Пеонія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пеонія
Столиця Amydond
Мапа розташування
Мапа
CMNS: Пеонія у Вікісховищі

Координати: 42°52′38″ пн. ш. 22°12′11″ сх. д. / 42.87741000002777270° пн. ш. 22.20309700002777831° сх. д. / 42.87741000002777270; 22.20309700002777831

Пеонія, пеонійські і навколишні племена

Пеонія (грец. Παιονία) — за античною географією, земля племені пеонів (Παίονες).

Точні межі Пеонії, так само як і рання історія її жителів, залишаються вельми невизначеними, але вважається, що спочатку вони жили в районі Фракії. За часів класичної Греції Пеонія включала всю долину річки Аксій (Вардар) і навколишні райони, вузьку смугу північної частини нинішньої грецької Македонії, більшу частину території нинішньої Північної Македонії і маленьку частину південно-західної Болгарії[1].

Пеонія лежала на північ від Македонії (територія якої приблизно відповідає сучасній грецькій провінції Македонія) і на південний схід від Дарданії (територія якої приблизно відповідає сучасному Косово). На схід розташовувалися фракійці, на захід — іллірійці.

Племена[ред. | ред. код]

Пеонійськими племенами були:

  • Агріани (Αγριάνες)[2][3][4]
  • Алмопи (Αλμώπες)[5]
  • Лееї, леєі (Λαιαῖοι)[6]
  • Деррони (Δέρρωνες)[7], дерсеї (Δερσαῖοι)[8][9]
  • Одоманти (Ὀδόμαντες)[10][11]
  • Пеопли (Παιόπλαι)[12]
  • Добери (Δόβηρες)[13]
  • Сіріопеони (Σιριοπαίονες)[14]

Походження[ред. | ред. код]

Пеонія і грецькі Епір і Македонія

Деякі сучасні вчені вважають пеонів фракійцями[15] або приписують їм змішане фракійсько-іллірійське походження[1]. Пізніше вони еллінізувались[16]. Лінгвістично мова пеонів (пеонійська мова) була багато в чому пов'язаною із сусідніми мовами — іллірійською і фракійською (і, можливо, з проміжною фракійсько-іллірійською сумішшю)[17]. Деякі східні племена пеонів, включно з агріанами, явно потрапляли до фракійської сфери впливу. За легендами (Геродот. Історія, V. 13), сюди прибули колоністи Тевкра з Трої. Гомер (Іліада, пісня II, 848) каже про пеонів з Аксія, які воювали на боці троянців, але в Іліаді не зазначено, чи були пеони споріднені з троянцями. Гомер називає їхнім вождем Пірехма (невідомого походження); але далі в Іліаді (пісня XXI) Гомер згадує іншого вождя, на ім'я Астеропей, син Пелагонія.

Ще до початку царювання Дарія I пеони проникли до Мармурового моря. Коли Ксеркс I перетинав півострів Халкідіки на своєму шляху до Термів (які отримали пізніше назву Фессалоніки), зазначалося, що він йшов через територію пеонів. Вони займали долину річки Аксій (Вардар) до Стуби, долини на схід до річки Стримон (сучасна Струма) і землі навколо Астиба та однойменної річки, водою якої вони освячували своїх царів. Іматія, орієнтовно район між річками Галіакмон і Аксій, раніше також іменувалася Пеонія; і Пієрію, і Пелагонію також населяли пеони. Як наслідок зростання Македонії і під тиском фракійських сусідів територія пеонів значно зменшилась і в історичну епоху обмежувалась на північ від Македонії, від Іллірії до річки Стримон. За грецькою міфологією, пеони отримали своє ім'я від Пеона, сина Ендіміона[18].

Царство пеонів[ред. | ред. код]

Племена пеонів

У ранній період головним містом і резиденцією пеонійських царів був Білазора (сьогоднішній Велес на річці Аксій); пізніше резиденцію царів перенесено в Стобі. Згодом пеонійські царські доми злилися в єдине царство з центром у середній і верхній течіях річок Аксіос (Вардар) і Стримон (Струма). Вони об'єдналися з іллірійцями, проникаючи в найнаселеніші райони грецької держави Македонія. Іллірійці продовжували набіги. Вони безуспішно атакували північні македонські рубежі у спробі захопити регіон. У 360—359 роках до н. е. південні пеонійські племена здійснили наліт на Македонію (Діодор Сицилійський. «Історична бібліотека» XVI. 2.5) на підтримку іллірійського вторгнення. Македонський царський дім занурився в нестабільність через смерть Пердікки III, а його брат Філіпп II зійшов на трон, провів реформу в армії, організувавши фалангу з досвіду грецьких Фів, і зупинив вторгнення іллірійців і набіги пеонів через рубежі «Македонського кордону», який був північним периметром захисту його володінь. Слідуючи успіху Пердікки 358 року до н. е., він здійснив кампанію глибоко на північ у саму Пеонію[19][20][21][22][23][24]. Це перетворило царство пеонів (яким згодом правив Агіс) на напівавтономну, підпорядковану державу, що призвело до процесу поступової еллінізації пеонів, яка почалася під час царювання Філіппа II з карбуванням монет з грецькими літерами, як на македонських монетах. Пізніше, під час всегрецького походу в Азію, військовий контингент пеонійського племені агріан додано до армії Олександра Великого.

Династичні шлюби[ред. | ред. код]

Раніше, під час перського вторгнення, пеонів нижньої течії Стримону було поневолено. Пеони на півночі зберегли свої території. Дочка Авдолеона, одного з цих царів, була дружиною Пірра, царя Епіру, і Александр Македонський бажав віддати руку своєї сестри Кінани агріанському цареві Лангару, який довів свою лояльність Філіпу II. Мати Александра Великого була з грецької держави Епіру і епіроткою по крові. Греко-пеонійські династичні шлюби продовжувалися і під час царювання інших пеонійських царів.

Культура[ред. | ред. код]

Пеони складалися з декількох незалежних племен, які пізніше об'єдналися під владою єдиного царя. Їхні традиції мало відомі. Вони прийняли культ Діоніса, відомого серед пеонів як Діалос або Дріалос, і Геродот згадує, що фракійські й пеонійські жінки приносили жертви цариці Артеміді (ймовірно, Бендіда). Вони поклонялися сонцю у формі маленького диска, встановленого на жердині. Афіней у своєму уривку вказує на спорідненість пеонійської й мізійської мов. Пеони пили ячмінне пиво і різні настоянки з дерев і трав. Країна була багатою золотом і смолистим деревом (або каменем, який породжував полум'я при зіткненні з водою), що зветься танрівок (або царівос).

Скупі фрагменти пеонійської мови не дозволяють робити строгих тверджень. З одного боку, Вільгельм Томашек[ru] і Пауль Кречмер стверджували, що вона належала до іллірійської сім'ї, з іншого боку, Дімітар Дечев стверджував, що вона споріднена з фракійською. Разом з тим пеонійські царі з епохи Філіпа II Македонського карбували монети, де їхні імена писалися грецькою мовою. Всі імена пеонійських царів, що дійшли до нас, розшифровуються і очевидно пов'язані з грецькою мовою (Агіс, Арістон, Авдолеон, Ліккей[ru] тощо), що, згідно з Ірвіном Меркером, ставить під сумнів теорію про зв'язок пеонійської мови з грецькою і фракійською.

Жінки пеонів відомі своєю майстерністю. У зв'язку з цим Геродот (v. 12) розповідає історію, де Дарій, побачивши в Сардах гарну пеонійську жінку, яка несла глечик на голові, вела коня на водопій і одночасно пряла льон, запитав, хто вона така. Отримавши відповідь, що вона пеонійка, Дарій послав наказ своєму наміснику у Фракії Мегабазу без зволікання переселити два племені пеонійців в Азію. Напис, виявлений 1877 року в Олімпії на основі статуї, каже, що її встановила громада пеонійців на честь свого царя і засновника Дропіона. Інший цар, на ім'я Ліппей, фігурує у фрагменті напису, знайденого в Афінах і присвяченого союзній угоді. Без сумніву, це той самий правитель, що й Ліккей або Лікпей на пеонійських монетах (див. B. V. Head, Historia numorum, 1887, стор. 207).

Занепад[ред. | ред. код]

У 280 році до н. е. галли під керівництвом вождя Бренна пограбували землі пеонів, у яких потім, під тиском дарданців, не було іншого виходу, як пристати до македонян. Попри їхні спільні зусилля, пеони й македоняни були переможені. Пеонія згодом знову об'єдналась, але в 217 році до н. е. македонський цар Філіпп V Македонський (220—179), син Деметріоса II, включив у своє царство незалежні області Дассаретії й Пеонії. Лише через 70 років (у 168 році до н. е.) римські легіони у свою чергу завоювали Македонію. Пеонія навколо річки Аксій утворила другий і третій район новоствореної провінції Македонія (Тіт Лівій. «Історія від заснування міста» XIV, 29). Через кілька століть, у правління Діоклетіана, Пеонія і Пелагонія утворили провінцію Macedonia Secunda або Macedonia Salutaris, яка належала префектурі Іллірії. До 400 року н. е. пеони втратили свою ідентичність, і термін Пеонія став тільки географічним.

Пеонія сьогодні[ред. | ред. код]

З точки зору сучасної політичної географії Пеонія розташовується майже повністю на території республіки Північна Македонія, захоплюючи невелику смугу на півночі власне Македонії і незначну територію в південно-західному куті Болгарії. Утворення на цій території в післявоєнні роки держави з назвою Македонія до недавнього часу викликало геополітичні тертя. Англійський археолог Н. Гаммонд[ru], торкаючись виниклої проблеми з назвою нової держави на північній межі Греції, заявляв, що сучасні жителі цієї держави, слов'яни і албанці, не розмовляють грецькою мовою, до давніх македонян стосунку не мають і що територія цієї держави з точки зору античної історії та географії також не має стосунку до ранньої Македонії. У своїй книзі «Ким були македоняни?» Гаммонд пише: «Якщо югославам неодмінно хотілося носити стародавню назву, їм варто було назвати цю державу Пеонія, або, скоріше, Південна Словенія»[25].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Paeonia, historical region (англ.). Encyclopædia Britannica. Процитовано 27 лютого 2018.
  2. ↑ Геродот. Історія. V 16
  3. ↑ Фукідід. Історія. II. 96, 3
  4. ↑ Lolita Nikolova. Early symbolic systems for communication in Southeast Europe, Part 2. — Oxford : Tempus Reparatum, 2003. — P. 529. — ISBN 9781841713342. «eastern Paionians (Agrianians and Laeaeans)»
  5. ↑ Фукідід. Історія. II. 99, 5
  6. ↑ Фукідід. Історія. II. 96,3; 97, 2
  7. ↑ Martin Percival Charlesworth. The Cambridge Ancient History / ed. by John Boardman [et al.] — Cambridge University Press, 2008. — Т. 4. Persia, Greece and the Western Mediterranean, C. 525 to 479 B.C. — P. 252. — ISBN 978-0-521-85073-5. «The Paeonians were the earlier owners of some of these mines, but after their defeat in the coastal sector they maintained their independence in the mainland and coined large denominations in the upper Strymon and the Upper Axius area in the names of the Laeaei and the Derrones»
  8. ↑ Геродот. Історія. VII 110
  9. ↑ Фукідід. Історія. II. 101, 3
  10. ↑ Геродот. Історія. V 16; VII 112
  11. ↑ Mogens Herman Hansen and Thomas Heine Nielsen. An Inventory of Archaic and Classical Poleis: An Investigation Conducted by The Copenhagen Polis Centre for the Danish National Research Foundation. — Oxford University Press, 2004. — P. 854. — ISBN 9780198140993. «Various tribes have occupied this part of Thrace: Bisaltians (lower Strymon valley), Odomantes (the plain to the north of the Strymon)»
  12. ↑ Геродот. Історія. V 15; VII 113
  13. ↑ Геродот. Історія. V 16; VII 113
  14. ↑ Геродот. Історія. V 15
  15. ↑ The History of the Ancient World: From the Earliest Accounts to the Fall of Rome by Susan Wise Bauer (2007), ISBN 0-393-05974-X, page 518: «… Italy); to the north, Thracian tribes known collectively as the Paeonians.»
  16. ↑ Some of the names of the Paionians that have come down to us are most definitely Hellenic (Lycceios, Ariston, Audoleon) although relatively little is known about them. See: "The Ancient Kingdom of Paionia, " Irwin L. Merker, Balkan Studies 6 (1965) 35)
  17. ↑ Francisco Villar. Gli Indoeuropei e le origini dell'Europa. Il Mulino, 1997. ISBN 88-15-05708-0
  18. ↑ Павсаній. Опис Еллади. V, 1, 5; Smith «Paeon» 3..
  19. ↑ Raphael Sealey, A History of the Greek City States, 700—338 BC, University of California Press, 1976, p.442, on Google books
  20. ↑ Nicholas Geoffrey Lemprière Hammond, Guy Thompson Griffith, A History of Macedonia: 550—336 B.C, Clarendon Press, 1979
  21. ↑ R. Malcolm Errington, A History of Macedonia, University of California Press, 1990
  22. ↑ Carol G. Thomas, Alexander the Great in his World, Wiley-Blackwell, 2006
  23. ↑ Simon Hornblower, The Greek world, 479—323 BC, Routledge, 2002
  24. ↑ Діодор Сицилійський. Історична бібліотека, 16.4
  25. ↑ «Ποιοί είναι οι Αληθινοί Μακεδόνες» του Patrick Lee Fermor

Література[ред. | ред. код]

  • Павсаній. Опис Еллади.
  • William Smith (lexicographer), Dictionary of Greek and Roman Biography and Mythology. London. Online at Perseus
  • Кембриджская история древнего мира / под ред. Дж. Бордмэна и Н.-Дж.-Л. Хэммонда ; [пер. с англ., подгот. текста, предисл., примеч. А. В. Зайкова]. — М. : Ладомир, 2007. — Т. III, часть 3: Расширение греческого мира. (VIII—VI вв. до н. э.). — С. 312 (карта), 325, 330—332, 335, 336 (пеонийский язык). — ISBN 978-5-86218-467-9.
  • Кембриджская история древнего мира. — М. : Ладомир, 2011. — Т. IV: Персия, Греция и Западное Средиземноморье. (Ок. 525—479 гг. до н. э.). — С. 133 прим., 298, 299 (карта 10 Cc, Dc), 300—301 (и прим.), 304—305, 307—308, 593 (и прим.), 594, 644, 697—698, 717.
Перегляд цього шаблону
  Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пеонія&oldid=38921111