Наконечний Іван Максимович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Максимович Наконечний
Псевдо Ivan Nakonechnyj 
Народився 18 жовтня 1931(1931-10-18)
Київ, Українська СРР, СРСР
Помер 7 березня 2014(2014-03-07) (82 роки)
Київ, Україна
Поховання Лісове кладовище
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Відомий завдяки Герой Майдану, Герой України
Батько Максим Наконечний
Родичі син
Нагороди
Герой України
Медаль «За жертовність і любов до України»
Медаль «За жертовність і любов до України»

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Наконечний.

Іван Максимович Наконечний (18 жовтня 1931 року, с. Краснопілка (с. Бурти), Кагарлицький район, Київська область – 7 березня 2014 року, м. Київ) – учасник Революції Гідності, Герой Небесної Сотні, Герой України.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 18 жовтня 1931 року в селі Краснопілка (нині частина села Бурти) Кагарлицького району Київської області. Зовсім малим пережив Голодомор, утративши сестру – одну з п’ятьох дітей у родині. Пам’ятав німецьку окупацію. Закінчивши місцеву школу, три роки служив матросом на військовому кораблі в Севастополі. Тоді й вирішив пов’язати свою долю з військово-морським флотом. Після навчання у морському училищі отримав звання лейтенанта, служив у Ленінграді. Там і одружився. У подружжя народилися двоє синів. Заради родини після п’яти років служби Іван Наконечний демобілізувався та влаштувався працювати інженером. На початку 1980-х років Іван Максимович повернувся на Київщину, щоб доглядати за паралізованою матір’ю та батьком, згодом оселився у Києві, куди переїхала і його дружина.

За два роки до Революції Гідності в житті Івана Максимовича сталася трагедія – він овдовів і втратив одного із синів[1].

На Майдані[ред. | ред. код]

Революція Гідності

У 82 роки був на Майдані ще до часу розгону студентів 30 листопада 2013 року. Після розгону студентів 30 листопада 2013 року він щодня був на Майдані і підтримував народ України. Посвідчення захисника Майдану — номер 91587 від 8 січня 2014 року. Родичі вмовляли його не ходити на Майдан в такому віці. У відповідь вони чули, що він давав військову присягу — захищати свій народ. Іван знав, на яку небезпеку наражає себе, тому заздалегідь поклав до кишені паспорт і аркуш паперу з контактами родичів. Їх знайшли в кишенях загиблого.

Загибель

18 лютого разом із тисячами інших мітингувальників Іван Наконечний був в урядовому кварталі, оточеному силовиками. Спецпризначенці, використовуючи зброю, намагалися перешкодити колонам майданівців прорватися до будівлі Верховної Ради України. Після 15-ї години спецпризначенці почали відтісняти протестувальників до майдану Незалежності. Проти людей застосовували травматичну зброю, їх закидали світлошумовими гранатами. Багато кого з тих, хто відстав, силовики по-звірськи побили. Серед цих людей опинився й Іван Наконечний[2]. Біля будинку № 16 на вулиці Інститутській він отримав важкі травми голови та шийного відділу хребта. Його шпиталізували до Інституту нейрохірургії, зробили операцію. Упродовж двох тижнів поранений був у комі, але 7 березня 2014 року його серце зупинилося[3].

Син Івана мешкає у Санкт-Петербурзі, на батьківщині своєї матері. Він був повідомлений про загибель батька, але відмовився його ховати або ж попрощатися з батьком. «У вас там багато бандерівців. Мені страшно туди їхати», — сказав син загиблого героя Небесної сотні.[4]

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Меморіальна дошка на будинку, в якому жив І. М. Наконечний

21 листопада 2015 року – ім’я та портрет Івана Наконечного розміситили у тимчасовому Меморіалі Героїв Небесної Сотні у Києві[5].

19 лютого 2016 року – в Києві на фасаді будинку по вулиці Лісківській, 28, в якому жив Іван Наконечний, відкрито меморіальну дошку на його честь[6].

23 серпня 2019 року – ім’я та портрет Івана Наконечного викарбували на Меморіалі Героїв Небесної Сотні у Львові[7].

2 вересня 2019 року – на будівлі Буртівської загальноосвітньої школи, де навчався Іван Наконечний, установлено меморіальну дошку[8].

21 серпня 2020 року – в селі Бурти на вшанування пам’яті Івана Наконечного та всіх загиблих майданівців відкрили пам’ятний знак "Розстріляна гідність"[9].

Нагороди[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ admin (3 грудня 2021). Іван Наконечний. Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності (укр.). Процитовано 29 січня 2024.
  2. ↑ Суди по Майдану. Хто відповів за злочини, скоєні в центрі Києва 18 лютого 2014. LB.ua. 18 лютого 2021. Процитовано 29 січня 2024.
  3. ↑ admin (3 грудня 2021). Іван Наконечний. Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності (укр.). Процитовано 29 січня 2024.
  4. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 14 березня 2014. Процитовано 13 березня 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  5. ↑ admin (21 листопада 2015). В Києві встановили Меморіал пам'яті Героям Небесної Сотні. Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності (укр.). Процитовано 29 січня 2024.
  6. ↑ Новини - Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація. desn.kyivcity.gov.ua. Процитовано 29 січня 2024.
  7. ↑ Меморіал Героїв Небесної Сотні, Львів. #FINDWAY - Всі туристичні місця України (uk-ua) . Процитовано 29 січня 2024.
  8. ↑ У Буртах відкрито меморіальну дошку найстаршому з Небесної Сотні. Кагарлик.City (укр.). Процитовано 29 січня 2024.
  9. ↑ У селі Бурти Кагарлицького району вікрили пам’ятник Героям Небесної Сотні "Розстріляна Гідність". Кагарлик.City (укр.). Процитовано 29 січня 2024.
  10. ↑ Указ Президента України від 21 листопада 2014 року № 890/2014 «Про присвоєння звання Герой України»
  11. ↑ Патріарх Філарет нагородив почесними медалями родичів героїв Небесної сотні [Архівовано 6 липня 2015 у Archive.is] // ТСН, 5 липня 2015

Посилання[ред. | ред. код]

Василь Аксенин • Георгій Арутюнян • Олександр Бадера • Сергій Байдовський • Олександр Балюк • Ігор Бачинський • Іван Бльок (Іван Тур) • Володимир Бойків • Сергій Бондарєв • Сергій Бондарчук • Олексій Братушка • Валерій Брезденюк • Ольга Бура • Богдан Вайда • Роман Варениця • Віталій Васільцов • Юрій Вербицький • В'ячеслав Веремій • Назарій Войтович • Петро Гаджа • Устим Голоднюк • Іван Городнюк • Максим Горошишин • Едуард Гриневич • Олександр Гриценко • Роман Гурик • Антоніна Дворянець • Микола Дзявульський • Андрій Дигдалович • Сергій Дідич • Ігор Дмитрів • Анатолій Жаловага • Володимир Жеребний • Михайло Жизневський • Яків Зайко • Владислав Зубенко • Богдан Ільків • Богдан Калиняк • Олександр Капінос • Сергій Кемський • Давид Кіпіані • Володимир Кіщук • Олександр Клітинський • Анатолій Корнєєв • Андрій Корчак • Ігор Костенко • Михайло Костишин • Євген Котляр • Віталій Коцюба • Володимир Кульчицький • Артем Мазур • Павло Мазуренко • Дмитро Максимов • Володимир Мельничук • Андрій Мовчан • Василь Мойсей • Іван Наконечний • Володимир Наумов • Анатолій Нечипоренко • Сергій Нігоян • Валерій Опанасюк • Віктор Орленко • Дмитрій Пагор • Іван Пантелєєв • Микола Паньків • Юрій Паращук • Юрій Пасхалін • Ігор Пехенько • Олександр Плеханов • Олександр Подригун • Андрій Позняк • Леонід Полянський • Василь Прохорський • Віктор Прохорчук • Андрій Саєнко • Роман Сеник • Василь Сергієнко • Ігор Сердюк • Юрій Сидорчук • Сергій Синенко • Тарас Слободян • Віталій Смоленський • Богдан Сольчаник • Іван Тарасюк • Ігор Ткачук • Володимир Топій • Роман Точин • Олег Ушневич • Віктор Хомяк • Олександр Храпаченко • Зураб Хурція • Олександр Царьок • Андрій Цепун • Володимир Чаплінський • Андрій Черненко • Віктор Чернець • Дмитро Чернявський • Віктор Чміленко • Сергій Шаповал • Віктор Швець • Василь Шеремет • Людмила Шеремет • Йосип Шилінг • Максим Шимко • Олександр Щербанюк
Включені помилково або виключені
Інше
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Наконечний_Іван_Максимович&oldid=42202824