Похід на Лемнос (1024)
| Похід на Лемнос | |
 | |
| Місце розташування | Лемнос |
|---|---|
| Дата й час | 1024 |
| Учасник(и) | Візантійська імперія і Київська Русь |
Похід русичів проти Візантії 1024 року — морський набіг руського війська на візантійські володіння в Егейському морі наприкінці царювання імператора Василія II Болгаробійця. Це був передостанній конфлікт Київської Русі з Візантійською імперією.
Історія[ред. | ред. код]
Похід відомий тільки за повідомленням візантійського історика Іоанна Скіліци:
«Коли померла на Русі сестра імператора Візантії, — а ще раніше її чоловік князь Володимир, то Хрисохір, якийсь родич померлого, залучивши до себе 800 чоловік і посадивши їх на судна, прийшов до Константинополя. Свою появу вони пояснили бажанням вступити на військову службу до імператора Василія II (976—1025)[1][2]. Але коли імператор зажадав, щоб Хрисохір склав зброю і тільки безбройним з'явився на зустріч в Константинополі. Але він не захотів цього і поплив через Пропонтиду [Мармурове море].
Прибувши в Абидос і зіткнувшись зі стратигом [феми Пропонтида], він легко його здолав і спустився через протоки Егейським морем до острова Лемноса. Тут [він і його супутники] були обмануті удаваними обіцянками, даними начальником флоту Ківірреотом і Давидом з Охрид, стратигом Самоса, а також Никифором Кавасілою, дукой Солунським, і всі були перебиті…»
Спочатку візантійські полководці робили вигляд, що хочуть провести переговори, відволікши увагу русів. Потім візантійці раптово впали на них і вбили усіх людей, що прийшли з Хрисохіром[1][3]. Він був родичем київського князя Володимира Великого, який одружився з сестрою імператора Анною[1][2]. Справжнє його ім'я невідоме, і «Хрисохір» — це, швидше за все, грецький переклад його імені, що означає «золота рука». Блондал припустив, що воно походить або від давньоскандинавського Auđmundr, або від давньоанглійського Eadmund[4][5].
Цей русько-візантійський конфлікт стався приблизно в 1024 році. Час набігу оцінюється виходячи з прив'язки до наступних фактів: завершення правління візантійського імператора Василія II і після смерті великого київського князя Володимира Святославича, хоча повідомлення про смерть його дружини Анни після смерті Володимира суперечить давньоруським літописам.
Конфлікт не відображено в давньоруських джерелах. Ймовірний переклад прізвиська воєначальника русичів Хрісогіра — «Золота рука»[6].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Wortley, 2010, с. 347.
- ↑ а б Blondal, 1978, с. 50.
- ↑ Blondal, 1978, с. 50–51.
- ↑ Blondal, 1978, с. 51.
- ↑ PmbZ, Chrysocheir (#21341).
- ↑ Литаврин Г. Г. Русско-Византийские отношения в XI—XII вв.
Література[ред. | ред. код]
- История Византии. Т. 2, гл. 14: под ред. Сказкина С. Д. (отв.редактор) — М.: Наука, 1967
- Казимир Базилевич. Из истории морских походов славян в VII—XII веках
- Blondal, Sigfus (1978). Varangians of Byzantium: An Aspect of Byzantine Military History. Translated by Benedikz, Benedikt S. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 0-521-21745-8.
- Lilie, Ralph-Johannes; Ludwig, Claudia; Pratsch, Thomas; Zielke, Beate (2013). Prosopographie der mittelbyzantinischen Zeit Online. Berlin-Brandenburgische Akademie der Wissenschaften. Nach Vorarbeiten F. Winkelmanns erstellt. Berlin and Boston: De Gruyter.
- Wortley, John, ред. (2010). John Skylitzes: A Synopsis of Byzantine History, 811-1057. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-76705-7.
