Головатий Сергій Петрович

Сергій Петрович Головатий
Головатий Сергій Петрович
8-й Міністр юстиції України
27 вересня 2005 — 4 серпня 2006
Президент	Віктор Ющенко
Прем'єр-міністр	Юрій Єхануров
Попередник	Роман Зварич
Наступник	Роман Зварич
4-й Міністр юстиції України
27 вересня 1995 — 21 серпня 1997
Президент	Леонід Кучма
Прем'єр-міністр	Євген Марчук Павло Лазаренко
Попередник	Василь Онопенко
Наступник	Сюзанна Станік
Суддя Конституційного Суду України
Нині на посаді
На посаді з	з 2 березня 2018
Президент	Петро Порошенко
Народився	29 травня 1954(1954-05-29) (69 років) місто Одеса
Відомий як	політик
Громадянство	Україна
Національність	українець
Alma mater	Інститут міжнародних відносин Київського університету
Політична партія	безпартійний
Рідня	Батько — Петро Харитонович (1922); мати — Надія Тимофіївна (1930)
Нагороди	Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня Ювілейна медаль «25 років незалежності України» Заслужений юрист України
Медіафайли у Вікісховищі

Народний депутат України
1-го скликання
Народний рух України	15 травня 1990	—	10 травня 1994
2-го скликання
безпартійний (група «Реформи»)	11 лютого 1994	—	4 липня 1996
3-го скликання
безпартійний (група «Незалежні»)	12 травня 1998	—	14 травня 2002
4-го скликання
безпартійний (БЮТ))	14 травня 2002	—	20 жовтня 2005
5-го скликання
безпартійний (НУ)	25 травня 2006	—	23 листопада 2007
6-го скликання
безпартійний (Партія Регіонів)	23 листопада 2007	—	12 грудня 2012

Сергі́й Петро́вич Голова́тий (нар. 29 травня 1954 року, Одеса) — український юрист, науковець і політик, суддя Конституційного Суду України, а з 29 грудня 2020 року — виконувач обов'язків Голови Конституційного Суду України. Народний депутат України I—VI скликань, міністр юстиції України в 1995—1997 та 2005—2006 роках. Колишній член КПРС. У Верховній Раді України входив до депутатських фракцій і груп (зокрема, «Наша Україна», БЮТ, Партія регіонів).

Життєпис

Народився 29 травня 1954 в Одесі, українець. Батько Петро Харитонович (1922) — інвалід війни, викладач військової підготовки в школі, пенсіонер; мати Надія Тимофіївна (1930) — вчителька російської мови і літератури, пенсіонерка.

1955 року батьки (обоє — родом з Шевченкового краю, села Вільшани, що поблизу Моринець і Шевченкового/Кирилівки на Черкащині) у зв'язку із переведенням батька на інвалідність (унаслідок контузії, отриманої під час Другої Світової війни) та звільненням з лав ЗС СРСР переїхали на проживання до Сміли на Черкащині.

Освіта вища, У 1977 р. закінчив Київський державний університет, факультет міжнародних відносин та міжнародного права, юрист-міжнародник, референт-перекладач англійської мови. Кандидат юридичних наук з 1980 р.

1981—1987 — викладач кафедри міжнародного права факультету міжнародних відносин і міжнародного права Київського державного університету.

• Жовтень 1971 — серпень 1972 — робітник Смілянського хлібокомбінату Черкаської області.
• Серпень 1972 — червень 1977 — студент, вересень 1977 — березень 1978 — старший інженер групи прийому іноземних спеціалістів ректорату, березень 1978 — жовтень 1980 — аспірант Київського університету імені Тараса Шевченка.
• Листопад 1980 — червень 1986 — молодший науковий працівник, червень 1986 — лютий 1988 — старший науковий працівник Інституту соціальних та економічних проблем зарубіжних країн АН УРСР.
• Лютий — липень 1988 — старший науковий працівник Тимчасового молодіжного творчого колективу «Закон про молодь» Науково-дослідного центру Вищої комсомольської школи при ЦК ЛКСМУ.
• Липень 1988 — серпень 1990 — старший науковий працівник Інституту соціальних і економічних проблем зарубіжних країн АНУ УРСР.
• Лютий 1989  — співзасновник Товариства української мови імені Тараса Шевченка.

Освіта

Із 1961 по 1971 рр. — здобував середню освіту у Смілянській середній школі № 1, яку закінчив із золотою медаллю. По закінченню школи спробував вступити до Московського державного інституту міжнародних відносин (МДІМВ).

Вищу освіту здобув, закінчивши з відзнакою (червоний диплом) факультет міжнародних відносин та міжнародного права КДУ за спеціальністю «міжнародне право» (1972—1977 рр.).

По закінченні університету — за розподілом працював на посаді старшого інженера групи прийому іноземних спеціалістів у ректораті КДУ (1972—1977 рр.) та продовжував навчання, вступивши до аспірантури (на заочну форму) на кафедрі історії і права країн Азії, Африки і Латинської Америки. Від березня 1978 р. продовжував навчання там в аспірантурі там же — за очною формою (стаціонар).

У грудні 1980 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня «кандидат юридичних наук» за спеціальністю «міжнародне право». У 2009 р. рішенням Вченої ради Київського університету імені Т. Шевченка за підсумками захисту дисертації — присвоєно науковий ступінь «доктор юридичних наук» за спеціальністю «теорія та історія держави і права; історія політичних і правничих учень».

Трудова діяльність

Розпочав трудову діяльність, працюючи укладачем готової продукції Смілянського хлібокомбінату (1971—1972 рр.). Основні етапи наступного періоду трудової діяльності включають роботу в Інституті соціальних та економічних проблем зарубіжних країн АН УРСР на посадах молодшого наукового (1980—1987 рр.) та старшого наукового (1987—1990 рр.) працівника. У 1988 р. був відряджений для роботи (на посаді старшого наукового працівника) у складі Тимчасового творчого науково-дослідницького колективу «Закон про молодь», утвореного на базі Науково-дослідницького центру Вищої комсомольської школи при ЦК ВЛКСМ.

За рішенням Президії Академії наук СРСР (1988 р.) отримав вчене звання — старший науковий працівник (за спеціальністю «міжнародне право»).

З 1981 р. по 1985 р. працював (на умовах сумісництва) викладачем кафедри міжнародного права КДУ. У 2011—2013 рр. — професор кафедри теорії права КНУ.

Громадсько-політична діяльність

Громадсько-політичну діяльність розпочав наприкінці 1988 р., приєднавшись до заснування у березні 1989 р. Товариства української мови ім. Шевченка та у вересні 1989 р. Народного руху України. Брав участь у складанні установчих документів Товариства та Програми і Статуту Руху.

Балотуючись до Верховної Ради Української УРСР на політичній платформі Руху, вперше був обраний до українського парламенту в березні 1990 р., і як наслідок — Секретаріат ЦК КПУ виключив з лав КПРС з формулюванням: «За сепаратистські настрої та спробу створити альтернативну до КПРС партію». Відтоді і по червень 2014 р. — позапартійний. Від червня по грудень 2014 р.— член політичної партії «Сила і Честь» (член політради партії).

У рамках громадської діяльності обирався на керівні посади у громадських організаціях правничої професії національного та міжнародного рівнів як:

• президент Асоціації українських правників (1990—1995 рр.),
• президент Світового конгресу українських юристів (1992—1994 рр.),
• президент Української правничої фундації (1992—2009 рр.).

Очолюючи УПФ, ініціював заснування Українського центру прав людини (1993 р.), часопису «Українське право» (1994 р.), Українського центру правничих студій (1995 р.), щоквартального журналу «Практика Європейського Суду з прав людини» (1999 р.).

Був ініціатором заснованої указом Президента України у 1994 р. нової української традиції щорічно 8 жовтня відзначати як єдине професійне свято усіх правників церемонією «Відкриття Року Права».

Робота у ВРУ

Був обраний народним депутатом України у шести скликаннях Верховної Ради України (1990, 1994, 1998, 2002, 2006, 2007 рр..).

• Нардеп 12(1)-го скликання з березня 1990 р. (2-й тур) до квітня 1994 р. по Сирецькому виборчому округу № 18, м. Київ. На час виборів: старший науковий працівник Інституту соціальних та економічних проблем зарубіжних країн АНУ УРСР, член КПРС до березня 1990 р.
• Нардеп 2-го скликання з березня 1994 р. (1-й тур) по Сирецькому виборчому округу № 19, місто Київ, висунутий виборцями. Голова підкомісії з європейських зв'язків Комісії у закордонних справах і зв'язках з СНД. Член групи «Реформи» (4 липня 1996 р. — ВР достроково припинила повноваження народного депутата згідно з поданою заявою).
• Нардеп 3-го скликання з березня 1998 р. по квітень 2002 р. по виборчому округу № 222, місто Київ від виборчого блоку «Вперед, Україно!». На час виборів: президент Благодійного фонду «Українська правнича фундація», безпартійний. Член Комітету у закордонних справах і зв'язках з СНД (з липня 1998, з 2000 — Комітет у закордонних справах). Член групи «Незалежні» (липень 1998 — березень 2000).
• Нардеп 4-го скликання з квітня 2002 р. по жовтень 2005 р. від Блоку Тимошенко, № 12 в списку. На час виборів: народний депутат України, безпартійний. Член фракції Блоку Юлії Тимошенко (травень 2002 — вересень 2005), позафракційний (вересень — жовтень 2005). Голова підкомітету з питань Конституції, конституційності законодавчих актів та конституційного судочинства (з конституційних питань) Комітету з питань правової політики (з червня 2002). Склав депутатські повноваження 20 жовтня 2005.
• Нардеп 5-го скликання з квітня 2006 р. по листопад 2007 р. від Блоку «Наша Україна», № 43 в списку. На час виборів: Міністр юстиції України, безпартійний. Член фракції Блоку «Наша Україна» (з квітня 2006). Член Комітету з питань правосуддя (з липня 2006).
• Нардеп 6-го скликання з листопада 2007 р. по грудень 2012 р. від Партії регіонів, № 93 в списку. На час виборів: народний депутат України, безпартійний. Член фракції Партії регіонів (з листопада 2007). Член Комітету з питань правової політики (з грудня 2007), голова підкомітету з питань Конституції, Конституції АР Крим, конституційності законодавчих актів та конституційного судочинства (з січня 2008).
• З 1992 р. по 1996 р. був членом Комісії з опрацювання проєкту нової Конституції України, а з лютого 2008 р. — член Національної конституційної ради
• З весни 2015 року член Конституційної Комісії. 2 лютого 2016 року був призначений заступником члена Європейської Комісії «За демократію через право»

Роботи

• Співавторство Декларації про державний суверенітет України (1990 р.);
• Співавторство Акта проголошення незалежності України (1991 р.);
• Ідея «малої конституції» та спосіб її практичного упровадження шляхом укладання Конституційного договору між Президентом та Верховною Радою (1995 р.);
• Опрацювання як авторських та ухвалених ВРУ — Закону України «Про правонаступництво України» (1991 р.) і Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» (2006 р.);
• Ініціювання декриміналізації наклепу, схвалене в рамках нового Кримінального кодексу України (2001 р.);
• Ініціювання заборони смертної кари в України шляхом підготовки і внесення відповідного подання до Конституційного Суду та обстоювання його в Суді (рішення КСУ № 1999 р.);
• Авторство ухвалених у 1996 р. формул статті 8 (частини першої: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права») та статті 10 (частини третьої: «В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України») Конституції України;
• Співавторство нового Цивільного кодексу України (2003 р.), Кодексу адміністративного судочинства (2004 р.);
• 2012 р. подав до ВРУ законопроєкт «Про функціонування української мови як державної та застосування інших мов в Україні» (реєстр. № 11075 від 13.08.2012; нова редакція — реєстр. № 1233 від 10.01.2013).
• Від 30 червня 2015 р. по квітень 2017 р. — радник Голови Верховної Ради України (з конституційних питань)

Робота в Кабміні України

• Працював на посаді міністра юстиції у складі трьох урядів (1995—1996 рр.; 1996—1997 рр.; 2005—2006 рр.).
• З 27 вересня 1995 — Міністр юстиції України (указ Президента № 886/95).
• З 12 липня 1996 — Міністр юстиції України (указ Президента № 542/96)
• З 27 вересня 2005 — 4 серпня 2006 р. — Міністр юстиції України (указ Президента № 1425/2005).
• На посаді міністра юстиції ініціював заснування Української кодифікаційної комісії (1995 р.) та Української комісії з питань правничої термінології (1995 р.).

Робота в Конституційному Суді

• 27 лютого 2018 року призначений суддею Конституційного Суду України. 2 березня склав присягу і приступив до виконання суддівських обов'язків.
• Голова Постійної комісії з правничої термінології Конституційного Суду України.
• Заступник Голови Конституційного Суду України з 17 вересня 2019 року.
• Від 29 грудня 2020 року — виконувач обов'язків Голови Конституційного Суду України відповідно до статті 33 Закону України «Про Конституційний Суд України».

Інші державні органи

• Голова Української комісії з питань правничої термінології (1995—2000 рр.);
• Голова Комісії з питань підготовки проєкту нового Цивільного кодексу (1995—1997 рр.);
• Голова робочої групи з підготовки нового Адміністративного кодексу (1997 р.);
• Голова Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (2005—2007 рр.);
• Голова Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (2010—2015 рр.);
• Член Вищої ради юстиції (2005—2006 рр.);
• Член Ради національної безпеки і оборони України (1996—1997 та 2006 рр.).
• Керівник делегації України до ФРН для участі в юридичних консультаціях у «Нормандському форматі» з питань імплементації Мінських домовленостей (20 серпня 2015 р.)
• 27 лютого 2018 року призначений суддею Конституційного Суду України. 2 березня склав присягу і приступив до виконання судівських обов'язків.
• Від 15 грудня 2022 року — член колегії Національної комісії зі стандартів державної мови.^{[джерело?]}

Робота в Парламентській Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ)

Від 1995 р. безперервно перебував у складі української делегації до Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ), де обіймав посади:

• Віце-президента ПАРЄ (2006—2009 рр.);
• Голови Комітету з правил процедури та імунітетів (2002—2005 рр.);
• Голови Комітету з юридичних питань і прав людини (2005—2006 рр.);
• Голови Комітету з дотримання державами-членами Ради Європи обов'язків та зобов'язань (Моніторинговий комітет, 2008—2010 рр.);
• Заступника голови Комітету з юридичних питань та прав людини (із січня 2010 р.).

Із січня 2002 р. по січень 2010 р. — член Бюро ПАРЄ. У 2009 р. входив до складу Номінаційного комітету з присудження премії ПАРЄ в галузі прав людини.

На посаді голови Моніторингового комітету ПАРЄ 2008 року ініціював вивчення і розгляд Асамблеєю питання про подолання дискримінаційного стану, що його зазнав Вселенський Патріархат в Константинополі (Стамбулі) внаслідок політики Турецької держави. За його особистого сприяння Турецька держава відновила юридичні права Його Святості Варфоломія І в статусі Вселенського Патріарха, а також повернула юридичні права, зокрема майнові, Вселенському Патріархатові.

Робота у Венеційській комісії

• Упродовж 1995—2001 рр. та 2005—2009 рр. був членом Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеційська комісія РЄ) від України.
• У 1997—2001 рр. — віце-президент та член Бюро Венеційської Комісії.
• Із січня 2010 р. по січень 2013 р. — представник Парламентської Асамблеї Ради Європи у Венеційській Комісії.
• 2 лютого 2016 — 16 березня 2017 — заступник члена Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеційська комісія РЄ)
• Від 16 березня 2017 року — член Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеційська Комісія).
• Залучався як експерт Венеційської Комісії до конституційного процесу (консультування відповідних Конституційних комісій під час напрацювання нових конституцій за наслідками подій «Арабської весни») в Лівії — після падіння режиму Каддафі (2012; у Єгипті — після падіння режиму Мубарака (2013); в Тунісі — після падіння режиму Бен Алі (2014).
• 2017 року — доповідач Венеційської Комісії щодо проєкту Закону про зміни до Конституції Молдови, що їх ініціював президент Молдови Додон.
• Від грудня 2017 року — віцепрезидент підкомісії з правовладдя («верховенства права») Венеційської Комісії..
• Від квітня 2019 року  по грудень 2021 року — член Розширеного бюро Венеційської комісії, президент підкомісії з правовладдя («верховенства права») Венеційської Комісії.
• 15 квітня 2021 року був перепризначений членом Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеційська комісія РЄ) від України.
• Від 11 грудня 2021 по 6 грудня 2023 року — член Бюро Венеційської Комісії.
• Від 6 грудня 2023 року — президент підкомісії з правовладдя («верховенства права»), член Розширеного бюро Венеційської комісії.

Наукова діяльність

• Член-кореспондент Академії правничих наук України (від 1996 р.)
• Член Міжнародної асоціації конституційного права (від 2008 р.)
• Член редколегії юридичного журналу «Право України» (від 2013 р.)
• Член Наукової ради юридичного журналу «Право України» (від 2017 р.)

Наукова діяльність за кордоном

• упродовж липня-грудня 2001 р. — науковий дослідник Інституту Макса Планка з порівняльного публічного права і міжнародного права (м. Гайдельберг, Німеччина);
• упродовж вересня 2002 р. — червня 2003 р. — старший науковий дослідник Школи права Єльського університету за Програмою обмінів Фулбрайта (м. Нью Гейвен, США);
• упродовж листопада 2013 р.- березня 2014 р. — науковий дослідник Інституту Макса Планка із зарубіжного та міжнародного кримінального права (м. Фрайбург, Німеччина).

Напрямки наукової діяльності: міжнародне публічне право, теорія права, конституційне право, права людини. Брав участь в багатьох міжнародних конференціях, семінарах симпозіумах з питань міжнародного права, конституційного права, демократії, прав людини, верховенства права.

Опублікував понад 200 наукових праць з питань міжнародного та конституційного права. Головною публікацією є монографія: «Верховенство права»: Монографія (у трьох книгах) (К., 2006; 1747 стор.), на яку є два посилання в спеціальній Доповіді Венеційської Комісії про верховенство права. Черговою працею Сергія Головатого є книга «Про людські права. Лекції» (К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2016, 760 стор.)

Автор нового українського слова правовладдя — як досконалішого варіанту передавання сутності поняття «the Rule of Law» (що на початку 1990-х років українською було ним же запроваджено як «верховенство права»).

Автор перекладу українською мовою документа Венеційської Комісії «Report on the Rule of Law» (CDL-AD (2011) 003rev) під назвою «Доповідь про правовладдя» та коментаря до цієї доповіді.

Автор перекладу українською мовою документа Венеційської комісії «Rule of Law Checklist» (CDL-AD (2016) 007) під назвою «Мірило правовладдя».

Автор вступної статті про правовладдя під заголовком «Вимірювати, здавалося б, незміренне» в колективній праці.

Нагороди та звання

• 1985 — медаль та диплом Академії наук УРСР на конкурсі найкращих робіт молодих вчених Академії наук УРСР за монографію «200-мильна економічна зон у Світовому океані: міжнародно-правові проблеми».
• 1995 — «Заслужений юрист України».
• 2005 — Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня.
• 2005 — Почесна Грамота ВРУ.
• 2008 — медаль «Pro Merito» («За заслуги») Венеційської комісії Ради Європи.
• 2013 — медаль «Pro Merito» («За заслуги») Парламентської Асамблеї Ради Європи із одночасним присвоєнням титулу «Почесний партнер Парламентської Асамблеї Ради Європи».
• 1998 — медаль Патріарха Мстислава (УАПЦ).
• 2009 — Орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня (УПЦ КП).

Джерела

• Офіційна біографія з сайту Національної Академії правових наук України
• Офіційна біографія з сайту Асоціації українських правників [Архівовано 13 квітня 2016 у Wayback Machine.]

Посилання

• Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С» [Архівовано 8 червня 2021 у Wayback Machine.]
• Сергій Головатий: Критичної маси людей, які готові перебувати в політиці заради ідеї, немає [Архівовано 2 березня 2008 у Wayback Machine.] // «День», № 18, п'ятниця, 1 лютого 2008
• http://day.kyiv.ua/uk/article/cuspilstvo/zberezhena-perspektiva [Архівовано 14 квітня 2016 у Wayback Machine.] Збережена перспектива: Українець у долі Вселенського Патріархату // «День», № 102, 15 червня 2012
• Сергій Головатий та його історія [Архівовано 4 лютого 2008 у Wayback Machine.] // «День», № 17, четвер, 31 січня 2008
• Сергій Головатий: Слова Колесніченка – підла брехня. Главком. 6 червня 2012. Архів оригіналу за 8 червня 2012. Процитовано 7 червня 2012.