Лутугін Леонід Іванович
| Леонід Іванович Лутугін | |
|---|---|
 | |
| Народився |
21 березня (4 березня) 1864 Санкт-Петербург |
| Помер |
17 (30) серпня 1915 (51 рік) Кольчугіно |
| Поховання | Літераторські мостки |
| Місце проживання |
 Російська імперія |
| Країна |
Російська імперія |
| Діяльність | геолог |
| Alma mater | Петербурзький гірничий інститут |
| Галузь | геологія |
| Заклад | Геологічний комітет |
| Вчене звання | професор |
| Відомі учні |
Василь Яворський Павло Степанов |
| Партія | Конституційно-демократична партія |
| Відомий завдяки: | дослідженням Донбасу |
| Нагороди | Велика золота медаль на міжнародний виставці в Турині (1911) |
 Лутугін Леонід Іванович у Вікісховищі | |
Леоні́д Іва́нович Луту́гін (* 21 березня (4 березня) 1864, Санкт-Петербург — † 17 (30) серпня 1915, Кольчугіно, тепер Ленінськ-Кузнецький Кемеровської області Російської Федерації) — російський геолог (фахівець у галузі геології вугільних родовищ) і громадський діяч.
Біографічні відомості[ред. | ред. код]
Народився у великій купецькій родині. Батько був власником ювелірного магазину. 1889 року закінчив Петербурзький гірничий інститут.
Від 1892 року працював у Геологічному комітеті.
Упродовж 22 років досліджував Донецький кам'яновугільний басейн. Склав перший геологічний розріз його вугленосної товщі. У 1893-1896 опублікував звіти про геологічне вивчення сіл Лисичанськ та Кримське, в яких довів промислове значення вугільних відкладень на Донбасі. У 1897 році, разом з Феодосієм Миколайовичем Чернишовим опублікував працю "Донецький кам' яновугільний басейн". Разом з іншими дослідниками зняв основну площу басейну. Від 1897 року - професор Петербурзького гірничного інституту. Серед учнів — Василь Яворський, Павло Степанов.
У 1897 - 1907 читав лекції з геології у Петербурзькому гірничному інституті.
З 1908 року - віце-президент Імператорського Вольного Економічного товариства. Займався детальним геологічним картографуванням, створив зведену карту Донецького басейну. За цю працю його було нагороджено великою золотою медаллю на міжнародній виставці в Турині (1911).
У 1914–1915 роках працював у Кузнецькому вугільному басейні.
Встановив залежність якості вугілля від ступеня метаморфізму.
Створив школу геологів-вугільників (П. І. Степанов, В. І. Яворський, А. А. Гапеєв та інші).
Помер на 52-му році життя. Поховали Лутугіна в Петрограді (нині Санкт-Петербург) на Волковському кладовищі.
Громадська діяльність[ред. | ред. код]
У 1903 - 1905 належав до "Союзу Звільнення" та працював у журналі "Освобождение". У жовтні 1905 року брав участь у з'їзді, на якому була заснована Конституційно - демократична партія, і був обраний у члени її центральної ради, але невдовзі вийшов із партії. У 1905 році був одним з організаторів Академічного та Інженерного союзів, а також Союзу союзів. У 1907 році балотувався у Третю державну думу, але не був обраний. У тому ж році його було звільнено з Гірничого комітету та Гірничого інституту. Із початком Першої Світової війни - член комісії Руського технічного товариства з мір по промисловості у зв' язку з війною, представляв Раду Руського технічного товариства на з' їзді з питань покращення вітчизняних лікувальних місцевостей. Брав участь в організації харчувальних та санітарних загонів. Організував при Вольному Економічному товаристві групу музикантів, котрі проводили концерти в лазаретах; разом з Максимом Максимовичем Ковалевським відстоював право цього товариства влаштовувати лазарети для поранених воїнів. У 1915 році намічався опозицією на пост міністра праці.
Учасник масонського руху.
Увічнення пам'яті[ред. | ред. код]
Іменем Лутугіна названо місто Лутугине Луганської області, шахта у місті Чистякове (Торез) Донецької області, а також вугільний пласт у Кузнецькому басейні.
До 2011 року Міністерство охорони навколишнього природного середовища України вручало відзнаку-медаль його імені[1].
Див. також[ред. | ред. код]
Джерела та література[ред. | ред. код]
- М. П. Троян. Лутугін Леонід Іванович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 305. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- В. І. Онопрієнко, О. Я. Привалова. Лутугін Леонід Іванович [Архівовано 14 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
Література[ред. | ред. код]
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1981. — Т. 6 : Куликів — Мікроклімат. — 552 с., [22] арк. іл. : іл., табл., портр., карти + 1 арк с. — С. 244.
- Український радянський енциклопедичний словник : [у 3 т.] / гол. ред. Бабичев Ф. С. — 2-ге вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1987. — Т. 2 : Каліграфія — Португальці. — 736 с. — С. 301.
- Ивановский С. Р. Леонид Иванович Лутугин (1864—1915). — Москва, 1951.
- Яворский В. И. Леонид Иванович Лутугин и его методика геологических исследований. — Новосибирск, 19
- Шаталов Н.Н. Профессор Лутугин Леонид Иванович - выдающийся геолог-съемщик Донбасса (К 150-летию со дня рождения). Геологічний журнал. 2015. № 1 (350). С. 115-118.
- Шаталов М.М. Одвичним пам,ятником йому стоїть Донбас. Вісник НАН України. 2014. № 11. С. 85-88.
Посилання[ред. | ред. код]
- Видатні діячі Луганщини. Лутугін Леонід Іванович [Архівовано 27 вересня 2007 у Wayback Machine.]