Підлісся (Гримайлів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення.
Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. Ви можете допомогти вдосконалити цю статтю, погодивши її із чинними мовними стандартами. (серпень 2017)
Ця стаття може містити оригінальне дослідження. Будь ласка, удоскональте її, перевіривши сумнівні твердження й додавши посилання на джерела. Твердження, які містять лише оригінальне дослідження, мають бути вилучені. (серпень 2017)
У Вікіпедії є статті про інші населені пункти з такою назвою: Підлісся.

Підлі́сся — колишнє село в Україні, нині — північно-західна частина селища міського типу Гримайлова Тернопільської області. Австрійський і польський варіант назви  — Подлєсє (Podlesie).

Підлісся на мапі 1880 р.

Знаходилося між річкою Гнила (права притока Збруча, басейн Дністра) та її ставом та дорогою Гримайлів-Скалат (Тернопіль) за 1 км від Гримайлова при дорозі Гримайлів-Глібів.

Нині це — район сучасних гримайлівських вулиць У. Кармелюка, М. Кривоноса, С. Наливайка та Глібівської.

Назва[ред. | ред. код]

Назва поселення походить від його розміщення на місцевості — біля лісу, під лісом.

Історія[ред. | ред. код]

Рік заснування Підлісся — невідомий. Але вже на австрійській мапі 1790/1824[1] років Підлісся присутнє, відповідно, засновано воно було ще раніше.[2] Перший запис, у якому згадується Підлісся, у метричній книзі гримайлівської католицької парафії датується 1741 р., хоча записи у книзі починаються з 1720-го.

Історія Підлісся неподільно пов'язана з історією сусіднього (на віддалі не більше 1 км) селища Гримайлів, який мав як значно більші розміри, так і вищий адміністративний статус.

На початку ХІХ ст. Підлісся належало онуці великого коронного гетьмана Адама Миколая Сенявського (бл.1666—1726) княгині Ізабеллі Любомирській (1736—1817) з дому князів Чорторийських — дружині великого коронного маршалка Станіслава Любомирського (1722—1783).

Щонайменше протягом 1800—1823 рр. Підлісся входило у склад так званого Гримайлівського ключа [a], який складався з 3 містечок і 32 сіл. У селі було 55 осель [b], у тому числі проживало селян, що посідали ґрунт парний (32 морґи [c]) — 2, одинковий (16 морґів) — 5, чвертовий (8 морґів) — 29, халупників (хата і до морґа землі) — 19, комірників (ті, хто не мали власного господарства і землі і проживали в помешканнях господарів) — 2, шляхтичів — 2, ремісників — 4, панської прислуги в палаці і на фільварку — 9[3].

Після смерті Ізабелли Любомирської в 1817 р. її дочка, дружина польного коронного гетьмана Северина Жевуського (1743—1811), Констанція Жевуська (1760/1761—1840), внаслідок розкішного способу життя довела свій маєток, частиною якого було Підлісся, до банкрутства і втратила права на нього[4]. Підлісся разом з сусідніми Гримайловом, Мазурівкою і Буциками виставили на аукціон, який відбувся у 1823 р. Так новим дідичем Підлісся став віденський банкір Леопольд Елкан де Елкансберг.[5]

15 березня 1831 р. Підлісся в де Елкансберга викупив Антім Нікорович — дідич с. Кривчиці біля Львова.[5]

Від середини ХІХ ст. село перебувало в адміністраційній, поштовій та релігійній приналежості до Гримайлова[6]. Власниками земель були спадкоємці Нікоровича — спочатку його син Кароль (1852 —1855), а потім чоловік його дочки Юлії Леонард Пініньські (1855 —1886).

Село явно занепадало і в статистичних довідниках 1868, 1872, 1904 рр. Підлісся згадується фразою «Гримайлів разом з Мазурівкою і Підліссям» або не згадується взагалі. За віросповіданням населення поділялося на греко- і римо-католицькі громади. Пошта, телефон, телеграф, суд, ринок, церква, костьол, школа — все знаходилось у Гримайлові.

у 1880 р. у Підліссі проживало 573 мешканця.[7]

У 1890 р. число осель у селі дорівнювало 108.[8].

У 1910 р. у Підліссі проживало 698 осіб. Власниками земель (з 1886) були Станіслав та Леон Пініньські.[9] Поруч села знаходився поміщицький маєток, розпарцельований на 1921 р.[10] [d] Після смерті Станіслава Пініньські у 1911 р. його частка власності переходить дочці Юлії.

Під час військових дій в періоди російської окупації (1914 – липень 1917), повернення австро-німецьких військ, боїв польсько-української (листопад 1918 — липень 1919) та польсько-більшовицької (1920) воєн значних обстрілів і боїв біля Підлісся не було.

У 1920 р. шляхом жеребкування між Юлією (на той момент вже Воляньською) та її стрийком Леоном Пініньським] Підлісся (разом з Гримайловом і Мазурівкою) відійшло до Воляньських.[11][12] [e]

На 30 вересня 1921 р. у Підліссі було 124 будинки; мешканців, без облікованих за військовим списком, всього — 688, з них — 317 чоловіків і 371 жінка; 559 католиків, 115 греко-католиків, 14 юдеїв; 663 поляків, 23 українців (русинів), 2 іншої національності.[11] [f]

У другій половині 1920-х років у Підліссі знаходилась ґмінна позикова каса і фірма виробництва з круп.[13]

Адміністративний устрій[ред. | ред. код]

Адміністративний поділ Королівства Галичини та Володимирії у 1777—1782 роках

За часів першої Речі Посполитої (до 1772 р.) Підлісся знаходилося у Трембовельському повіті[14] Галицької землі Руського воєводства.[15]

Після поділу Польщі 1772 року, у роках 1773 —1810, тепер вже у складі Габсбурзької монархії, яка з 1804 р. стала Австрійською імперією, Підлісся послідовно перебувало у Бережанському дистрикті (district) Львівського округу (кreis, циркул), Золочівському, Бережанському і Тернопільському округах Королівства Галичини та Володимирії.

Від 15 червня 1810 р. до 6 червня 1815 р. Підлісся — населений пункт Тернопільського і Теребовлянського (з 1814) округів Тернопільського краю Російської імперії.[16][17]

Після повернення у 1815 р. згідно рішення Віденського конгресу Тернопільського краю у склад Австрійської імперії[18], Підлісся до 1850 р. перебуває у складі Тернопільського округу.

Від 1850 р. до адміністративної реформи 1867 року село було у складі Гримайлівського повіту (bezirke)[19] Тернопільського району (kreis) Тернопільського округу (kreisgericht) провінції «Львів» («Lemberg»).[20]

Після реформи 1867 року Підлісся увійшло у склад Скалатського повіту[21] Королівства Галичини та Володимирії Австро-Угорської імперії.

3 грудня 1920 року на анексованих Польщею українських землях було створено Тернопільське воєводство, у якому Підлісся увійшло у склад Скалатського повіту[22], де й перебувало до моменту офіційного приєднання до Гримайлова на початку 1930-х років. У «Tarnopolski Dziennik Wojewódzki» № 8 за 1 серпня 1932 р.[23] в адміністративному поділі Скалатського повіту станом на 1 травня того ж року Підлісся показано окремою сільською ґміною, а в Розпорядженні Міністра внутрішніх справ Польщі Б.Пєрацького від 26 липня 1934 р. «Про поділ Скалатського повіту Тернопільського воєводства на сільські ґміни»[24] Підлісся вже не згадується, оскільки ще раніше його ж розпорядженням від 13 жовтня 1933 р. Підлісся увійшло до міської ґміни Гримайлів.[25].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Мапа «Koenigreich Galizien und Lodomerien» на http://dlibra.umcs.lublin.pl/dlibra/docmetadata?id=17798&from=publication [Архівовано 23 серпня 2017 у Wayback Machine.] , Підлісся на аркуші, позначеному «Tab. XVIII».
  2. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 24 серпня 2017. Процитовано 24 серпня 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  3. ↑ Франко І. Гримайлівський ключ в р. 1800… — С. 555—556, 570—571.
  4. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 27 серпня 2017. Процитовано 27 серпня 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  5. ↑ а б Wolański J. Z dziejów Grzymałowa. — 2006. (пол.)
  6. ↑ Skorowidz wszystkich miejscowości położonych w Królestwie Galicyi i Lodomeryi jakoteż w Wielkiem Księstwie Krakowskiem i Księstwie Bukowinskiem, pod względem politycznej i sądowej organizacyi kraju wraz z dokładnem oznaczeniem parafii, poczt i właścicieli tabularnych. — Львів, 1855. — С. 164. (пол.)
  7. ↑ Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, том 8. — Warszawa, 1887. — S. 423. (пол.)
  8. ↑ Франко І. Гримайлівський ключ в р. 1800… — С. 556.
  9. ↑ Bigo J. Najnowszy skorowidz wszystkich miejscowości z przysiółkami w Królestwie Galicyi, Wielkim Księstwie Krakowskiem i Księstwie Bukowińskiem z uwzględnieniem wszystkich dotąd zaszłych zmian terytoryalnych kraju. — Lwów, 1914. — S. 127. (пол.)
  10. ↑ Województwo Tarnopolskie / Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej opracowany na podstawie wyników pierwszego powszechnego spisu ludności z dn. 30 września 1921 r. i innych źródeł urzędowych. — T. 15. — Warszawa, 1923. — S. 18. (пол.)
  11. ↑ а б Wolański J. Z dziejów Grzymałowa. — 2006. (пол.)
  12. ↑ Rąkowski G. Podole // Przewodnik po Ukrainie Zachodniej. — Cz. 2. — Pruszków, 2006. — S. 110. (пол.)
  13. ↑ Księga Adresowa Polski (wraz z W. M. Gdańskiem) dla handlu, przemysłu, rzemiosł i rolnictwa. — Warszawa, 1929. — S. 1689. (пол.)
  14. ↑ Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej. — Т. 24 / Lauda sejmikowe Halickie 1575—1695. — Lwów, 1931. — S. 122. (пол.)
  15. ↑ Baliński M., Lipiński T. Starożytna Polska pod względem historycznym, jeograficznym i statystycznym opisana. — Warszawa, 1844. — Т. 2. — S. 36. (пол.)
  16. ↑ Czolowski A., Janusz B. — Przeszłość i zabytki województwa Tarnopolskiego. — Ternopil, 1926. — S. 43. (пол.)
  17. ↑ Державний архів Тернопільської області. Путівник. — Тернопіль : Астон, 2011. — С. 347.
  18. ↑ «Державний архів Тернопільської області. Путівник», Тернопіль, Астон, 2011. — С. 347.
  19. ↑ «Die Königreiche Galizien und Lodomerien» — Wien: von Joseph Bermann, 1851 (Gedr. bei Joh. Höfelich)
  20. ↑ Skorowidz wszystkich miejscowości położonych w królestwie Galicyi i Lodomeryi jakoteż w wielkiem księstwie Krakowskiem… 1855. (Мапа на с. 270.
  21. ↑ Grzymałów // Skorowidz wszystkich miejscowości położonych w Królestwie Galicyi i Lodomeryi wraz z Wielkiem Księstwem Krakowskiem. — Lwów, 1868. — S. 60. (пол.)
  22. ↑ Державний архів Тернопільської області. Путівник. — Тернопіль : Астон, 2011. — С. 350.
  23. ↑ Tarnopolski Dziennik Wojewódzki. — № 8. — 1.08.1932. — S. 119.
  24. ↑ § 1, п. 2. [Архівовано 24 серпня 2017 у Wayback Machine.] (пол.)
  25. ↑ Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 13 października 1933 r. o zmianie granic miasta Grzymałowa w powiecie skałackim, województwie tarnopolskiem. [Архівовано 30 серпня 2017 у Wayback Machine.] (пол.)
Зауваги
  1. ↑ Ключ — територіально-господарська одиниця великого поміщицького володіння, яка мала свою адміністрацію. До складу ключа входили декілька фільварків, сіл або хуторів, що становили один поміщицький маєток.
  2. ↑ Якщо прийняти, що в одній оселі проживає в середньому 6 чоловік, то в цей період у Підліссі проживало до 350 мешканців.
  3. ↑ 1 морґ дорівнював приблизно 0,56 гектара.
  4. ↑ Парцеляція – поділ землі на невеликі ділянки (парцели) для наступного їх продажу або оренди.
  5. ↑ Графське подружжя Владислава і Юлії Волянських були останніми власниками земель і підприємств тих місцевостей, Єжи Волянський — їх син.
  6. ↑ Число віруючих юдеїв не відповідає числу євреїв — так у джерелі.

Джерела[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Підлісся_(Гримайлів)&oldid=38207445