Обряд викликання дощу
Обря́д виклика́ння дощу́ — в багатьох культурах обряд, виконуваний в час посухи з метою виклику дощу. Часто супроводжувався ритуальними танцем і піснями.
Азербайджан[ред. | ред. код]
Для виклику дощу на початку весни здійснювався обряд «Хідир Іляс».
Білорусь[ред. | ред. код]
У селі Старий Дєдін на сході Білорусі зберігся стародавній обряд викликання дощу. Під час сильної посухи жінки «орють» річку Остьор плугом, наспівуючи при цьому пісні, які, як припускають вчені, в далекі часи використовувалися для викликання духу дощу. Цей обряд є дуже давнім і має глибоке язичницьке коріння[1].
Кавказ[ред. | ред. код]
За старовинним доісламським чеченським повір'ям, надійний засіб проти посухи — змія. Щоб викликати дощ, чеченці вбивали і підвішували змій. Вісницею негоди в народних уявленнях вважалася ворона, тому щоб викликати дощ, потрібно було зруйнувати вороняче гніздо.
У балкарців існував обряд, пов'язані з «викликанням дощу», які супроводжувалися спеціальними піснями і танцями. Перед початком дійства балкарці наряджали дерев'яну лопату в жіночий одяг. Це опудало називалося «Кюрек Бийче» («Княгиня-лопата»). Потім двоє підлітків брали «Кюрек Бийче» під руки і почанали повільно йти. За ними йшли інші підлітки. Зупиняючись у дворі того або іншого будинку, учасники співали пісню:
Княгиня-лопата, просимо ми дощ! Нехай дощ ллє, не припиняючись Ростуть хліби рясні За допомогою аллаха, Великого аллаха Вийшли ми всі дуже дружно Щоб просити у Тейрі дощ.
Північна Македонія[ред. | ред. код]
У македонців до наших днів зберігся обряд Додоли, направлений на заклинання дощу. Македонці співають пісні, які починаються благанням про дощ.
Румунія[ред. | ред. код]
Папаруда — обряд викликання дощу язичницького характеру, виконується весною и під час сильної посухи. Назва виникла від імені слов'янської богини Перперуни (Додоли). Під час обряду дівчата в спідницях із виноградної лози і тонких гілок, танцують на сільських вулицях, зупиняючись у кожного будинку, а господарі поливають їх водою.
Татари[ред. | ред. код]
Під час обряду викликання дощу у татар мулла перерізував барану горло і з декількома найстарішими і шанобливішими людьми похилого віку в селі молився про дощ. М'ясо барана готували в казані з водою на багатті і з'їдали його до останнього шматка. Після трапези баранячі кістки закопувалися в чистому місці. У завершенні обряду всі жителі йшли до річки і обливали один одного водою, цим показуючи духам, що потрібен дощ.
Див. також: [1] [Архівовано 11 березня 2007 у Wayback Machine.] — елементи обряду викликання дощивши у татрських татар.
Україна[ред. | ред. код]
Чаклування і викликання весняного дощу зберігалися до останнього часу, але ці звичаї вже перейшли до дитячих ігор і забав[2]:
„Ой, дощику-накрапайчику, накрапай,
Чорну хмару на (назва села) наганяй...”
„Іди, іди, дощику,
Зварю тобі борщику,
Сікни, рубни, дійницею,
Холодною водицею...”
„Дощику, дощику,
Зварю тобі борщику,
В новенькому горщечку,
Поставлю на дубочку,
Дубочок схитнувся,
А борщик линувся —
Цебром, відром, дійничкою
Над нашою пашничкою!”
На півночі Житомирщини посуху пояснювали тим, що яка-небудь жінка в селі на Благовіщення, всупереч суворій забороні, пекла хліб. Тоді, щоб спокутувати цей гріх і викликати дощ, три жінки збиралися, брали кожна два відра води, йшли в будинок до «винуватиці», виливали всю воду посеред хати і обливали зовні кутки будинку, а подекуди обливали саму жінку.
У Житомирщині люди обливали також один одного водою, кажучи: «Як на тебе ллється вода, так щоб дощ обливав землю з цебра». Це робили біля річки або у колодязя. Іноді обливали осіб, які, за народним уявленням, володіли особливими магічною силою: вагітну жінку, яка символізувала землю, пастуха, який здатний впливати на небесні «отари» хмар, священика — як символ пастуха-пастиря.
Полісся[ред. | ред. код]
Під час посухи мешканці Полісся оплакували міфічного утопленика Макарку, розмішуючи воду в колодязі палицями і голосячи: «Макарко-синочок, вийди з води, розлий сльози на святій землі!»
Сучасне використання[ред. | ред. код]
На гакерському жаргоні «танець дощу» (англ. rain dance) позначає будь-яку церемоніальну дію, часто безглузду, що робиться при виправленні проблеми з устаткуванням. Наприклад, відімкнення і увімкнення кабелів тощо.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Заклінальнікі дажджу // Родная нива. Архів оригіналу за 5 лютого 2012. Процитовано 31 серпня 2010.
- ↑ Килимник С. Український рік у народніх звичаях в історичному освітленні. Том 3: Весняний цикль. — Вінніпег-Торонто, 1962. — С. 267—268. — 372 с.
Посилання[ред. | ред. код]
- Обряд викликання дощу на півночі Молдавії й у Буковині [Архівовано 16 січня 2021 у Wayback Machine.]
- Як під час засухи дощ викликали? | Етнографія [Архівовано 3 грудня 2020 у Wayback Machine.]
