Пилипенко Никифор Омелянович
| Пилипенко Никифор Омелянович | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 1907 — 1912 | ||
| ||
| 1912 — 1917 | ||
| Народження: | 1860 | |
| Смерть: | не раніше 1935 | |
| Країна: | СРСР | |
| Освіта: | ХНУ імені В. Н. Каразіна | |
| Партія: | Октябристи | |
Никифор Омелянович Пилипенко (1860 або 1862 — після 1935) — полтавський юрист, адвокат та громадський діяч, депутат Державної думи Російської імперії III[ru] та IV[ru] скликань від Полтавської губернії.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 1860 або 1862 року в родині купця Омеляна Пилипенка.
У зв'язку з умовами, що склалися в дитинстві, Никифор Пилипенко не зміг вступити до навчального закладу. У віці 14 років він зустрівся з деяким громадянином Ц., який підготував його до отримання звання народного вчителя, а за півтора року — вчителя математики. Після цього Пилипенко викладав математику в Олександрівському повітовому училищі в Катеринославській губернії.
1882 року полишив учителювання, а за рік вступив на юридичний факультет Харківського університету, який закінчив восени 1887 року зі званням кандидата прав. Навчаючись на четвертому курсі, склав іспит на атестат зрілості.
У Полтаві був присяжним повіреним та гласним міської думи. Володів 20 (1907 рік), згодом 50 (1912 рік) десятинами землі, трьома будинками в Полтаві, оціненими в 17,5 тисяч рублів.
Депутат Державної думи Російської імперії III[ru] та IV[ru] скликань від Полтавської губернії. Входив до партії октябристів, а після її розколу наприкінці 1913 — на початку 1914 років — до фракції земців-октябристів. У Думі III скликання працював у таких комісіях як щодо запитів (з 4-ї сесії — заступник голови), щодо судових реформ, з місцевого самоврядування; у Думі IV скликання — щодо запитів (з 2 грудня 1913 — заступник голови), щодо міських питань, щодо судових реформ (з 4-ї сесії — голова), про зобов'язальне право (з 1913 — голова), щодо особистого складу, про зміну сервітутів. Увійшов до складу Прогресивного блоку.
Після Лютневої революції 1917 року виконував доручення Тимчасового комітету Державної думи. 15 березня 1917 року відряджений до 171-го піхотного полку (Красне Село) для врегулювання конфліктів між солдатами та офіцерами, 19 березня — призначений комісаром Тимчасового комітету та Тимчасового уряду на Західному фронті. 8 квітня призначений членом Тимчасового вищого дисциплінарного суду.
1919 року заарештований більшовицькою владою як хлібороб[1]. Потім жив у Ленінграді. За даними російської організації «Меморіал», 7 березня 1935 року Никифор Пилипенко був затриманий як «соціально небезпечний елемент[ru]» та висланий на 5 років[2]. Подальша доля невідома.
Одружений, мав чотирьох дітей.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Несвицкий А. А. Полтава в дни революции и в период смуты 1917-1922 гг.: Дневник. — Полтава, 1995. — С. 106. (рос.)
- ↑ Списки жертв. web.archive.org. 31 січня 2011. Архів оригіналу за 31 січня 2011. Процитовано 16 серпня 2023.
Джерела[ред. | ред. код]
- 3-й созыв Государственной Думы. Портреты, биографии, автографы. — С.-Петербург : Издание Н. Н. Ольшанского, 1910. (рос.)
- Государственная дума Российской империи: 1906-1917 / Б.Ю. Иванов, А.А. Комзолова, И.С. Ряховская. — Москва : РОССПЭН, 2008. (рос.)
- Милько Володимир. Українське представництво в Державній думі Російської імперії (1906–1917): монографія / В. Милько; відп. ред. О.П. Реєнт. — К. : Інститут історії України НАН України, 2016. — С. 353.
- Павловский И. Ф. Полтавцы: Иерархи, государственные и общественные деятели и благотворители. — Харьков : САГА, 2009. — С. 82. (рос.)
| ||||||||||||||||||||
.png)
