Портал:Бароко/Бароко

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Алегорія мистецтв»,
Дж.М.Креспі. Національна галерея Канади

Бароко — це мистецький напрям, що народився в середині XVI ст.. Батьківщина бароко — Італія, де виробили перші зразки бароко в архітектурі, скульптурі, живописі. За висновками нау­ковців — бароко кризовий стиль, що виникає на хвилі кризи гума­нізму і народження маньєризму. Але це не відкидало бажання насолод дарунками життя, мистецтва й природи, широкого вико­ристання насилля, работоргівлі, винищення незвичних культур чи ідейних течій як в самій Європі, так і за її межами (Контр­реформація, мільйони винищених індіанців Америки, засилля інквізиції тощо). Якщо Відродження мало незначне поширення в країнах за межами Італії, то з доби бароко почалася справжня навала західноєвропейської цивілізації на відомий світ і вклю­чення в орбіту своїх хижацьких інтересів віддалених країн і кон­тинентів (доба Великих географічних відкриттів, хижацька коло­нізація Америки, Південної Азії тощо).

Засновником бароко в Італії вважають Мікеланджело Буонаротті (1475-1564). Саме він підсилив архітектуру велетенським ордером, широко використовував карнизи, подвоєння пілястр та колон, тісніву архітектурних елементів та надлюдський роз­мір. Скульптурні та архітектурні твори генія й досі справляють враження скорботи, напруги, нервовості, хоча зберігають чітку побудову, симетрію і потойбічну, майже неможливу красу.

Пітер Пауль Рубенс. «Томас Говард, граф Арундел», 1630 р., Музей Гарднер, Бостон, Сполучені Штати.

Характерна пишнота, парадність, яскравість кольорів, контр­астність, екстравагантність орнаменту, асиметрія конструкцій. В архітектурі панують сильні контрасти об’ємів, перебільшена пластика фасадів, світлотіньові та кольорові ефекти. Живопис і скульптура відзначаються декоративно-театральними компози­ціями, тонкою розробкою колориту і ефектів освітлення, усклад­неною пластикою, парадністю. У музиці — поява опери.

Стиль домінував у європейському мистецтві в XVII ст. У де­яких країнах бароковий стиль захопив кінець XVI і половину XVIII ст. (Італія, Польща, Австрія, Україна, Латинська Америка). Представниками цього стилю є П. П. Рубенс, А. ван Дейк (Флан­дрія), у живопису Кортона, Караваджо, в архітектурі Л. Берніні (Італія), В. Растреллі (Росія), в літературі П. Кальдерон (Іспанія), А. д’Обіньє (Франція), М. В. Ломоносов (Росія), у музиці період бароко тривав з 1600 до 1750, представниками якого є Монтеверді. Особливо стилем бароко переймалися єзуїти. Бароко, завдяки їх зусиллям, поширилося тодішнім світом і навіть іноді назива­лося стилем єзуїтів. Воно досягло Америки й Філіпін, Китаю тощо. Відомо, що єзуїти оселилися і в Китаї. Знавці й майстри бароко, вони познайомили китайських майстрів зі стилістикою бароко, якою зацікавився сам імператор Цянлун. Для нього й побудували барокову садибу на європейський зразок з палацом, фонтанами в саду, бароковими павільйонами й лабіринтом. Збережені гра­вюри, що зафіксували барокову садибу з садом в Китаї.

Бароко мало свої регіональні особливості. Тому бароко Мек­сики чи Бразилії ніколи не сплутаєш з бароко Португалії або Австрії чи України. Звичайно, головний напрямок задавали іта­лійці та єзуїти, тому стиль бароко дещо помилково називали «сти­лем єзуїтів». Хоча саме єзуїти зробили бароко своїм характерним стилем та будували собори та монастирі саме в бароковому стилі. :::::::::::::::: Докладніше