Від центральної дороги, тобто — вулиці Незалежності (за Польщі — Сапіжинської), до цваря вела попри вже неіснуючу євангелистську кірху неширока вуличка, так і звана Цвинтарною. Безпосередньо біля колишньої каплиці збереглася могила впливового громадянина міста та українського діяча Івана Яхна з дорогим пам'ятником.

Західною межею цвинтаря була огорожа та будівлі фабрики братів Ясінських «Край» — сучасний завод «Промприлад» (у радянський час забрав частину цвинтарної землі, пересунувши огорожу на декілька метрів). Вулицю А. Мельника проклали за незалежної України: територією поховань є проїзна частина та обидва тротуари названої вулиці, а також ділянка під торговельним рядом квіткового ринку.

Зі сходу територію кладовища теж «впорядкували» — цвинтарний мур без хвіртки, зате з проламаною дірою проходив приблизно на місці теперішньої осьової лінії вулиці С. Бандери (за Польщі — вулиця Л. Желіговського, за совітів — В. Куйбишева), яка до реконструкції в 1970-х роках мала ширину 6 метрів. Західна частина кладовища була непрестижною через віддаленість від центрального входу та підмоклість ґрунту, а на східній, підвищеній, ховали заможніших мешканців міста, були дорогі пам'ятники. Колись за місце на цвинтарі платилося за кожне десятиріччя.

Щодо південної межі. До початку XX століття цвинтар був меншим і мав форму витягнутого по лінії північ-південь прямокутника. Через приріст населення, епідемії, а також наявність у місті потужного військового госпіталю (найстарішого в Європі) до існуючої території кладовища із заходу приєднали поля. Так з'явилося поняття «старе» та «нове» поле (цвинтар). Друга частина займала простір від сучасного південного входу з боку міського управління освіти (колишнього дитячого садка) та житлової п'ятиповерхівки № 8а з боку вулиці С.Бандери до готелю «Надія».

На карті Станиславова «нове» поле з'являється у 1904 році. В обох випадках поховання відбувалися рядами, заповнюючи поля, сектори та підсектори, що мали свої номери. Між полями поховань у напрямі схід-захід були доріжки, а вся територія як старого, так і нового кладовища, перетиналася спрямованими у південному напрямі алеями, доступними для проїзду транспорту. Офіційних назв алеї не мали, їх називали (так залишилося в документах) відповідно до визначних пам'ятників чи поховань — «алея Легіоністів», «алея Повстанців», «алея Гіллера», «алея Хованців», «Головна алея», «алея Каштанова», «алея Єзуїтів», «алея Вертха», «алея Волянських».

У часи Першої світової війни за південним муром, навпроти сучасного міськуправління освіти, на землях греко-католицької капітули заклали військовий цвинтар переважно російських солдатів (поховано до 800 осіб у 317-ти могилах). В часі упорядкування військових поховань Станиславова у 1924—1927 рр. цей цвинтар став головним військовим цвинтарем міста. На нього переносили ексгумовані останки солдатів. Після впорядкування було 665 могил полеглих у Першу світову. У межах цвинтаря були могили солдатів Першої світової, навіть турецьких.

У часи ЗУНР у Станиславові були військові госпіталі, за браком вільного місця на «новому» полі цвинтаря померлих вояків почали ховати на цвинтарній алеї у два ряди в напрямку північ-південь, потім — схід-захід. Там були поховані разом українці та поляки (199 осіб), з них 181 відомий (143 українці, 38 поляків і представників інших національностей) та 18 невідомих.

Активною опікою над могилами вояків УГА та армії УНР (143 особи) займалася місцева філія українського «Товариства охорони воєнних могил» (голова — гімназійний професор М. Даниш, скарбник — М. Лепкий) за активної участі пароха Ямниці о. Ю. Гірняка, довіреної особи Станиславівського єпископа Григорія Хомишина. На могилах за державні кошти поставили бетонні парапети та хрести висотою 1,3 м.

В часі упорядкування у 1920-х роках військових могил Першої світової війни згідно з Версальським мирним договором, яке проводило Станиславівське відділення військових поховань Львівської окружної дирекції громадських робіт під керівництвом інженера К. Ґачевського, громадські організації активно взялися допомагати упорядковувати могили з польсько-української та польсько-більшовицької воєн. Поляк запропонували перенести з цвинтарної алеї всіх вояків до спільної центральної гробниці загиблих у польсько-українській війні, однак українці відмовилися від такої ідеї.

Легіоністи ІІ Залізної бригади стримували наступ російських військ у 1914—1915 рр. на Надвірнянщині, в околицях сіл Пасічна, Зелена, Бистриця. Польський «Комітет з будівництва пам'ятника Легіоністам» у ІІ кварталі 1926 р. домігся ексгумації трьох братських могил з семи з останками легіоністів з міського цвинтаря на головний військовий цвинтар. Поховані вони були за воротами алеї міського цвинтаря, де зробили головний вхід з нього на військовий цвинтар. На їхній могилі в 1927 році поставили пам'ятник роботи відомого станиславівського скульптора М.Антоняка. Обеліск прикрашала кількаметрова скульптура легіоніста в повний зріст з гвинтівкою в руці. Саме його зруйнувала в часи Другої світової війни німецька влада, щоб зробити дорогу з міського цвинтаря на військове кладовище німецьких та угорських солдатів.

[ред. | ред. код]

У часи Другої світової війни за цвинтарем Першої світової стали ховати солдатів Вермахту та Угорської армії. У 1944 р. з боку вулиці Желіговського до сучасного міськуправління освіти закладена госпітальна ділянка, на якій ховали радянських солдатів. У 1957 р. під час реконструкції вулиці Куйбишева цю госпітальну ділянку частково ексгумували, а на місці могил німецьких та угорських солдатів проклали дорогу, яка сполучає нині вулиці Бандери й Мельника, та згодом побудували дитячий садок — сучасне міськуправління освіти. У 1960-х роках по військовому цвинтарі Першої світової проклали теплотрасу, а в 1970-х роках на ньому встановили металеві автомобільні гаражі місцевих мешканців.

У 1970-х роках на українських та польських могилах вандали позбивали хрести. Цвинтар планомірно руйнували протягом 1980—1982 років. Останки похованих, чиї родичі ще були живі, були ними перенесені на новий міський цвинтар до с. Чукалівки, а хто не мав живих родичів, той дотепер спочиває в уже Меморіальному сквері.

Очевидці руйнації цвинтаря переповідають жахливі історії, як нова «радянська молодь» черепом грала у футбол на цвинтарі та як згодом у кабінетах вищих офіцерських чинів з'явилися попільнички, зроблені з черепів…

Орел Л., Чорненький Р., Гаврилишин П. Міфи старого некрополя // Галицький Кореспондент. — 2016. — 5 квіт.

головний християнський цвинтар, для «Закладу різьбярсько-каменярського Мар'яна Антоняка». Його майстерня містилась за адресою Сапіжинська, 69 і спеціалізувалась на виготовлення могильних пам'ятників.

Бондарев І., Головатий М. Слідами старого Станиславова. Кірха // Репортер. — 2016. — 18 бер.

похований на місцевому цвинтарі[3]. Як і щороку, у суботу перед Зеленими Святами 1932 року в Станиславові відбулися заходи з вшанування пам'яти полеглих за український народ. Зокрема, в місцевій катедрі Службу Божу відправив вояк Української галицької армії (став інвалідом на війні), о. катехит Коновалець. Пізніше відбулися панахиди на могилах д-ра Яновича, Дениса Січинського, фундаторок товариства «Рідна Школа», митрата о. Гордієвського.[4]. Міський цвинтар в Івано-Франківську зруйнували за радянської влади (нині тут — Івано-Франківський меморіальний сквер), могила знищена[3].

Поховані[ред. | ред. код]

старий цвинтар (Сапіжинський), що був знищений у радянський час; про людей, які були поховані там:

  • Антоній Фальковський, Ян Копистинський, офіцери наполеонівської армії;
  • Миколай Болоз-Антоневич, поет, що походив зі давньої вірменської родини;
  • Маврицій Гославський (" співець Поділля "), учасник листопадового повстання 1830 року;
  • Ігнацій Камінський гербу Топур — бурмістр;
  • Аґатон Гіллер письменник, історик, журналіст, чий прах поляки врятували від забуття, перепоховавши його 1981 року у Варшаві.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ [1]
  2. ↑ Менів А. Мандри непомітним Івано-Франківськом: вулиця Цвинтарна (ФОТО) // Прикарпатська інформаційна корпорація. — (Ретро Івано-Франківськ).
  3. ↑ а б Фуштей А. Без минулого немає майбутнього… // Галицька Просвіта. — 2017. — Ч. 15 (641, 13 квіт.). — С. 3. — (Пантеон).
  4. ↑ На могилах борців у Станиславові // Діло. — 1932. — Ч. 136 (23 червня). — С. 3.
  5. ↑ На мармуровій плиті гробівця написано: «Др. Іван Яхно совітник шкільний і ц.к. (цісарсько-королівський) професор — 22.1.1906 р. на 66 р. життя»

Джерела[ред. | ред. код]

переніс частину зі статті про Мем-ний сквер, започатковану У. Єдлінською

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Користувач:Бучач-Львів/Чернетка&oldid=42198515