Онищук Антін Іванович
| Антін Іванович Онищук | |
|---|---|
| Народився |
7 червня 1883 Коломия, нині |
| Помер |
29 жовтня 1937 (54 роки) СРСР |
| Громадянство |
.svg){kind=small} Австро-Угорщина →  ЗУНР → .svg){kind=small} УНР →  СРСР |
| Національність | українець |
| Діяльність | педагог |
| Відомий завдяки |
етнограф фольклорист дослідник |
| Alma mater | Станиславівська вчительська гімназія[джерело?] |
| Членство | Наукове товариство імені Шевченка |
| У шлюбі з | Ядвіга Онищук |
| Діти |
Ольга Антонівна Онищук Іванна-Наталія Антонівна Онищук Мирослава Антонівна Онищук Онуки: Коперльос Емілія Гузенко Лідія |
Антін Іванович Онищук (7 червня 1883, Коломия — 29 жовтня 1937) — український етнограф, фольклорист, дослідник Гуцульщини та українського гончарства[1].
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився Антін Онищук у Коломиї 7 червня 1883 року.
1901 року закінчив Станиславівську вчительську гімназію[джерело?] і поїхав працювати у село Зелениця, що в Ґорґанах. Створив у селі початкову школу (до 1-го класу пішло 16 учнів) й став у ній першим учителем.
Навчав місцевих селян вирощувати в особливих кліматичних умовах гір високоврожайні сорти картоплі та племінну худобу. Створив у селі читальню «Просвіти», допоміг селянам відкрити крамничку й організувати позичкову касу.
Під впливом Володимира Гнатюка зайнявся фольклористичними дослідженнями.
У 1912 році, з ініціативи Антона Онищука, у Снятині в окружному відділі «Товариства Взаїмної помочі галицьких і буковинських учителів і учительок» було засновано етнографічну секцію. Учасники секції записували фольклор, збирали предмети декоративно-ужиткового мистецтва, зокрема дитячі забавки[2].
Антін Онищук сформував колекції: «забавки (хлопців) їхнього власноручного виробу» — 16 предметів, та «бички» (новорічна забава-ворожіння за участю хлопців) — 22 предмети у селі Прутівка (до 1947 р. Карлів) Снятинського району Івано-Франківської області; Антіном Онищуком та Марією Слюзарівною — «забавки (дівчат) їхнього власноручного виробу» — 14 предметів у селах Прутівка, Іллінці, Тулуків Снятинського району Івано-Франківської області. Збірка готувалася до експонування на Виставці домашнього промислу в Коломиї 1912 року, після чого збирачі мали намір подарувати її Музеєві старинностей Наукового товариства ім. Шевченка у Львові.[3].
Автор праць «Матеріали до гуцульської демонології», «Останки первісної культури гуцулів», «Народна пожива в Зелениці», «Народний календар у Зелениці та вірування, що в'яжуться з поодинокими днями у році». Вони були високо оцінені Гнатюком і частково опубліковані в редагованому ним «Етнографічному збірнику» (частину записів не опубліковано, зберегаються в архівах).[4]
До 1914 р. — співробітник Етнографічної Комісії НТШ у Львові[1].
У Першу світову війну був мобілізований у австрійську армію — служив санітаром.
В час існування ЗУНР — Делегат Української Національної Ради ЗУНР від Снятинського повіту.[5] Після війни опинився на теренах УСРР[4].
У 1920-ті рр. співробітник Кабінету антропології етнології ім. Ф. Вовка при ВУАН, учений секретар Етнографічної комісії ВУАН, потім старший науковий співробітник Всеукраїнського історичного музею у Києві (Українського державного історичного музею)[1]. На цій посаді був причетним до переслідування Д. Щербаківського[6].
У фондах Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського зберігається клопотання керівництва Музею антропології та етнології до Комітету допомоги вченим, де, зокрема, йдеться: «З огляду на те, що вчений спеціаліст Антін Іванович Онищук, що зараз перебуває на Чернігівщині, виконуючи спеціальне доручення щодо збирання етнографічного матеріалу, залишився майже зовсім без чобіт, а при тому ще й не може прибути до Києва з приводу нездужання — Музей звертається до Комітету з проханням не відмовити видати одну пару взуття для передачі А. І. Онищукові».
Сприяв виданню «Етнографічного вісника ВУАН»[4].
7 серпня 1937 року заарештований НКВД. Утримуваний у Лук'янівській в'язниці в Києві.
Постановою Народного комісара внутрішніх справ СРСР і прокурора СРСР від 14 жовтня 1937 р. засуджений до розстрілу. Підстава — ст. 54-1-а (зрада Батьківщині) та ст. 54-23 (активна діяльність проти революційного руху при цараті та під час громадянської війни) Кримінального кодексу УРСР[4]. Вирок виконали 29 жовтня 1937 р.
Як вважають, похований у Биківнянському лісі.
Реабілітація[ред. | ред. код]
3 серпня 1983 року родина Антона Онищука отримала довідку: «Дело по обвинению Онищука А. И., 1883 года рождения, до ареста 7 августа 1937 года работавшего старшим научным сотрудником Укр. государственного исторического музея в городе Киеве, пересмотрено военным трибуналом Киевского военного округа 29 июля 1983 г. … Онищук А. И. по данному делу реабилитирован посмертно».
Родина[ред. | ред. код]
Дружина — Ядвіга Онищук. Доньки:
- Ольга Антонівна Онищук
- Наталія-Іоанна Антонівна Онищук
- Мирослава Антонівна Онищук.
Онука — Лідія Гузенко, вчителька-пенсіонерка, мешкає в Києві[4].
Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]
У жовтні 2002 року, з нагоди 120 річчя від дня народження, в селі Черник було вставлено пам'ятник Антону Онищуку – першому вчителю та засновнику Черниківської школи. У цей же ж день в школі відкрився музей, де зараз зберігаються письмові перекази Онищука, в яких він записував історію села, різні легенди та багато іншого.
Доробок[ред. | ред. код]
- Матеріяли до гуцульської демонольоґії. Записав в Зеленици, Надвірнянського повіта, 1907—1908 рр. […] народний учитель. Материяли до української етнольоґії. — Львів, 1909. — Т. XI. — Ч. 2. — С. 1—139.
- Антін Онищук. Останки первісної культури у Гуцулів. Записано в Зеленій, Надвірнянського повіту. Матеріяли до української етнольоґії. — Львів, 1912. — Т. XV. — С. 159—177.
- Як Незнайко став муравлем та що він тодї цїкавого бачив. — Львів, 1912.
- З народнього життя Гуцулів. Матеріали до українсько-руської етнології. — Львів, 1912. — Т. XV. — С. 90–158.
- Народний календар у Зеленици, Надвірнянського повіту (на Гуцульщинї). Матеріяли до української етнольоґії. — Львів, 1912. — Т. XV. — С. 1—61.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Абетковий іменний покажчик до: Листування Володимира Гнатюка з Михайлом Грушевським [Архівовано 16 лютого 2013 у Wayback Machine.] // Старожитності Південної України. — Запоріжжя, 2006. — Вип. 16.
- ↑ Товариство «Взаїмна поміч українського вчительства» 1905—1930. — Львів: накладом «Взаїмної помочі українського вчительства», 1932. — 339 с. + 23 с.
- ↑ Інвентарна книжка Етнографічного музею Наукового товариства ім. Шевченка. — № ІІ.
- ↑ а б в г д Іван Крайній. Етнограф без чобіт як різновид «ворогів народу» // Україна молода, № 4, 12.01.2011. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 31 січня 2011.
- ↑ Додатки / ОРГАНІЗАЦІЯ ЦИВІЛЬНОЇ ВЛАДИ ЗУНР У ПОВІТАХ ГАЛИЧИНИ (ЛИСТОПАД — ГРУДЕНЬ 1918 РОКУ). Архів оригіналу за 7 жовтня 2014. Процитовано 23 лютого 2015.
- ↑ Блог історика: 1927 рік. Самогубство Данила Щербаківського. BBC News. 6 червня 2017. Архів оригіналу за 8 лютого 2018. Процитовано 5 червня 2021.
Джерела, література[ред. | ред. код]
- Арсенич П. Етнографічна діяльність Антона Онищука // Народна творчість та етнографія. — 1989. — № 4.
- Білокінь С. І. Онищук Антін Іванович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2022. — Т. 24 : О. — 944 с. — ISBN 978-966-02-9960-3.
- Онищук Антін // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. X : Літери Ол — Пер. — С. 1216. — 1000 екз.
Посилання[ред. | ред. код]
- Матеріяли до української етнольоґії. Т. XV [Архівовано 17 вересня 2016 у Wayback Machine.]