Лизине
| село Лизине | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Луганська область |
| Район | Сватівський район |
| Рада | Білокуракинська селищна громада |
| Облікова картка | картка |
| Основні дані | |
| Засноване | 1765 р. |
| Населення | 521[1] |
| Площа | 3,18 км² |
| Густота населення | 163,84 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 92250 |
| Телефонний код | +380 6462 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°31′59″ пн. ш. 38°50′37″ сх. д. / 49.53306° пн. ш. 38.84361° сх. д.Координати: 49°31′59″ пн. ш. 38°50′37″ сх. д. / 49.53306° пн. ш. 38.84361° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
90 м |
| Водойми | р. Козинка |
| Відстань до районного центру |
8 км |
| Найближча залізнична станція | Білокуракине |
| Відстань до залізничної станції |
13 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 92250 Луганська область, Білокуракинський район, село Лизине. |
| Карта | |
  Лизине | |
 Лизине | |
| Мапа | |
| |
Ли́зине — село в Україні, у Білокуракинській селищній громаді Сватівського району Луганської області.
Площа села 671,5 га.[2]
Історія[ред. | ред. код]
На початку XVIII століття, після азовських походів Петра I ці землі були віддані князю Борису Куракіну. Інтенсивний процес заселення земель відбувався в період 1734—1760 років. Олександр Борисович Куракін розводив на цих землях овець та велику рогату худобу, давав притулок кріпакам-утікачам з України та Росії, козакам з Київської, Полтавської та Чернігівської губернії заради заселення спустошених придушенням повстання Булавіна земель. Одним таким козаком, що заснував хутір на березі річки Козинка, був Лизенко.[2]. Офіційною датою заснування села вважається 1765 рік. Одна з легенд фольклорної топонімії стверджує, що князь Куракін влаштовував гучні гульбища на які з ближніх сіл привозили вродливих дівчат-танцівниць. Деяким із них Олександр дарував хутори: Лізі — Лізин хутір, Тетяні — Танюшівку. Після численних протестів бідуючих селян Куракін був змушений 1804 року продати власні маєтки в двох десятках хуторів, у тому числі й Лизиному[2]. 1804 року на хуторі по лівому березі річки Козинка налічувалось 40 дворів, а на хуторі Кризькому, по правому берегу — 8 дворів[3].
Рада селянських депутатів створена в грудні 1917 року. У 1930 році, під час примусової колективізації, створено колгосп імені «Карла Маркса». Партійний (ВКП(б)) і комсомольський осередки створені в 1935 році.
Під час Голодомору 1932—1933 років за архівними даними в селі загинуло 118 осіб[4]. Під час Голодомору селяни вимирали цілими родинами.
У роки Другої світової війни на фронтах воювало 108 жителів села. За мужність і героїзм 98 жителів села нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу. 87 осіб не повернулися з полів битв. З липня 1942 року по 19 січня 1943 року село було окуповано німецькими військами. На місці запеклих боїв лизяни досі знаходять снаряди.
Населення[ред. | ред. код]
Населення становить 521 осіб, 190 дворів.
1885 року в колишньому державному селі Білокуракинської волості Старобільського повіту мешкало 1032 особи, було 147 дворових господарства[5]. У 1914 році в селі проживало 1648 осіб[6]. На середину XX століття у селі мешкало 625 осіб, налічувалось 193 двори.
Вулиці[ред. | ред. код]
У селі існують вулиці: Гагаріна, Пушкіна, Радянська, Шевченка.
Економіка[ред. | ред. код]
За радянських часів тут розташовувалась центральна садиба колгоспу «Прогрес», створеного в 1965 році. За ним було закріплено 4643 га сільськогосподарських угідь, з них 2781 га орної землі. Основним напрямком господарства було виробництво м'ясо-молочної продукції.
На розпайованих землях до збанкрутування господарювало СТОВ Прогрес, близько 70 працюючих. Вирощування зернових, технічних культур, виробництво молока та м'яса.
Транспорт[ред. | ред. код]
Розташоване за 10 км від районного центру і за 13 км від залізничної станції Білокуракине на лінії Валуйки — Кіндрашівська-Нова[2].
Культура[ред. | ред. код]
У селі в 1991 році збудована двоповерхова восьмирічна школа на 200 учнів, у якій навчається 37 учнів[2]. Працює сільський клуб із залом на 250 місць, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий комбінат, їдальня, побутова майстерня, магазин, відділення зв'язку. За роки дев'ятої п'ятирічки (1971–1975) в селі було зведено близько 50 житлових будинків.
Станом на 2013 рік в Лизинській неповній загальноосвітній школі навчається учнів в 7 класах, кількість персоналу становить 11 чоловік, директор Молчанова Неля Василівна[7].
У селі діє дитячий навчальний заклад «Барвінок»[8].
Пам'ятники[ред. | ред. код]
У центрі села споруджено пам'ятник з меморіальною дошкою, на якій вказані прізвища загиблих у війні — «Над загиблим другом», автор видатний радянський скульптор-монументаліст Є. В. Вучетич. Споруджений також пам'ятник на могилі воїнів, полеглих в боях за визволення села від німецьких загарбників — «Скорботна мати»[2].
Церква[ред. | ред. код]
У селі на найвищому пагорбі, у самому центрі, була дерев'яна церква Воскресіння Христового, збудована на кошти прихожан[9]. При церкві була дзвіниця, діяла школа. До сьогодні не збереглась. Нижче церкви жив священик із своєю родиною. Зараз на тому місці знаходиться поштове відділення. Із початком колективізації у 1923—1924 роках церкву розібрали на будівельний матеріал. У 1964 році на тому місці побудували Будинок культури[2]. Станом на 2016 рік настоятелем храму служить ієрей Володимир Білієнко[10].
Відомі особистості[ред. | ред. код]
За сумлінну працю 59 чоловік нагороджені орденами і медалями СРСР. Вчителька восьмирічної школи А. Р. Вірченко — орденом Леніна.
У селі в дитинстві проживав майбутній український політик Олег Ляшко[11].
Цікаві місця[ред. | ред. код]
На землях Лизинської сільської ради, на місці покинутого села Самсонівка, навколо Самсонівського ставу в 1995 році утворено ландшафтний заказник Самсонівська заводь[12].
Див. також[ред. | ред. код]
- Історія Білокуракинщини
- Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932-1933, Луганська область
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ За Всеукраїнським переписом 2001 року.
- ↑ а б в г д е ж Міста і села України. Луганщина: історико-краєзнавчі нариси / Упорядник В. В. Болгов. — К: Українська академія геральдики, товарного знаку та логотипу, 2012. — 472 с. — ISBN 978-966-8153-83-9
- ↑ (рос.) Экономические примечания на Старобельский уезд, 1804 / Сост. С. А. Сычева. – Х., 2008. – 168 с.
- ↑ Михайличенко В. В., Борзенко М. О., Жигальцева В. Л. Національна книга пам'яті жертв голодомору 1932—1933 років в Україні. Луганська область. [Архівовано 25 серпня 2010 у Wayback Machine.] — Луганськ: Янтар. — 2008. — 921 с.
- ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
- ↑ Харьковскій календарь на 1914 годѣ. Изданіе Харьковскаго Губернскаго Статистическаго Комитета. Харьковъ. Типографія Губернскаго Правленія. 1914. VI+86+84+86+26+116+140+44 с.(рос. дореф.)
- ↑ Лизінська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів [Архівовано 7 жовтня 2013 у Wayback Machine.] Білокуракинської районної ради Луганської області. Інформаційна система управління освітою. Луганська область.
- ↑ Дошкільний навчальний заклад «Барвінок» [Архівовано 7 жовтня 2013 у Wayback Machine.] Білокуракинський район, село Лизине. Інформаційна система управління освітою. Луганська область.
- ↑ Православные храмы и монастыри Харьковской губернии 1681—1917. Альбом-каталог. — Х.: Харьковский частный музей городской усадьбы, 2007. ISBN 978-966-8246-73-9
- ↑ (рос.) Белокуракинское благочиние [Архівовано 2016-08-15 у Wayback Machine.] — Северодонецка епархия Украинской Православной Церкви Московского Патриархата.
- ↑ Тьотя Галя. Дуже її люблю. Під час поїздки на Луганщину викроїв час заїхати до неї і дяді Васі. Facebook. Олег Ляшко. 6 жовтень 2014. Процитовано 8 листопада 2023.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Природно-заповідний фонд Луганської області [Архівовано 26 грудня 2014 у Wayback Machine.] / О. А. Арапов, Т .В. Сова, В. Б. Фєрєнц, О. Ю. Іванченко. Довідник. — 2-е вид. доп. перер. — Луганськ: ВАТ «ЛОД». — 168 с.
Література[ред. | ред. код]
- Історія міст і сіл Української РСР. Луганська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968.
Посилання[ред. | ред. код]
- Погода в селі Лизине [Архівовано 20 грудня 2011 у Wayback Machine.].
- Лизине [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.] на Вікімапії.
| ||||||||