Метью Шиль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Метью Шиль
англ. Matthew Phipps Shiel
Народився 21 липня 1865(1865-07-21)[1][2][…]
Монтсеррат, Британські заморські території, Велика Британія
Помер 17 лютого 1947(1947-02-17)[1][2][…] (81 рік)
Чичестер, Англія, Велика Британія
Країна  Велика Британія
 Сполучене Королівство
Діяльність автор(ка)
Alma mater Harrison Colleged
Мова творів англійська
Роки активності з 1895
Жанр література жахів і наукова фантастика
Magnum opus Пурпурова хмара, Редонда (віртуальна держава), Xélucha and Othersd і Prince Zaleski and Cummings King Monkd

CMNS: Метью Шиль у Вікісховищі

Метью Фіпс Шиль (англ. Matthew Phipps Shiel; 21 липня 1865(1865-07-21), Монтсеррат, Британські заморські території — 17 лютого 1947(1947-02-17), Чичестер) — британський письменник, працював у жанрах літератури містичного жаху, раннього фентезі й наукової фантастики.

Життєпис[ред. | ред. код]

Метью Фіпс Шиль народився 21 липня 1865 року на острові Монтсеррат, заморському володінні Великої Британії; його батьки, найімовірніше, були мулатами або квартеронами. Він почав писати оповідання у віці одинадцяти років[4]. Шиль здобув освіту в коледжі Гаррісон[en] на острові Барбадос, а в 1885 році вирушив з Вест-Індії в Англію, де навчався в Королівському коледжі. Переїхавши до Англії, він скоротив своє прізвище, прибравши з нього другу літеру l, і деякий час працював шкільним вчителем, а також робив переклади на замовлення. Кілька ранніх оповідань Шиля були опубліковані в Strand Magazine.

У 1895 році вийшла в світ перша книжкова публікація Шиля, збірка оповідань «Принц Залєскі»[5]. Після неї з'явились збірка «Образи у вогні» і гостросюжетний пригодницький роман «Сапфір раджі», заснований на сюжеті Вільяма Стіда (обидва 1896), які отримали схвальні відгуки критиків. Пізніше письменник зайнявся створенням популярних історій з продовженням, заснованих на актуальних політичних подіях свого часу, які стали основою книг «Жовта небезпека» — найуспішнішого роману Шиля — і «Контрабанда війни». В період з 1895 по 1937 роки Метью Фіпс Шиль опублікував близько 25 романів, п'ять збірок оповідань, поему і кілька п'єс, проте найбільшу популярність йому приніс роман «Пурпурова хмара» (англ. The Purple Cloud), роботу над яким він завершив у 1901 році. Серед інших значних творів цього періоду — роман «Владика моря» (англ. The Lord of the Sea, 1901). Протягом 1902 року публікувався частинами роман «У вирі любові» (англ. In Love’s Whirlpool), в якому Шиль, який відкинув християнство в ранній юності[6], представив своє бачення релігійної моралі.

Шиль одружився з Кароліною Гарсія Гомес у 1898 році, у подружжя народилася донька; однак через матеріальні труднощі шлюб дав тріщину, і в 1903 році Шилі розлучилися. Щоб поправити своє становище, письменник був змушений тривалий час співпрацювати з журналістом Луїсом Трейсі, разом з яким вони публікували не надто якісні художньо, але добре продавані романи аж до 1911 року. Намагаючись підтримати інтерес публіки до своїх книг, Шиль знову звернувся до сучасної тематики і випустив ще три романи — «Жовта хвиля» (англ. The Yellow Wave, 1905), «Останнє чудо» (англ. The Last Miracle, 1906) і «Дракон» (англ. The Dragon, 1913), однак вони не здобули успіху.[7]

У 1914 році вибухнув скандал, пов'язаний з обвинуваченням Шиля в розбещенні дванадцятирічної доньки його тодішньої співмешканки (письменник був дуже нерозбірливий у зв'язках, мав декілька позашлюбних дітей від різних жінок[4] і, можливо, був близький не тільки з дівчинкою, але й з її тітками). Він не визнав себе винним і провів шістнадцять місяців у в'язниці, займаючись важкими виправними роботами. Деякі сучасні дослідники творчості Шила стверджують, що в його творах можна знайти докази його схильності до неповнолітніх дівчаток, образи яких (деколи романтизовані й сексуалізовані) часто зустрічаються в його романах[8].

Після звільнення з ув'язнення Шиль писав мало, переважно створюючи п'єси й агітаційні тексти для Соціалістичної Робочої партії, якій співчував. В 1919 році він одружився вдруге, цей шлюб розпався приблизно через десять років. З 1923 року Шиль поступово повернувся до письменництва, але після 1937 не публікував нових творів, випускаючи лише перевидання. У пізні роки його ворожість до релігії змінилася активним антихристиянством, і він деякий час працював над критичними коментарями до євангелій. На старості років Шиль не залишив свого давнього захоплення йогою і зберігав міцне здоров'я, здійснюючи тривалі піші прогулянки[4]. Письменник помер 17 лютого 1947 року в лікарні Чичестера.

Творчість, критика, вплив[ред. | ред. код]

Як зазначає Браян Стейблфорд, проза Шила відрізняється низкою стилістичних особливостей. Для неї характерні словесна розмаїтість, барвистість, підкреслена ускладненість синтаксису[6], музикальність[4].Творчість Шиля досить високо цінував Говард Лавкрафт, який відкрив її для себе в 1923 році і який відзначив ряд творів письменника в своїй роботі «Надприродний жах у літературі»[9]. Лавкрафт назвав його оповідання «Кселуча» (англ. Xélucha) «рідкісно моторошним твором», а новелу «Дім звуків» (англ. The House of Sounds), що оповідає про зловісну вежу, побудовану мерцем на безлюдному острові біля берегів Норвегії, — «безперечним шедевром», в якому помітно вплив Едгара По[10]. Менш вдалим, однак непогано написаним він вважав роман Шиля «Пурпурова хмара» — один з перших науково-фантастичних творів у жанрі постапокаліпсісу[11].

Містер Шиль з вражаючою силою описує прокляття, яке з'явилося з арктичної холоднечі, щоб погубити людство, і з часом залишило на планеті лише одного жителя. Почуття цього єдиного вцілілого, коли він розуміє, в якому становищі опинився, і його поневіряння як господаря планети по заповнених трупами і нікому не потрібними скарбами містах передані з мистецтвом, якому лише трохи бракує до справжньої величі.

Г. Ф. Лавкрафт, «Надприродний жах у літературі»

Роман «Пурпурова хмара» багато в чому заклав основу піджанру постапокаліптичної фантастики. Причиною вимирання людства в романі стає планетарна катастрофа (величезна хмара отруйного газу), загальним місцем подібних творів став і мотив останнього, хто вижив, й епізод його подальшої зустрічі з іншими уцілілими[12]. За мотивами цієї книги знято американський фільм «Світ, плоть і диявол» 1959 року, а Стівен Кінг зізнався, що «Пурпурова хмара» була для нього одним із джерел натхнення під час створення роману «Протистояння». Інші твори письменника справили вплив на подальший розвиток жанру наукової фантастики[13]. Химерний стиль, характерний для Шиля, частково перейняв Томас Ліготті.

Персонажі романів Шиля нерідко висловлювали незвичайні для свого часу або навіть провокаційні ідеї, істотна частина яких може бути виявлена в посмертній збірці есе письменника[14]. Серед цих ідей — антиклерикалізм, схвалення євгеніки і соціал-дарвінізму, елементи антисемітизму[15]. Погляди Шиля, який ідеалізував індивідуалізм і вважав, що християнство з його культом мучеництва віджило своє[16], частково перегукуються з теоріями Ніцше[4][17]. Разом з тим у його прозі зустрічаються й численні релігійні алюзії[18].

«Королівство Редонда»[ред. | ред. код]

Батько письменника, Метью Дауді Шиль, близько 1865 року жартома оголосив себе королем маленького безлюдного острівця Редонда, розташованого неподалік Монтсеррата. У 1880 році він нібито «коронував» сина, доручивши йому «кермо правління» (незважаючи на те, що Британія офіційно присвоїла Редонду в 1872 році)[5].

Шиль, судячи з усього, не надавав своєму «титулу» великого значення, але вигадав цілу легенду, пов'язану з ним, щоб привернути увагу до перевидання своїх творів у 1929 році. Так чи інакше, Джон Госворт[ru], літературний агент письменника, сприйняв цю історію всерйоз. Вмираючи, Шиль проголосив Госворта своїм «спадкоємцем»[5], і той почав з ентузіазмом грати цю роль, прийнявши «тронне ім'я» Хуан I. Вигадана держава Редонда існує досі.

Вибрана бібліографія[ред. | ред. код]

Романи[ред. | ред. код]

  • Сапфір раджі (1896)
  • Жовта небезпека (1898)
  • Контрабанда війни (1899)
  • Владика моря (1901)
  • Пурпурова хмара (1901)
  • У вирі кохання (1902)
  • Зло, що діється людьми (1904)
  • Жовта хвиля (1905)
  • Останнє чудо (1906)
  • Острів обманів (1909)
  • Дракон (1913)
  • Діти вітру (1923)
  • Секрет доктора Красінскі (1929)
  • Чорний ящик (1930)
  • Те, що над усім (1933)
  • Молоді приходять! (1937)

Збірки оповідань[ред. | ред. код]

  • Принц Залеський (1895)
  • Образи у вогні (1896)
  • Бліда мавпа та інші начерки (1911)
  • І приходить жінка (1928)
  • Незримі голоси (1935)

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Deutsche Nationalbibliothek Record #121546365 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. а б SNAC — 2010.
  3. а б Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  4. а б в г д Georges T. Dodds. The Works of M.P. Shiel and related titles (англ.). SFSite.com. Архів оригіналу за 31 березня 2012. Процитовано 6 травня 2012.
  5. а б в Fumagalli. — P.32.
  6. а б Stableford. — P.75.
  7. Chen, Juan; Xiong, Hao; Chen, Yuebo; Yang, Haidi (1 серпня 2023). Autologous Fat Injection for the Treatment of Patulous Eustachian Tube. The Journal of International Advanced Otology. Т. 19, № 4. с. 311—317. doi:10.5152/iao.2023.221009. Процитовано 13 грудня 2023.
  8. McLeod. — P.370.
  9. Anderson. — P.209.
  10. Лавкрафт. — С.705.
  11. Лавкрафт. — С.706.
  12. Fumagalli. — P.34.
  13. Stableford. — P.96.
  14. Stableford. — P.73.
  15. Stableford. — P.76.
  16. Stableford. — P.87.
  17. Stableford. — P.88.
  18. Stableford. — P.83.

Література[ред. | ред. код]

  • Douglas Allen Anderson. H.P. Lovecraft’s favorite weird tales. — Cold Spring Press, 2005. — 391 p. — ISBN 9781593600563.
  • Maria Cristina Fumagalli. Caribbean Perspectives on Modernity: Returning Medusa’s Gaze. — University of Virginia Press, 2009. — 198 p. — ISBN 9780813928579.
  • Kristen McLeod. M. P. Shiel and the Love of Pubescent Girls: The Other “Love That Dare Not Speak Its Name” : [англ.] // English Literature in Transition 1880—1920. — 2008. — No. 4. — С. 355—380.
  • Brian Stableford. Algebraic Fantasies and Realistic Romances: More Masters of Science Fiction. — Wildside Press, 1995. — 128 p. — ISBN 9780893702830.
  • Brian Stableford. Jaunting on the Scoriac Tempests and Other Essays on Fantastic Literature. — Wildside Press, 2009. — 222 p. — ISBN 10:1434403386.
  • Говард Лавкрафт. Сверхъестественный ужас в литературе : [рос.] // Хребты Безумия / Говард Лавкрафт.. — М. : АСТ, 2005. — С. 646—731. — ISBN 5-17-026082-2.