Лисича Балка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Зверніться на сторінку обговорення за поясненнями та допоможіть виправити недоліки.
Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (липень 2017)
село Лисича Балка
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район Катеринопільський
Рада Лисичобалківська сільська рада[1]
Код КАТОТТГ UA71020150100036847
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1760
Перша згадка 1760 (264 роки)
Населення 505
Площа 0 км²
Густота населення 0 осіб/км²
Поштовий індекс 20532
Телефонний код +380 4742
Географічні дані
Географічні координати 48°47′38″ пн. ш. 31°07′19″ сх. д. / 48.79389° пн. ш. 31.12194° сх. д. / 48.79389; 31.12194Координати: 48°47′38″ пн. ш. 31°07′19″ сх. д. / 48.79389° пн. ш. 31.12194° сх. д. / 48.79389; 31.12194
Середня висота
над рівнем моря 		160 м
Місцева влада
Адреса ради 20532, с. Лисича Балка
Сільський голова Дашівець Едуард Валентинович
Карта
Лисича Балка. Карта розташування: Україна
Лисича Балка
Лисича Балка
Лисича Балка. Карта розташування: Черкаська область
Лисича Балка
Лисича Балка
Мапа
Мапа

Лиси́ча Ба́лка — село в Україні, у Катеринопільському районі Черкаської області.

Населення становить 505 осіб (станом на 01.01.2013 рік).

В селі розташовані навчально-виховний комплекс (школа — дитсадок), будинок культури, бібліотека, амбулаторія, адмінбудинок місцевої агрофірми, поштове відділення, філія ощадбанку, магазини.

Збереглися залишки древніх могил, польського кладовища, змієвих валів, дерев'яної церкви (2013).

Історія[ред. | ред. код]

1760 року Звенигородський староста Фелікс Солтик надав право на осадження (заснування) слободи Руфіну Корицинському над річечкою — притокою Висі, як зазначається в дещо пізнішому документі "над рудкою гнилою, що з криниць починається і називається «Лисича». Ототожнення місцевої річечки з «рудкою» дозволяє припустити наявність у ній болотної руди, придатної для виробництва низькоякісного заліза. Втім, ні тоді, ні пізніше ця руда широко не використовувалася, хоч уже 1780 року в поселенні проживав Федько Коваль, який, очевидно, займався ковальським ремеслом. 1765 року під час проведення люстрації (генеральної ревізії) королівщини (маєтностей короля) Речі Посполитої у слободі вже було зафіксовано 9 слобожан, що ототожнювалися з числом дворів. Це означало, що в селі проживало близько 70 осіб. У наступне десятиліття населення зростало і в 1775 році згідно з подимним (реєстром будівель) у слободі нараховувалося 26 будинків, 2 корчми і 1 гуральня. 1775 р. Ф. Солтик надав Лисичу Балку з правом оренди на 30 років Янові Соколовському.

В складі Російської імперії[ред. | ред. код]

Після входження Правобережної України в 1793 р. до складу Російської імперії Лисича Балка опинилася в складі Катеринопільського повіту Вознесенського намісництва. Одночасно, село продовжувало залишатися населеним пунктом Звенигородського староства. У 1795 р. у Лисичій Балці було 20 домів (близько 160 осіб). Далі адміністративне підпорядкування села неодноразово змінювалося — у 1797 р. село перебувало у складі Катеринопільського повіту Київської губернії, а 1802 р. — Звенигородського повіту тієї ж губернії. До 1854 р. село входило до Звенигородського староства, яке після смерті Соломеї Солтикової перейшло у володіння Потоцьких. В 1853 р. Лисича Балка з іншими населеними пунктами староства перейшли до царської казни. В 1864 році зазначалось, що в селі проживало 662 чоловік. У 1886 році в селі мешкало 528 осіб, було 89 дворів, каплиця, постоялий будинок, 6 вітряних млинів.

В 1900 році в селі було 240 дворів та проживало 1357 чоловік. В селі була православна церква, 1 каплиця, 1 парафіяльна школа, кузня та 5 вітряних млинів.[2]

У ХХ сторіччі[ред. | ред. код]

Під час воєнних дій 1918 — 20 рр. влада неодноразово змінювалася. Наприкінці 1920-х рр. організовано ТСОЗ ім. Воровського (голова Я. М. Муковоз), згодом — колгосп ім Петровського (голова М. К. Маврин). Наприкінці 1931 р. кілька господарств об'єдналися в колгосп ім. Петровського (голова М. М. Журило).

Внаслідок Голодомору 1932 — 33 рр. в селі загинуло понад 200 чоловік, зазнали сталінських репресій (протягом 1937 — 38 рр. розстріляно близько 20 осіб).

У період окупації села нацистами тут було організовано общинне господарство. Частина отриманого врожаю залишалася в селі і розбиралася працівниками, а частину вивозили нацисти до Німеччини. На фронтах Другої світової війни воювало 140 жителів, 90 — загинуло, 50 — удостоєно бойових нагород. 13.03.1944 року село знову окуповане частинами ІІ Українського фронту. В 1975 році в центрі села встановлено пам'ятник 72 односельцям, які загинули на фронтах Німецько-радянської війни. Скульптуру виготовлено одеськими майстрами В. Соколовським та В. Давидовичем. На сільському кладовищі є пам'ятник невідомому солдату.

У 1949—1953 рр. — місцевий колгосп очолював Герой Радянського Союзу М. П. Цісельський; у 1963—1969 — А. М. Цицерківський. У 70-х рр. XX ст. колгосп ім. Петровського перейменовано на сільськогосподарську артіль (згодом колгосп) «Росія».

У 1976 р. зведено Будинок культури, бібліотеку. У 1997 р. колгосп реорганізовано КСП, а з 1999 р. — СТОВ «Зоря». Двадцять членів господарства вийшли з нього і стали одноосібниками. У 2000 р. СТОВ «Зоря» перейменовано на ТОВ агрофірма «Зоря», очолював його з 2001 р. Р. І. Франчук.

Освіта[ред. | ред. код]

  • 1934 р. — створено початкову школу;
  • 1938 р. — збудовано нове приміщення школи; під час окупації села нацистами вона слугувала стайнею для коней;
  • 1950 р. — школа стає семирічною;
  • 1959 р. — у відбудованому приміщенні нової школи розпочато навчання;
  • 1992 р. — школа почала називатися «загальноосвітня школа I—II ступенів»;
  • 2004 р. — школу та дитячий садок «Теремок» було реорганізовано в навчально-виховний комплекс;
  • 2012 р. — у школі навчалося 63 учні, дошкільників — 19, педагогічний колектив — 14 осіб.
  • 2013 р. — у школі навчалося 60 учнів, дошкільників — 20, педагогічний колектив — 15 осіб.
  • 2016 р. - у школі навчалося 52 учні, дошкільників — 22, педагогічний колектив — 12 осіб.

За роки існування школи з її стін вийшло 1217 учнів (2016)

Природа[ред. | ред. код]

Село розташоване у лісостеповій зоні центральної частини Придніпровської височини, з хвилястим яружно-балочним рельєфом. Через село протікає дуже замулений струмок, який згадує ще Лаврентій Похилевич(1864), про нього також читаємо і в «Словнику гідронімів України» (К., 1979. — С. 317), впадає він в річку Велика Вись — басейн Південного Бугу). Клімат помірно-континентальний. Середня температура січня −5,4 °C, липня +20,2 °C. Опадів 450—505 мм на рік. Для порівняння: у 1978 р. випало 479 мм опадів за рік, у 1979 р. — 477 мм, у 1980 р. 701 мм (за даними колгоспного агрометеопосту). Корисні копалини: буре вугілля, пісок, глина, уран та ін. Надра Мокрокалигірського родовища бурого вугілля в Лисичій Балці використовує ВТО «Енергетична інвестиційна компанія», яка підписала договір оренди земельної ділянки площею 62,9 гектара терміном на 49 років (листопад 2011 р.). Запаси родовища — 7,7 мільйона тонн бурого вугілля. Станом на 2013 рік обсяги добування складали 1000 т вугілля на місяць[3].

Відомі люди[ред. | ред. код]

Відзначені орденами та званнями[ред. | ред. код]

почесне звання «Мати-героїня»

  • Шпілька Надія Миколаївна
  • Колісник Тетяна Андріївна
  • Дяченко Світлана Федорівна

орден Леніна

  • Задніпряний А. В.
  • Поліщук Ганна Дмитрівна

орден Жовтневої революції

  • Шиятий І. Д.

орден Трудового Червоного прапора

  • Бурій В. О.
  • Домніцький В. Г.
  • М'ялковський Б. С.
  • Осіян О. П.

орден Трудової Слави ІІІ ступеня

  • Дикун В. О.
  • Небесний А. Ф.
  • Дідковський А. Ф.
  • Колісник С. М.

орден «Знак Пошани»

  • Бурій В. О.
  • Шиятий І. Д.
  • Савранський М. І.
  • Ковтун Л. Г.
  • Печиборщ Г. А.

медаль "За трудову відзнаку («За трудовое отличие»)

  • Яворська Г. І.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Постанова Черкаської обласної ради
  2. ↑ Список населенных мест Киевской губернии. — К., 1900. — С. 686.
  3. ↑ «За перший місяць роботи на Мокрокалигірському родовищі видобуто 1000 тонн вугілля.» www.siogodennya.org.ua, серпня 3, 2013.
  4. ↑ Газета «День» № 211, п'ятниця, 20 листопада 2009 «Історія одного далекого пам'ятника». Автор: Костянтин Липківський, доктор технічних наук, онук митрополита В. Липківського

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Бурій В. М. Лисича Балка: відома та невідома: іст. — краєзн. нарис / Валерій Бурій. — Черкаси: Вертикаль, 2009. — 72 с. : фотогр.
  • Бурій В. М. Вибрані розвідки, статті та замітки. Вип. 1. / Валерій Бурій. — Черкаси: Вертикаль, 2008. — 71 с. : фотогр.
  • Бурій, В. М. Вибрані розвідки, статті та замітки. Вип. 2: Катеринопільщина: події, факти, персоналії / Валерій Бурій. — Черкаси: Вертикаль, 2016. — 107 с. : фотогр.- (Бурій В. М.: біогр. довід. — 4-а с. обкл.).
  • Бурій В. М. Вибрані тексти: статті, розвідки та замітки. Вип. 3 / Валерій Бурій. — Черкаси: Вертикаль, 2018. — 247 с. : іл. — Бібліогр.: с. 245—246.
  • Кулаковський П. М. Історія села Лисича Балка (незакінчена) / Петро Кулаковський. — Острог, 2012.
  • Лисича Балка // Шкляр В. М. Залишенець. Чорний ворон [Текст] / В. М. Шкляр . — Х. : Клуб Сімейного Дозвілля, 2009. — С. 38.
  • Мельниченко В. М. Краєзнавство Черкащини: сторінки історії / Василь Мельниченко. — Черкаси: Вертикаль, 2010. — С. 105—106; 111.
  • Мельниченко В. М. Краєзнавство Черкащини в роки незалежності / Василь Мельниченко // Краєзнавство Черкащини. — Черкаси: Вертикаль, 2011. — № 9. — С. 17-18; 20.
  • Бурій В. Лисича Балка (відрізок історії) / Валерій Бурій // Туристичні меридіани (Черкаси). — 2000. — № 8 (листопад). — С. 4.
  • Бурій В. Лисича Балка і її люди: з віку у вік / Валерій Бурій // Нова Доба (Черкаси). — 1999. — 20 лип. — С. 8.
  • Бурій В. Лисича Балка: віддавна і тепер (краєзнавчі нотатки) / Валерій Бурій // Катеринопільський вісник. — 1997. — 15 жовт. — С. 3 — 4.
  • Бурій В. Лисича Балка: штрихи історії / Валерій Бурій // Авангард (Катеринопіль). — 1982. — 13 лист.
  • Бурій В. Топонімічний словник: Лисича Балка / Валерій Бурій // Авангард. — 1986. — 13 берез.
  • Бурій-Цісельський В. Свічко пам'яті не згасни! (Голодомор-33) / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). — 2007. — 23 лист. — С. 2.
  • Бурій В. Реабілітовані історією / Валерій Бурій // Катеринопільський вісник. — 2011. — 9 серп. — С. 2.
  • Бурій В. Лисича Балка: сталінський терор / Валерій Бурій // Надвисся (Черкаси). — 2010. — № 3. — С. 67 −70.
  • Зі спогадів мешканки с. Лисича Балка Катеринопільського району Любові Цісельської (Бурій) // Реабілітовані історією: Черкаська область. — Сміла: Тясмин, 2006. — Кн. 1, С. 481—482.
  • Бурій Олександр Макарович (1896—1938) // Реабілітовані історією: Черкаська область. — Сміла: Тясмин, 2006. — Кн. 3, С. 185.
  • Цісельський Василь Андрійович (1880—1938) // Реабілітовані історією: Черкаська область. — Сміла: Тясмин, 2006. — Кн. 3, С. 207.
  • Бурій В. Герої Радянського Союзу — наші земляки / Валерій Бурій // Катеринопільський вісник.- 2011. — 27 верес. — С. 3.
  • Бурій В. Історик Петро Кулаковський: біогр. ескіз / Валерій Бурій // Катеринопільський вісник. — 2004. — 17 серп. — С. 3.
  • Бурій В. Едуард Яворський: редактор, музикознавець, лібретист / Валерій Бурій // Місто робітниче. — 2003. — 25 лип. — С.4.
  • Бурій В. У Лисичій Балці виріс заслужений діяч мистецтв Едуард Яворський / Валерій Бурій // Містечко над Тікичем (Катеринопіль). — 2013. — 22 черв. — С. 5.
  • Штрихи до біографій / авт.-упоряд. В. М. Бурій. — Черкаси: «ІнтролігаТОР», 2014. — 100 с.
  • Наймолодша в Україні. Вип. 3. (Черкаській області — 60 років): бібліогр. покажч. — Черкаси, 2013. — С.14,20-21,169.
  • Поліщук, В. Т. Література рідного краю (Літературна Черкащина): підручник: біобібліографічні додатки / В. Т. Поліщук, М. П. Поліщук. — Черкаси: Вид. Чабаненко Ю. А., 2013. — (про В. М. Бурія. — С. 403; 423).
  • Бурій Валерій Михайлович: біогр. довідка // Хоменко В. Звенигородщина: словник-довідник / Володимир Хоменко. — К.: Арт Економі, 2015. — С. 14-15.
  • Життєві істини Валерія Бурія: зб. ст. і матеріалів. — Черкаси: Вертикаль, 2012. — 51 с. : іл. — (Подвижники краєзнавства Черкащини).
  • Валерій Бурій // Хоменко В. М. Звенигородське краєзнавство / Володимир Хоменко. — К.: Арт Економі, 2014. — С.39.
  • Валерій Михайлович Бурій: біобібліогр. покажч.; тексти. — Черкаси: Вертикаль, 2013. — 224 с.
  • Валерій Михайлович Бурій: педагог, краєзнавець, журналіст — Черкаси: Вертикаль, 2016. — Буклет.
  • В. М. Бурій — п. 3254 // Яценко О. М. Українські персональні бібліографічні покажчики (1856—2013) / О. М. Яценко, Н. І. Любовець ; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського ; редкол. В. І. Попик (голова) [та ін.]. — К., 2015. — 469 с. — (Сер. "Джерела укр. біографістики ; вип. 3).
  • Бурій, В. Ватутінезнавство: події, факти, персоналії [Текст] / В. Бурій. — Черкаси: Вертикаль, 2015. — 272 с.
  • Бурій, В. М. Рослини-екзоти міста Ватутіне та його околиць [Текст] / В. М. Бурій. — Черкаси: Вертикаль, 2017. — 32 с.
  • Бурій, Валерій Михайлович. Дикорослі отруйні рослини міста Ватутіне та його околиць [Текст] / Валерій Бурій. — Черкаси: Вертикаль: Кандич С. Г. [вид.], 2017. — 30 с. : іл. — Бібліогр.: с. 17-28.
  • Краєзнавці Черкащини: біобібліографічний довідник / упоряд.: В. М. Мельниченко, Г. М. Голиш. — Черкаси: Вертикаль, 2016. — 219 с. — (Бурій В. М. — С. 20-21; 27; 115; 136).
  • Журналісти Черкащини: 1954—2004 : бібліограф. довідник. — Черкаси: Брама, 2003. — С. 31.
  • Катеринопільщина: край хліба, квітів і добра [Текст]: презентаційний збірник / уклад.: В. В. Болгов, І. В. Болгов. — К. : Інститут біографічних досліджень, 2013. — 88 с. : іл. — (Про В. М. Бурія — С.66).
  • Пономаренко М. Ф. Краєзнавці Черкащини: біобібліограф. словник / Михайло Пономаренко. — Золотоноша, 2003. — С. 21.
  • Хоменко В. М. Звенигородське краєзнавство / Володимир Хоменко. — Черкаси: «ІнтролігаТОР», 2013. — С.25.
  • Хоменко В. М. Час — газетним рядком (Преса Звенигородщини) / Володимир Хоменко. — К.: Арт Економі, 2013. — С. 30.
  • Ватутінезнавець Валерій Бурій // Хоменко В. М. Наостанок. К.: Арт Економі, 2017. С. 20-21.
  • Ватутіне: вчора і сьогодні (історія міста в нарисах і спогадах). — К.: Колорит, 2007. — С. 2; 41-43; 94-99; 121; 123; 147; 173—176.
  • Найденко О. Краєзнавство як стан душі [про В. М. Бурія] / Ольга Найденко // Катеринопільський вісник. — 2012. — 21 лют. — С.3.
  • Блажко П. З любов'ю до людей і рідного краю [про В. М. Бурія] / Петро Блажко // Місто робітниче (Ватутіне). — 2007. — 16 лют. — С. 2.
  • Ковтун О. Вражає все прекрасне довкола, ніби в дитинстві: інтерв'ю з В. БУРІЄМ // Місто робітниче: Ватутінська міська громадсько-політична газета. — 2017. — 17 лютого. — С. 3.
  • Бурій В. Екологічний вандалізм на межі тисячоліть / Валерій Бурій // Катеринопільський вісник. — 2000. — 5 лют. — С. 6.
  • Бурій В. Вандалізм на межі тисячоліть / Валерій Бурій // Село і люди (Черкаси). — 2000. — 28 січ. — С. 3.
  • Бурій В. Бути ботанічному заказнику / Валерій Бурій // Авангард (Катеринопіль). — 1989. — 26 верес. — С. 3.
  • Бурій В. М.  Проблеми вшанування учасників Української революції 1917—1921 рр. у пам'ятках природи місцевого значення та новітній топоніміці / Валерій Михайлович Бурій // Краєзнавство Черкащини: збірник.  — Черкаси: Вертикаль, 2017. - С.4; 288—292; 318; 323.
Населені пункти ліквідованого Катеринопільського району (1923—2020)
Смт
Селища
Села
Герб Черкаської області Це незавершена стаття про Черкаську область.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лисича_Балка&oldid=39915565