Пустовойт Руслан Костянтинович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Руслан Пустовойт
 Штаб-сержант
Загальна інформація
Народження 2 листопада 1970(1970-11-02) (53 роки)
Маріуполь
Громадянство Україна Україна
Псевдо Павук
Військова служба
Роки служби 2014—2017; з 2022
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС Сухопутні війська
(2014—2017)
 Військово-морські сили
(з 2022)
Рід військ військова розвідка (2016—2017), морська піхота (з 2022)
Формування
 ДУК (2014—2016)
 54 ОРБ (2016—2017)
 35 ОБрМП (з 2022)
Війни / битви

Війна на сході України:

Російське вторгнення в Україну (з 2022):

Командування
командир взводу
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІ ступеня

Русла́н Костянти́нович Пустово́йт (позивний «Павук») — український військовослужбовець, розвідник, штаб-сержант Збройних сил України. Учасник війни на сході України (2014—2017) та російсько-української війни (з 2022 року). Служив у Добровольчому українському корпусі «Правий сектор» (2014—2016), 54-му окремому розвідувальному батальйоні (2016—2017) та 35-й окремій бригаді морської піхоти (з 2022). Голова ГО «Спілка ветеранів АТО та військових волонтерів „Мужність“» у Маріуполі (з 2017).

Життєпис[ред. | ред. код]

Руслан Пустовойт народився 2 листопада 1970 року[1] в місті Маріуполь Донецької області[1][2][3][4]. Його батько працював на заводі імені Ілліча й пізніше у ювелірній майстерні, а мати була нянькою в лікарні та підробляла медсестрою[4]. Руслан навчався у маріупольських школах № 7, 65, 16 та 2[4]. Займався боксом, самбо та дзюдо[4]. Проходив підготовку в місцевому клубі «Юний десантник», зокрема стрибав з парашутом на аеродромі у Моспиному, вивчав радіостанції, ходив на ялах та жив у наметах[4].

З 1989 року проходив перше навчання в розвідувальному батальйоні 226-го полку Повітрянодесантних військ СРСР в Гайжюнаї[en] (Литва)[2][4]. Там же став старшим сержантом, закінчив друге навчання і школу прапорщиків[4]. Виступав за збірну десантних військ «Кристал»[4]. Служив під час січневих подій у Вільнюсі 1991 року[4].

До 2013 року був тренером з кікбоксингу та рукопашного бою (майстер спорту міжнародного класу)[3], мав кілька спортивних клубів, де викладав рукопашний бій та самооборону[4]. Має двох дітей, сина 2007 р. н. і доньку 2012 р. н.[2][3] У липні 2022 року в українських соціальних мережах набуло популярності відео Руслана Пустовойта з дочкою Настею, яка не бачила тата з 24 лютого[5][6].

Бойовий шлях[ред. | ред. код]

Батальйон «Патріот» (2014)[ред. | ред. код]

З початком війни на сході України та протистояння у Маріуполі Руслан Пустовойт разом з друзями-спортсменами самоорганізувалися в батальйон «Патріот» (батальйон не було оформлено офіційно)[7][8]. Перший автомат добув під час штурму сепаратистами маріупольського УВС, відібравши у одного з них[7]. Працював з офіцерами спецпідрозділу СБУ «Альфа», які жили у його квартирі[7]. Разом із ними брав участь у деяких операціях, зокрема, із контррозвідки та затримання «народних мерів» у Донецькій області[7][4]. У середині липня 2014 року потрапив на фронт. На початку серпня воював в районі Савур-могили, а в 10-х числах серпня був перекинутий під Іловайськ, де брав участь у перших штурмах[2].

У складі ДУК ПС (2014—2016)[ред. | ред. код]

Згодом Руслан Пустовойт приєднався до 8-го окремого батальйону «Аратта» Добровольчого українського корпусу «Правий сектор». Після 20 серпня 2014 року бійці ДУК були спрямовані на підсилення широкинського напрямку під Маріуполь, де зайняли позиції у південній частині Широкиного вздовж моря, і тримали оборону майже пів року[2]. З березня до липня 2015 року Руслан у складі батальйону «Аратта» воював в районі села Гнутове. Там дістав перше серйозне поранення в бою з ДРГ противника, потрапивши на міну МОН-50. Отримавши перелом обох ніг, лікувався спочатку в ЛШМД в Маріуполі, потім в лікарні імені Мечникова в Дніпрі. Після трьох місяців реабілітації в жовтні 2015 року повернувся на передову, воював в Широкиному та Водяному (в районі Маріуполя)[2].

27 червня 2016 року під час розвідки групою Пустовойта було виявлено опорний пункт противника в напрямку окупованого села Саханка. Руслан Пустовойт розробив операцію із зачистки, яку було погоджено з військовим командуванням сектору і Генштабом. На підсилення групи Пустовойта було виділено бійців 54 ОРБ і 73-го Центру ССО. Попри витік інформації, в результаті операції було вбито 2 російських бойовиків, ще один вбитий під час спроби втечі, а 8 затримані і роззброєні. Вся група вийшла з бою без втрат. В подальшому полонені були передані СБУ[2], а Головне управління розвідки Міноборони оприлюднило імена бойовиків, захоплених у полон[9].

У складі 54 ОБР (2016—2017)[ред. | ред. код]

У вересні 2016 року Руслан Пустовойт перейшов до лав ЗСУ, ставши командиром окремого взводу розвідки 54-го окремого розвідувального батальйону[2]. 8 жовтня 2016 року під час перевірки території поблизу села Водяне група на чолі з Пустовойтом натрапила на патруль противника, який було знешкоджено — двох вбито, один поранений втік, одного затримано. Полонений виявився командиром опорного пункту «Дерзкий», позивний «Філ»[2].

22 листопада 2016 року Пустовойт був поранений вдруге. Під час патрулювання території між Водяним і Широкиним троє бійців потрапили у засідку, під кулеметний вогонь. Їм вдалося передати рацією координати терористів. Від поранення в голову загинув на місці Мар'ян Каптованець («Молодий»). Поранений в руку Сергій Кладько («Борець») майже кілометр тягнув пораненого командира, який втратив багато крові[2]. Руслан був доставлений до реанімаційного відділення маріупольської лікарні, звідти — гелікоптером у Дніпро. В обласній лікарні Мечникова його оперували кілька бригад хірургів[10], діставши з нього понад 60 осколків[8]. В грудні 2016 Руслан Пустовойт вже повернувся до Маріуполя. Демобілізувався в 2017 році. Станом на 2020 рік, перебував у резерві 73-го морського центру Сил спеціальних операцій[7].

У складі 35 ОБрМП (з 2022)[ред. | ред. код]

Наприкінці березня 2022 року очолюваний Пустовойтом взвод з 16 морських піхотинців 35-ї бригади морської піхоти України, розташованої в Маріуполі, зміг вийти з оточеного росіянами міста: Пустовойт, який народився та виріс у Маріуполі, разом зі своїм взводом знайшов спосіб обійти всі блокпости. Вийшовши з Маріуполя 28 березня та пройшовши через окуповану територію 340 км зі зброєю та спорядженням, взвод Пустовойта дістався українських позицій 2 квітня, ставши найбільшим українським загоном, що зміг вийти з оточеного Маріуполя[11].

19 липня 2022 року близько 18:00 поблизу села Білогірка Херсонської області під час виконання бойового завдання отримав поранення в результаті артилерійського обстрілу противника. 30 липня 2022 року, перебуваючи у госпіталі в Одесі, отримав нагородний ніж від командувача Військово-морських сил Збройних сил України віце-адмірала Олексія Неїжпапи. З 23 серпня 2022 року повернувся до бойових дій. Продовжує службу в 35-й бригаді морської піхоти у званні штаб-сержанта.

Громадсько-політична діяльність[ред. | ред. код]

У грудні 2017 року Руслан Пустовойт зареєстрував у Маріуполі громадську організацію «Спілка ветеранів АТО та військових волонтерів „Мужність“», яку станом на 2023 рік продовжує очолювати[12][13]. Брав участь у парламентських виборах 2019 року як самовисуванець у виборчому окрузі 57 в Маріуполі[1]. За результатами виборів у виборчому окрузі переміг Вадим Новинський[14].

Нагороди[ред. | ред. код]

  • 2017 — Орден «За мужність» III ступеня (за особисту мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені під час бойових дій та при виконанні службових обов'язків)[16][17]
  • 2017 — Громадська відзнака «Лицарський хрест добровольця»[18]
  • 2019 — Нагорода від Предстоятеля ПЦУ Епіфанія[20]
  • 2023 — Орден «За мужність» II ступеня (за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов'язку)[21]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Пустовойт Руслан Костянтинович. ПолітХаб. Чесно. Процитовано 1 серпня 2023.
  2. ↑ а б в г д е ж и к л Віка Ясинська (13 лютого 2017). Командир окремого взводу розвідки 54 ОБР Руслан Пустовойт (Павук): "Я поклав під себе 8 ворожих автоматів, сам повз по полю, а попереду мене стадо з 8 полонених, і я, як пастух, гнав їх уперед". Цензор.НЕТ. Процитовано 1 серпня 2023.
  3. ↑ а б в г Руслан Пустовойт: "Мою простреленную ногу спас… мобильный телефон, который лежал в кармане" (фото, видео). Факти. 13 січня 2017. Процитовано 1 серпня 2023.
  4. ↑ а б в г д е ж и к л м Євген Руденко (4 листопада 2022). Бойовий розвідник Павук: Беру з собою воду, мед, АКС-47, 20 ріжків та чотири гранати. Українська правда. Процитовано 1 серпня 2023.
  5. ↑ Не бачились з 24 лютого. Відео зустрічі та прощання українського розвідника з дочкою зворушили Мережу. NV Life. 12 липня 2022. Процитовано 1 серпня 2023.
  6. ↑ Уляна Виноградова (13 липня 2022). "Мамо, у мене зараз зупиниться серце": відео прощання дівчинки з татом, який їде на війну, розчулило мережу. Obozrevatel. Процитовано 1 серпня 2023.
  7. ↑ а б в г д Ганна Молчанова (7 версеня 2020). "Виходили з прапорами РФ –​​​​​​​ прокинулася злість!" Український розвідник потрапив у засідку, але взяв у полон 8 ворогів. Obozrevatel. Процитовано 1 серпня 2023.
  8. ↑ а б Медики дістали з тіла прапорщика Пустовойта 63 осколки. Народна армія. Головне управління розвідки Міністерства оборони України. 23 грудня 2016. Процитовано 1 серпня 2023.
  9. ↑ Біля Маріуполя захопили в полон вісьмох бойовиків, названо їхні імена (оновлено). LB.ua. 28 червня 2016. Процитовано 1 серпня 2023.
  10. ↑ У лікарні Дніпра врятували розвідника, який потрапив під кулеметний обстріл. ТСН. 24 листопада 2016. Процитовано 1 серпня 2023.
  11. ↑ Владислав Головін (25 червня 2023). Дорога життя в шість днів та 340 кілометрів. Як 16 бійцям 35-ї бригади морської піхоти України вдалося вибратися з Маріуполя та не загинути в тилу ворога. Forbes.ua. Процитовано 1 серпня 2023.
  12. ↑ Спілка ветеранів АТО та військових волонтерів Мужність. YouControl. Процитовано 1 серпня 2023.
  13. ↑ Громадська організація Спілка ветеранів АТО та військових волонтерів «Мужність». Процитовано 1 серпня 2023.
  14. ↑ Протокол Центральної виборчої комісії про результати виборів народних депутатів України в одномандатному виборчому окрузі № 57 (PDF). Центральна виборча комісія. Процитовано 1 серпня 2023.
  15. ↑ Очільник Національної поліції в Донецькій області вручив нагороду військовому розвіднику Руслану Пустовойту. Головне управління розвідки Міністерства оборони України. 23 грудня 2016. Процитовано 1 серпня 2023.
  16. ↑ Указ Президента України від 21 січня 2017 року № 11/2017 «Про відзначення державними нагородами України»
  17. ↑ Президент відзначив державними нагородами військових-учасників АТО. Міністерство оборони України. 23 січня 2017. Процитовано 1 серпня 2023.
  18. ↑ Вдячні українці продовжують нагороджувати своїх захисників. Головне управління розвідки Міністерства оборони України. 21 березня 2017. Процитовано 1 серпня 2023.
  19. ↑ Народний герой України: у Кропивницькому срібними тризубами нагородили воїнів АТО. Перша електронна газета. 9 червня 2017. Процитовано 1 серпня 2023.
  20. ↑ Предстоятель ПЦУ Епіфаній нагородив військового розвідника Руслана Пустовойта. Головне управління розвідки Міністерства оборони України. 15 травня 2019. Процитовано 1 серпня 2023.
  21. ↑ Указ Президента України від 25 травня 2023 року № 303/2023 «Про відзначення державними нагородами України»

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пустовойт_Руслан_Костянтинович&oldid=40069162