Румбольд Волімонтович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Румбольд Волимонтович)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Румбольд Волімонтович
Румбольд Волімонтович
Румбольд Волімонтович
родовий герб Задора
Намісник жмудський
1409 — 1411
Монарх Вітовт
Наступник Кезгайло Волімонтович
Маршалок земський литовський
8 травня 1412 — 1432
Монарх Вітовт, Свидригайло Ольгердович, Сигізмунд Кейстутович
Попередник Станіслав Чупурна
Наступник Радзивілл Остікович
Намісник вітебський
? — 1422/1423
Народився 1371
Велике князівство Литовське
Помер листопад 1432, 1432[1] або 1433[2]
Відомий як державний діяч
Країна Велике князівство Литовське
Батько Волімонт Бушковичd
Діти Михайло Румбольдович[be-tarask]
Рідня Ян Кезгайлович, Михайло Кезгайлович, Добеслав Кезгайлович
Брати Явнут, Кезгайло, Судивой, Шедібор[be-tarask], Гудигерд[be-tarask], Сегебут (Зігебут)

Румбольд Волімонтович, також Ламберт, Ру(а)мбольд(т), Румбовд, Рамвольт Волі(и)мунтович (пом. листопад 1432[3], або на початку 1433[4]) — державний діяч, дипломат Великого князівства Литовського, намісник жмудський (1409—1411), маршалок земський литовський (1412—1432), намісник вітебський (1422/1423).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився, імовірно, в другій половині XIV століття в сім'ї литовського боярина Волімонта Бушковича[be], належав до одного з найбагатших литовських родів Волімонтовичів. Підписувався у документах «із Дзєволтува» (тепер — Дельтува[lt] біля Укмерге). Мав 6 братів — Явнута, Кезгайла, Судивоя, Шедібора[be], Гудигерда[be-tarask][5] та Сегебута[6] (Зігебута[7]). Мав християнське ім'я Ламберт[8], проте використовував його досить рідко.

Вперше згадується у травні 1390 року — разом зі своїм братом Міхалом Кезгайлом він був серед 28 жмудських бояр, які видали в Кенігсберзі документ із обіцянкою Тевтонському ордену та «королю» Вітовту надавати допомогу при кожному заклику в обмін на дозвіл вільно торгувати в прусських прикордонних землях (Рагніті, Клайпеді та Юрборку)[3].

18 січня 1401 року Румбольд разом із братом Кезгайлом був підписантом Віленсько-Радомської унії з Королівством Польським[8]. 1404 року брав участь у переговорах із орденом у Рацьонжі та засвідчив підписання мирного договору[3].

На рубежі травня-червня 1409 року князь Вітовт вислав його на Жмудь для приготування повстання проти ордену, призначивши своїм намісником[9]. За Яном Длугошем, Румбольд захопив усі орденські замки, взяв у полон орденського фогта Жмуді Міхаеля Кухмайстра і повернув землю під владу Великого князівства Литовського[10]. Як князівський намісник організував управління у звільнених районах, поставив тивунів, яких не завжди визнавало місцеве населення[3].

1 лютого 1411 року виступив одним із гарантів Торунського миру з тевтонцями[3].

8 травня 1412 року Румбольд був призначений на посаду маршалка земського литовського. У документах вживав титули лат. marschalcus totius Lithuaniae (1412), нім. Landtmarschalk (1430), лат. terre Lithuaniae generalis marschalcus[11]. Відбув чимало посольств до Королівства Польського[12] — у 1412, 1416, 1429 і 1430 роках[13].

У першій половині 1413 року Румбольд серед інших литовських шляхтичів вів переговори про статус Жемайтії з Бенедиктом Макраєм[pl], посередником, призначеним Сигізмундом Люксембурзьким[13]. Імовірно, у жовтні цього ж року він брав участь у Городельському з'їзді, на якому братів Волімунтовичів і, зокрема, їхнього представника — троцького воєводу Явнута, було прийнято до польського шляхетського гербу Задора маршалком Королівства Польського Збіґнєвом із Бжезя[3].

На початку липня 1422 року командував литовсько-жмудськими військами під час війни з Тевтонським орденом, брав участь у переговорах біля озера Мельно[3]. 27 вересня підписав Мельнський мир як вітебський намісник[12].

У липні 1429 року Румбольд разом із воєводою віленським Ґедиґольдом і канцлером литовським Міколаєм Малдриком був посланцем до Польщі, щоб повідомити Владиславу Ягайлу та коронним панам про коронаційні наміри Вітовта. Під час переговорів посланці досить твердо передали волю великого князя, з приводу чого Ягайло пізніше скаржився Вітовту[3].

Після смерті Вітовта підтримував разом із братами Свидригайла. Зокрема, 19 червня 1431 року, разом із Явнутом і Кезгайлом підписав союз між Тевтонським орденом і Свидригайлом проти Польського Королівства у Скірстимоні[14]. Під час Луцької війни 31 липня 1431 року Румбольд потрапив у польський полон. Разом із іншими значними литовськими та лівонськими полоненими він був ув'язнений у Краківському замку. Свидригайло постійно домагався його звільнення. У грудні цього ж року його було звільнено з полону під особливу поруку Свидригайла та особисте письмове зобов'язання (26 грудня) про повернення до Кракова на Великдень[3].

Після державного перевороту у Великому князівстві Литовському 1 вересня 1432 року та приходу до влади Сигізмунда Кейстутовича[15], Румбольд разом із братами спочатку перейшов на його бік, зберігши посаду маршалка[3]. 15 жовтня 1432 року підписав Акт Гродненської унії з Королівством Польским[16]. Проте згодом, разом із братами став учасником змови, яка мала на меті повернути владу в Литві Свидригайлу. Змова була розкрита, коли прихильники Сигізмунда Кейстутовича схопили посланця родини Волімунтовичів, який ніс листи до Свидригайла. Під тортурами він видав змовників, і на рубежі жовтня–листопада 1432 року Румбольд, Явнут, Кезгайло та Шедібор були ув'язнені. Відразу після ув'язнення (тієї ж ночі) Сигізмунд наказав стратити Румбольда та Явнута[3].

Підписи та печатки на документах[ред. | ред. код]

До документу від 26 грудня 1431 року привісив печатку з гербом Задора на щиті, спрямованим праворуч, та написом навколо[12]:

S [igillu] M RAM [bo] LDI…

Маєтності та фундації[ред. | ред. код]

Дідичні володіння Румбольдта знаходилися у Дзєволтові, володів також маєтками у Свіслоцькій волості та Жмуді[17]. Зокрема, володів половиною Блужі[be-tarask] «над Свіслоччю» у Кревському старостві[18][19]. Румбольдові належав також двір у Вількомирі та маєток Румбортишки (Ромболтишки). Ці маєтки були конфісковані Сигізмундом Кейстутовичем після страти Румбольда, окрім, можливо, вількомирського[3].

Фундував вівтар Румбольда у Віленській катедрі[20][13], який у середині XVII століття був прилучений до вівтаря святого Хреста[3].

Сім'я[ред. | ред. код]

Мав сина Михайла Румбольдовича (Ромбольтовича)[be-tarask], якому Казимир IV Ягеллончик у середині XV століття підтвердив вотчину — владу над 7 підданими у Вількомирі та додав ще трьох[3].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ https://www.ipsb.nina.gov.pl/a/biografia/rumbold-lambert-wolimuntowicz-z-dziewaltowa-h-zadora
  2. ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 167.
  3. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р Krzysztof Ożóg, Rumbold (Lambert) Wolimuntowicz z Dziewaltowa h. Zadora. Internetowy Polski Słownik Biograficzny.
  4. ↑ Józef Wolff, Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego: 1385—1795. — Kraków, 1885, s. 167.
  5. ↑ Władysław Semkowicz, O litewskich rodach bojarskich zbratanych ze szlachtą polską w Horodle roku 1413 [w:] Miesięcznik Heraldyczny. Organ Towarzystwa Heraldycznego we Lwowie, R.7, nr 1–2, Lwów–Warszawa: Towarzystwo Heraldyczne, 1914, s. 7.
  6. ↑ Władysław Semkowicz, O litewskich rodach bojarskich zbratanych ze szlachtą polską w Horodle roku 1413 [w:] Miesięcznik Heraldyczny. Organ Towarzystwa Heraldycznego we Lwowie, R.7, nr 1–2, Lwów–Warszawa: Towarzystwo Heraldyczne, 1914, s. 12.
  7. ↑ Дайліда А. Пачаткі Вялікага княства Літоўскага: ад стварэння да Крэўскай уніі / Рэц. С. Тарасаў. — Менск, 2019. — С. 23.
  8. ↑ а б Władysław Semkowicz, O litewskich rodach bojarskich zbratanych ze szlachtą polską w Horodle roku 1413 [w:] Miesięcznik Heraldyczny. Organ Towarzystwa Heraldycznego we Lwowie, R.7, nr 1–2, Lwów–Warszawa: Towarzystwo Heraldyczne, 1914, s. 9.
  9. ↑ Władysław Semkowicz, O litewskich rodach bojarskich zbratanych ze szlachtą polską w Horodle roku 1413 [w:] Miesięcznik Heraldyczny. Organ Towarzystwa Heraldycznego we Lwowie, R.7, nr 1–2, Lwów–Warszawa: Towarzystwo Heraldyczne, 1914, s. 9—10.
  10. ↑ Ян Длугош. Грюнвальдская битва. М. Изд. АН СССР. 1962. С. 46.
  11. ↑ Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 71.
  12. ↑ а б в Władysław Semkowicz, O litewskich rodach bojarskich zbratanych ze szlachtą polską w Horodle roku 1413 [w:] Miesięcznik Heraldyczny. Organ Towarzystwa Heraldycznego we Lwowie, R.7, nr 1–2, Lwów–Warszawa: Towarzystwo Heraldyczne, 1914, s. 10.
  13. ↑ а б в Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / перакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкулт, 2014. — С. 290.
  14. ↑ Władysław Semkowicz, O litewskich rodach bojarskich zbratanych ze szlachtą polską w Horodle roku 1413 [w:] Miesięcznik Heraldyczny. Organ Towarzystwa Heraldycznego we Lwowie, R.7, nr 1–2, Lwów–Warszawa: Towarzystwo Heraldyczne, 1914, s. 13.
  15. ↑ Грыцкевіч А. Жыгімонт Кейстутавіч // ЭГБ. — Мн.: 1994. — Т. 2. — c. 379.
  16. ↑ Stanisław Kutrzeba, Władysław Aleksander Semkowicz, Akta unji Polski z Litwą, 1385—1791, Kraków, 1932, s. 81.
  17. ↑ Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / перакл. з літ. Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкулт, 2014. — С. 288—289.
  18. ↑ Vitoldiana. № 23. S. 30-31.
  19. ↑ Ochmański J. Powstanie i rozwój latyfundium biskupstwa wileńskiego (1387—1550): Ze studiów nad rozwojem wielkiej własności na Litwie i Białorusi w średniowieczu, Poznań, 1963, s. 56-57.
  20. ↑ Ochmański J. Powstanie i rozwój latyfundium biskupstwa wileńskiego (1387—1550): Ze studiów nad rozwojem wielkiej własności na Litwie i Białorusi w średniowieczu, s. 89.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Krzysztof Pietkiewicz, Kieżgajłowie i ich latyfundium do połowy XVI wieku. Ze studiów nad rozwojem własności ziemskiej w Wielkim Księstwie Litewskim w Średniowieczu, Poznań, 1982 (=Uniwersytet im. Adama Mickiewicza w Poznaniu. Seria Historia Nr 99), 164 s., mapy.
  • Władysław Semkowicz, O litewskich rodach bojarskich zbratanych ze szlachtą polską w Horodle roku 1413, [w:] Lituano-Slavica Posnaniensia. Studia historica, III, Poznań, 1989, s. 7—139, il.
  • Полехов Сергей. Наследники Витовта. Династическая война в Великом княжестве Литовском в 30-е годы XV века. — М.: Индрик, 2015. 711 с., ил.
  • Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / пераклад А. Мікус. — 2-е выд. — Смаленск: Інбелкульт, 2014. — 386 с. — ISBN 978-5-00076-015-4.
Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Румбольд_Волімонтович&oldid=41970863