Міклош Берчені
| Міклош Берчені | |
|---|---|
 | |
| Народився |
6 грудня 1665[1] Градок (округ Нове Место-над-Вагом), Нове Место-над-Вагом, Тренчинський край, Словаччина |
| Помер |
6 листопада 1725[1] (59 років) Текірдаг, Османська імперія |
| Країна |
 Угорщина |
| Діяльність | революціонер, дипломат, політик |
| Галузь | дипломатія[2] і військова справа[2] |
| Alma mater | Трнавський університет[d] |
| Знання мов | угорська[3][2] |
| Титул | граф[d] |
| Посада | lord-lieutenant of a countyd |
| Військове звання | генерал-майор і генерал[2] |
| Партія | політик до появи політичних партійd |
| Батько | Miklós Bercsényid |
Граф Міклош Берчені (угор. Bercsényi Miklós; 6 грудня 1665, замок Тематин, Угорщина — 6 листопада 1725, Текірдаг, Османська імперія) — угорський граф, один з лідерів антигабсбурзького угорського національно-визвольного повстання Ференца ІІ Ракоці. Служив у армії Ракоці генерал-майором. Свого часу володів Ужгородським замком на Закарпатті.
Життєпис[ред. | ред. код]
Міклош Берчені народився 6 грудня 1665 року в родинному замку Тематин, що на території сучасної Словаччини. Навчався у єзуїтській колегії міста Трнави. Згодом здобував освіту у Трнавському університеті на факультеті семи вільних мистецтв. Закінчив навчання при дворі угорського палатина Пауля Естергазі. Після Віденської битви 1683 року служив у імператорській армії. Брав участь у битвах проти Османської імперії. З 1685 року був капітаном у Шаля. У 1686 році став полковником.
У 1689 році Берчені отримав від імператора Леопольда І Габсбурга графський титул.
Одружувався двічі. Від першої дружини — Крістіни Другет — мав троє дітей. Після смерті дружини став жупаном комітату Унг та отримав у володіння Ужгород. У 1694 році одружився вдруге — із Крістіною Чакі.
Водночас відбувалися масштабні перебудови в Ужгородському замку. Граф Берчені з дружиною жили на другому поверсі замку.
Участь у національно-визвольній війні угорського народу (1703—1711)[ред. | ред. код]
Вперше Берчені зустрівся із Ференцом ІІ Ракоці у другій половині 1690-х років. У 1698 році став один з ініціаторів змови, внаслідок якої мала бути повалена влада Габсбургів в Угорщині з допомогою короля Франції Людовика XIV. Проте змову викрили, у Берчені був змушений тікати з Угорщини до Речі Посполитої. Там його заарештували, але він втік із в'язниці та повернувся до Ракоці.
У 1703 році Ференц Ракоці підняв дворянське повстання проти влади Габсбургів в Угорщині. З самого початку Міклош Берчені брав участь у цій національно-визвольній війні на посаді генерал-майора. Виконував переважно воєнно-організаційні доручення. Був одним із підписантів Бережанського маніфесту із закликом до участі в повстанні. У 1705—1707 роках був головою посольства до московського царя Петра І, оскільки розмовляв російською. У ході переговорів із послом царя московською стороною було обіцяно військову підтримку повстання, проте повстанці її так і не дістали.
У 1708 році Берчені брав участь у битві при Тренчині. При відступі дістав поранення.
В останні роки національно-визвольної війни виконував дипломатичні доручення, зокрема брав участь у переговорах з Річчю Посполитою та Московією.
Після придушення угорського повстання Берчені разом з дружиною та князем Ракоці втік до Речі Посполитої. В Австрії вони були оголошені зрадниками Батьківщини. Маєтності Берчені, зокрема і Ужгородський замок, дісталися графам із роду Шенборнів.
Смерть[ред. | ред. код]
Згодом після втечі до Речі Посполитої Берчені переселився до Османської імперії, де султан Ахмед III надав йому, Крістіні Чакі та Ференцу ІІ Ракоці притулок у місті Текірдаг. Помер Міклош Берчені 6 листопада 1725 року.
У 1906 році тіло Берчені було перепоховано у соборі Святої Єлизавети Угорської в Кошицях.
Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]
- 13 жовтня 2012 року у внутрішньому дворі Ужгородського замку відбулося відкриття погруддя Міклоша Берчені та Крістіни Чакі[4].
- 14 грудня 2015 року на Православній набережній неподалік Генерального консульства Угорщини в Ужгороді відкрили мініпам'ятник подружжю володарів Ужгородського замку — графу Міклошу Берчені та його дружині Крістіні Чакі[5].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Biographisches Lexikon zur Geschichte Südosteuropas / Hrsg.: M. Bernath, K. Nehring, Leibniz-Institut für Ost- und Südosteuropaforschung — R. Oldenbourg Verlag, 1974.
- ↑ а б в г Czech National Authority Database
- ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
- ↑ Урочисте встановлення погруддя графа Міклоша Берчені в Ужгородському замку. Процитовано 11 квітня 2023.
- ↑ В Ужгороді встановили пам’ятник графу Берчені та його дружині. ФОТО. zaholovok.com.ua (укр.). Процитовано 11 квітня 2023.
Джерела[ред. | ред. код]
- Bercsényi Miklós levelei Károlyi Sándorhoz (Kiadta Thaly Kálmán: Rákóczi Tár II, Pest, 1868)
- Bercsényi Miklós levelei Rákóczi fejedelemhez (Kiadta Thaly Kálmán, I-IV., Bp., 1875-79); Archivum Rákoczianum (I. oszt. IV-VII.)
- Thaly Kálmán: A Bercsényi család (I-III, Bp., 1881-92)
- Székesi gróf Bercsényi Miklós leveleskönyvei s más emlékezetre méltó iratai. 1705–1711; sajtó alá rend. Thaly Kálmán; Akadémia, Bp., 1882
- Heckenast Gusztáv: A Rákóczi szabadságharc; Magyar Történelmi Társulat–Művelt Nép, Bp., 1953
- Köpeczi Béla–Várkonyi Ágnes: II. Rákóczi Ferenc (Bp., 1955)
- Bercsényi Miklós és kora. Történettudományi konferencia Hódmezővásárhelyen, 1993. október 8-9-én a Rákóczi-szabadságharc megindulásának 290. évfordulója alkalmából; szerk. Földesi Ferenc, Czeglédi Sándor; Hódmezővásárhely, Polgármesteri Hivatal, 1998
- Csatáry György: Gróf Bercsényi Miklós levelei és emléke Ung vármegyében; Kárpátaljai Magyar Kulturális Szövetség, Ungvár, 2004 (Clio)
- Bercsényi Miklós válogatott levelei; szerk. Köpeczi Béla; Balassi, Bp., 2004
- Merényi-Metzger Gábor: Gróf Bercsényi Miklós keresztelési anyakönyvi bejegyzése. Hadtörténelmi Közlemények, CXXVIII. évf. 2. sz. (2015) 487–490. o. Hozzáférés: 2020. nov. 26.
- Граф Міклош Берчені і графиня Крістіна Чакі
|
