Глібовицький Михайло

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Михайло Глібовицький)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Глібовицький Михайло
Народився 1818
Помер 28 лютого 1887(1887-02-28)
Бережани, Королівство Галичини та Володимирії, Долитавщина, Австро-Угорщина
Країна  Австрійська імперія
 Австро-Угорщина
Діяльність священник, громадський діяч
Alma mater Бережанська гімназія і Львівська духовна семінарія Святого Духа
Знання мов українська
Діти Глібовицька Дарія

Михайло Глібовицький (1818, м. н. невід. — 28 лютого 1887, Бережани) — український греко-католицький священник, громадський діяч. Батько Дарії, Домни (дружини Сильвестра Лепкого) і Омеляна Глібовицьких, дід (по матері) Богдана, Лева і Миколи Лепких.

Життєпис[ред. | ред. код]

Навчався в Бережанській гімназії з Маркіяном Шашкевичем; закінчив Греко-католицьку духовну семінарію у Львові і Богословський факультет Львівського університету. Висвячний на священника в 1842 році. Був адміністратором парафій у селах Теляче (1842–1848), одночасно завідатель в с. Вівся (1845–1848) та Серники Горішні (1848–1849). З 1849 до 1873 — капелан у селі Крогулець (нині Чортківського району), з 1873 року парох м. Бережани, у 1873–1881 роках — декан Бережанського деканату[1]. Був віцемаршалком Бережанського повіту[2].

У великій домашній бібліотеці о. Михайла зберігалися журнал «Русалка Дністровая» та рукописи о. Маркіяна Шашкевича[2]. В його домі були митрополит Йосиф та кардинал Сильвестр Сембратовичі.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Hlibovyc'kyj Myxajlo // Історичний шематизм Львівської архієпархії (1832—1944) : у 2 т. / Дмитро Блажейовський. — Київ : КМ Академія, 2004. — Т. 2 : Духовенство і релігійні згромадження. — С. 134. — ISBN 966-518-225-0. (англ.)
  2. а б Білик, Н. Вплив греко-католицького клерикального середовища на Богдана Лепкого / Надія Білик // Міжрелігійний діалог та його вплив на суспільство, політику, бізнес, культуру: зб. Матеріалів міжнародної наукової конференції, Тернопіль, 13 жовтня 2021 р. / під заг. ред.: О. Є. Гомотюк. Тернопіль: ФОП Осадца Ю.В., 2021. — С. 110—114.

Джерела[ред. | ред. код]