Православ'я в Китаї

Православ'я в Китаї
Країна	КНР
Православ'я в Китаї у Вікісховищі

Православ'я в Китаї має тривалу історію, пов'язану з поширенням християнства на землях Старого Мутерика, Близького, Середнього і Далекого Сходу (Азії), Степу, Старого Китаю, починаючи з Іисуса Христа і Його Апостола Хоми (Фоми, Томаса). Про постійну присутність християн, зокрема християн східних, православних, прихильників Єдиної і Неподільної, Старої Церкви на землях Старого і Сучасного Китаю можна твердо говорити з XVII ст, хоча пам’ятки християнства відомі з часів Царства Тан, а християни піддані відомі з часів Царів Татарських і Китайських, Чингіз-Хана і його онука Кублай-Хана, Царства Юань, де християнство поряд з магометанством, іудаїзмом і традиційними китайськими віровченнями були серед віровчень, що були під охороною китайських ханів (князів, королів, царів), що може вважатись важливим підґрунтям для подальшого розвитку християнства в Сучасному Китаї.

Також саме зв’язок з християнством, зокрема християнством православним дозволило їх сучасникам, так само як дослідникам і письменникам наступних епох називати Татарських Князів (Ханів) Царями себто спадкоємцями Першого, відомого на весь Старий Материк Римського Великого Царя (Цезаря) Августа і Царів Християнських, від Царя Костянтина до Царя Феодосія. Також очевидно, що після захоплення степовиками-мунгалами, вони ж татари-ординці на чолі з Ханом (Князем, Царем) Батиєм Старого Києва саме його нащадки і спадкоємці на підданих татарам територіях починають титулуватись на Старій, Святій Русі (і отже в Сучасній Україні) Царями Татарськими (і Руськими), в той час як нащадки Кублай-Хана - Царями Китайськими а потім, деякий час - Богдойськими, що могло вплинути на зростання недовіри до православних християн з боку тогочасної китайської влади і як наслідок - гоніння і заборону (або обмеження) на проповідь християнства (як одного з «іноземних», а отже небезпечних для царської влади віровчень) і діяльність християнських громад, що і бачимо в подальшій історії Старого і Сучасного Китаю аж до 20 ст. і нашого часу.

На теренах Сучасного Китаю офіційно діє Китайська православна церква, яка за посередництвом Руської (Російської, Української), а отже Грецької, Візантійської Церкви проголошує свій зв’язок з Єдиною, Старою, Святою, Соборною і Апостольською, Кафоличною і Православною Церквою Єдиного і Неподільного, Забутого, Християнського Царства Царя Феодосія на Неосяжному Заході Старого, Святого Материка (Євразії).

Минуле

Поширення християнства

Уперше християни в Китаї з'явились дуже давно. Так деякі китайські християни вірять, що в Китаї проповідував сам апостол Хома. У будь-якому разі вже в часи гуннів (V–VII ст. н. е.) на всіх землях Великого Степу з'являються спільноти християн, яких нині прийнято класифікувати як «несторіан», хоч це очевидно далеко не в усіх випадках відповідало дійсності. Слід звернути увагу, що в ті далекі часи у Великому Степу було мало храмів, письменних людей і отже освічених священнослужителів. Схоже на те, що щоб вважатися християнином в ті часи для більшості людей достатньо було поділяти основні положення християнського вчення, виконувати молитви і, можливо, користуватися християнською символікою (хрестики, ікони).

У подальшому, на землях китайських держав, місцеві правителі провели ряд репресивних заходів стосовно християн і представників деяких інших віровчень, наслідком чого стало практично повне зникнення послідовників християнського вчення в цьому регіоні. Натомість офіційним віровченням Китайського господарства (держави, царства, хуандійства) було спільне для багатьох народів Сходу, Степу і Старого Материка віровчення про Вічне і Безкрайнє Божество в образі Синього (Блакитного, Чорного) Неба і Його Синів, Царів Землі Піднебесної (Китаю, Сходу, Степу, Старого Материка, Всесвіту Божого), у той чи інший спосіб присутнє і виражене у конфуціанстві, буддизмі, даосизмі та інших релігійних й філософських вченнях, які грали певну роль у суспільстві в різні часи, в т.ч. в присутніх у Китаї з певного моменту єврействі, християнстві і магометанстві.

Саме бажанням зберегти це віровчення і світогляд, а також їх зв’язок з культурою, освітою і саме головне державною, господарською ідеологію Старого Китаю можна пояснити суворий державний контроль і цензуру за усіма віровченнями і релігійними спільнотами (церквами), який присутній навіть у Сучасному Китаї, так само як і образ Сходу як традиційного осередку існування, появи і розвитку деспотії і тоталітаризму, здавна присутній у західній, європейській, християнській, в т.ч. православній, грецькій, (старо)руській, козацькій і українській культурі. Це віровчення і світогляд як відомо мали вплив на офіційну ідеологію, світогляд і віровчення прихильників Чингіз-Хана Татарського і його прихильників, які мали великий вплив на політику, релігію, культуру в т.ч. церковну і магометанську на Старому Материку в татарську епоху і чималий в наступні.

Православ'я в Китаї в часи Царства Татарського і Китайського, Чингіз-Хана і Кублай-Хана

В часи становлення Царства Мунгальського, Татарського, Китайського і Руського, Козацького при Князях (Царях) Чингіз-Хану і Кублай-Хану (Царю Юань) Татарських християни і, зокрема, християни православні, в т.ч. вихідці з Кавказу, Степу, Візантії і Старої, Святої Русі (а отже і Сучасної України) з’являються на землях Сучасного Китаю в т.ч. у складі військових залог, купецьких караванів і посольських місій. Так існують свідчення про перебування залоги Григорія, Князя Руського разом з 20 000 руських воїнів як військової залоги у Городі (Кріпості) Великого Хана, Ханбалику (Камбалі, Шамбалі, лат. Chambala - сучасний Пекін), що дозволяє розглядати Город Ханбалик в ряду інших міст, а Татарський Китай чи то пак Китайську Татарщину у контексті західної, християнської цивілізації тої епохи на Старому Материку (див. Неосяжний Захід).

Історія (старо)руського, козачого і (велико)російського православ‘я в Сучасному Китаї

Софійський собор у Харбіні - один з трьох кафедральних соборів Китайської Православної Церкви (зараз закритий для богослужінь)

Історія прихильників (старо)руської церковної культури і ідентичності в Сучасному Китаї веде свій відлік з 1684 року від Р.Х., відколи люди (козаки, християни) Царства Московського (Руського, Російського) під опікою священика Максима Леонтьева були повезені в Північну Столицю (Пекін) і заснували там окрему християнську громаду і духовну місію, яка підпорядковувалась і перебувала у молитовному і церковному спілкуванні з Патріархами Москви і Старої, Святої Русі, а через них з усією повнотою Старої Церкви, зокрема з тогочасною Церквою Гетьманщини, Церквою Малоросійською, Козацькою і Українською, Церквою Козацької, Гетьманської і Старої, Польської України під опікою Митрополитів Київських і Галицьких і всієї Малої Росії (України).

Вже в 1696 році в Північній Столиці Царського Китаю (Пекіні) була побудована церква в ім'я Святої Софії, котру при чому називали також і Миколаївською, на честь ікони Святого Миколая Чудотворця, яку там благоговійно зберігали. З початку XVIII століття до 1917 року в Китай було спрямовано 20 духовних місій. За цей час на китайську мову були перекладені і видані багато богослужбових книг.

У XX столітті в Китаї нараховувалося вже 10 тисяч православних вірян і понад 100 храмів. У 1900 році під час повстання іхетуанів у Пекіні було вбито 222 православних християнина, котрих згодом було прославлено як мучеників.

У Шанхаї в період 1920-30-х рр. було відкрито 12 православних церков. В 1949 році в Харбіні, що став домом для багатьох емігрантів з Росії, було 23 православних храми та близько 140000 віруючих. У 1966 році, на початку культурної революції, всі православні парафії були закриті, але потім, у жовтні 1966 року, один храм (Покрова Богородиці) було дозволено відкрити.

У 1954 році за політичних причинами була скасована Російська духовна місія в Китаї, у власності якої знаходилися і всі православні храми. А 50 років тому, 23 листопада, Священний Синод РПЦ, за узгодженням з китайською стороною, ухвалив рішення про дарування автономії Китайській православній церкві. Архімандрит Василь (Шуан) був рукоположений у єпископа Пекінського, однак після його смерті в 1962 році Китайська Церква залишилася без предстоятеля.

Православ’я в Сучасному Китаї. Китайська Церква

Китайська Церква як Церква Христова на теренах Сучасного Китаю нараховуючи в цілому понад тисячу років своєї історії нині проявляє себе у вигляді великої кількості християнських спільнот, громад і організацій різного розміру, як визнаних так і невизнаних, або визнаних лише частково владою Сучасного Китаю.

Одною з таких організацій є Китайська Православна Церква (КПЦ) - православна церква Китаю під опікою Патріархів Москви і Старої, Святої Русі і через їх посередництво - Христа Бога, Його Матері, Апостолів, Святих і Преподобних, усієї Єдиної, Старої, Святої, Вселенської, Кафолічної і Православної Церкви Забутого Царства Християнських Царів Старого, Святого Материка (з країнами і державами Старої, Святої Русі, зокрема Сучасною Україною у його складі).

На сьогодні на всій території Китаю існує лише 12 православних церков і жодного православного священика (останній помер у 2003 році). Проживає, за різними оцінками, від 7 до 15 тис. православних.

Неможливість відновити ієрархію Китайської Церкви пояснюється китайськими законами і позицією китайського уряду. Лише громадянин Китаю може бути священиком чи єпископом, при цьому в Китаї немає семінарій, а отримати дозвіл на виїзд для навчання досить складно. Православ'я не належить до релігій, які офіційно визнаються урядом Китаю, що ще більше ускладнює існування Церкви. Періодично російські священики приїжджають служити в Китай, але через цю діяльність нерідко опиняються за ґратами або депортуються.

У зв'язку з відсутністю ієрархії в Китайській Церкві на початку 1990-х автономія була призупинена і КПЦ була тимчасово канонічно підпорядкована напряму Патріарху Московському.

На початку 2000-х завдяки дипломатичним домовленостям між російським і китайським урядом становище православних трохи поліпшилось. Кілька китайських студентів стали навчатись у російських духовних школах.

Дещо відрізняється ситуація в Гонконзі, де через інше законодавство, православні можуть діяти вільно. Там існує дві парафії — у юрисдикції Патріархів Москви і Старої, Святої Русі і Константинополя. Останній не визнає виключної юрисдикції Патріархів Москви і Старої, Святої Русі над територією Сучасного Китаю, але окрім парафії в Гонконзі інших общин не має. Така ситуація також робить можливим присутність і вплив Української Церкви і Митрополитів (Патріархів) Києва на життя Китайської Церкви сучасної епохи.

Посилання

• Китайська Автономна Православна Церква відзначила ювілей
• Велика Епоха: Комуністична партія Китаю зруйнувала традиційну культуру
• http://www.pravoslavie.ru/orthodoxchurches/41365.htm
• http://www.chinese.orthodoxy.ru/
• http://www.hristianstvo.ru/orthorus/autonomous/china/
• (англ.) Orthodoxy in China
• https://web.archive.org/web/20100831152739/http://www.stjohndc.org/Russian/orthhtrdx/e_P01-Intro.HTM
• https://web.archive.org/web/20080906094128/http://www.stjohndc.org/Russian/orthhtrdx/r_00_OrthH_title.htm
• http://lb.ua/news/2011/02/15/84541_Kak_vosprinimayut_pravoslavie_v_K.html
• http://lb.ua/news/2011/02/15/84564_V_kakogo_boga_verit_tovarishch_Hu.html
• http://laowaicast.rpod.ru/153874.html
• http://ierdionisy.livejournal.com/
• http://refs.co.ua/67170-Kitaiy_neizvestnyiy.html
• Митрополит Иларион: православные Китая страдают из-за отсутствия священников