Сель-Ункур

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сель-Ункур
кирг. Сел-Үңкүр
Розташування
Країна Киргизстан
Регіон Баткенська область, Кадамжайський район
Карти розташування
Сель-Ункур. Карта розташування: Киргизстан
Сель-Ункур

Мапа

Сель-Ункур (Сельункур, Сель-Унгур, Сельунгур, кирг. Сел-Үңкүр) — печера в Південній Киргизії, на західній околиці міста Айдаркен в Кадамжайському районі Баткенській області, у Ферганській долині, біля підніжжя хребта Ешме-Тоо[1]. В печері виявлено стоянку кам'яної доби. Є єдиним стратифікованим об'єктом на території Південної Киргизії, який відносять до раннього палеоліту[2][3].

Етимологія назви[ред. | ред. код]

Поширений тюркський термін ункур, унгур — печера, щілина в скелях, яма, глибока тіснина, провал, кирг. үңкүр — печера, грот, заглиблення в скелях[4].

Географія[ред. | ред. код]

Печера Сель-Ункур розташована на висоті 30-40 м над рівнем долини і звернена на схід широким, округлим склепінням, що досягало у висоту приблизно 25 м, у ширину біля входу — 20 м, а в глибину близько 50 м. Печера сира, стеля закопчена, по мірі заглиблення підлога підвищується, в глибині видно величезні блоки відвалів[2][3].

Дослідження[ред. | ред. код]

У 1955 році палеолітичний загін АН Киргизької РСР досліджував печеру Сель-Ункур. Перший шурф заклав у печері Антанас Пошка[en], потім Олексій Окладников і археолог-краєзнавець П. Т. Конопля з Фергани. В 1964 році печеру обстежив Ферганський археологічний загін АН УзРСР. Шурфи виявили на глибині 1,1 м декілька відщеп. Матеріал для виготовлення знарядь був принесений, в печері і долині подібний матеріал не знайдено[5][6]. Від 1980 року регулярні розкопки проводилися під керівництвом Уткура Ісламовича Ісламова[7][8][9][10][11][12][13][14][15][2][3]. Протягом 2014—2016 років археологічні розкопки в печерах Сель-Ункур і Обишир проводила міжнародна експедиція «Росія-Киргизстан-Німеччина»[16].

Уткур Ісламов відносить знахідки, виявлені в пухких відкладеннях печери, до ашельської традиції і датує нижнім плейстоценом[17]. Леонід Вишняцький відносить стоянку Сель-Ункур до раннього палеоліту і до галькової культури[18]. Вадим Ранов відносить стоянку Сель-Ункур до нижнього плейстоцену, до заключного етапу каратауської галькової культури[19], ряд інших дослідників — до середнього плейстоцену[13][2][3].

Вчені припускають, що давня людина вперше заселила територію Південної Киргизії в епоху раннього палеоліту. Цей процес пов'язаний з носіями галькових традицій у первинній і вторинній обробці каменю. В археологічних матеріалах печери Сель-Ункур спостерігається накладення привнесеної пізньоашельської традиції на давніші місцеві галькові традиції, найяскравіше представлені в первинній обробці каменю, за значної частки елементів середнього палеоліту[2][3].

В 1980-х роках у печері Сель-Ункур виявлено добре збережений череп, пізніше виявлено фрагменти черепа[20], плечову кістку і зуби (3 верхніх різці і 3 нижніх премоляри[21]) давньої людини[22], які були імовірно інтерпретовані, як належні одній з архаїчних форм людини прямоходячої (архантропам). Запропоноване тоді ж досить спірне датування комплексу віком понад 1 млн років у світлі останніх даних не підтверджується[23]. Російські дослідники зуби і плечову кістку датують віком 126 тис. років і відносять до однієї з перехідних форм людини прямоходячої. Ці знахідки зберігаються в Державному музеї історії Узбекистану в Ташкенті. П'ять зубів, мабуть, належали індивідууму чоловічої статі у віці 35-40 років, один зуб (різець № 1) належав індивідууму жіночої статі, оскільки має невеликі розміри[24].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Аркуш карти J-42-VI. Масштаб: 1 : 200 000. (рос.) Зазначити дату випуску/стану місцевості.
  2. ↑ а б в г д Чаргынов, Темирлан Таштанбекович. Кыргызстан в эпоху палеолита // Евразия в кайнозое. Стратиграфия, палеоэкология, культуры. — Иркутск : Иркутский государственный университет, 2013. — № 2 (21 квітня). — С. 211-221. — ISSN 2307-8243.
  3. ↑ а б в г д Чаргынов, Темирлан Таштанбекович. Палеолит Южного Кыргызстана: По материалам местонахождения Юташ-Сай. Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата исторических наук : 07.00.06 — археология / Ин-т археологии и этнографии СО РАН. — Новосибирск, 2006. — 22 с.
  4. ↑ Ономастика Востока : Сб. статей / АН СССР, Ин-т востоковедения, Ин-т этнографии; [Редкол.: Э. М. Мурзаев и др.] — М. : Наука, 1980. — С. 84.
  5. ↑ Кононля П. Т. Следы людей каменного века на территории Южной Киргизии // Известия АН КиргССР. серия общественных наук. — Фрунзе, 1959. — Т. I, вип. 1 (21 квітня). — С. 41-47.
  6. ↑ Юнусалиев М. Б. К заселению пещер Киргизии человеком каменного века // Страницы истории и материальной культуры Кыргызстана (досоветский период). — Фрунзе, 1975. — 21 квітня. — С. 186-194.
  7. ↑ Исламов У. И. Первая нижнепалеолитическая пещерная стоянка в Ферганской долине // Общественные науки в Узбекистане. — Ташкент, 1984. — № 8 (21 квітня).
  8. ↑ Исламов У. И. Итоги и перспективы изучения пещерной стоянки Сель-Унгур // Проблемы взаимодействия природы и общества в палеолите в Средней Азии : тезисы конференции, посвященной 50-ю исследований стоянки Тешик-Таш. — Ташкент, 1988. — 21 квітня.
  9. ↑ Исламов У. И., Оманжулов Т. Пещерная стоянка Сель-Уигур // История материальной культуры Узбекистана. — Ташкент, 1984. — Вип. 19 (21 квітня).
  10. ↑ Исламов У. И., Зубов A. A., Харитонов В. М. Палеолитическая стоянка Сель-Унгур // Вопросы антропологии. — 1988. — Вип. 80 (21 квітня).
  11. ↑ Батыров Б. Х., Батиров А. Р. Ископаемые млекопитающие пещеры Сель-Унгур // Проблемы взаимосвязи природы и общества в каменном веке Средней Азии. — Ташкент, 1988. — 21 квітня.
  12. ↑ Величко А. А., Кременецкий К. В., Маркова А. К., Ударцев В. П. Палеоэкология ашельской стоянки Сель-Унгур // Проблемы взаимодействия природы и общества в палеолите в Средней Азии : тезисы конференции, посвященной 50-ю исследований стоянки Тешик-Таш. — Ташкент, 1988. — 21 квітня. — С. 18-20.
  13. ↑ а б Величко А. А., Арсланов Х. А., Герасимова С. А., Исламов У. И., Кременецкий К. В., Маркова А. К., Ударцев В. П., Чиколини Н. И. Стратиграфия и палеоэкология раннепалеолитической пещерной стоянки Сель-Унгур (Советская Средняя Азия) // Хроностратиграфия палеолита Северной, Центральной и Восточной Азии и Америки : (Докл. междунар. симпоз.). — Новосибирск, 1990. — С. 76-79.
  14. ↑ Исламов У. И., Крахмаль К. А. Некоторые проблемы палеоэкологической реконструкции ашельской стоянки Сель-Унгур // Общественные науки в Узбекистане. — Ташкент, 1990. — № 12 (21 квітня).
  15. ↑ Исламов У. И., Крахмаль К. А. // . Новосибирск 1992. - С. Комплексные исследования древнепалеолитической стоянки Сель-Унгур // Раннепалеолитические комплексы Евразии : Сб. науч. тр / Рос. акад. наук, Сиб. отд-ние, Ин-т археологии и этнографии; Отв. ред. А. П. Деревянко, В. Т. Петрин. — Новосибирск : Наука : Сиб. отд-ние, 1992. — С. 49-59. — ISBN 5-02-029788-7.
  16. ↑ Абдикеримов А. Ш. Сведения о первоначальных итогах археологических раскопок международной экспедиции «Россия-Кыргызстан-Германия» в 2014-2016-годах в пещерах «Обишир» и «Сель-Ункур» Баткенской области Кыргызской Республики // Территория науки. — 2018. — № 3 (21 квітня).
  17. ↑ Исламов У. И., Крахмаль К. А. Палеоэкология и следы древнейшего человека в Центральной Ази. — Ташкент : Фан, 1995. — С. 165-166.
  18. ↑ Вишняцкий Л. Б. Палеолит Средней Азии и Казахстана / Российская акад. наук, Ин-т истории материальной культуры. — СПб. : Европейский дом, 1996. — С. 102-107.
  19. ↑ Ранов В. А., Шефер Й. Лессовый палеолит // Археология, этнография и антропология Евразии. — 2000. — № 2 (21 квітня). — С. 20-32.
  20. ↑ Шабалин, Александр. Доисторические следы // «АиФ-Кыргызстан». — 2016. — Число 06. — 04. — С. 15.
  21. ↑ Зубов А. А., Васильев С. В. Восточный центр эволюции рода Homo: путь «навстречу восходящему солнцу» // Вестник антропологии. — М., 2013. — № 4 (26) (21 квітня). — С. 32—53. Архівовано з джерела 3 квітня 2018. Процитовано 2020-11-30.
  22. ↑ Новосибирские археологи будут искать следы денисовского человека в киргизской пещере. ТАСС. 22 жовтня 2015. Процитовано 1 жовтня 2019.
  23. ↑ Новосибирские археологи возобновили раскопки в пещере Сель-Унгур. Пресс-служба НГУ. 22 жовтня 2015. Процитовано 1 жовтня 2019.
  24. ↑ Зубов А. А. Ещё раз о зубах из пещеры Сельунгур // АРХЕОЛОГИЯ, ЭТНОГРАФИЯ И АНТРОПОЛОГИЯ ЕВРАЗИИ /2 (38) 2009
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сель-Ункур&oldid=41931607