Портал:Війна/Вибрана зброя/Архів

2015

26 квітня

Німецький середній танк Panzerkampfwagen III Ausf. E

Panzerkampfwagen III — німецький середній танк часів Другої світової війни, серійно випускався з 1938 по 1943 рік. Скороченими назвами цього танка були PzKpfw III, Panzer III, Pz III. У відомчому рубрикаторі військової техніки нацистської Німеччини цей танк мав позначення Sd.Kfz. 141 (нім. Sonderkraftfahrzeuge 141 — машина спеціального призначення 141).

Ці бойові машини використовувалися Вермахтом з першого дня Другої світової війни до їх повного знищення в боях. Останні записи про бойове застосування PzKpfw III в штатному складі підрозділів вермахту датуються серединою 1944 року, одиночні танки воювали аж до капітуляції Німеччини. З середини 1941 по початку 1943 року PzKpfw III був основою бронетанкових військ Вермахту (панцерваффе) і, незважаючи на значну слабкість у порівнянні з сучасними йому танками країн антигітлерівської коаліції, вніс значний внесок в успіхи Вермахту того періоду.:::::::::::::::: Докладніше

31 травня

Знатний скіфський воїн

Скіфське озброєння — сукупність пристроїв та засобів, що застосовувалися для ураження живої сили противника, його техніки, спорудження та інших цілей під час ведення бойових дій у Великій Скіфії, озброєння скіфського воїна. Справжню сутність способу життя скіфів грецький історик Геродот висловив в короткій фразі: «Кожен з них — кінний стрілець». Зброя становило неодмінну приналежність кожного скіфського чоловіка, а нерідко і жінки. Екіпірування скіфських воїнів була досить складна і перебувала в прямій залежності від віку, соціального стану, достатку і т. д. Більшу частину свого життя скіфи проводили в походах і битвах. Ця обставина змушувало їх постійно вдосконалювати свою зброю. Озброєння скіфського воїна складалося з списи, короткого меча (акінака), кинджала, бойової сокири (Сагаріс), дротиків, лука з отруєними стрілами.::::::::::::::::Докладніше

31 липня

Бойова машина БМ-21 «Град», на базі Урал-375Д

БМ-21 «Град» — (Індекс ГРАУ 9К51, ПУ 2Б5) — реактивна система залпового вогню радянського виробництва на базі автомобіля Урал-375. Розвиток установки «Катюші». База для інших систем, зокрема 9К55 «Град-1». Перше використання відбулося в боях за острів Даманський у березні 1969. Починаючи з 1970-их система БМ-21 «Град» брала участь у майже всіх локальних збройних конфліктах у світі в різних кліматичних зонах. БМ-21 «Град» активно використовують обидві сторони війни на сході України. РСЗВ БМ-21 впродовж кількох десятиліть у великій кількості вироблялась оборонною промисловістю СРСР, і наразі є наймасовішою машиною даного класу. Виробництво цих машин налагоджено в Китаї, Єгипті, Іраку, Ірані, Румунії і ПАР. Перебуває на озброєнні понад 30 країн.:::::::::::::::: Докладніше

30 вересня

Пістолет Макарова

Пістолет Макарова — радянський самозарядний пістолет, прийнятий на озброєння Радянської Армії, МВС та органів держбезпеки пістолет Макарова, чи ПМ, офіційно був прийнятий в 1951 році. Пістолет розроблявся на основі вимог до нового пістолету після завершення Другої світової війни та серії жорстких випробувань на надійність кращим був визнаний зразок під 9-мм патрон, сконструйований колективом інженерів на чолі з Миколою Федоровичем Макаровим. Пістолет простий в експлуатації, що має великий службовий ресурс і надійніший за взятий за основу Walther PP.:::::::::::::::: Докладніше

31 грудня

Британський авіаносець HMS «Індомітебл» у поході. 1943

«Індомітебл» — (англ. HMS Indomitable (92) — військовий корабель, авіаносець типу «Іластріас» Королівського військово-морського флоту Великої Британії за часів Другої світової війни. «Індомітебл» розроблявся за Військово-морською програмою 1937 року (англ. 1937 Naval Programme) і первісно планувався, як четвертий корабель свого типу. Однак, згодом авіаносець був закладений за удосконаленим дизайном, який дозволяв утримувати замість 36 літаків палубної авіації 48, а пізніше їхня чисельність збільшилася до 56 одиниць. Брав участь у битвах на Тихоокеанському ТВД, в Індійському океані та на Середземномор'ї.:::::::::::::::: Докладніше

2016

1 травня

Палубний винищувач Mitsubishi A6M Zero

Mitsubishi A6M — японський легкий палубний винищувач часів Другої світової війни. Випускався з 1940 до 1945 р, всього побудовано 11 000 одиниць. A6M мав технічну перевагу над літаками союзників до кінця 1942 р., коли американські з'єднання почали озброюватися «Лайтнингами», які могли диктувати умови бою, використовуючи свою перевагу в льотних характеристиках на великих висотах. У 1943 р. союзні винищувачі перевершили A6M за показниками вогневої сили, бронювання і швидкості, а також скоротили відставання по маневреності. В 1944 A6M остаточно застарів, але продовжував вироблятися. В останні місяці війни використовувався для атак камікадзе.::::::::::::::::Докладніше

31 жовтня

Шведський винищувач Saab JAS 39 Gripen

Saab JAS 39 Gripen (швед. Gripen — грифон) — шведський багатоцільовий винищувач четвертого покоління. Розроблений і виробляється компанією Saab. Роботи над проєктом розпочалися у 1979 році, а у 1988 літак уперше здійнявся в повітря. 1 листопада 1997 року JAS 39 був офіційно прийнятий на озброєння шведських Повітряних сил. Винищувач експортувався до Чехії, Угорщини, Південно-Африканської Республіки і Таїланду, також рішення придбати JAS 39 прийняла Бразилія. Шведські «Гріпени» брали участь у міжнародній військовій операції в Лівії, під час якої патрулювали повітряний простір та вели розвідку.::::::::::::::::Докладніше

2017

1 лютого

ППШ-41

7,62-мм пістолет-кулемет зразка 1941 року системи Шпагіна (ППШ) — радянський пістолет-кулемет, розроблений в 1940 році конструктором Г. С. Шпагіним під набій 7,62×25 мм ТТ і прийнятий на озброєння Червоної Армії 21 грудня 1940 року. ППШ поряд з ППС-43 був основним пістолетом-кулеметом радянських збройних сил у німецько-радянській війні. Після закінчення війни, до середини 1960-х років ППШ був знятий з озброєння Радянської Армії і поступово замінений автоматом Калашникова, трохи довше він зберігався на озброєнні тилових і допоміжних підрозділів, частин внутрішніх військ і залізничних військ, аж до розпаду СРСР у 1991 р. На озброєнні підрозділів воєнізованої охорони та МВС ряду країн СНД перебуває і до цього часу.

Також, в післявоєнний період ППШ у величезних кількостях поставлявся в дружні до СРСР країни, тривалий час перебував на озброєнні армій різних держав, використовувався нерегулярними формуваннями і протягом ХХ століття застосовувався в збройних конфліктах по всьому світу.:::::::::::::::: Докладніше

1 червня

Танк М4А4

M4 Sherman (англ. M4 Sherman) — основний американський середній танк періоду Другої світової війни. Широко використовувався в американській армії на всіх місцях бойових дій, а також у великих кількостях поставлявся союзникам (у першу чергу Великої Британії і СРСР) за програмою ленд-лізу. Після Другої світової війни «Шерман» перебував на озброєнні армій багатьох країн світу, а також брав участь у безлічі післявоєнних конфліктів. В армії США M4 перебував на озброєнні аж до закінчення Корейської війни. Назва «Шерман» (на честь американського генерала за часів Громадянської війни Вільяма Шермана) танк M4 став на озброєння в британській армії, після чого ця назва закріпилася за танком у американській та інших арміях. Загалом було випущено 49 234 одиниці «Шерманів» різних модифікацій..::::::::::::::::Докладніше

1 вересня

РПГ-7

40-мм ручний протитанковий гранатомет РПГ-7 — ручний протитанковий гранатомет радянського виробництва, призначений для боротьби з танками, самохідно-артилерійськими установками й іншими броньованими засобами противника. Крім того, він може бути використаний для знищення живої сили противника, що перебуває в легких укриттях, а також у спорудах міського типу.
Спочатку РПГ-7 призначався для ураження танків та іншої бронетехніки, що захищена гомогенною сталевою бронею і не має засобів динамічного захисту, згодом завдяки застосуванню удосконалених боєприпасів, отримав можливість пробивати ДЗ і уражати живу силу противника. Дешевизна і ефективність РПГ-7 забезпечили йому застосування в локальних конфліктах по всьому світу, гранатомет перебуває на озброєнні збройних сил більш ніж 50 держав, а також у безлічі незаконних збройних формувань та угруповань організованої злочинності.::::::::::::::::Докладніше

1 грудня

СУ-100

Самохідна артилерійська установка СУ-100 — радянська самохідна артилерійська установка періоду Другої світової війни, класу винищувачів танків, середня по масі. Була створена на базі середнього танка Т-34-85 наприкінці 1943 — початку 1944 року, як подальший розвиток САУ СУ-85

Перше бойове застосування СУ-100 відбулося в січні 1945 року, і надалі СУ-100 використовувалися в ряді операцій німецько-радянської війни і радянсько-японської війни, але в цілому їх бойове застосування було обмеженим. Після війни СУ-100 неодноразово модернізувалася і протягом кількох десятиліть залишалася на озброєнні Радянської армії. СУ-100 також поставлялися союзникам СРСР і брали участь у ряді післявоєнних локальних конфліктів, у тому числі найбільш активно — в ході арабо-ізраїльських воєн. До кінця XX століття СУ-100 була знята з озброєння в більшості країн що її використовували, але, тим не менш, в деяких з них все ще залишається в строю.::::::::::::::::Докладніше

2018

1 березня

Eurofighter Typhoon

Єврофайтер «Тайфун» (англ. Eurofighter Typhoon) — багатоцільовий винищувач четвертого покоління. Розроблений та випускається міжнародною компанією Eurofighter GmbH, створеною в 1986 році консорціумом компаній Alenia Aeronautica, BAE Systems і EADS. Розробка літака розпочалася у 1983 році в рамках міжнародної програми Future European Fighter Aircraft. 6 серпня 1986 року в повітря піднявся демонстратор можливостей проєкту British Aerospace EAP. 27 березня 1994 року здійснив політ перший прототип винищувача DA-1.

«Тайфун» прийнятий на озброєння Повітряних сил Великої Британії, Німеччини, Італії, Іспанії, Австрії, Кувейту, Оману, Катару та Саудівської Аравії.

«Тайфун» спочатку створювався, як винищувач завоювання переваги в повітрі, але в ході розробки та експлуатації він отримав можливість наносити удари по наземних цілях, перетворившись у багатоцільовий бойовий літак. Британські та італійські «Тайфуни» взяли участь у встановленні безпольотної зони над Лівією в 2011 році. Під час операції вони здійснювали патрулювання повітряного простору, вели розвідку та завдавали авіаудари по наземних цілях.::::::::::::::::Докладніше

1 липня

ПКАВ Mk 37 над містком есмінця «Кейссін Янг», з післявоєнним радаром SPG-25

Корабельні системи керування артилерійським вогнем — системи дистанційного та автоматичного наведення гармат на цілі (надводні кораблі, літаки або наземні об'єкти), за допомогою або без радару або оптичних прицілів. Більшість американських кораблів починаючи з есмінців і вище (окрім ескортних міноносців або ескортних авіаносців) мали СКАВ для керування 5-дюймовими та більшими гарматами. Починаючи з 1960-х, СКАВ почали об'єднувати з ракетними системами керування вогнем та іншими сенсорами.

Основними компонентами СКАВ були: прилад керування вогнем з або без радару чи телевізійної камери, комп'ютер, прилад стабілізації або гіроскоп і артилерійський пост.

Найпоширенішим обчислювальним приладом флоту США був Ford Mark 1, пізніше Mark 1A, який був електронно-механічною аналоговою балістичною обчислювальною машиною, яка видавала точні рішення для наведення гармат і могла контролювати одну і більше гармат, наводячи її на нерухому або рухому ціль на поверхні або у повітрі. Це надавало американським силам перевагу над японцями у яких не було дистанційного керування; у флотах США і Японії використовували візуальну корекцію залпів за падінням снарядів або за вибухами у повітрі, крім того у флоті США відслідковували сплески снарядів радаром. Цифрові комп'ютери не були пристосовані до їх операцій до середини 1970-х. Проте, всі аналогові системи управління зенітним вогнем мали деякі обмеження, навіть наприкінці 1944 року американська система Mk 37 потребувала близько 1 000 пострілів з 5-дюймових гармат для того, щоб збити один літак.::::::::::::::::Докладніше.

1 листопада

5,45×39 мм

5,45×39 мм — радянський проміжний унітарний набій центрального займання. Розроблений на початку 1970-х років групою конструкторів і технологів під керівництвом В. М. Сабельникова. 1974 році прийнятий на озброєння.

При проєктуванні набою 5,45×39 мм розробники враховували досвід створення і бойового застосування американського набою 5,56×45 мм, тому новий набій вийшов схожим за ефективністю, незважаючи на меншу потужність. Малокаліберна куля з високою початковою швидкістю забезпечує високу настильність траєкторії (у порівнянні з набоєм 7,62×39 мм, дальність прямого пострілу збільшилася на 100 метрів), має непогану пробивну дію і значну забійну дію. Малий імпульс відбою в момент пострілу сприятливо позначається на купчастості і влучності стрільби, а зменшення маси набою дозволяє стрільцю переносити більший боєзапас (200 набоїв 7,62×39 мм важать стільки ж, скільки 300 набоїв 5,45×39 мм).

Штатно набій споряджають цільнооболонковою кулею. Усередині стандартної кулі міститься серцевина з м'якої сталі, покрита оболонкою з мідного сплаву. Гільза набою пляшкової форми, з кільцевою проточкою біля основи, без виступу фланця. Армійські набої 5,45×39 мм виробляли в СРСР, НДР, Югославії, і виробляють в Болгарії, Польщі, Румунії. На пострадянському просторі їх виробляють в Росії, Киргизстані, Узбекистані та Україні. .::::::::::::::::Докладніше.

2019

1 лютого

Т-34

Т-34 — радянський середній танк періоду Другої світової війни, випускався серійно з 1940, був основним танком РСЧА до першої половини 1944, коли на зміну йому прийшов танк модифікації Т-34-85. Наймасовіший середній танк Другої світової війни, був розроблений конструкторським бюро танкового відділу Харківського заводу № 183 під керівництвом М. І. Кошкіна. Успішність проєкту була зумовлена застосуванням новітнього, високоекономічного дизель-двигуна авіаційного типу В-2, завдяки якому Т-34 мав надзвичайно високу питому потужність, що забезпечувало в перебігу всієї Другої світової війни абсолютну перевагу танка Т-34 у прохідності, маневреності, рухливості, а також ваговий резерв для модернізації з урахуванням нагромаджувального досвіду бойового застосування. З 1942 по 1945 роки основне багатосерійне виробництво Т-34 було розгорнуто на потужних машинобудівних заводах Уралу та Сибіру і тривало у повоєнні роки.

Остання модифікація (Т-34-85) перебуває на озброєнні деяких країн і донині. Танк Т-34 зробив величезний вплив на результат війни і на подальший розвиток світового танкобудування. Завдяки сукупності своїх бойових якостей Т-34 був визнаний багатьма фахівцями та військовими експертами одним з найкращих танків Другої світової війни. Танк Т-34 є найвідомішим радянським танком та одним із найбільш відомих символів Другої світової війни. До теперішнього часу збереглося багато цих танків різних модифікацій у вигляді пам'ятників та музейних експонатів.::::::::::::::::Докладніше.

1 квітня

Leopard 2

Leopard 2 (укр. Леопард 2) — основний бойовий танк, створений німецьким підприємством Краус-Мафай (тепер Krauss-Maffei Wegmann, KMW). Leopard 2 став наступником успішної розробки тієї ж фірми — основного бойового танку Leopard 1.

Виробництво Leopard 2 розпочалося в 1979 році, згодом був прийнятий на озброєння збройних сил Австрії, Канади, Чилі, Данії, Фінляндії, Німеччини, Греції, Нідерландів, Норвегії, Польщі, Португалії, Сінгапуру, Швейцарії, Швеції, Іспанії та Туреччини. Всього було випущено 3200 танків цієї моделі.

У червні 2010 року KMW представила модифікацію Leopard 2 A7+. Нова модель пройшла випробування та взята на озброєння збройними силами Німеччини. Основними нововведеннями стали модульна система захисту, поліпшена живучість та маневреність.

Бундесвер мав на озброєнні в 1990 році 2125 танків Leopard 2, але до 2008 їхня кількість була скорочена до 350 машин. Програмою подальшого переозброєння передбачено скоротити їхню кількість до 225. Модифікація А6 з довшою гарматою взята на озброєння в 2001 році. У 2015 році плани щодо скорочення змінилися і чисельність танків Leopard 2 у Бундесвері буде доведена до 328.:::::::::::::Докладніше.

18 липня

ВАКР «Адмірал флоту Радянського Союзу Кузнєцов» у 2012 році

«Адмірал флоту Радянського Союзу Кузнєцов» (рос. «Адмирал флота Советского Союза Кузнецов») — радянський (до 1991 року) і російський (важкий) авіаносний крейсер (АКР або ВАКР) проєкту проєкту 1143.5 (шифр «Кречет», англ. Kuznetsov class за класифікацією НАТО) побудований в останні роки існування Радянського Союзу на Чорноморському суднобудівному заводі в Миколаєві (УРСР) для ВМФ СРСР.

При закладці мав назву «Рига», спущений на воду під назвою «Тбілісі». 4 жовтня 1990 року наказом міністра оборони СРСР перейменований на «Адмірал флоту Радянського Союзу Кузнєцов». В офіційних документах використовується спрощена назва корабля «Адмірал Кузнєцов». 1 грудня 1991 року в терміновому порядку був переведений з Чорного моря на Північ. Входить до складу Північного флоту ВМФ Російської Федерації. Інколи його некоректно називають «радянським (російським) авіаносцем».:::::::Докладніше.

1 жовтня

28-мм важка протитанкова рушниця sPzB 41

28-мм важка протитанкова рушниця sPzB 41 (скор. s.Pz.B.41, sPzB 41, s.PzB.41, вимовляється як шверепанцербюксе і перекладається як 2,8-см важка протитанкова рушниця 41) — німецька артилерійська система періоду Другої світової війни. У Вермахті вона класифікувалася як важка протитанкова рушниця, але у той же час володіла усіма конструктивними особливостями артилерійської гармати — достатньо великим калібром, лафетом, противідкотними пристроями, неможливістю перенесення силами однієї людини. Тому в радянських і американських документах воєнного часу s.Pz.B.41 відносили до протитанкових гармат; автори сучасних публікацій на артилерійську тематику, в тому числі й німецькі, в основному поділяють цю точку зору.

Відмінною особливістю s.Pz.B.41 було використання конічного каналу ствола, що дозволило різко збільшити початкову швидкість снаряда і бронепробивність у порівнянні з традиційною конструктивною схемою протитанкових гармат малого калібру при збереженні відносно невеликих габаритів і маси артилерійської системи. Гармати цього типу серійно випускалися з 1940 по 1943 рік і використовувалися підрозділами вермахту, військ СС і Люфтваффе аж до закінчення Другої світової війни.::::::Докладніше.

2020

1 січня

Хімічна зброя

Хімічна зброя — вид зброї масового ураження, дія якої заснована на токсичних властивостях хімічних речовин. Принциповими компонентами хімічної зброї є так звані бойові отруйні речовини, носії хімікатів (найчастіше — хімічні снаряди), а також відповідні прилади і пристрої керування, які використовуються для доставки хімічної зброї до цілі.
Різновидом хімічних боєприпасів є бінарні пристрої, які споряджаються двома нетоксичними або малотоксичними речовинами — напівпродуктами для отримання цільової отруйної речовини. У боєприпасі ці речовини відділені одне від одного і змішуються для отримання токсичного агенту тільки під час доставки боєприпасу до цілі. Підвищений інтерес до бінарної хімічної зброї пояснюється необхідністю забезпечення безпеки при виробництві, транспортуванні, зберіганні та експлуатації хімічної зброї.

1. У сукупності або по-окремо токсичні хімікати, боєприпаси та пристрої, спеціально призначені для смертельного ураження або нанесення іншої шкоди за рахунок токсичних властивостей хімікатів, що вивільняються у результаті застосування таких боєприпасів і пристроїв, а також обладнання, спеціально призначене для використання безпосередньо у зв'язку із застосуванням вказаних боєприпасів і засобів.
2. Для цілей Конвенції про заборону розробки, виробництва, накопичення та використання хімічної зброї та її знищення «хімічна зброя» означає в сукупності або по-окремо:
   • a) токсичні хімікати та їх прекурсори, за винятком тих випадків, коли вони призначені для потреб, які не заборонені Конвенцією, за тої умови, що види та кількість відповідає таким цілям;
   • b) боєприпаси та пристрої, спеціально призначені для смертельного ураження або нанесення іншої шкоди за рахунок токсичних властивостей вказаних у підпункті a) токсичних хімікатів, що вивільняються у результаті застосування таких боєприпасів і пристроїв;
   • c) будь-яке обладнання, спеціально призначене для використання безпосередньо у зв'язку із застосуванням боєприпасів і пристроїв, вказаних у підпункті b).::::::::Докладніше.

1 квітня

Colt Single Action Army

Colt Single Action Army, також відомий як Single Action Army, SAA, Model P, Peacemaker, M1873 та Colt .45 — револьвер одинарної дії з барабаном на шість металевих набоїв. Він був розроблений у 1872 році для служби револьверних випробувань уряду США компанією Colt's Patent Firearms Manufacturing Company — зараз це Colt's Manufacturing Company — і був використовувався як службова зброя до 1892.
Colt SAA було представлено більше ніж у 30 різних калібрах і варіантах довжини ствола. Його загальний вигляд залишався незмінним з 1873. Кольт двічі припиняв його виробництво, але за вимогами відновлював його. Револьвер був популярний у власників ранчо, законників і бандитів, але на початку 21—го століття револьвери загалом купляють колекціонери та реконструктори. Його конструкція спонукала на створення чисельних моделей револьверів багатьма компаніями.
Револьвер Colt SAA є частиною американської історії і відомий як «The Gun That Won the West» (англ. «Зброя яка підкорила Захід»).:::::::Докладніше.

1 серпня

Штурмгешуц (StuG III Ausf.B)

Штурмгешуц (нім. Sturmgeschütz або StuG (буквально значить: «броньований самохідний лафет для штурмової гармати калібру 7,5 см») — серія броньованих штурмових артилерійських самохідних установок на танковій базі. Їх випускали в Німеччині для потреб вермахту і Ваффен-СС під час Другої світової війни. Термін головним чином стосується самоходок StuG III та StuG IV.
StuG IІІ випускали серійно у різних модифікаціях, починаючи з 1940 до 1945 року. Вони стали наймасовішими за чисельністю представниками бронетехніки вермахту. Усього їх випущено 10 001 самоходка із 75-мм гарматами і 1212 машин з гарматою калібру 105-мм. За відомчим рубрикатором Міністерства озброєнь Німеччини, самоходку позначали як Sd.Kfz.142. Штурмґешуц ІІІ, у німецькій літературі її також позначали як StuG 40, а в радянській — іменували як «Артштурм». StuG III активно застосовували на всіх фронтах Другої світової війни за своїм прямим призначенням і як винищувач танків (нім. Jagdpanzer, букв. «мисливець на танки»).:::::::::::Докладніше.

1 листопада

SMS Von der Tann

«Фон дер Танн» (нім. Großer Kreuzer SMS Von der Tann) — перший лінійний крейсер ВМС Німецької імперії епохи Першої світової війни. Названий на честь баварського воєначальника XIX століття Людвіга фон дер Танна.
Став відповіддю на британські лінійні крейсери типу «Інвінсібл». Так само як і «Інвінсібл», був оснащений паротурбінною силовою установкою і мав високу швидкість ходу. Німецький крейсер традиційно був озброєний гарматами дещо меншого калібру — 280-мм проти 305-мм, але це компенсувалося більшою початковою швидкістю і кращою якістю німецьких снарядів.
У порівнянні з британськими крейсерами мав значно краще бронювання (борт 250 мм проти 152 мм) і досконалішу систему протиторпедного захисту. Платою за це стало збільшення водотоннажності. Якщо британський крейсер був менший за лінкор «Дредноут», то «Фон дер Танн» вийшов більшим за сучасний йому лінкор «Нассау».
Але за рахунок кращого бронювання фахівці визнають, що «Фон дер Танн» за своїми бойовими якостями перевершує всі британські лінійні крейсери з 305-мм гарматами. Це було підтверджено результатами Ютландської битви, коли в дуелі з «Індефетігеблом» німецький крейсер за 15 хвилин пустив на дно свого візаві…::::::::::::::Докладніше.

2021

1 березня

McDonnell Douglas F-15E Strike Eagle

Макдоннелл-Дуглас F-15E «Страйк Ігл» (англ. McDonnell Douglas F-15E Strike Eagle) — американський двомісний багатоцільовий ударний винищувач, створений на базі F-15 «Ігл». Був розроблений у 1980-х роках для завдання авіаударів по високозахищених цілях без застосування літаків супроводження чи радіоелектронної боротьби. 11 грудня 1986 року відбувся перший політ F-15E.
Літаки цього типу застосовувалися в бойових операціях на території Іраку, Югославії, Афганістану, Ємену та Лівії. Під час них F-15E завдавали авіаударів по важливих цілях, здійснювали безпосередню підтримку союзних військ та повітряне патрулювання.
Основний користувач — американські повітряні сили, крім того F-15E поставлявся на експорт в Ізраїль, Саудівську Аравію, Катар, Південну Корею та Сінгапур. Станом на 2020 рік вироблено 513 літаків.::::::::::::Докладніше.

1 червня

Т-26

Т-26 — радянський легкий танк, створений на основі англійського танка «Vickers Mk.E», закупленого в 1930 році. Прийнятий на озброєння Червоної армії у 1931 році, він став основним танком загальновійськових з'єднань і танкових частин, призначених для підтримки піхоти. Танк випускався з 1933 до 1941 року в різних модифікаціях, всього на базі танка Т-26 розроблено 53 типи бойових машин різного призначення, з яких 23 — перебували в серійному виробництві. Всього за час виробництва було випущено 11 218 танків Т-26.
Бойове хрещення однобаштові танки Т-26 здобули під час громадянської війни в Іспанії в 1936—1939 роках, куди Радянський Союз поставив 297 танків цього типу. Вони брали участь практично в усіх бойових операціях, що проводилися армією республіканців, і показали себе з хорошого боку.
Потім Т-26 широко використовувалися в ході бойових дій біля озера Хасан і на річці Халхин-Гол на Далекому Сході. Т-26 також активно застосовувалися у вторгненні до Польщі та в радянсько-фінській війні 1939—1940 років.
Станом на 1 січня 1941 Червона армія мала у своєму розпорядженні 9665 танків Т-26 усіх модифікацій, зокрема спеціальні. На початковому етапі німецько-радянської війни більшість з них була з різних обставин втрачена, а ті, що залишилися, брали участь в боях з вермахтом аж до 1944 року. Останньою бойовою операцією за участю танків Т-26 стала Маньчжурська операція з розгрому японської Квантунської армії в серпні 1945 року.::::::::::::Докладніше.

1 вересня

Пуск протитанкової ракети FGM-148 Javelin

FGM-148 Javelin (англ. FGM-148 Javelin — «дротик») — переносний протитанковий ракетний комплекс (ПТРК) виробництва американських підприємств Raytheon та Lockheed Martin. Перший серійний ПТРК третього покоління, якому властивий принцип «вистрілив-забув» — оператор ракетного комплексу не має супроводжувати і коригувати політ ракети, поки вона наближається до цілі.
«Джавелін» призначений для ураження бронетехніки, укріплень на землі, а також деяких літальних об'єктів, що переміщуються на низькій висоті й швидкості — гелікоптерів або БПЛА.
Розроблявся з 1986 року, прийнятий на озброєння армії США в 1996 році. Успішно використовувався в Іраку. Постачається на експорт у деякі країни світу. З 30 квітня 2018 року перші комплекти стали надходити до України. Після одержання комплексу Україною, «Джавелін» став об'єктом уваги російської пропаганди.::::::::::::Докладніше.

1 грудня

БА-64

БА-64 — радянський легкий бронеавтомобіль періоду Другої світової війни. Був створений в липні — грудні 1941 року на шасі повнопривідного легкового автомобіля ГАЗ-64 з використанням як довоєнних радянських напрацювань по повнопривідним бронеавтомобілям нового покоління, так і з використанням досвіду, отриманого при вивченні трофейних німецьких бронеавтомобілів.
БА-64 став першим радянським серійним повнопривідним бронеавтомобілем, залишився єдиною машиною цього класу, прийнятою на озброєння в СРСР в роки війни, а також став останнім радянським бронеавтомобілем класичного типу. Всього в ході серійного виробництва БА-64, з квітня 1942 по початок 1946 року, було випущено 9110 бронеавтомобілів цього типу.
БА-64 активно використовувалися радянськими військами з літа 1942 року аж до кінця війни, переважно у ролі розвідувальних машин, і також для безпосередньої підтримки піхоти. У післявоєнні роки БА-64 використовувалися в основному в ролі навчально-бойових машин і були зняті з озброєння Радянської армії в першій половині 1950-х років. БА-64 також поставлялися ряду союзних СРСР країн і в незначних масштабах використовувалися армією КНДР в Корейській війні.::::::::::::Докладніше.

2022

1 березня

«Арлі Берк», головний ескадрений міноносець КРЗ типу «Арлі Берк»

Ескадрені міноносці типу «Арлі Берк» (англ. the Arleigh Burke class destroyers) — тип ескадрених міноносців КРЗ (з керованою ракетною зброєю) четвертого покоління. Есмінці будуються на замовлення ВМС США з 1988 року.
Назву типу було дано по головному кораблю, есмінцю КРЗ «Арлі Берк», названому на честь американського адмірала Другої світової війни Арлі Альберта Берка. Перший ескадрений міноносець типу «Арлі Берк» був введений до складу Атлантичного флоту США 4 липня 1991 року. Після списання 21 вересня 2005 року останнього есмінця типу «Спрюенс» «Кушінг», у ВМС США залишився єдиний тип ескадрених міноносців КРЗ — ескадрені міноносці «Арлі Берк».
На травень 2010 року есмінець «Арлі Берк» є найбільш багатосерійним типом бойового надводного корабля з повною водотоннажністю понад 5000 тонн за всю післявоєнну історію флоту. Враховуючи досить низькі темпи будівництва есмінців у інших державах, у найближчі роки жодна держава світу не зможе побити цей своєрідний рекорд.
Крім флоту США, чотири кораблі типу «Арлі Берк», щоправда з дещо зміненою конструкцією і побудовані за цивільним стандартом (ескадрені міноносці КРЗ типу «Конго»), стоять на озброєнні морських сил самооборони Японії. На 2000 рік планувалося ввести до складу ВМС Японії, до 2010 року, ще три кораблі, модернізованих до рівня серії IIA, але станом на зараз від будівництва цих кораблів відмовилися на користь більш досконалих ескадрених міноносців типу «Атаго»..::::::::::::Докладніше.

1 липня

Short Sunderland

Short Sunderland (англ. Short S.25 Sunderland) — британський чотиримоторний летючий човен-протичовновий/патрульний літак, розроблений для повітряних сил Королівського флоту Британії у 1937 році. Отримав назву на честь англійського міста Сандерленд.
Летючий човен «Сандерленд» розроблявся на основі середнього літака-амфібії S.23 Empire, передового літака авіакомпанії Imperial Airways. Шляхом глибокої модернізації та удосконалень, британські авіаційні конструктори створили один з найуспішніших летючих човнів в історії авіації, який відмінно зарекомендував себе під час Другої світової війни. За проєктом він став наступником попереднього літаючого човна Short Sarafand. Подібний до S.23, цей варіант мав більш досконалий аеродинамічний корпус і озброювався різними видами озброєннями, включаючи кулеметні башти, авіаційні бомби, міни та глибинні бомби. «Сандерленд» був оснащений чотирма радіальними двигунами Bristol Pegasus XVIII і був оснащений різним устаткуванням для допомоги в бойових операціях, включаючи прожектор «Лі», радіолокаційні блоки ASV Mark II і ASV Mark III, а також астрокупол.
Крім британської морської авіації, цей тип літака використовувався іншими союзниками, включаючи Королівські ПС Австралії, Королівські ПС Канади, ПС Південної Африки, Королівські ПС Нової Зеландії, ВМС Франції, Королівські ПС Норвегії та ВМС Португалії. «Сандерленд» широко використовувався за різними функціями та завданнями, однак головним призначенням літака була боротьба з німецькими підводними човнами у битві за Атлантику.
Після Другої світової війни літаки-амфібії ще довгий час перебували на службі, брали участь у подіях Корейської війни, авіаперевезеннях під час Берлінської блокади. Британці використовували «Сандерленд» у військовій версії до 1959 року. У грудні 1960 року ВМС Франції зняли свої літаки з озброєння, які були останніми зразками військового варіанту в Північній півкулі. Цей тип також залишався на озброєнні Нової Зеландії до 1967 року, коли їх замінив наземний Lockheed P-3 Orion. Деякі «Сандерленди» були переобладнані для використання в цивільному секторі, де вони були відомі як Hythe і Sandringham. У цій конфігурації цей тип продовжував працювати до 1974 року.::::::::::::Докладніше

1 листопада

M1 Abrams

M1 «Абрамс» (англ. M1 Abrams) — основний бойовий танк третього покоління виробництва Сполучених Штатів. Танк названо на честь генерала Крейтона Абрамса, колишнього начальника штабу Армії США і командувача збройними силами США у В'єтнамі з 1968 по 1972 рік.
M1 «Абрамс» є добре озброєною, броньованою, мобільною бойовою машиною, розрахованою на ведення бойових дій у різних умовах сучасних війн та збройних конфліктів. Важливими особливостями танку є застосування потужних газотурбінних двигунів (що працюють на паливі для реактивних двигунів JP8), обладнання багатошаровою протиснарядною композитною бронею, окреме зберігання боєприпасів в ізольованому капсульному відсіку для відокремлення членів екіпажу з-під удару у випадку влучення снаряду в танк. З вагою, яка коливається залежно від модифікації танку: М1А1 — 57,15 т, М1А2 — до 61,3 т, «Абрамс» є одним з найважчих танків, що знаходяться в експлуатації на початку XXI століття.
M1 «Абрамс» надходить на озброєння армії США з 1980 року, замінивши основний бойовий танк M60 «Паттон», озброєний 105-мм гарматою. Цей танк, однак, служив протягом майже десятиліття одночасно з покращеною модифікацією «Паттона» — M60A3, який був введений в експлуатацію в 1978 році. M1 залишається головним основним бойовим танком Сполучених Штатів (перебуває на озброєнні армії та корпусу морської піхоти США), а також армій Єгипту, Кувейту, Саудівської Аравії, Австралії, а з 2010 року — Іраку. У США передбачається продовжити термін служби танку до 2050 року (це приблизно 70 років після його прийняття).
На озброєння надходили три основні версії M1 Abrams: M1, M1A1 і M1A2, які відрізнялися варіантами поліпшення озброєння, систем захисту та електроніки. Ці удосконалення, а також періодичні модернізації танків старого покоління дозволили тривалий час залишати даний бойовий танк на озброєнні військових формувань. З 2009 року в США ведуться розробки четвертої модифікації — M1A3.::::::::::::Докладніше

2023

1 березня

Радянська середня штурмова гармата СУ-122

СУ-122 — середня по масі радянська самохідна артилерійська установка (САУ) класу штурмових гармат (з деякими обмеженнями могла використовуватися і в ролі самохідної гаубиці). Ця машина стала однією з перших розроблених в СРСР САУ, прийнятих у багатосерійне виробництво. Стимулом для створення СУ-122 стали як необхідність максимального спрощення конструкції танку Т-34 у важких для СРСР військових умовах середини 1942 року, так і прагнення дати танковим і механізованим частинам потужний і високомобільний засіб вогневої підтримки. 30 листопада 1942 року на Уральському заводі важкого машинобудування закінчилося створення прототипу СУ-122 і, зважаючи на брак самохідної артилерії, СУ-122 була вже в грудні запущена в серійне виробництво. Під час процесу машина піддавалася численним доопрацюванням, пов'язаним з її поспішним тестуванням і прийняттям на озброєння. Випуск СУ-122 був припинений в серпні 1943 року через перехід на виробництво винищувачів танків СУ-85, створених на базі СУ-122. Всього було побудовано 638 самохідок.
СУ-122 з'явилися на фронті на початку лютого 1943 року і успішно взяли участь в операції 54-й армії в районі Смердині у складі 1433-го і 1434-го самохідних артилерійських полків на Волховському фронті. Найбільш масово СУ-122 застосовувалися в наступальних кампаніях другої половини 1943 року, але і після зняття з виробництва активно і успішно використовувалися в боях аж до закінчення німецько-радянської війни. До теперішнього часу уціліла лише одна СУ-122, яка експонується в бронетанковому музеї в підмосковній Кубинці.::::::::::::Докладніше

1 червня

Ка-50

Ка-50 (виріб «800», за класифікацією НАТО — Hokum A, відомий під ім'ям «Чорна акула») — радянський/російський одномісний ударний вертоліт, призначений для ураження бронетанкової та механізованої техніки, повітряних цілей та живої сили на полі бою.
Оскільки вертоліт одномісний, передбачалося використовувати відмінну від традиційної тактику бою, при якій Ка-50 отримував зовнішнє цілевказання від гелікоптера-розвідника. Як такий гелікоптер пропонувалося використовувати двомісний Ка-52. При цьому в 1990-ті роки розроблялися проекти безпілотних розвідників: Ка-37 та Ка-137.
Ка-50 баражує в зоні очікування до надходження інформації по закритому каналу телекодового зв'язку. Інформаційне поле кабіни Ка-50 видає відомості про місцеперебування гелікоптера, рельєф місцевості та координати цілі. Виведення на ціль здійснюється з точністю в декілька метрів. Вертоліт завдає удари та одразу відходить з можливої зони ураження засобами ППО.
Вертоліт, розроблений ОКБ Камова під керівництвом головного конструктора Сергія Вікторовича Міхєєва, прийнятий на озброєння в 1995.

Серійне виробництво вертольота припинено з січня 2009, виробництво продовжено лише його оновленої двомісної модифікації — Ка-52.::::::::::::Докладніше

1 жовтня

«Vaso», перше зображення європейської гармати, приблизно 1327, роботи Вальтера де Мілеймете

Артилерія Середньовіччя  загалом складалася з гармат — великої трубчастої вогнепальної зброї, яка була розроблена для стрільби важкими снарядами на далекі відстані. Рушниці, бомби, ракети та гармати вперше були винайдені в Китаї за правління китайської династії Сун, а пізніше ця зброя поширилася Європою та Середнім Сходом .
Хоча порох в Європі був відомий вже в високому середньовіччі, оскільки гармати та вибухові речовини використовували монголи та найняті ними китайці, під час монгольського завоювання Європи, європейські зразки гармат з'явилися лише в пізньому середньовіччі. Можливо перші гармати були використані в Європі на Піренеях, під час християнських воєн проти мусульман в 13-ому столітті; перші документальні згадки використання гармат на Середньому Сході відносять до того ж часу. Перші англійські гармати з'явилися 1327 року і використовувалися під час Столітньої війни, коли у битві при Кресі було використано примітивні гармати в 1346. До кінця 14-го століття, засвідчено використання гармат в Королівстві Польському, Королівстві Швеція, Московському князівстві, Візантії та Османській імперії.
Перші середньовічні гармати, були випуклими, вазоподібними і використовувалися більше для психологічного впливу, ніж для ураження живої сили супротивника. Пізніші кулеврини стали перехідним різновидом зброї від ручної зброї до повноцінної гармати, та використовувалися як протипіхотна зброя. Протягом 15-го століття, гармати отримали потужний розвиток, бомбарди стали ефективною облоговою зброєю. Наприкінці цього періоду гармати витіснили всі види застарілої облогової зброї.
Далекобійність тодішніх гармат вирізнялася доволі високими показниками. Прямим наведенням вони могли бити на 700 метрів, а навісом — до 3 кілометрів. Наприклад, далекобійність найкращої турецької гармати угорського виробництва Базиліка, 1453 року досягала 2 км.

Латинізоване слово canon (звідси й староукраїнське канона) почали використовувати для позначення зброї в 1326 в Італії, а з 1418 в Англії. Воно походить від лат. canna, що значить «очерет, тростина». Слово bombardum («бомбарда») було першим терміном, який використовували для позначення гармат, але з 1430 його почали використовувати лише для позначення особливо великих гармат.::::::::::::Докладніше

2024

1 січня

Glock 17

Glock 17 (укр. Глок 17) — австрійський пістолет, розроблений фірмою Glock для потреб австрійської армії. Він став першим зразком озброєння, розробленим цією фірмою. Одержаний в результаті зразок виявився досить вдалим і зручним для застосування, завдяки чому пізніше він був прийнятий на озброєння армії Австрії під позначенням Р80.
Завдяки своїм бойовим якостям і надійності набув широкого розповсюдження як цивільна зброя самооборони. Фірмою Glock випускаються модифікації цього пістолета в різних варіантах під різні патрони, наприклад: 9×19 мм Парабелум Glock 19, .40 S&W — Glock 22, 10mm Auto — Glock 20, .357 SIG — Glock 31, .45 ACP — Glock 36 і .45 GAP — Glock 37.
Особливістю конструкції пістолета є відсутність прапорця запобіжника і курка. Пістолет здебільшого зроблений з високоміцного термостійкого (до 200 °C) пластика. Завдяки цьому Glock 17 легкий і надзвичайно міцний. Принцип дії — «вихопив і стріляй», запобіжника немає, проте постріл не відбудеться без повного натискання спускового гачка «безпечної дії». Складається з 33 частин, і неповне розбирання здійснюється за секунди.
На сьогоднішній день існують п'ять виробничих покоління Glock 17. Покупцям пропонуються на вибір пістолети третього, четвертого чи п'ятого покоління, те ж відноситься і до більшості інших моделей Glock, але деякі моделі (Glock 17L, Glock 24, Glock 25, Glock 28, Glock 36, Glock 38, Glock 39, Glock 42, Glock 43) пропонуються тільки в третьому поколінні, а деякі (Glock 40 и Glock 41) тільки в четвертому.::::::::::::Докладніше

1 квітня

MIM-104 Patriot

MIM-104 Patriot (укр. «Пе́тріот») — зенітний ракетний комплекс (ЗРК), основний ЗРК Армії США. Виробляється американським оборонним підрядником Raytheon Technologies. Серцевиною системи є радар AN/MPQ-53 Patriot, за назвою якого отримав свою назву сам комплекс. Система Patriot замінила систему Nike Hercules як основну систему протиповітряної оборони високого та середнього рівня армії США (HIMAD) і систему MIM-23 Hawk як тактичну систему протиповітряної оборони армії США середнього рівня. На додаток до цих ролей, Patriot отримав функцію системи протиракетної оборони (ПРО) армії США, яка зараз є основною місією Patriot. Очікується, що система працюватиме щонайменше до 2040 року.
Patriot використовує передові ракети-перехоплювачі з повітря та високоефективні радіолокаційні системи. Patriot був розроблений в Редстоун Арсенал у Хантсвіллі, штат Алабама, який раніше розробив систему ПРО Safeguard і її компонент Spartan, а також гіперзвукові швидкісні ракети Sprint. Символом «Петріота» є малюнок мінітмена, колоніальної міліції часів війни за незалежність.
Системи Patriot були продані збройним силам Нідерландів, Польщі, Німеччини, Японії, Ізраїлю, Саудівської Аравії, Кувейту, Тайваню, Греції, Іспанії, Об'єднаних Арабських Еміратів, Катару, Румунії та Швеції. Південна Корея придбала у Німеччини кілька вживаних систем Patriot після того, як Північна Корея випробувала балістичні ракети в Японському морі та продовжила підземні ядерні випробування в 2006 році. Йорданія також закупила в Німеччині кілька вживаних систем Patriot. У грудні 2012 року НАТО санкціонувала розміщення ракетних установок Patriot у Туреччині для захисту країни від ракет, випущених під час громадянської війни в сусідній Сирії. Patriot була однією з перших тактичних систем у Міністерстві оборони США, яка використовувала летальну автономію в бою.
Система розпочала свій бойовий шлях під час війни в Перській затоці 1991 року, коли, як стверджувалося, було задіяно понад 40 іракських ракет «Скад». Систему успішно використали проти іракських ракет під час війни в Іраку 2003 року, а також використали сили Саудівської Аравії та Еміратів у конфлікті в Ємені проти ракетних атак хуситів. Система Patriot здійснила перші беззаперечні збиття ворожих літаків на озброєнні командування протиповітряної оборони Ізраїлю. Ізраїльські батареї MIM-104D збили два БПЛА ХАМАС під час операції «Непорушна скеля» у серпні 2014 року, а у вересні 2014 року ізраїльська батарея Patriot збила Су-24 ВПС Сирії, який проник у повітряний простір Голанських висот.::::::::::::Докладніше