Лукресія Мартель

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лукресія Мартель
Lucrecia Martel
Зображення
Лукресія Мартель 2008 року
Лукресія Мартель 2008 року
Дата народження 14 грудня 1966(1966-12-14) (57 років)
Місце народження Сальта
Громадянство Аргентина
Alma mater Escuela Nacional de Experimentación y Realización Cinematográficad[1]
Професія кінорежисер
Кар'єра з 1988
Напрям Нове аргентинське кіно[2]
Magnum opus The Salta Trilogyd, Zamad, La Ciénagad і The Holy Girld
Нагороди
IMDb ID 0551506
CMNS: Лукресія Мартель у Вікісховищі

Лукре́сія Марте́ль (ісп. Lucrecia Martel, *14 грудня 1966) — аргентинська кінорежисерка, кіносценаристка і продюсерка. Її фільми неодноразово були представлені у конкурсних програмах Каннського, Венеційського, Берлінського, Торонтського та багатьох інших міжнародних кінофестивалів[3].

Життєпис[ред. | ред. код]

Друга із семи дітей, Мартель народилась і виросла у Сальті, Аргентина. Її батько Ферді володів фарбувальною майстернею, а мати Бочі була домогосподаркою. У віці 15 чи 16 років Мартель вперше скористалася відеокамерою, яку батько купив для збереження сімейних спогадів[4].

Після закінчення середньої школи Мартель мала намір вивчати фізику в Інституті Бальсейро, однак вона «почала сумніватися» і замість цього записалася на курс історії мистецтва в Національному університеті Сальти, а також на курси хімічної інженерії та зоології в Тукумані. Страждаючи від невизначеності та намагаючись вирішити, що робити зі своїм життям[4], Лукресія також вирощувала свиней і навіть думала зробити це своїм майбутнім способом заробітку[5]. Однак низькі продажі свиней довели, що це поганий варіант для побудови кар'єри. Після цього Мартель переїхала до Буенос-Айреса, щоб вивчати рекламу в Католицькому університеті. Почуваючись незручно через втрату віри в бога, Мартель вирішила дистанціюватися від католицтва та покинути університет, щоб продовжити навчання за новою програмою комунікаційних студій в Університеті Буенос-Айреса.

Не бажаючи нехтувати своїми творчими інтересами, під час навчання в Університеті вона записалася на вечірній курс анімації в Інституті кіномистецтва Авельянеди (IDAC). Тут Мартель почала знайомитися з людьми, які вивчали кіно, і зняла свої перші короткометражні фільми.

Навчалася в Експериментальній кіношколі Авельянеди, а потім у Національній експериментальній кіношколі у Буенос-Айресі. Після закриття школи через фінансові проблеми[6] займалася самоосвітою[7][8].

Спершу займалася режисурою короткометражок: «56» (1988), «24 поверх» (1989), «Червоні поцілунки» (1991), «Мертвий король» (1995). Картина «Мертвий король» вийшла в прокат ​​в Аргентині, як частина кіноальманаху «Розповіді» (1995), а також отримала кілька фестивальних нагород. З 1995 по 1998 роки працювала на телебаченні над дитячими програмами й документальними фільмами, а також телесеріалами, зокрема «D.N.I.» (1995).

Перший повнометражний фільм Лукресії «Болото» (2001) отримав велику кількість премій на міжнародних кінофестивалях та був номінований на «Золотого ведмедя» Берлінського кінофестивалю[9][10][11][12].

2002 року була членкинею журі Берлінського фестивалю.

Друга повнометражна стрічка режисерки «Свята» 2004 року була номінована на Золоту пальмову гілку Каннського кінофестивалю[13].

2006 року була членкинею журі Каннського фестивалю.

Третій фільм Мартель «Жінка без голови» (2008), продюсером якого став Педро Альмодовар, також брав участь у конкурсній програмі Каннського кінофестивалю[14].

2008 року була членкинею журі Венеційського кінофестивалю[15].

Короткометражний фільм Мартель «Новий Аргірополіс» (2010) метафорично представляє опір корінного населення тиску з боку аргентинської держави[16], а також неминучу культурну гібридизацію, яка виникає між двома націями[17]. Свою назву він отримав від книги «Аргірополіс», що вийшла у 1850 році, і була написана колишнім президентом Аргентини та політичним активістом Домінго Фаустіно Сарм'єнто, в якій Аргірополіс — це назва столиці утопічної демократичної конфедерації Аргентини, Уругваю та Парагваю[18]. Короткометражний фільм був замовлений Міністерством культури Аргентини в рамках святкування двохсотріччя та показаний у кінотеатрах як частина більшого фільму-антології «25 поглядів, 200 хвилин» (2010)[19][20].

У липні 2011 року відбулася прем'єра короткометражного фільму «Мутувати»[21]. Стрічка була створена на замовлення італійського юренду одягу Miu Miu та є другою у серії фільмів «Жіночі казки», яка складається з короткометражних фільмів, знятих у співпраці з відомими міжнародними режисерками. У своєму наступному короткометражному фільмі «Ліги» (2015) Мартель досліджує тему ізоляції в корінних громадах Аргентини[22]. Названий на честь архаїчної одиниці вимірювання, фільм показує, як освіта може породжувати розділення та дискримінацію[23].

Прем'єра четвертого повнометражного фільму Мартель «Зама» відбулася на Венеційському міжнародному кінофестивалі в серпні 2017 року. Це адаптація однойменного роману Антоніо ді Бенедетто, у якому розповідається про трагічну історію дона Дієго де Зами, іспанського колоніального функціонера в Асунсьйоні, який марно чекає, поки начальство дасть дозвіл на його повернення додому до дружини та родини.[24][25]. Фільм був показаний в програмах Міжнародного кінофестивалю в Торонто та Нью-Йоркському кінофестивалі та отримав широке визнання критиків. Фільм було відібрвно для представлення Аргентини на кінопреміях преміях Оскар та Гойя[26], де він отримав номінацію як найкращий іспаномовний іноземний фільм.

У 2018 році до Мартель звернулися представники Marvel Studios, і запропонували режисерці зняти фільм «Чорна вдова», але вона відмовилася, оскільки хотіла мати можливість знімати власні бойовики[27].

2019 року була обрана головою журі Венеційського кінофестивалю.

Особисте життя[ред. | ред. код]

Мартель — відкрита лесбійка[28]. Режисерка перебуває у стосунках зі співачкою Хульєтою Ласо[29][30].

Станом на червень 2018 року Лукресія Мартель живе у Буенос-Айресі[31].

Фільмографія[ред. | ред. код]

Повнометражні фільми[ред. | ред. код]

  • Болото / La ciénaga (2001)
  • Свята / La niña santa (2004)
  • Жінка без голови / La mujer sin cabeza (2008)
  • Зама / Zama (2017)

Короткометражки[ред. | ред. код]

  • 56 / El 56 (1988)
  • 24-й поверх / Piso 24 (1989)
  • Червоні поцілунки / Besos rojos (1991)
  • Мертвий король / Rey Muerto (1995)
  • Новий Аргірополіс / Nueva Argirópolis (2010)
  • Риба / Pescados (2010)
  • Мутувати / Muta (2011)
  • Ліги / Leguas (2015)
  • ШІ / AI (2019)

Телесеріали[ред. | ред. код]

  • D.N.I. (1995)
  • Magazine for Fai (1996)
  • Las dependencias (1999)

Нагороди та номінації[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Escuela Nacional de Experimentación y Realización Cinematográfica — 1965.
  2. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 27 серпня 2007. Процитовано 20 січня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  3. ↑ Lucrecia Martel. IMDb. Процитовано 21 листопада 2022.
  4. ↑ а б Bernades, Horacio; Lerer, Diego; Wolf, Sergio; Batlle, Diego (2002). New Argentine cinema : themes, auteurs and trends of innovation. [Buenos Aires]: Ediciones Tatanka. с. 69—78. ISBN 987-99728-3-X. OCLC 49978519.
  5. ↑ Nueva mirada femenina para ver el cine argentino. LA NACION (ісп.). 27 липня 1997. Процитовано 21 листопада 2022.
  6. ↑ Dawson, Nick (19 серпня 2009). Lucrecia Martel, The Headless Woman | Filmmaker Magazine. Filmmaker Magazine | Publication with a focus on independent film, offering articles, links, and resources. (амер.). Процитовано 21 листопада 2022.
  7. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 21 листопада 2006. Процитовано 20 січня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  8. ↑ Culture. The Daily Telegraph. 8 березня 2017. Архів оригіналу за 26 травня 2008. Процитовано 31 березня 2022. (англ.)
  9. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 6 грудня 2009. Процитовано 20 січня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  10. ↑ La Ciénaga. The Criterion Collection (англ.). Процитовано 21 листопада 2022.
  11. ↑ MABUSE - "El cine argentino está muy vital". web.archive.org. 27 серпня 2007. Архів оригіналу за 27 серпня 2007. Процитовано 21 листопада 2022.
  12. ↑ Ebert, Roger. La Cienaga movie review & film summary (2001) | Roger Ebert. https://www.rogerebert.com/ (англ.). Процитовано 21 листопада 2022.
  13. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 10 жовтня 2012. Процитовано 20 січня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  14. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 2 вересня 2009. Процитовано 20 січня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  15. ↑ Venice Film Festival 2008 line-up announced. The Daily Telegraph. 29 липня 2008. Архів оригіналу за 15 березня 2016. Процитовано 3 червня 2021. (англ.)
  16. ↑ Shaw, Deborah (2017). Latin American Women Filmmakers : Production, Politics, Poetics. London: I.B. Tauris. с. 11—23. ISBN 1-78673-172-X. OCLC 987111666.
  17. ↑ Azzone, G. F.; Massair, S.; Pozzan, T. (15 січня 1976). Mechanism of active shrinkage in mitochondria. II. Coupling between strong electrolyte fluxes. Biochimica Et Biophysica Acta. Т. 423, № 1. с. 27—41. doi:10.1016/0005-2728(76)90098-0. ISSN 0006-3002. PMID 2314. Процитовано 22 листопада 2022.
  18. ↑ Argirópolis, la capital soñada por Sarmiento para unir Argentina, Uruguay y Paraguay. Univision (spanish) . Процитовано 22 листопада 2022.
  19. ↑ Nueva Argirópolis (C) (2010) (ісп.), процитовано 22 листопада 2022
  20. ↑ 25 miradas, 200 minutos (2010) (ісп.), процитовано 22 листопада 2022
  21. ↑ 'Muta' by Miu Miu. Los Angeles Times (амер.). Процитовано 22 листопада 2022.
  22. ↑ Lucrecia Martel: El ojo extraterrestre. Gatopardo (ісп.). 3 червня 2018. Процитовано 21 листопада 2022.
  23. ↑ Leagues (2015) (англ.), процитовано 22 листопада 2022
  24. ↑ Fuente, Anna Marie de la (19 травня 2017). Co-Productions on the Rise in Brazil. Variety (амер.). Процитовано 22 листопада 2022.
  25. ↑ Hoberman, J. (13 квітня 2018). Lucrecia Martel: A Director Who Confounds and Thrills. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 22 листопада 2022.
  26. ↑ Mango, Agustin (29 вересня 2017). Oscars: Argentina Selects ‘Zama’ for Foreign-Language Category. The Hollywood Reporter (амер.). Процитовано 22 листопада 2022.
  27. ↑ Arthouse Marvel? Lucrecia Martel reveals she was approached for Black Widow. the Guardian (англ.). 13 грудня 2018. Процитовано 22 листопада 2022.
  28. ↑ Welle (www.dw.com), Deutsche. El cine LGBTI argentino cautiva en Berlín y el resto de Europa | DW | 24.02.2020. DW.COM (es-ES) . Архів оригіналу за 12 грудня 2020. Процитовано 4 лютого 2021.
  29. ↑ Blog, Cat Bauer In Venice. All About Mujeres (Women) - Variety Bash at Hotel Daniel - 76th Venice Film Festival. Venetian Cat - The Venice Blog. Архів оригіналу за 13 квітня 2020. Процитовано 6 травня 2020.
  30. ↑ Monfort, Flor. La flor de mi secreto | Julieta Laso y su tango, más cerca del punk que del arrabal. PAGINA12. Архів оригіналу за 31 жовтня 2019. Процитовано 6 травня 2020.
  31. ↑ Lucrecia Martel: El ojo extraterrestre. Gatopardo (es-ES) . Архів оригіналу за 16 травня 2020. Процитовано 6 травня 2020.

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лукресія_Мартель&oldid=40086355