Махдія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Махдія
араб. المهدية
Герб
герб
Основні дані
35°30′17″ пн. ш. 11°03′44″ сх. д. / 35.504722222249775° пн. ш. 11.06222222224977614° сх. д. / 35.504722222249775; 11.06222222224977614Координати: 35°30′17″ пн. ш. 11°03′44″ сх. д. / 35.504722222249775° пн. ш. 11.06222222224977614° сх. д. / 35.504722222249775; 11.06222222224977614
Країна  Туніс[1]
Адмінодиниця Магдія[1]
Столиця для Фатіміди і Зіріди
Площа 645 км²
Населення 79 545 осіб
Висота НРМ 0 м
Міста-побратими Авейру
Часовий пояс UTC+1, центральноєвропейський час, UTC+2, Africa/Tunis (Туніс)
GeoNames 2473572
OSM 1434955 ·R (Магдія)
Поштові індекси 5100
Міська влада
Вебсайт commune-mahdia.gov.tn
Мапа
Мапа


CMNS: Махдія у Вікісховищі

Махдія або Магдія (фінік. גמֵמֵי, лат. Ruspae, араб. المهدية‎, фр. Mahdia) — місто на східному узбережжі Тунісу біля мису Африка. Населення — 45,977 тис. жителів (2004).

Історія[ред. | ред. код]

Морський цвинтар і залишки фінікійського порту у Махдії

Місто засноване у VIII ст. до н. е. фінікійцями і отримало назву Гуммі. З утворенням Карфагенської держави увійшло до її складу. Після 146 р. до н. е. стало римським і отримало нову назву — Руспи. З 439 року — під владою Африканського королівства, 534 року відвойоване візантійцями. Араби, які захопили місто 670 року перейменували його на Сбію.

У 916 році засновник династії Фатімідів шиїтський халіф Абдаллах аль-Махді обрав Сбію для будівництва нового міста, яке 921 року стало столицею його держави. Своєю назвою «Махдія» місто також зобов'язане халіфу Абдаллаху — він був оголошений Махді, тобто «Спасителем», покликаним відновити на землі правду і справедливість.

У 944-945 роках місто витримало облогу хариджитів. Після перенесення фатімідським халіфом аль-Муїззом в 973 році своєї столиці до новозаснованого Каїра, як свою резиденцію Махдію використовувала династія Зірідів, що правила Іфрикією як намісники Фатімідів.

В 1087 році об'єднаний пізансько-генуезький флот, за фінансової і політичної підтримки Матильди Тосканської і папи римського Віктора ІІІ здійснив напад на Махдію, який розглядався як каральна операція у відповідь на дії берберських піратів, які за правління зірідського еміру Іфрикії Тамім ібн аль-Муїзза, що правив Махдією в 1062—1108 рр., використовували Махдію як свою морську базу. Місто було захоплене і пограбоване. Емір Тамім заплатив італійцям величезний викуп за повернення міста. Кошти, отримані внаслідок нападу на Махдію були використані пізанцями для завершення спорудження кафедрального собору у Пізі.

У 1148 році місто захопив флот норманського Сицилійського королівства на чолі з адміралом Георгієм Антиохійським. Берберська династія Альмохадів відбила його у нормандців у 1160 році.

З утвердженням династії Хафсідів і перенесенням з 1230-х років столиці Іфрикії до Тунісу, Махдія занепала і перетворилася на одну з головних баз берберських піратів. 1390 року місто взяло в облогу об'єднане військо французів і генуезців під час Берберського хрестового походу, але Махдія вистояла й у підсумку відкупилась від хрестоносців.

Вхідні ворота Махдії, один з небагатьох збережених елементів середньовічних фортифікацій Махдії

На початку 1546 була Махдія була захоплена османським корсаром Тургут-реїсом, який став використовувати її як базу для організації нападів на лицарів-госпітальєрів на Мальті. З метою вибити Тургут-реїса з Махдії, в 1550 році в місто був направлений потужний іспанський флот на чолі з адміралом Андреа Доріа, який за допомогою ордену Госпітальєрів захопив Махдію. Іспанський гарнізон залишався в Махдії до 1553 року. Карл V запропонував розпорядження містом госпітальєрам (Ордену Святого Іоанна), який на той час вже правив Мальтою, але орден відмовився, оскільки вважав витрати на утримання міста занадто великими[2]. Тоді імператор наказав віцекоролю Сицилії Хуану де Везі зруйнувати укріплення Махдії та залишити місто, попри те, що воно було стратегічно важливою фортецею. Завдання знесення міських стін виконував Ернандо де Акунья. Незабаром після полишення міста іспанцями, Махдію знову зайняли османи, але після зруйнування могутніх укріплень, місто втратило своє військове, логістичне та комерційне значення і продовжувало жити рибальством.

З 1881 року — в складі французького протекторату, з 1956 — незалежного Тунісу.

Міста-побратими[ред. | ред. код]

  1. Португалія — Авейру, Португалія (1989)[3]

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Grant, Alasdair C. «Pisan Perspectives: The Carmen in victoriam and Holy War, c.1000–1150». The English Historical Review, 131:552 (October 2016), 983—1009.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б GEOnet Names Server — 2018.
  2. Senglea Local Council - Prominent Sengleans. www.islalocalcouncil.com. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 21 травня 2021.
  3. Geminações de Cidades e Vilas: Aveiro (Portuguese) . Associação Nacional de Municípios Portugueses. Архів оригіналу за 11 грудня 2019. Процитовано 29 травня 2015.