Рижков Микола Іванович

Микола Іванович Рижков
рос. Николай Рыжков
Микола Іванович Рижков
Член Ради Федерації Федеральних Зборів РФ
2003 — 2024
депутат Державної думи Федеральних зборів Російської Федерації
1995 — 2003
Голова Ради Міністрів СРСР
27 вересня 1985 — 14 січня 1991
Секретар ЦК КПРС
22 листопада 1982 — 15 жовтня 1985
Член Політбюро ЦК КПРС
23 квітня 1985 — 14 січня 1991
Народився	28 вересня 1929(1929-09-28) Диліївка, Українська СРР, СРСР або Торецьк, Українська СРР, СРСР
Помер	28 лютого 2024(2024-02-28) (94 роки) Москва, Росія
Похований	Троєкуровське кладовище
Відомий як	політик, інженер, державний діяч, мемуарист, письменник-документаліст, генеральний директор
Місце роботи	Уралмаш
Громадянство	СРСР →  Росія
Національність	українець[джерело?]
Освіта	Машинобудівний коледж Донбаської державної машинобудівної академії Уральський державний технічний університет — УПІ
Alma mater	Уральський державний технічний університетd і Машинобудівний коледж Донбаської державної машинобудівної академії
Політична партія	КПРС (з 1956 по 1991)
Батько	Рижков Іван Федорович
Мати	Рижкова Олександра Павлівна
У шлюбі з	Рижкова Людмила Сергіївна (1932)
Діти	дочка Гутіна Марина Миколаївна (1956)
Професія	інженер
Нагороди	Медаль Столипіна П. А.d
Медіафайли у Вікісховищі

Рижко́в Мико́ла Іва́нович (рос. Никола́й Ива́нович Рыжко́в, нар. 28 вересня 1929, с. Диліївка, Донецька область, Українська РСР, СРСР - 28 лютого 2024, Москва, Росія) — радянський партійний діяч. Голова Ради Міністрів СРСР, депутат Державної Думи Російської Федерації. Член ЦК КПРС в 1981—1991 роках. Член Політбюро ЦК КПРС з 23 квітня 1985 по 13 липня 1990 року. Депутат Верховної Ради СРСР 9 — 11-го скликань. Народний депутат СРСР в 1989—1991 роках.

Життєпис

Микола Рижков у лютому 1990 року

Народився 28 вересня 1929 в селі Диліївка поблизу Північного рудника (зараз смт Північне ^{[джерело?]} Торецької міськради Донецької області) в родині робітника-шахтаря. Його дід Федір разом з родиною на початку XX століття приїхав до Донбасу і розпочав роботу на Північному руднику.

У 1946 вступив до Краматорського машинобудівного технікуму за спеціальністю технік-механік, який закінчив у 1950. Після закінчення технікуму за розподіленням був направлений у Свердловськ на Уральський машинобудівний завод. Без відриву від виробництва закінчив Уральський політехнічний інститут імені Кірова.

На «Уралмаші» пропрацював 25 років, від змінного майстра до генерального директора.

У 1975 переведений до Москви на посаду першого заступника міністра важкого і транспортного машинобудування.

У 1979 призначений першим заступником Голови Держплану СРСР.

З 22 листопада 1982 по 15 жовтня 1985 року — секретар ЦК КПРС з економіки

27 вересня 1985 — грудень 1990 (офіційно 14 січня 1991) року — голова Ради Міністрів СРСР.

Під час роботи на посаді Голови Ради Міністрів СРСР Рижков керував штабом з ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції, організовував роботу по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також з ліквідації наслідків землетрусу в Вірменії (Спітак, Ленінакан).

19 січня 1991 пішов у відставку з посади Голови Ради Міністрів СРСР внаслідок незгоди з політичними й економічними реформами, які проводилися в країні.

У 1991 балотується кандидатом в президенти РФ. На виборах в червні 1991 здобув друге місце, перемогу здобув Борис Єльцин.

З 1995 — депутат Державної думи Російської Федерації, з 2003 — член Ради Федерації. Мешкав у Москві.

Антиукраїнська діяльність

Країни, в яких Микола Рижков потрапив під санкції

Проголосував за введення російських військ в Україну. За підтримку загарбницької політики Путіна до нього застосовані санкції у вигляді заморожування активів і заборони на в'їзд з боку країн ЄС 17 березня та США 20 березня 2014.

Наукова і творча праця

Лауреат Державної премії СРСР (1969 і 1979). Дійсний член Академії соціальних наук, Академії технологічних наук, Міжнародної інженерної академії. Рижков — автор 6 винаходів, багатьох наукових робіт з машинобудування.

Книги

• Перебудова: історія зради. (1991)
• Я із партії Росія. (1995)
• Десять років великих потрясінь. (1996)
• Головний свідок. (2009)

Нагороди, звання

СРСР

• Два ордени Леніна (1974, 1976)
• Орден Жовтневої революції (1971)
• Два ордени Трудового Червоного Прапора (1966, 1979)
• Орден Вітчизняної війни I ст. (1985)
• Медаль «За доблесну працю. В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» (1970)
• Дві Державні премії СРСР (1969,1979)

Російська Федерація

• Орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ст. (2004)
• Медаль «У пам'ять 850-річчя Москви» (1997)
• Медаль «У пам'ять 1000-річчя Казані» (2005)

Вірменія

У 1998 році за вагомий особистий внесок в організацію відновлювальних робіт після Спітакського землетрусу в місті Спітаку М. І. Рижкову був встановлений пам'ятник, а у 2008 році йому було надано звання «Національний герой Вірменії», з врученням Ордена Вітчизни.

Україна

• Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (24 вересня 2004) — за визначний особистий внесок у розвиток українсько-російського співробітництва та з нагоди 75-річчя від дня народження (позбавлений)
• Почесний громадянин Дзержинська (позбавлений)

Церковні

• Орден святого Володимира 2 ступені.

Санкції

17 березня 2014 року потрапив під санкції Євросоюзу, оскільки "публічно підтримав у Раді Федерації введення російських військ в Україну".

За аналогічними підставами потрапив під санкції США, Канади, Швейцарії та Австралії.

Після вторгнення Росії в Україну внесений до списку санкцій України та Нової Зеландії.

Джерела

• Савченко В. Наш Дзержинськ.-Донецк,2008
• Біографія Рижкова М. І.

Посилання

• Рижков // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.