Римсько-галльські війни
| Римсько–галльські війни | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Експансія кельтських племен в VI-III століттях до н. е. | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
 Римська республіка
|
Галльські племена | ||||||
| Командувачі | |||||||
| Марк Фурій Камілл Гай Юлій Цезар
|
Бренн Верцингеторикс Амбіорікс Коммій | ||||||
Римсько-галльські війни — збройні зіткнення Риму з галльськими племенами в VI—I століттях до н. е.
До Цезаря[ред. | ред. код]
Перші зіткнення галлів з римлянами відбулися у VI століття до н. е., коли інсубри, бітуриги, едуї, арверни та інші галльські племена, очолювані Беловезом, вторглися у Північну Італію і в Західну Етрурію. Інше їх військо, під командуванням Еледона, опанувало простір від Комо до Бергамо. З тих пір північ Італії отримала назву Галлії Цизальпінської. Третє галльське нашестя під проводом Сіговеза, з країни секванів, і поширилася по Іллірії і Паннонії. У 391 році до н. е. галли обложили місто Клузій, на захід від Перузії і Тразімено. Обложені звернулися за допомогою до Риму, що слугувало приводом до першого походу галлів на Рим.
30 років по тому почалася друга війна з галлами, яка тривала 12 років (360-348 до н. е.) Перемоги консула Гая Сульпиція Лонга в Південному Лаціумі і подвиги Марка Валерія Корво і Тита Манлія Торквато змусили варварів піти з Середньої Італії, після чого набіги припинилися на нетривалий час. Тим часом галли Сіговеза заполонили Фракію і Македонію,а в 280 році до н. е. розділилися на три загони,що пішли на: Церетрію, Бельгію і Брену. Цар Птолемей Керавн незадовго перед тим заволодів цими провінціями, рушив проти варварів, але зазнав поразки (травень 279 року до н. Е.). Рівнини Фракії і Македонії стали здобиччю галлів. Теперь для варварів головною метою походу стала Греція, де вони сподівалися на багату здобич. Усвідомлення загальної небезпеки згуртувало держави Середньої Греції. Союзна армія греків в 25 тис. чоловік очікувала галлів у Фермопільскому проході. Варвари марно намагалися пробитися. При кожній атаці, галли, єдиним оборонним спорядженням яких були щити, з великими втратами були відбиті греками, що займали зручну позицію, підтриману флотом. Однак, зрадники гераклейці вказали Брено шлях, по якому колись перси, керовані Ефіальтом, зайшли в тил загону Леоніда . Союзна армія греків, побачивши що галли їх обійшли, почали тікати.
Бренн рушив до Парнасу, бажаючи напасти на Дельфи, щоб захопити скарби тамтешнього храму. На допомогу святині кинулись фокідці і невеликий локрійсько - етолійський загін; вони зайняли околиці Дельф. Коли сюди наблизився Брен, раптово настали холоди, що змусили галлів до відступу.
Завоювання країни сенонів римськими колоністами слугувало приводом до нової війни (226-221 до н. Е.). У 225 році до н. е. бойї, інсубри, тауріски, в союзі з гезатами (войовниче плем'я у верхній долині Рони) в кількості 70 тис. осіб вторглися в Середню Італію, в напрямку на Аримин, який прикривала армія консула Емілія Папа в 26 тис. чоловік. Інший консул - Гай Атілій Регул - з такими ж силами стояв у Сардинії. Однак, галли рушили в бік узбережжя Тірренського моря і, ніде не зустрічаючи опору, через Пізу вторглися в Етрурію і дійшли до Клузія, який стояв від Риму лише через три переходи. Отримавши звістку про навалу варварів, консули поспішно рушили на захист Етрурії. В кінці 225 року до н. е. висадилися біля Пізи сардинські легіони Регула і перегородили дорогу галлам. Бій вже почався, як на поле битви прийшло допоміжне вйсько і атакувало варварів з тилу. Галлська армія була знищена. Після цього римська армія вдерлася на територію бойїв і в 224 році до н. е. підкорила їх.
У 223 році до н. е. консул Фламіній перейшов через Пад біля сучасної П'яченци, але зазнав поразки від галлів. У 222 році до н. е. консул Марк Клавдій Марцелл і Гней Корнелій Сципіон захопили країну інсубрів. Останні намагалися відволікти римлян від облоги укріпленого міста Ацерре (на північний захід від нинішньої Кремони), але в битві при Кластидії (нинішній Кастеджо ) Марцелл розбив їх, а галльський вождь Віридомар загинув у поєдинку від руки самого консула.
Врешті-решт Ацерре дістався римлянам, a консул Сципіон взяв штурмом столицю інсубрів Медіолан (Мілан). Нарешті, взяттям Комума було довершено підкорення цього племені. Під час Другий Пунічної війни (218-201 до н. е.), При переході Ганнібала через річку Ебро, бойї та інсубри повстали проти римлян. Також з одним легіоном y Аріміна стояв претор Манлій, отримавши звістку про повстання, рушив до Модени, але був розбитий і відійшов до Падуї, де сховався y містечку Таннет.
При вторгненні Ганнібал а в Італію Цизальпійську галли поповнили ряди його армії. Тільки в 201 році до н. е. консул Елій Пет рушив проти бойїв для забезпечення Плаценціі і Кремони, але в 200 році до н. е. галли взяли Плаценцію, a в 199 році до н. е. завдали поразки римським військам Бебія Тамфіла. У 197 році до н. е. на березі річки Мінчо Корнелію Цетега вдалося нанести Інсубрія поразку, яке разом з втратою Комума змусило їх в 196 році до н. е. укласти з римлянами мир. Але з бойями і Лігурія війна тривала; після поразки при Мутине (193 рік до н. е.) сила опору бойев почала слабшати і в 191 році до н. е., розбиті консулом Сципіоном Назіком, вони були змушені підкоритися римлянам.
З другої половини II століття до н. е. Рим почав війни з трансальпійськими галлами. Приводом до першої війни був напад оксібеївв і децеатів на союзну з римлянами Массилію (Марсель). У 125-123 роках до н. е. салії і аллоброги (між річками Ізар і Арар), підтримані арвернами, почали війну проти Риму. Боротьба була нерівна і закінчилася перетворенням території переможених в римську провінцію, де в 118 році до н. е. було засновано місто Нарбон.
Під час навали кімврів і тевтонів в Південну Галлію в 113-102 роках до н. е. загони галлів, що входили до складу армії кімврського ватажка Бойоріга, взяли участь в розгромі римських військ консула Квінта Сервілія Сципіона при Араузіоне ( Оранж) 6 грудня 106 року до н. е.
Джерела[ред. | ред. код]
- Діон Кассій. Римська історія
- Апіан Александрійський. Римська історія, IV.
Література[ред. | ред. код]
- Галльские войны // Воинская честь — Гимнастика военная : [рос.]. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. В. Сытина[ru], 1912. — (Военная энциклопедия : [в 18 т.] / под ред. К. И. Величко [и др.] ; 1911—1915, т. 7). (рос.)
- Козленко А. В. Военная история античности: Полководцы. Битвы. Оружие. — Мн.: Беларусь, 2001. — 479 с. — 5000 экз. — ISBN 985-01-0248-9
- Badian E. Roman Imperialism in the Late Republic. — Oxford: Blackwell, 1968. — 117 p.
- Stevens C. E. The «Bellum Gallicum» as a Work of Propaganda // Latomus. — 1952. — T. 11, Fasc. 1. — P. 3-18.