Макс Райнгардт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Макс Райнгардт
Мах Reinhardt
Ім'я при народженні Макс Ґольдман (Goldmann)
Народився 9 вересня 1873(1873-09-09)
Баден, Австро-Угорщина
Помер 31 жовтня 1943(1943-10-31) (70 років)

·інсульт[1]
Поховання Westchester Hills Cemeteryd
Громадянство Австро-Угорщина Австро-УгорщинаАвстрія Австрія
Місце проживання Зальцбург[2]
Діяльність театральний режисер, актор
Вчителі Emil Bürded
Відомі учні Луїза Райнер
Знання мов німецька[3][4]
Заклад «Німецький театр»[ru]
Театр в Йозефштадті[en]
Роки активності 1892—1943
Батько Wilhelm Goldmannd
У шлюбі з Helene Thimigd
Діти Wolfgang Reinhardtd і Готфрід Райнгардт
IMDb ID 0718121

Макс Ра́йнгардт, власне ім'я — Максиміліан Ґольдман (нім. Max Reinhardt; 9 вересня 1873, Баден, Австрія — 31 жовтня 1943, Нью-Йорк, США) — австрійський і німецький режисер, актор і театральний діяч, один із реформаторів театрального мистецтва 20 століття.

Життєпис[ред. | ред. код]

Максиміліан Ґольдман (псевдонім Макс Райнгардт з'явився у 1890 році[5]) народився в Бадені біля Відня, в єврейській сім'ї. Його батько, фабрикант Вільгельм Ґольдман (1846—1911), походив зі Ступави; мати, Роза Венграф (1851—1924), була уродженкою Нікольсбурга. Дід був ортодоксальним євреєм.

У юнацькі роки Макс Ґольдман відвідував Бурґтеатр. Він мріяв стати актором, але батьки визначили його у фінансове відомство. Ділова кар'єра виявилася недовгою — влітку 1890 року сімнадцятилітній Ґольдман під псевдонімом «Макс Райнгардт» з'явився на сцені в ролі старця, і незабаром його прийняли до Віденської консерваторії, де він навчався в драматичних класах у відомого актора І. Левинського[5].

Театральна діяльність[ред. | ред. код]

Після закінчення театральної школи при Віденській консерваторії (1893 рік) працював у різних театрах Зальцбурга, Відня і Братислави. З 1895 року працює актором у трупі «Німецького театру»[ru] (англ. Deutsches Theater) у Берліні. На той момент театр очолював літературний критик і режисер Отто Брам. Він і залучив до трупи театру Рейнгардта. Добре злагоджений акторський ансамбль Брама дав Райнгардтові чудовий досвід роботи на сцені.

Самостійну режисерську діяльність Райнгард починає у 1901 році в Берліні, у заснованому ним артистичному кабаре «Шум і Дим». У 1902 році це кабаре отримало назву «Малий театр», там ставилися сатиричні пародії на сучасну драму і театр. Згодом він організовує більший театр у Берліні — «Новий театр», яким керував у 1903—1906 роках. Драматургія Нового театру була найрізноманітнішою, ставилися п'єси Шиллера, Лессінга, Шекспіра.

З 1905 року він стає режисером «Німецького театру»[ru] і очолює його до 1933 року з невеликими перервами, пов'язаними з першою світовою війною. З цієї миті починається другий період його режисерської діяльності. При Німецькому театрі Рейнгардт відкриває драматичну школу, основний акцент робить на акторську майстерність і сценічну мову.

У 1906 році залишає Новий театр і організовує як експериментальну сцену «Камерний театр» («Камершпіле»). Оскільки в Німецькому театрі Рейнгардт ставив в основному класичні п'єси, в Камерному театрі він переходить до сучасної драматургії.

У 1915—1919 роках паралельно з Камерним і Німецьким театрами керував берлінським театром «Фольксбюне», а у 1919—1920 роках театром «Гроссе шаушпільхауз». У 1924 році відкрив у Берліні театр «Комедія» і ставив вистави в «Театрі ам Курфюрстендамм»; керував у 1923—1937 віденським «Йозефштадттеатром»[en], де його асистентом був українсько-єврейський письменник Сома Морґенштерн.

Рейнгардт завжди прагнув реформувати німецьке театральне мистецтво, виступаючи проти театральної рутини і натуралізму, поверхневої побутової правдоподібності. Його спектаклі відрізнялися винахідливістю і фантазією, віртуозним використанням декорацій, світлових і шумових ефектів, музики. Серед улюблених прийомів — сцена, що обертається, перенесення авансцени в зал для глядачів, відмова від рампи, що розділяє акторів і публіку.

Приділяв увагу психологічній розробці характерів, культурі сценічного мовлення і пластичної виразності гри актора, використав пантоміму, танець, акробатику[6].

У 1920 році організував перший Зальцбурзький фестиваль.

У 1932 р. Рейнгардта було висунуто кандидатом на Нобелівську премію, але через антисемітську кампанію протесту на чолі з Кнутом Гамсуном його кандидатуру було знято. У тому ж році Рейнгардт добровільно залишив пост директора Німецького театру у Берліні і поїхав до Австрії[7].

В еміграції[ред. | ред. код]

У 1938 році Рейнгардт був змушений емігрувати до Франції, згодом переїхав до США. В Голлівуді він організував театральну школу і зняв декілька фільмів на сюжети шекспірівських п'єс («Сон літньої ночі» та інші)[7].

Учнями і соратниками Рейнгардта у театрі були актори і режисери, що згодом прославилися у німецькому кіно — Еміль Яннінгс, Пауль Вегенер, Вернер Краус, Ф. В. Мурнау, Ернст Любіч, Вільям Дітерле, Марлен Дітріх та інші[8].

Макс Рейнгардт помер 31 жовтня 1943 року у Нью-Йорку, переживши за декілька днів до цього інсульт з частковим паралічем.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Мокульский С.С. (ред.). Немецкий театр: Рейнгард // История западноевропейского театра. — М. : Искусство, 1962. — Т. 5. — С. 552—602. (рос.)
  • Stefan, Paul. Max Reinhardt. Eines Künstlers Heimweg nach Wien. — Wien-Leipzig: Goldschmiedt-Verlag, 1923.
  • Рейнхардт Макс // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.) (рос.)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. https://www.newspapers.com/clip/2553684/max-reindardt-dies/
  2. Stolperstein dedicated to Max Reinhardt
  3. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. CONOR.Sl
  5. а б Мусский И. А. 100 великих режиссеров. — М. : Вече, 2006. — С. 17-18. — (100 великих) — ISBN 5-7838-1125-4.
  6. И. Я. Новодворская. Рейнгардт Макс // Большая советская энциклопедия. — М. : Советская энциклопедия, 1969—1978.
  7. а б Рейнхардт Макс // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
  8. Зигфрид Кракауэр. Комментарии:Мир и война // От Калигари до Гитлера = From Caligari to Hitler. A Psychological History of the German Film. — М. : Искусство, 1977. — С. 285. — 10 000 прим.

Посилання[ред. | ред. код]