Куземин
| село Куземин | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
| Країна |  Україна
| ||||
| Область | Сумська область | ||||
| Район | Охтирський район | ||||
| Громада | Грунська сільська громада | ||||
| Облікова картка | Куземин | ||||
| Основні дані | |||||
| Населення | 1610 | ||||
| Поштовий індекс | 42752 | ||||
| Телефонний код | +380 5446 | ||||
| Географічні дані | |||||
| Географічні координати | 50°08′48″ пн. ш. 34°39′00″ сх. д.H G O | ||||
| Середня висота над рівнем моря |
188 м | ||||
| Водойми | р. Ворскла, Балка Безіменна | ||||
| Місцева влада | |||||
| Адреса ради | с. Куземин, вул. Молодіжна, 24 | ||||
| Сільський голова | Довгий Олександр Васильович | ||||
| Карта | |||||
  Куземин | |||||
 Куземин | |||||
| Мапа | |||||
| |||||
|
| |||||
Кузе́мин — село в Україні, в Грунській громаді Охтирського району Сумської області. Населення становить 1954 особи. Колишній орган місцевого самоврядування — Куземинська сільська рада. Сільський голова — Довгий Олександр Васильович.
Географія[ред. | ред. код]
Село розташоване на правому березі Ворскли, вище за течією на відстані 3 км розташоване село Скелька, нижче за течією на відстані 2,5 км — село Більськ. Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці і заболочені озера. До села примикають невеликі дубові лісові масиви. У селі бере початок Балка Безіменна.
Історія[ред. | ред. код]
За місцевою легендою село дістало назву від скіфа Кузьми[1]. Куземин згадується у статтях, підписаних гетьманом Брюховецьким і його старшиною в жовтні 1665 року у Москві, як сотенне містечко Зіньківського полку[2]. Надалі містечко Куземин до ліквідації козацької автономії (1782 р.) — сотенний центр Куземинської сотні Гадяцького полку
в 19 столітті — центр Куземинської волості Зінківського повіту Полтавської губернії
У листопаді 1917 року український науковець Віра Платонівна Кушніренко[3] прибула до села. Разом із сестрою Наталією організувала і очолила вищу початкову школу, а також бібліотеку, драмгурток, хор, деякий час керувала місцевою «Просвітою»[4].
Пам'ятки[ред. | ред. код]
Більське городище, належить до VII століття до Р. Х.. Знаходиться поблизу Куземина. Замкова гора за даними археологів була частиною укріплень цього стародавнього міста.
Кулінарія[ред. | ред. код]
Куземинські панянки[ред. | ред. код]
Таку назву мають пряники, які пекли під святий Вечір. Вони готувались для хрещеників. Хрещені батьки дарували своїм хрещеникам хлопчикам — коника, дівчаткам — панянок, а всім іншим діткам оленів чи півників. Їх їдять не відразу, вони довго зберігаються.
Рецепт дуже простий: молоко, борошно, цукор і амоній. Саме амоній давав пишність. На столі замішували тісто, потім розкочували його, і спеціальними жерстяними формами вирізали фігурки панянок, коників, а ще й оленів чи півників різної величини викладали у великі жаровні і в піч. Випікались швиденько, то треба було пильнувати, щоб не підгоріли. Лазарівка вже готова, це те що зараз називають глазур. Для пряничної глазурі чи то пак лазуровки брали крохмаль, борошно й додавали води, щоб була консистенція крему. Потім треба розділити на три частини. Залишали одну частину білою, а в дві інші додавали фарбу рожеву, червону чи блакитну. Чому такі кольори? Червоний то символ крові, тобто любові, народження, енергії. Коники — блакитні. А чому вже в Куземині обрали рожевий? Таким, мабуть, було їхнє уявлення, чи вподобання. Далі, ще по гарячому наносили колір, а на нього візерунок. Лазуровку наносили ріжком із картонки, можливо зараз використовують кондитерський мішечок, але хочеться по-старому, традиційному. Потім вже випечені й розмальовані пряники викладали на дерев'яні лави, щоб вистигали. [5]
Гнічені сливи[ред. | ред. код]
У селі Куземин здавна готують гнічені сливи за особливим рецептом — у спеціальних сушнях.[6]
Куземин у літературі[ред. | ред. код]
В історичному романі у віршах Івана Багряного «Скелька» описано Куземин, зокрема церкву Покрови Пресвятої Богородиці (знищена комуністами в 1930-і рр.), вид із села на Ворсклу та «синій ліс» по той бік ріки.
У пригодницькій повісті Івана Андрусяка «Сорокопуди, або Як Ліза і Стефа втекли з дому» дія відбувається в Куземині, описано місцеві легенди й перекази.
Відомі люди[ред. | ред. код]
У Куземині народилися:
- Чичибабін Олексій Євгенович (17 березня 1871 — 15 серпня 1945, Париж, Франція) — академік, хімік-органік. Двоюрідний дід Бориса Чичибабіна.
- Іван Багряний (справжнє прізвище: Лозов'ягін, також: Лозов'яга); (19 вересня (2 жовтня) 1906, Куземин — 25 серпня 1963, Новий Ульм, ФРН) — український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч.
- Міняйло Михайло Павлович (1925 — 1991) — український різьбяр. Член спілки художників України з 1985 року.
- Дрюк Микола Федорович (1940) — український хірург.
- Гнідич Тетяна Григорівна (1907—1976) — російська перекладачка, поетеса, педагог.
- Сідельник Іван Іванович (1939) — український політик. Народний депутат України.
- Шаренко Василь Денисович (1916—1944) — гвардії капітан, командир ескадрильї 100-го гвардійського винищувального авіаційного полку (9-а гвардійська винищувальна авіаційна дивізія, 8-а повітряна армія, 4-й Український фронт). Герой Радянського Союзу.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ «Пісня про Куземин.» [Архівовано 29 березня 2018 у Wayback Machine.] Галина Будянська, Клуб поезії.
- ↑ Заруба В. М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648—1782 рр. — Дніпропетровськ: Ліра ЛТД, 2007. — 379 с.
- ↑ Кушніренко Віра Платонівна [Архівовано 29 березня 2018 у Wayback Machine.].— В. М. Самородов. Кушніренко Віра Платонівна // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2016. — Т. 16 : Куз — Лев. — С. 106. — ISBN 978-966-02-7998-8.
- ↑ Реабілітовані історією. Полтавська область. Науково-документальна серія книг. — Кн. 5 / Упорядник О. А. Білоусько. — Київ-Полтава: Оріяна, 2007. — 720 с.
- ↑ Куземинські панянки
- ↑ Гнічені сливи з Куземина | Сковорода. Гастробайки
Посилання[ред. | ред. код]
- Погода в селі Куземин [Архівовано 19 грудня 2011 у Wayback Machine.]
| |||||
| |||||||||||||||||||||||