Оскар Потіорек
| Оскар Потіорек нім. Oskar Potiorek | |||
|---|---|---|---|
| словен. Oskar Potiorek | |||
 нім. Oskar Potiorek | |||
| 8-й Генерал-губернатор Боснії і Герцеговини | |||
| 10 березня 1911 року — 22 грудня 1914 року | |||
| Монарх | Франц Йосиф I | ||
| Попередник | Маріян Варешанин | ||
| Наступник | Стефан Саркотич | ||
| Народився |
20 листопада 1853 Бад-Блайберг | ||
| Помер |
17 грудня 1933 Клагенфурт | ||
| Похований | Вінер-Нойштадт | ||
| Відомий як | військовослужбовець, політик | ||
| Громадянство |
.svg){kind=small} Австро-Угорщина | ||
| Alma mater | Kriegsschuled | ||
| Професія | військовик | ||
| Нагороди |
| ||
 Медіафайли у Вікісховищі | |||
Оскар Потіорек (нім. Oskar Potiorek 20.11.1853, Бад-Блайберг — 17.12.1933, Клагенфурт) — австро-угорський генерал (фельдцейхмейстер) словенського походження. Генерал-губернатор Боснії і Герцеговини у 1911—1914 роках, учасник Першої світової війни.
Біографія[ред. | ред. код]
Ранні роки[ред. | ред. код]
Оскар Потіорек народився у Бад-Блайбергу у німецько-словенській сім'ї гірничого чиновника. Здобув освіту у Технічній військовій академії (1867 рік). У 1871 році отримав звання лейтенанта. У 1875 році розпочав навчання в Академії Генерального штабу, яку закінчив у 1877 році, після чого продовжив службу у Генеральному штабі.
У 1883—1886 роках служив у 17-му, а у 1890—1891 роках — у 7-му піхотному полку. Він зарекомендував себе хорошим штабним працівником, і у 1886 році був переведений у Оперативне бюро Генерального штабу, а у 1892 році став його начальником.
З 1898 року — командувач 64-ї піхотної бригади. З 1902 року — заступник начальника Генерального штабу. З 1907 року — командувач 3-го армійського корпусу, розміщеного у м. Грац. У 1909 році отримав звання фельдцехмейстера.
З 1910 року Потіорек — інспектор армії в Сараєво, в 1911 році був призначений генерал-губернатором Боснії і Герцеговини.
Вбивство Франца Фердинанда[ред. | ред. код]
У 1913 році Потіорек запросив ерцгерцога Франца Фердинанда взяти участь у військових навчаннях, які мали відбутись 26-27 червня 1914 року.
28 червня 1914 року Потіорек перебував в одній машині з Францом Фердинандом та його дружини Софія Хотек і став свідком їх убивства. Пізніше на суді Гаврило Принцип заявив, що куля, яка влучила у Софію Хотек, призначалась для Потіорека.
Після вбивства ерцгерцога Потіорек виступив одним з організаторів сербських погромів.[1] Він організував загони допоміжної міліції (нім. Schutzkorps), які взяли участь у репресіях сербів[2]. Внаслідок репресій більше 5 500 сербів були арештовані, 460 чоловік були страчені, від 700 до 2 200 чоловік померли в ув'язненні. Більше 5 000 сербських сімей були змушені покинути Боснію[3][4].
Перша світова війна[ред. | ред. код]
Незважаючи на відповідальність через неналежну охорону ерцгерцога, Потіорек залишився на своїй посаді. З початком мобілізації у серпні 1914 році він був призначений командувачем австро-угорських військ на Балканах та командувачем 6-ї армії. Початково під його командуванням перебували 2-га, 5-та та 6-та армії, але з початком мобілізації в Росії було вирішено відправити 2-гу армію на схід. Таким чином, під командуванням Потіорека були 5-та (80 тис. чоловік) та 6-та (60 тис. чоловік) армії, але частина військ 6-ї армії була розгорнута проти Чорногорії.
28 липня австро-угорські війська обстріляли Белград, а 12-го серпня розпочали наступ на Сербію. Оскільки залізниці з Балкан в Галичину, куди мала бути передислокована 2-га армія, були перевантажені і відправка військ затримувалась, Потіорек вирішив використати частину військ для наступу на Сербію.
5-та і 6-та армії наступала з Боснії, а частини 2-ї армії зі Срему. Сербське командування очікувало, що австрійці будуть наступати з півночі, де була рівнинна місцевість. Натомість Потіорек вирішив наступати із заходу, де місцевість була гористою. Біля гори Цер сербські війська зупинили та розбили австро-угорську армію.
Перегрупувавши війська, Потіорек 7 вересня розпочав новий наступ на Сербію. Серби 2 місяці стримували наступ австрійських військ, але зрештою були змушені відступити. 30 листопада був захоплений Белград.
Проте 3 грудня розпочався сербський контрнаступ, в результаті чого 15 грудня 1914 року Белград був звільнений. Австо-угорські війська знову були вигнані з території Сербії, втративши більше 60 000 чоловік убитими та 46 000 полоненими.
Завершення служби[ред. | ред. код]
Поразка викликала невдоволення австрійського командування і 27 грудня 1914 року Потіорек відкликаний з поста командувача, а 1 січня 1915 року відправлений у відставку.
Він повернувся до Австрії та оселився в Клагенфурті. Потіорек дуже переживав за свою поразку та відставку, і за спогадами сучасників, декілька разів намагався скоїти самогубство[5]. Він вів усамітнене життя. У себе в квартирі він зберіг диван, на якому помер смертельно поранений Франц Фердинанд.
Оскар Потіорек помер у 1933 році у Клагенфурті, де й був похований. У 1966 році його прах був перепохований на цвинтарі Терезіанської академії у Вінер-Нойштадті.
Нагороди[ред. | ред. код]
- Великий хрест ордена Леопольда (1913, Австро-Угорщина)[6]
- Командорський хрест Королівського угорського ордена Святого Стефана (1906, Австро-Угорщина)[7]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Novak, Viktor (1971). Istoriski časopis. с. 481. Процитовано 7 грудня 2013.
Не само да Поћорек није спречио по- громе против Срба после сарајевског атентата већ их је и организовао и под- стицао.
- ↑ Ivo Banac (1988). The National Question in Yugoslavia: Origins, History, Politics. Cornell University Press. с. 367. ISBN 978-0-8014-9493-2. Процитовано 4 грудня 2013.
Schutzkorps, auxiliary militia raised by the Austro-Hungarians, in the policy of anti-Serb repression
- ↑ John R. Schindler (2007). Unholy Terror: Bosnia, Al-Qa'ida, and the Rise of Global Jihad. Zenith Imprint. с. 29. ISBN 978-1-61673-964-5.
- ↑ Mitja Velikonja (5 лютого 2003). Religious Separation and Political Intolerance in Bosnia-Herzegovina. Texas A&M University Press. с. 141. ISBN 978-1-58544-226-3.
- ↑ Francesco Lamendol: «La Seconda e la Terza Campagna Austro-Serba», September-December 1914(італ.)
- ↑ Hof- und Staatshandbuch der Österreichisch-Ungarischen Monarchie. — Wien, 1918. — S. 58.(нім.)
- ↑ Hof- und Staatshandbuch der Österreichisch-Ungarischen Monarchie. — Wien, 1918. — S. 53.(нім.)
Джерела[ред. | ред. код]
- Кто был кто в Первой мировой войне / К. А. Залесский. -М.:ООО «Издательство АСТ»; ООО «Издательство Астрель», 2003. — 894 с., 32 ил ISBN 5-17-019670-9
Посилання[ред. | ред. код]
|
