Самонавчання
| Самонавчання | |
 |
Самонавча́ння (англ. self-instruction), також автодида́ктика[1] (англ. autodidacticism) — направлена індивідуумом діяльність на самостійне отримання знань і (або) досвіду, тобто навчання і освіта. Метод відомий з давніх часів, про що говорить слово «студент». Студент (лат. studens) — самонавчальний.
Якість отримуваних знань при самонавчанні на пряму залежить від якості і кількості необхідного доступного матеріалу, а також від бажання (мотивації) індивідуума їх отримати. При навчанні здійснюється цілеспрямований процес, взаємодія учня і вчителя для формування знань, умінь і навичок.
Наукові принципи самонавчання[ред. | ред. код]
Самонавчання має важливе значення в процесі адаптації людини до зовнішнього середовища. За швидкістю самонавчання можна судити про здатність людини проводити знання. Швидкість самонавчання не дуже велика і складає за експериментальними даними В. М. Лівшиця 120 біт/люд.год. Процес самонавчання підкоряється гносеологічному принципу А. М. Колмогорова і має хвильовий характер в нелінійних середовищах. З метою повнішого використання здатності до самонавчання людей в організації (креативні здібності), застосовують принципи бережливого виробництва. Для інтенсифікації процесу навчання і розвитку креатівних здібностей у навчающихся застосовують проблемне навчання, в якому самонавчання має ключове значення. Для розвитку здібності до самонавчання у людини використовують методи допологового навчання (пренапедія).
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ В.А. Широков (Науковий керівник проекту). Словник української мови у 20 т. — Київ : Наукова думка, 2010. — Т. 1. а – бязь. — С. 97.
Посилання[ред. | ред. код]
- SCImago > Journal Rankings — рейтинги найцитованіших наукових журналів за категоріями.
- Самонавчання // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Сутність поняття «самоосвіта»
|
Це незавершена стаття про освіту. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |