Ломновський Петро Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ломновський Петро Миколайович
Народився 24 листопада 1871(1871-11-24) або 1871
Російська імперія
Помер 2 березня 1956(1956-03-02)
Ніцца, Франція
Поховання Російський цвинтар Кокад
Діяльність військовослужбовець
Alma mater Павловське військове училище
Учасник Російсько-японська війна
Військове звання генерал-лейтенант
Нагороди
орден Святого Георгія IV ступеня Орден Білого Орла орден Святого Володимира II ступеня орден Святої Анни I ступеня орден Святого Станіслава I ступеня орден Святого Володимира III ступеня Орден Святого Володимира IV ступеня орден Святої Анни II ступеня орден Святого Станіслава II ступеня орден Святої Анни III ступеня орден Святого Станіслава III ступеня Золота зброя «За хоробрість» орден Святого Станіслава

Петро Миколайович Ломновський (24 листопада 1871 — 2 березня 1956,) — російський воєначальник, генерал-лейтенант Генштабу Російської імператорської армії, учасник Української революції в складі білогвардійського руху.

Навчання[ред. | ред. код]

Петро Ломновський закінчив Тифліський кадетський корпус, Перше військове Павлівське училище (1891) та Миколаївську військову академію (1898), з якої був відправлений до Волинського лейб-гвардії полку. о

Початок служби[ред. | ред. код]

13 травня 1899 року Петро Ломновський був призначений помічником старшого ад'ютанта штабу Закаспійської області, а 7 серпня 1899 року штабу 2-го Туркестанського армійського корпусу. З 22 вересня 1901 року він уже старший ад'ютант штабу Приамурського військового округу, з 25 грудня 1903 року штаб-офіцер при управлінні 8-ї Східно-Сибірської стрілецької бригади, а з 24 лютого 1904 року начальник штабу 8-ї Східно-Сибірської стрілецької дивізії.

Участь у війнах[ред. | ред. код]

На початку російсько-японської війни Петро Ломновський був призначений на посаду старшого ад'ютанта управління генерал-квартирмейстера 1-ї Маньчжурської армії. З 5 серпня 1905 року він став штаб-офіцером для діловодства та доручень управління генерал-квартирмейстера головнокомандувача на Далекому Сході. За успіхи на війні нагороджений Золотою зброєю.

27 березня 1906 року Петро Ломновський отримує посаду начальник штабу 6-ї Східно-Сибірської стрілецької дивізії, 2 листопада 1908 року командира 24-го Сибірського стрілецького полку, а 21 серпня 1912 року окружного генерал-квартирмейстера при штабі Київського ВО.

З початком Першої світової війни Петра Ломновського призначають виконувачем обов'язків начальника штабу 8-ї армії генерала Олексія Брусилова, у якого він був найближчим помічником під час проведення військових операцій в Галичині. У вересні 1914 року нагороджений орденом Святого Георгія 4-го ст.). 17 липня 1915 року Петро Ломновський став командувати 15-ю піхотною дивізією, а 7 квітня 1917 року 8-м армійським корпусом. З ним Ломновский брав участь у наступі на Марешт. У складі 4-ї армії діяв разом з 2-ю румунською армією. А 24 липня цього ж року разом з 8-м армійським корпусом під час наступу завдав серйозної поразки німцям і наступного дня він продовжився, але його згорнув Олександр Керенський. У липні 1917 року успішно діяв у боях на Ойтузе. 12 липня 1917 року став командувати 10-ю армією (Західний фронт), але через те, що це призначення відбулося лише за декілька днів до наступу, в якому 10-й армії відводилася головна роль, Петро Ломновський не встиг її ретельно підготувати. 2-й Кавказький армійський корпус відмовився йти в наступ. До складу армії увійшли наступні армійські корпуси: 3-й, 20-й, 38-й, 1-й Сибірський, в резерв фронту стягнуті 10-й і 50-й. 22 липня Ломновский розгорнув наступ армії, який виявився невдалим, втрати склали 6000-7000 убитих, евакуювалися в тил 30 000. 9 вересня 1917 року Петро Ломновський був відсторонений від командування 10-ю армією, переведений в резерв чинів при штабі Київського військового округу.

Після приходу до влади більшовиків переїхав на Дон, де попросився у Добровольчу армію. На початку 1918 року був призначений її представником при гетьманові України Павлу Скоропадському.

У 1919 році емігрував до Софії (Болгарія), потім переїхав до Ніцци (Франція), де помер 2 березня 1956 року. Похований на кладовищі Кокад.

Нагороди[ред. | ред. код]

Ордени: Св. Станіслава 3-го ст. (1899); Св. Анни 3-го ст. (1902); Св. Станіслава 2-го ст. з мечами (1905); Св. Володимира 4-й ст. з мечами і бантом (1905); Св. Анни 2-го ст. з мечами (1907); Св. Володимира 3-го ст. (1908; 22.02.1909); Св. Станіслава 1-го ст. (06.12.1913); Св. Георгія 4-го ст. (ВП 27.09.1914); Св. Анни 1-го ст. (ВП 01.1915); Св. Володимира 2-го ст. (ВП 19.02.1915).Золота зброя (ВП 18.06.1906); 

Посилання[ред. | ред. код]