Королів Василь Костянтинович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Королів Василь Костянтинович (Василь Королів Старий)
Королів Василь Костянтинович
Псевдонім В. Диканський, Старий Василь, Подорожний, П. Щур, Хуторянин Старий, В. Дикий, Amator, В. Д., П-ий
Народився 4 (16) лютого 1879(1879-02-16)
с. Ладан, Полтавська губернія, Російська імперія
Помер 11 грудня 1941(1941-12-11) (62 роки)
Мельник, Чехословаччина
Поховання Hřbitov svatého Václavad
Країна  Російська імперія
 Чехословаччина
Національність українець
Діяльність громадський діяч
письменник
Мова творів українська
У шлюбі з Королева Наталена Андріанівна

CMNS: Королів Василь Костянтинович у Вікісховищі
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Васи́ль Ко́стьович Королі́в (Стари́й) (4 (16) лютого 1879(18790216)  с. Ладин, Прилуцький повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — 11 грудня 1941, Мельник, поблизу Праги, Протекторат Богемії та Моравії) — український громадський діяч, письменник, видавець. Член ТУП (фактично сенатор). Один із засновників Української Центральної ради. Псевдоніми та криптоніми — В. Диканський, Старий Василь, Подорожний, П. Щур, Хуторянин Старий, В. Дикий, Amator, В. Д., П-ий та ін.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився на Полтавщині в дуже красивому лану в сім'ї священника. Батько його, Королів Костянтин Іванович, певний час був настоятелем Свято-Троїцької церкви у Диканьці (1891—1895, 1902—1912)[1]. 1908 року він обвінчав письменника Олексу Діхтяра і Варвару Корольову (написання прізвища було саме таке — на російський зразок), що була двоюрідною сестрою Василя.

Навчався в Полтавській духовній семінарії. У своїх спогадах про Симона Петлюру В. Королів згадував, як, вступивши до Полтавської бурси, познайомився з Симоном і підтримував цю дружбу довгі роки[2].

Отримавши імператорський дозвіл на навчання у світському закладі вступив до Харківського ветеринарного інституту, що його закінчив 1902 року. Працював ветеринарним лікарем. Видав популярний посібник з ветеринарії — рос. «Скотолечебник».

Брав участь в революційному і українському національному русі. 1906 року за організацію селянської спілки був заарештований і ув'язнений. Після звільнення перебував під наглядом поліції. Зайнявся журналістикою, став активним дописувачем українських газет «Рада», «Хлібороб», «Засів».

У 1917 році працює у київському видавництві «Час», а також став першим редактором часопису «Книгарь» — першого критико-бібліографічного періодичного видання України. За час редагування опублікував на його сторінках 37 статей та відгуків на нові видання.

7 березня 1917 року був обраний до складу членів Української Центральної Ради від ТУП. У тому ж році обраний членом Київського губернського виконавчого комітету Ради об'єднаних громадських організацій. Один із фундаторів та голова Товариства шкільної освіти, член ради Київського товариства «Просвіта».

1919 року В. Королів-Старий відряджений з дипломатичною місією УНР до Праги, де й залишився емігрантом. Там познайомився з майбутньою дружиною — українською письменницею Наталеною Королевою і оселився в містечку Мельник 1927 року. Багато років викладав в Українській господарській академії в Подєбрадах, водночас не залишаючи літературної творчості.

Там і помер: зайшовши в свою хату він перехрестився і впав дружині на руки.

Похований разом з дружиною Наталеною Королевою на міському цвинтарі святого Вацлава Мельник.

Творчість[ред. | ред. код]

Видав для дітей та юнацтва роман «Чмелик» (Прага, 1920). Роман має підзаголовок «Навколо світу» і розповідає про долю юнака з Полтавщини, який змушений покинути рідну землю, блукати по світу, зазнаючи поневірянь скитальця. І хоча сяк-так владнав він своє життя в Австралії, туга за батьківщиною не полишає його. Врешті герой книги повертається в Україну. «Чмелик» В. Короліва-Старого виданий в Україні видавництвом «Світ дитини» 2010 року.

Також привертає увагу збірка казок «Нечиста сила», побудована на фольклорному матеріалі. Збірка побудована в незвичному ключі — ніби на міжнародному конгресі, що відбувся в ніч на Івана Купала на Лисій горі під Києвом, казкові персонажі вирішили розповісти людям правду про себе, щоб якоюсь мірою розвіяти свою погану славу. І в цьому їм зголосився допомогти український журналіст.

Серед його доробку статті — «У затінку (світлій пам'яті Марії Загірньої)», «Людина без копії — Борис Грінченко», переклади з чеської мови. Відомий своїми малярськими творами, зокрема серією малюнків природи та побуту Закарпаття та іконами, написаними для церков цього краю. Фундаментальною малярською його працею слід вважати розпис василиянської монастирської церкви в с. Імстичево.

1930 року опублікував спогади про Симона Петлюру, з яким не тільки навчався в Полтаві, але й співпрацював у Київському губернському земстві, зокрема в питанні упорядкування могили Т. Г. Шевченка[2].

Один з найвизначніших його творів — спогади «Згадки про мою смерть». Книжка була завершена 9 листопада 1941 року. Автор відвіз її до видавництва і, повернувшись додому, помер. У книзі В. Королів-Старий не тільки описує ті випадки зі свого життя, коли він був на волосинці від смерті, а й роздумує над долею українського народу, причинами програшу визвольних змагань 1917—1921 років.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

У Диканці вулицю Лермонтова перейменували на вулицю Василя Короліва.[3]

Бібліографія[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Полтавіка — Полтавська енциклопедія. Том 12: Релігія і Церква.- Полтава: «Полтавський літератор», 2009.— С. 203.
  2. а б Василь Костьович Королів-Старий
  3. Деколонізація топонімії Диканщини: Мазепа, діячі УНР і «Просвіти», Бандера і Шухевич. Інтернет-видання «Полтавщина» (укр.). 27 листопада 2023. Процитовано 3 грудня 2023.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]