Львівсько-варшавська школа
Львівсько-Варшавська школа — об'єднання інтелектуалів, що згуртувалося навколо Казімежа Твардовського наприкінці ХІХ століття і проіснувало до Другої світової війни.
.jpg)
Твардовський, учень Франца Брентано, був призначений у 1895 році на кафедру філософії Львівського університету. Він зібрав навколо себе угрупування талановитих логіків та філософів, частина з яких згодом працювала у Варшавському університеті. Представниками школи були Ян Лукасєвич, Казімеж Айдукевич, Станіслав Лєсьнєвський[en], Тадеуш Котарбіньський, Тадеуш Чежовський[en], Владислав Вітвіцький[en], Альфред Тарський, Стефан Балей, Степан Тудор.
Школа спочатку була загальнофілософською, а потім її інтереси змістилися у напрямку логіки. Альфред Тарський ініціював її зв'язки із віденським гуртком. Представники школи працювали над питаннями онтології, мереології[en] та категоріальної граматики[en].
Значення школи[ред. | ред. код]
Школа стала важливим центром філософської думки у світі. Вчені, виховані на філософській традиції школи, зуміли передати її специфічний стиль філософської практики також поколінням, які виросли після розпаду школи, завдяки чому навіть під час «марксистської зими» її рівень, принаймні в методології, не відрізнявся від світових стандартів. Досягнення школи вплинули й на міжнародну філософію, насамперед у галузі логіки.
Ідеї Тарського щодо питання істини аналізуються донині. У сучасній польській науці Ян Воленський посилається на спадщину Львівсько-Варшавської школи. У 2013 році отримав нагороду Фундації польської науки за комплексний аналіз діяльності Львівсько-Варшавської школи та введення її досягнень у міжнародний дискурс сучасної філософії[5].
Див. також[ред. | ред. код]
Література[ред. | ред. код]
- Б. Домбровський. Львівсько-варшавська логіко-філософська школа // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.