Костел Святого Миколая у Вільнюсі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Костел Святого Миколая у Вільнюсі
54°40′41″ пн. ш. 25°16′58″ сх. д. / 54.67827222224977390° пн. ш. 25.28282500002777766° сх. д. / 54.67827222224977390; 25.28282500002777766Координати: 54°40′41″ пн. ш. 25°16′58″ сх. д. / 54.67827222224977390° пн. ш. 25.28282500002777766° сх. д. / 54.67827222224977390; 25.28282500002777766
Тип споруди церква
Розташування  ЛитваВільнюс
Перша згадка 1387
Початок будівництва 14 століття
Будівельна система цегла
Стиль готика
Належність католицтво
Єпархія Вільнюська архідієцезія
Оригінальна назва лит. Švento Mikalojaus bažnyčia
Епонім Миколай Чудотворець
Присвячення Миколай Чудотворець
Вебсайт mikalojus.lt
Костел Святого Миколая у Вільнюсі. Карта розташування: Литва
Костел Святого Миколая у Вільнюсі
Костел Святого Миколая у Вільнюсі (Литва)
Мапа
CMNS: Костел Святого Миколая у Вільнюсі у Вікісховищі

Костел Святого Миколая (лит. Švento Mikalojaus bažnyčia, пол. kościół Świętego Mikołaja) — римо-католицький парафіяльний костел Вільнюського деканату; одна з найдавніших готичних будівель у Вільнюсі[1], найдавніший зі збережених католицьких храмів Литви[2], пам'ятка історії та архітектури. Традиційний центр релігійного та суспільного життя литовців до Другої світової війни.

Комплекс костелу і огорожі включений до Реєстру культурних цінностей Литовської Республіки (код 749[3]) і перебуває під охороною держави як об'єкт національного значення. Розташований у Старому місті на вулиці Швянто Мікалояус 4 (Šv. Mikalojaus g. 4). Богослужіння проходять литовською мовою.

Історія[ред. | ред. код]

Костел Святого Миколая. Дзвіниця

Заснований ще до прийняття Литвою християнства (1387 ), за правління князя Гедиміна для іноземних купців і ремісників. Кам'яний храм був побудований у 13821387. Про час зведення свідчать архаїчні архітектурні форми ранньої готики. Крім того, церква згадувалася у документах 13871397.

Храм декілька разів реконструювався і відновлювався. Зберігся акт освячення храму у 1514. Близько 1525 побудовані нові склепіння. Проста і ясна композиція костелу вплинула на архітектуру пізніших готичних храмів Литви.

При відновленні після пожежі 1749, близько 1750 і пізніше були внесені значні архітектурні зміни: прибудовані хори в стилі рококо, збільшені бічні вікна.

У 1812 році під час Французько-російської війни солдати завдали костелу значної шкоди. Згодом, у першій половині XIX століття, до храму була прибудована вежа-дзвіниця з рисами класицизму; постала кам'яна огорожа. У 1972 костел реставрували за проектом архітектора Йонаса Зіболіса.

З 1901 року богослужіння в костелі ведуться литовською мовою. У період між Першою і Другою світовими війнами храм був єдиним, де служби і проповіді звучали литовською. Костел став свого роду центром литовської культури. У залі в дворі проводили збори, лекції, ставили вистави, влаштовували дитячі різдвяні вечори. Тут служили видатні діячі релігійного, церковного і культурного життя Литви ксьондзи Юозапас Кукта (19011906), Антанас Віскантас (19061909), Юргис Янушявічюс (19091911), Пятрас Крауяліс (19111912, 19121924), Кріступас Чібірас (19241942 ), Чесловас Крівайтіс (19501961), Казімерас Василяускас (19972001) та інші. З 1919 по 1938 тут служив відомий діяч білоруського руху, літературознавець, публіцист і видавець ксьондз Адам Станкевич.[4]

Архітектура[ред. | ред. код]

Костел Святого Миколая

Порівняно невеликий безкупольний костел із масивними стінами побудований з червоної цегли. Храм майже квадратний у плані (13,0 на 15,75 м), тринавний, зального типу, з короткою тригранною апсидою і з діагональними контрфорсами на кутах.

Статуя святого Христофора

Характерні риси стилю готики поєднуються з елементами романського стилю (напівкруглі арки). Скромний портал декорований двома рядами профільованої цегли. Площину трикутного фронтону прикрашають три групи ніш різної висоти, що оживляють фасад своєї ритмікою і грою світла й тіні. У стінах апсиди влаштовані вузькі ніші. При реконструкції після пожежі 1749 на головному фасаді з'явилися елементи стилю бароко (вигнута перемичка центрального вікна).

В 1957 на подвір'ї була встановлена статуя покровителя Вільнюса святого Христофора (і небесного патрона загиблого при бомбардуванні міста ксьондза Кріступаса Чібіраса). Святий зображений з немовлям на руках, а на постаменті написаний текст литовською мовою: «Святий Христофоре, опікуйся нашим містом!» Скульптура створена на прохання прелата Чесловаса Крівайтіса скульптором Антанасом Кмеляускасом (за що він був виключений із членів Спілки художників Литви).

Інтер'єр[ред. | ред. код]

Зі суворим зовнішнім виглядом контрастує ошатний інтер'єр храму. Сітчасті нервюрні склепіння підтримують дві пари витончених восьмигранних пілонів з гранями, складеними з фасонних цеглин. Пресбітерій від нав (однакової висоти) відокремлює кілеподібна арка.

У костелі три вівтарі. У головному знаходиться хрест і чотири статуї: Святого Христофора, Святої Терези, Святої Клари і Святого Йосипа з Немовлям між колонами роботи скульптора Рафала Яхимовича. У лівому вівтарі — образ Святого Миколая зі статуями Святого Казимира і Святого Георгія. У правому вівтарі вирізьблений барельєф Страждальної Божої Матері.

У 1930 стараннями віленських литовців у костелі було встановлено монумент, присвячений 500-річчю від дня смерті великого князя литовського Вітовта Великого, створений Рафалом Яхимовичем із бронзи і мармуру. У 1936 пам'ятник обнесений огорожею з двома мечами, що символізують мечі, принесені хрестоносцями Ягайлу перед Грюнвальдською битвою.

Після Другої світової війни у храмі була відкрита меморіальна плита на згадку загиблого настоятеля Кріступаса Чібіраса. У середній ніші праворуч стоїть скульптура Святого Антонія.

Інтер'єр костелу

Примітки[ред. | ред. код]

  1. А. Медонис. Туристу о Вильнюсе. Перевод с литовского языка. Вильнюс: Минтис, 1965. С. 67.
  2. Памятники искусства Советского Союза. Белоруссия, Литва, Латвия, Эстония. Справочник-путеводитель. Москва: Искусство. 1986. ISBN 5-210-00094-X. С. 395.
  3. Šv. Mikalojaus bažnyčios kompleksas. Kultūros vertybių registras (лит.). Kultūros paveldo departamentas prie Kultūros ministerijos. Архів оригіналу за 6 червня 2020. Процитовано 13 грудня 2016.
  4. КАМУНІКАТ. Архів оригіналу за 7 травня 2008. Процитовано 23 липня 2009.

Література[ред. | ред. код]

  • Wilno. Przewodnik krajoznawczy Juliusza Kłosa, Prof. Uniwersytetu St. Batorego. Wydanie trzecie poprawione po zgonie autora. Wilno, 1937. S. 203—204. (польск.)
  • Памятники искусства Советского Союза. Белоруссия, Литва, Латвия, Эстония. Справочник-путеводитель. Москва: Искусство. 1986. ISBN 5-210-00094-X. С. 395.

Посилання[ред. | ред. код]