Паризьке повстання, 1358
Повстання містян Парижа в 1356–1358 роках — викликане різким погіршенням економічного становища парижан, головним чином внаслідок збільшення податків під час Столітньої війни. Невдоволення парижан погіршили поразки французів у битві при Пуатьє (1356 рік) і чергова перекарбування (псування) монети, до якої вдався дофін Карл, який намагався таким чином отримати кошти для викупу з полону свого батька Іоанна II Доброго і подальшого ведення Столітньої війни.
Історія[ред. | ред. код]
Генеральні штати, скликані після битви при Пуатьє, пред'явили дофіну ряд вимог, що обмежували його владу. Дофін відмовився їх виконати і розпустив штати[1]. У відповідь в Парижі почалися хвилювання. На чолі парижан став купецький прево Етьєн Марсель. На скликаних у 1357 році Генеральних штатах було вироблено проект реформ — Великий березневий ордонанс, який обмежував виконавчу владу дофіна.
Основну роль в появі Великого березневого ордонансу зіграла багата частина паризького купецтва на чолі з Етьєном Марселем. У лютому 1358 року останній, щоб зломити опір дофіна що намітився реформам, підняв ремісників Парижа на повстання. Близько 3-х тисяч повсталих на чолі з Етьєном Марселем увірвалися до королівського палацу, де в присутності Карла вбили двох його радників — маршала Шампані Жана де Конфлана і маршала Нормандії Робера де Клермона. Самого дофіна Карла врятував Етьєн Марсель, гарантувавши йому особисту недоторканність і демонстративно обмінявшись з ним шапками[2] .
Дофін утік з Парижа і, видавши указ про заборону поставок продовольства Парижу, став готуватися до його облоги.
Етьєн Марсель спробував використовувати селянський рух (Жакерію), що набирав сили, в своїх інтересах. Потім багаті міщани на чолі з ним вирішили піти на зраду і впустити до столиці загони англійських найманців на чолі з Карлом Злим. Велика частина прихильників залишила Марселя, незадоволені городяни відкрили ворота дофіну. 31 липня 1358 року Марсель був зрадницьки убитий, а потім Паризьке повстання було придушене.
Паризьке повстання 1358 року детально описано в творах французьких хроністів, перш за все, паризьким пріором кармелітів Жаном де Венето в його «Другому продовженні хроніки Гійома де Нанжи»[3] .
У художній літературі[ред. | ред. код]
- В історичній новелі Оноре де Бальзака «Відьма», що увійшла до збірки «Пустотливі розповіді» (1834), розповідь ведеться від імені нащадка одного з учасників описуваних подій XIII століття, вихідця з добропорядної родини сукноробів міста Тура — Турнебушей, який, всупереч порадам свого обережного батька, подолав станові перегородки, ставши канцлером і наближеним дофіна Карла, і за участь в паризьких подіях 1358 року втратив усе своє майно і голову[4].
- Події повстання в Парижі 1358 року лежать в основі сюжету історичної повісті французького журналіста і письменника Жана Олів'є (Jean Ollivier) «Колен Лантьє» (1957; пер. 1961).
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Дюби Жорж. История Франции. Средние века. — М., 2001. — С. 353.
- ↑ Фавье Жан. Столетняя война. — СПб.: Евразия, 2009. — С. 234.
- ↑ Там же — С. 605.
- ↑ Бальзак Оноре. Ведьма [Архівовано 24 жовтня 2018 у Wayback Machine.].
Література[ред. | ред. код]
- Басовська Н. І . Столітня війна 1337—1453 рр. — М .: Вища школа, 1985. — 184 с. — (Бібліотека історика).
- Дюби Жорж . Історія Франції. Середні століття. Від Гуго Капета до Жанни д'Арк. 987—1460 / Пер. з франц. Г. А. Абрамова, В. А. Павлова. — М .: Міжнародні відносини, 2001. — 416 с. — ISBN 5-7133-1066-3 .
- Люблінська А. Д . Столітня війна і народні повстання XIV—XV ст. // В кн .: Історія Франції / Под ред. А. З. Манфреда та ін. — Т. I. — М., 1972.
- Неретина С. С. Воскресіння політичної філософії і політичної дії. Паризьке повстання 1356—1358 рр. М .: Голос, 2012.
- Пумпянський С. М. Повстання Е. Марселя за даними Нормандське хроніки XIV ст. // Уч. зап. Саратовського державної реєстрації. ун-ту. — Саратов, 1947. — Т. 17.
- Радциг Н. І . Громадський рух у Франції 1355—1358 рр. // Журнал Міністерства народної освіти . — СПб., 1913. — № 5-8.
- Фав'є Жан . Столітня війна / Пер. з франц. М. Ю. Некрасова. — СПб .: Євразія, 2009. — 656 с. — (Clio). — ISBN 978-5-91852-004-8 .
- Цатурова С. К. Паризький університет в повстанні Етьєна Марселя // Universitas historiae. Зб. в честь П. Ю. Уварова. — М .: ИВИ РАН, 2016. — С. 285—292.
- Цатурова С. К. Парижани в повстанні Етьєна Марселя // Влада і її межі в середні віки і ранній Новий час: Зб. ст. — М .: ИВИ РАН, 2015. — З 229—243.
- Этьенна Марселя восстание // Большая российская энциклопедия : [в 36 т.] / председ. ред. кол. Ю. С. Осипов, отв. ред. С. Л. Кравец. — М. : Науч. изд-во «БРЭ», 2004—2017. (рос.)
|
