Мечеть Укба

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мечеть Укба
35°40′53″ пн. ш. 10°06′14″ сх. д. / 35.68138888891677851° пн. ш. 10.10388888891677617° сх. д. / 35.68138888891677851; 10.10388888891677617Координати: 35°40′53″ пн. ш. 10°06′14″ сх. д. / 35.68138888891677851° пн. ш. 10.10388888891677617° сх. д. / 35.68138888891677851; 10.10388888891677617
Тип споруди мечеть
Розташування  Туніс[1]Кайруан
Належність іслам
Стан listed monument of Tunisiad[1][2] і частина об'єкта Світової спадщини ЮНЕСКО[d]
Мечеть Укба. Карта розташування: Туніс
Мечеть Укба
Мечеть Укба (Туніс)
Мапа
CMNS: Мечеть Укба у Вікісховищі
Тривимірна комп'ютерна модель

Мечеть Укба (араб. جامع عقبة‎) також відома як Велика мечеть Кайруана (араб. جامع القيروان الأكبر‎) — одна з найбільших мечетей у Тунісі, розташована в місті Кайруан. Як перша історична столиця мусульманського Магрибу, Кайруан вважається духовним та релігійним центром Тунісу[3] та іноді — четвертим священним містом ісламу[4][5]. Велика мечеть вважається найстарішою святинею та найважливішою мечеттю мусульманського Заходу[6][7]. З 13 березня 1912 року ця мечеть занесена до списку історичних пам'яток в Тунісі, що охороняються державою[8][9], 1988 року вона, як і все місто Кайруан, була занесена до списку Світової спадщини ЮНЕСКО[10].

Будівництво[ред. | ред. код]

Побудована арабським воєначальником Укба ібн Нафі приблизно 670 року н.е. (у 50 році за ісламським календарем) під час будівництва міста Кайруан[11]. Мечеть має площу 9000 квадратних метрів і є одним з найдавніших місць богослужіння в ісламському світі[12]; також вона стала прообразом для всіх пізніших за часом мечетей в Магрибі[13]. Велика мечеть в Кайруані вважається однією найвидатніших пам'яток ісламської архітектури в Північній Африці[14], її периметр становить майже 405 метрів.

Цей простір включає гіпостільний молитовний зал, великий мармуровий мощений двір і масивний квадратний мінарет. Крім свого релігійного значення[15], мечеть Укба вважається одним із шедеврів ісламської архітектури[16][17][18][19]. Мечеть фігурує в багатьох книгах та навчальних посібниках з ісламського мистецтва [20].

Історія[ред. | ред. код]

Окрім своєї художньої та архітектурної значимості, Велика мечеть у Кайруані зіграла, на думку туніського історика ісламу Мухаммеда Тальбах, «головну роль у ісламізації всього мусульманського Заходу, зокрема Іспанії, та в поширенні малікітства»[21].

Під час правління династії Аглабідів (IX століття) мечеть отримала свій статус завдяки значним роботам з розширення, проведеними у ній[22]. Відомість мечеті Укби та інших святинь в Кайруані допомагали місту розвиватися і рости.

Університет, де працювали вчені, які викладали в мечеті, став центром розвитку ісламської думки та світських науках[23][24]. Його роль можна порівняти з Паризьким університетом у період середньовіччя. Із занепадом міста Кайруан починаючи з середини XI століття центр інтелектуальної думки перемістився до університету Ез-Зітуні в Тунісі[25].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Wiki Loves Monuments monuments database — 2017.
  2. http://www.docartis.com/Tunisia_Decreti/DECRETS/Pagine/1912_13mars.html
  3. Linda Kay Davidson et David Martin Gitlitz, Pilgrimage from the Ganges to Graceland: an encyclopedia, vol. I, ed. ABC-CLIO, Santa Barbara, 2002, p. 301. Архів оригіналу за 28 квітня 2014. Процитовано 19 травня 2013.
  4. Ray Harris et Khalid Koser, Continuity and change in the Tunisian sahel, éd. Ashgate Publishing, Farnham, 2004, p. 118
  5. Célébration de Kairouan, capitale de la culture islamique pour 2009 (Afribone). Архів оригіналу за 16 січня 2014. Процитовано 19 травня 2013.
  6. Clifford Edmund Bosworth, Historic cities of the Islamic world, ed. Brill, Leyde, 2007, p. 264. Архів оригіналу за 9 травня 2013. Процитовано 19 травня 2013.
  7. Jean-Claude Garcin, Grandes villes méditerranéennes du monde musulman médiéval, éd. École française de Rome, Rome, 2000, p. 81
  8. Monuments historiques et archéologiques classés et protégés en Tunisie (Institut national du patrimoine) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 8 січня 2016. Процитовано 19 травня 2013.
  9. Myriam Bacha, «La construction patrimoniale tunisienne à travers la législation et le journal officiel, 1881-2003: de la complexité des rapports entre le politique et le scientifique», L’Année du Maghreb, n°4, 2008, pp. 99-122. Архів оригіналу за 30 травня 2013. Процитовано 19 травня 2013.
  10. Site de Kairouan (Patrimoine mondial de l’Unesco). Архів оригіналу за 16 червня 2013. Процитовано 19 травня 2013.
  11. Jean-Pierre Caillet, L’art du Moyen Âge: Occident, Byzance, Islam, éd. Gallimard, Paris, 1995, p. 436
  12. Néji Djelloul, Kairouan: la Grande Mosquée, éd. Contraste, Sousse, 2000, p. 3
  13. Great Mosque of Kairouan (discoverislamicart.org) [Архівовано 7 квітня 2013 у Wayback Machine.]
  14. 2009:: Kairouan[недоступне посилання з липня 2019]
  15. Great Mosque of Kairouan — Kairouan, Tunisia. Архів оригіналу за 15 серпня 2019. Процитовано 19 травня 2013.
  16. Kairouan — UNESCO World Heritage Centre. Архів оригіналу за 25 грудня 2018. Процитовано 19 травня 2013.
  17. Kairouan 499 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 26 жовтня 2012. Процитовано 19 травня 2013.
  18. The Great Mosque (kairouan-cci2009.nat.tn) [недоступне посилання з квітня 2019]
  19. Inscription de Kairouan au patrimoine mondial (Kairouan.org). Архів оригіналу за 9 червня 2012. Процитовано 19 травня 2013.
  20. Jacques Vérité, Conservation de la Grande Mosquée de Kairouan, éd. Unesco, Paris, 1981 [Архівовано 11 квітня 2016 у Wayback Machine.](PDF)
  21. Mohamed Talbi, L’Islam n’est pas voile, il est culte, éd. Cartaginoiseries, Carthage, 2010, p. 121
  22. M’hamed Hassine Fantar, De Carthage à Kairouan: 2000 ans d’art et d’histoire en Tunisie, éd. Agence française d’action artistique, Paris, 1982, p. 23
  23. Wilfrid Knapp et Nevill Barbour, North West Africa: a political and economic survey, Editions Oxford University Press, Oxford, 1977, page 404
  24. Kairouan Capital of Political Power and Learning in the Ifriqiya (MuslimHeritage.com). Архів оригіналу за 2 листопада 2012. Процитовано 19 травня 2013.
  25. Mahmud Abd al-Mawla, L’université zaytounienne et la société tunisienne, éditions Maison Tiers-Monde, Tunis, 1984, page 33

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]