Овчарук Володимир Борисович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Овчарук Володимир Борисович
 Лейтенант
Загальна інформація
Народження 8 вересня 1979(1979-09-08)
Велика Кужелева, Хмельницька область
Смерть 22 травня 2014(2014-05-22) (34 роки)
Ольгинка, Донецька область
Громадянство Україна Україна
Alma Mater ХмНУ
Військова служба
Роки служби 2014
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС Сухопутні війська
Рід військ  Механізовані війська
Формування
 51 ОМБр
Війни / битви

Війна на сході України

Нагороди та відзнаки
Медаль «Захиснику Вітчизни» — 2015
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Овчарук.

Володи́мир Бори́сович Овчару́к (нар. 8 вересня 1979, с. Велика Кужелева, Дунаєвецький район, Хмельницька область, Українська РСР, СРСР — пом. 22 травня 2014, поблизу смт Ольгинка, Волноваський район, Донецька область, Україна) — лейтенант Збройних сил України. Командир взводу 3-го батальйону 51-ї окремої механізованої бригади.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився Володимир Овчарук 8 вересня 1979 року в селі Велика Кужелева Дунаєвецького району. Коли йому виповнилось 3 роки, сім'я переїхала у сусіднє село Лисець. Ще з дитинства захоплювався технікою, тому після закінчення місцевої школи вирішив продовжити навчання в Новоушицькому технікумі механізації. Після закінчення технікуму працював у місцевому колгоспі бригадиром тракторної бригади. Пізніше продовжив навчання у Хмельницькому національному університеті на механічному факультеті.[1][2] Під час навчання в університеті висловив бажання навчатись також на військовій кафедрі. Відбір на кафедрі був дуже суворий, але як відмінник і громадський активіст Володимир пройшов відбір, і після навчання отримав звання молодшого лейтенанта. По закінченні університету деякий час працював у приватного підприємця, а пізніше зайнявся власним бізнесом із ремонту сільськогосподарської техніки, придбав квартиру в обласному центрі, разом з дружиною виховував двох дітей.

З початком російської збройної агресії як офіцер запасу був мобілізований до лав Збройних сил України та направлений для проходження служби у 51-у механізовану бригаду, дислоковану у Володимирі-Волинському. Призначений командиром взводу 3-го механізованого батальйону. Володимир мав вибір, чи призиватись до Збройних сил, але на вмовляння рідних відповів: «Як я буду потім дивитись в очі своїм дітям, як поясню свій вчинок?». Після нетривалого навчання на Львівському та Рівненському полігонах підрозділ перевели на Донеччину. Щоб не хвилювати рідних, Володимир їм повідомив, що їх перевели у Дніпропетровську область.[1]

Після прибуття у Волноваський район підрозділу було поставлене завдання розбити блокпост поблизу залізничної станції Велико-Анадоль в смт Ольгинка. Зі слів очевидців, хоча українські військовослужбовці намагались налагодити контакт із місцевим населенням, у село солдатів не пустили, і вони вимушені були ночувати просто неба, у лісосмузі біля дороги.[3]

Між 4 та 6 годинами ранку 22 травня 2014 року блокпост № 10 був атакований проросійськими сепаратистами «ДНР», які під'їхали до позицій української армії на інкасаторських машинах[4], та почали несподіваний масований обстріл із вогнепальної зброї, у тому числі з кулеметів, РПГ, мінометів, ПЗРК. В результаті обстрілу здетонував боєкомплект однієї із бойових машин, що призвело до збільшення людських втрат внаслідок вибуху.[5] У цьому бою Володимир Овчарук загинув разом із 15 своїми бойовими побратимами, серед яких був і комбат майор Леонід Полінкевич.[6] 14 жовтня в госпіталі від поранень помер 17-й боєць, Михайло Рибак.

27 травня Володимира Овчарука поховали в селі Лисець, де він виріс.[7] Удома залишились батьки, дружина та двоє дітей — син та донька.[1]

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

4 червня 2015 року Указом Президента України разом із іншими бойовими побратимами, що загинули разом із Володимиром Овчаруком у бою під Волновахою, за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни».[8]

8 вересня 2014 року, у день 35 річниці з дня народження Володимира Овчарука, в селі Лисець відбулося відкриття меморіальної дошки «Ти — вічність в наших думах та серцях!» у пам'ять загиблого героя. Також у краєзнавчому музеї Лисецької ЗОШ відкрито експозицію, присвячену випускнику школи Володимиру Овчаруку, який загинув у бою за незалежність України.[9][1]

31 серпня 2015 року у стінах Хмельницького національного університету відбулось відкриття пам'ятного знаку «Героям Слава» на честь героїв Небесної Сотні та загиблих учасників АТО, серед яких двоє випускників Хмельницького університету — Володимир Овчарук та Валерій Дереш.[2]

У червні 2023 року на стіні Лисецької гімназії Дунаєвецької територіальної громади встановили пам'ятну дошку[10].

  • З 2016 року в Лисці існує вулиця Володимира Овчарука[11].
  • Почесний громадянин міста Хмельницького (посмертно)

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г Володимир Овчарук — герой села
  2. ↑ а б Хмельницький національний університет. Літопис університету[недоступне посилання]
  3. ↑ http://www.depo.ua/rus/life/pogibshie-geroi-ato-leonid-polinkevich-30-let-02062014170000
  4. ↑ "Чорний четвер" української армії: під Волновахою загинули 16 військових. 112.ua. 22 травня 2014. Процитовано 7 червня 2014.[недоступне посилання з квітня 2019]
  5. ↑ Міноборони повідомило подробиці сутичок біля Волновахи і Рубіжного. Корреспондент.net. 22 травня 2014. Процитовано 2 червня 2014.
  6. ↑ Кількість загиблих у бою під Волновахою зросла до 18 людей. 112.ua. 23 травня 2014. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 7 червня 2014.
  7. ↑ На Дунаєвеччині попрощалися із Володимиром Овчаруком — офіцером вбитим сепаратистами. Архів оригіналу за 28 червня 2015. Процитовано 3 січня 2016.
  8. ↑ Указ Президента
  9. ↑ ДУНАЄВЕЦЬКА РАЙОННА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ[недоступне посилання з липня 2019]
  10. ↑ Вітко, Ірина (30 червня 2023). В одній із громад Хмельниччини трьом загиблим воїнам відкрили меморіальні дошки. Суспільне Новини (укр) . https://suspilne.media. Процитовано 13 серпня 2023.
  11. ↑ [1][недоступне посилання з липня 2019]

Джерела[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Овчарук_Володимир_Борисович&oldid=40151487