Пускепаліс Сергій Вітаутович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Сергій Пускепаліс)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пускепаліс Сергій Вітаутович
Народився 15 квітня 1966(1966-04-15)[2]
Курськ, РРФСР, СРСР
Помер 20 вересня 2022(2022-09-20)[1] (56 років)
Ярославська область, Росія
·автомобільна аварія[3]
Поховання Желєзноводськ
Країна  СРСР
 Росія
Діяльність актор, театральний режисер, актор театру, кіноактор, кінорежисер, кіносценарист
Alma mater Саратовське театральне училищеd
Знання мов російська[4]
Заклад Російський театр драми імені Ф. Волкова
Роки активності 1988 — 2022
Діти Gleb Puskepalisd
Нагороди
IMDb ID 1655234

Сергій Вітауто[5] (Вітаутович) Пускепаліс[6] ((15 квітня 1966(1966-04-15), Курськ — 20 вересня 2022(2022-09-20), Ярославська область)) — радянський і російський актор та режисер театр і кіно, політичний діяч, художній керівник Ярославський театру драми імені Ф. Волкова (2019—2022), Заслужений артист РФ (1999)[7], член Центральної Ради партії «Справедлива Росія — за правду» (2021—2022).

Внесений до бази Миротворець[8] за свідоме порушення Державного кордону України з метою проникнення в захоплений російськими окупантами Крим, а також на територію України на Донбасі[9]. Також співпрацював з проросійськими терористичними організаціями[10], брав участь у пропагандистських заходах Росії (країна-агресор) проти України, а також у спробах легалізації анексії АР Крим. Фінансував терористичні і сепаратистські сили на Донбасі[11].

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 15 квітня 1966 року в Курську. Батько — литовець, мати — болгарка, родом з Молдавської РСР. Болгарською мовою не володів, а литовську мову добре знав в дитинстві, тому що батько Вітаутас часто на літо відвозив сина в Каунас, де жила його мати (бабуся Сергія, Данута)[12].

У 1980 році разом з родиною переїхав до міста Саратова[13].

У 1985 році закінчив Саратовське театральне училище (курс Юрія Кисельова)[14], після яого пройшов трирічну строкову службу в Сєвероморську, в Військово-морському флоті СРСР[13].

Після звільнення в запас, у 1988 році, в званні старшини першої статті, повернувся до Саратова. Більше десяти років працював актором у Саратовському театрі юного глядача ім. Ю. П. Кисельова (ТЮГу)[15]. Був одружений на Ельвірі Ігорівні Даниліній (нар. 29 вересня 1965), уродженці Саратова, актрисі, випускниці Саратовського театрального училища, артистці Саратовського державного академічного театру драми[13].

У 2001 році в Москві закінчив режисерський факультет РАТІ (ГІТІСа) (курс професора Петра Фоменка). Після випуску з РАТІ поставив у Москві п'єсу «Двадцять сім» Олексія Слаповського — ця вистава брала участь в одному з фестивалів «Балтійський дім». Згодом поставив виставу «Від червоного щура до зеленої зірки» за п'єсами О. Слаповського в Омському «П'ятому театрі». Пускепаліс і Слаповський — постійні співавтори, Сергій Пускепаліс неодноразово ставив вистави за його п'єсами[13].

Працював режисером у Самарському театрі «Понеділок». З травня 2003 по 2007 рік — головний режисер Магнітогорського драматичного театру ім. Олександра Пушкіна. З 2007 року — режисер-постановник Московського театру-студії п/к Олега Табакова. З червня 2009 по лютий 2010 року — головний режисер Російського державного академічного театру драми ім. Федора Волкова (Ярославль)[16][17].

Для постановок вистав Сергій Пускепаліс запрошувався найвідомішими драматичними театрами Росії.

У кіно знімався з 2003 року. Перша роль була епізодичною — в художньому фільмі режисера Олексія Учителя «Прогулянка» (2003). З кінорежисером Олексієм Попогребським познайомився, коли приїхав на зйомки фільму «Коктебель» (2003), в якому знімався його син — Гліб Пускепаліс (нар.. 5 липня 1992, Желєзноводськ). Пізніше Попогребський запросив Сергія на головні ролі у фільмах «Прості речі» (2006) та «Як я провів цього літа» (2010)[13].

В Магнітогорську вів курс на театральному факультеті Магнітогорської державної консерваторії ім. М. І. Глінки[13].

У 2015 році на кінофестивалі «Золотий абрикос» в Єревані відбулася прем'єра фільму «Клінч», який Сергій Пускепаліс зняв як кінорежисер. Це екранізація п'єси Олексія Слаповського, яку Пускепаліс ставив в Уфі[18].

4 грудня 2018 року призначений заступником художнього керівника МХАТ ім. Горького по творчій роботі[19][20].

У лютому 2020 року, на установчому з'їзді партії «За Правду» був обраний заступником її голови[21]. У лютому 2021 року став членом Центральної Ради партії «Справедлива Росія — за правду» після об'єднання цих партій[22][23].

Смерть[ред. | ред. код]

20 вересня 2022 року загинув у ДТП в Ярославській області. Автомобіль Ford Transit, в якому актор їхав, рухаючись по трасі M-8, вилетів у зустрічну смугу і врізався у вантажівку. Актор і водій мікроавтобуса загинули, водій вантажівки отримав поранення[24]. Пускепалісу було 56 років.

Родина[ред. | ред. код]

Сім'я Сергія Пускепаліса живе в місті Желєзноводську Ставропольського краю[13][25].

Громадянська позиція[ред. | ред. код]

З 2015 року відвідував ДНР, дружив з її керівником Олександром Захарченком. За твердженням письменника Захара Прилєпіна, Пускепаліс надавав фінансову допомогу ДНР[20].

Незважаючи на неодноразові пропозиції зніматися у фільмах західного виробництва, принципово відмовлявся незалежно від розміру гонорару, мотивуючи свою позицію неприйнятним, з його точки зору, зображенням росіян у кінематографі західних країн[26].

В 2022 році підтримав вторгнення Росії в Україну[27].

Творчість[ред. | ред. код]

Театральні роботи[ред. | ред. код]

Актор[ред. | ред. код]

Саратовський театр юного глядача імені Ю. П. Кисельова

  • «Одруження Белугіна» Олександр Островський — Белугін
  • «Ці вільні метелики» Леонарда Герша. Режисер: Юрій Кисельов — Дональд Бейкер

Режисер[ред. | ред. код]

Самарський театр «Понеділок»

  • 2000 — «Їду» Олексія Слаповського
  • 2001 — «Козячий острів» Угго Бетті
  • 2002 — «Тихий ангел» О. Слаповського

Дипломна робота в РАТІ-ГІТІС

Саратовський театр юного глядача імені Ю. П. Кисельова

Московський театр «Майстерня Петра Фоменка»

  • «Єгипетські ночі» за творами Олександра Пушкіна та Володимира Брюсова (асистент Петро Фоменко)

Камчатський театр драми і комедії (Петропавловськ-Камчатський)

Національний молодіжний театр Республіки Башкортостан імені Мустая Каріма (Уфа)

  • 2005 — «Клінч» Олексія Слаповського

Челябінський державний академічний театр драми імені Наума Орлова

  • 2004 — «ОБЕЖ» Б. Нушича

Омський державний драматичний «П'ятий театр»

  • 2007 — «Від червоного щура до зеленої зірки» Олексія Слаповського

Магнітогорський драматичний театр імені О. С. Пушкіна

  • 2003 — «Козячий острів» У. Бетті
  • 2003 — «Таксі. Швидкість. Дві дружини…» Р. Куні
  • 2004 — «Блін-2» Олексія Слаповського
  • 2006 — «Любов до ближнього» Леоніда Андрєєва
  • 2006 — «Виконавець бажань» Андрія Курейчика
  • 2007 — «Блін 2» О. Слаповського
  • 2007 — «Сирена і Вікторія» О. Галина
  • 2007 — «Одруження Фігаро» П'єра Бомарше
  • 2007 — «Володя» А. Чехова

Московський театр-студія під керівництвом Олега Табакова

Російський театр драми імені Ф. Волкова (Ярославль)

Московський драматичний театр «Современник»

Фільмографія[ред. | ред. код]

Актор[ред. | ред. код]

  • 2003 — Прогулянка — учасник аварії
  • 2006 — Прості речі — Сергій Маслов, лікар-анестезіолог у пітерській лікарні
  • 2009 — Скоро весна — Павло Миколайович
  • 2010 — Аптекар — Михайло Никифорович Стрельцов, Аптекар
  • 2010 — Як я провів цього літа — Сергій Віталійович Гулибін, начальник полярної метеостанції
  • 2010 — Спроба Віри — Сергій Ніколаєв
  • 2010 — Грізний час — Андрій Курбський
  • 2011 — Сибір. Монамур — Владислав Миколайович, підполковник
  • 2011 — Мій хлопець-ангел — Сан Санич, вулканолог, батько Олександри
  • 2011 — Захист свідків — Андрій Іванович Мешечко, майор, заступник начальника відділу з оперативної роботи
  • 2011 — І не було краще брата — Джаліл
  • 2012 — Життя і доля — Іван Іванович Греков, капітан-артилерист
  • 2012 — Нікуди поспішати (новела «інець чергування») — інспектор
  • 2012 — Розвод — Михайло, полковник РВВС
  • 2012 — Написано Сергієм Довлатовим — озвучування, текст від першої особи
  • 2013 — Метро — Андрій Гарін, лікар-хірург районної лікарні
  • 2013 — Крик сови — Іван Олександрович Мітін, капітан держбезпеки
  • 2013 — Люби мене / Sev beni — Олександр
  • 2013 — Вісімка — командир ОМОНу
  • 2013 — Нове життя — Іванов Ігор Валерійович
  • 2014 — Чорне море / Black Sea (Велика Британія) — Зайців
  • 2014 — Хресний — Ілля Борисович Альохін, лікар, акушер-гінеколог
  • 2014 — 9 днів і один ранок — Іван Веніамінович, мер міста
  • 2015 — А у нас у дворі… — Володимир Сергійович Кальоний, відставний поліцейський, колишній слідчий з особливо важливих справ
  • 2015 — Битва за Севастополь — командир
  • 2016 — Криголам — Валентин Григорович Севченко, новий капітан криголама «Михайло Громов»
  • 2016 — Софія — Казимир IV, великий князь Литовський
  • 2017 — Лікар Ганна — Андрій Олександрович Добровольський, генерал
  • 2017 — Короп відморожений — Сергій Анісімов, патологоанатом
  • 2017 — Великі гроші (Фальшивомонетники) — Павло Михайлович Потапов, експерт-криміналіст, капітан поліції
  • 2017 — Ходіння по муках — генерал Романовський
  • 2017 — Ялинки нові — Віктор Орлов, батько Єгора
  • 2017 — Оперета капітана Крутова — Борис Сергійович Заболоцький, кінорежисер
  • 2017 — Операція «Мухаббат» — Федір Миколайович Савельєв, генерал-лейтенант, військовий аналітик, радник Михайла Горбачова
  • 2017 — Частка Всесвіту — Геннадій Геннадійович Яшин, російський космонавт, підполковник, командир екіпажу МКС
  • 2017 — З дна вершини — травматолог-ортопед
  • 2017 — Гайлер — дільничний
  • 2018 — Золота Орда — Єремій, воєвода
  • 2018 — Ідеаліст — Гліб Федоров
  • 2018 — Жовте око тигра — Михайло Гаврилович Звягінцев, полковник КДБ СРСР, батько Сергія Звягінцева, чоловік Ганни Миколаївни Звягінцевої
  • 2019 — Шифр — Костянтин Іванович Проскурін, майор (у 1-му сезоні), підполковник (у 2-му сезоні), слідчий МУРа
  • 2019 — А у нас у дворі… 2 — Володимир Сергійович Кальоний, відставний поліцейський, колишній слідчий з особливо важливих справ
  • 2019 — Серце Парми — Полюд
  • 2019 — Холодні берега — Борис Вікторович Новинський
  • 2019 — Одеський пароплав — Міша, брат Тані
  • 2019 — Алекс Лютий — Єгор Романович Сухарєв, полковник, слідчий спецвідділу МВС СРСР по розшуку військових злочинців (у 1975 році), батько філолога Олени Сухарєвої
  • 2020 — Тимчасовий зв'язок (короткометражний) — Іванов Вадим Миколайович
  • 2020 — Журавель в небі — Ігор Бархатов, конструктор, коханець Римми Спаської
  • 2020 — На вістрі — Гаврилов, тренер збірної Росії з фехтування на шаблях
  • 2021 — Російські гірки — Лев Штерінгас
  • 2022 — Марія. Врятувати Москву — комісар НКВС
  • 2022 — Серце Парми — Полюд
  • 2022 — 1941. Крила над Берліном — генерал-лейтенант Семен Жаворонков
  • 2022 — Ідеаліст — Гліб Федоров
  • 2022 — Через приціл — полковник Сергій Васильович Васильєв, начальник школи снайперів
  • 2022 — Перший Оскар — Олександр Володимирович Громов

Режисер[ред. | ред. код]

Озвучування мультфільмів[ред. | ред. код]

Визнання та нагороди[ред. | ред. код]

  • 1999 — почесне звання «Заслужений артист Російської Федерації» — «за заслуги в галузі мистецтва»[7].
  • 2007 — приз за найкращу чоловічу роль на кінофестивалі «Кінотавр» за роль у фільмі «Прості речі»[32]
  • 2007 — премія «Ніка» у номінації «Відкриття року» за роль у фільмі «Прості речі»
  • 2007 — премія кінознавців і кінокритиків «Білий слон» у номінації «Найкраща чоловіча роль» за роль у фільмі «Прості речі»
  • 2007 — премія кінофестивалю «Меридіани Тихого» у номінації «Найкраща чоловіча роль» за роль у фільмі «Прості речі»
  • 2007 — премія кінофестивалю в Карлових Варах у номінації «Найкраща чоловіча роль» за роль у фільмі «Прості речі»
  • 2010 — «Срібний ведмідь» за найкращу чоловічу роль у фільмі «Як я провів цього літа» (разом з Григорієм Добригіним) на Берлінському кінофестивалі[33]
  • 2013 — приз за найкращу чоловічу роль XIX російського кінофестивалю «Література і кіно» у Гатчині за роль у фільмі «І не було краще брата»[34]
  • 2014 — приз Асоціації продюсерів кіно і телебачення у номінації «Найкращий актор телевізійного фільму / серіалу» (за роль Івана Мітіна в серіалі «Крик сови»).
  • 2015 — приз за найкращу режисерську роботу («Клінч») на фестивалі «Амурська осінь» у Благовєщенську[35]
  • 2016 — приз за найкращий дебют і приз преси на кінофестивалі «Віват кіно Росії!» у Санкт-Петербурзі (фільм лКінч")[36]
  • 2018 — премія «Золотий орел» у номінації «Найкраща чоловіча роль на телебаченні» за 2017 рік за головну роль у телесеріалі «А у нас у дворі…».[37]

Примітка[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Режиссер и актер Сергей Пускепалис погиб в ДТП — 2022.
  2. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #143863517 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  3. ↑ https://www.dunavmost.com/novini/aktyorat-sergei-puskepalis-zagina-v-avtomobilna-katastrofa
  4. ↑ CONOR.Sl
  5. ↑ Денис Корсаков (1 березня 2013). Сергей Пускепалис: «Больше я не забиваю свою фамилию в поисковике». Мужской журнал «GQ». Архів оригіналу за 11 травня 2013. Процитовано 6 травня 2013. Пускепалис до сих пор носит нерусифицированное отчество Витауто … На самом деле отца звали Витаутас, с ударением на первом слоге
  6. ↑ Сергей Виноградов (8 березня 2010). «В кино я остаюсь лазутчиком». — Триумфатор «Берлинале» Сергей Пускепалис о провинции, маске Бэтмена и своём старейшем в России театре. Журнал «Огонёк», № 9 от 8 марта 2010 года, стр. 44. // kommersant.ru. Процитовано 6 травня 2013. Правильнее произносить её с ударением на первый слог…{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  7. ↑ а б Указ Президента Российской Федерации Б. Ельцина от 18 апреля 1999 года № 502 «О награждении государственными наградами Российской Федерации». Официальный сайт Президента Российской Федерации // kremlin.ru. Процитовано 6 травня 2013.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  8. ↑ Пускепалис Сергей Витауто / Puskepalis Sergej Vitauto
  9. ↑ Алмина Мурашкина (12 серпня 2017). Пускепалис в Крыму: о том, куда катится театр и противостоянии Учителя с Поклонской. WWW.CRIMEA.KP.RU. Процитовано 12 червня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  10. ↑ Встреча с российским актёром Сергеем Пускепалисом прошла в Луганске. http://miaistok.su. 7 листопада 2016. Архів оригіналу за 10 травня 2021. Процитовано 12 червня 2021.
  11. ↑ Александра Зеркалева, Илья Жегулев (4 грудня 2018). Боевые товарищи с донбасскими корнями МХАТ имени Горького возглавили Бояков, Прилепин и Пускепалис. Что все это значит?. https://meduza.io. Процитовано 12 червня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  12. ↑ Aleksejus Stefanovas Sputnik Lietuva. Aktorius Sergejus Puskepalis: vaikystę praleidau Lietuvoje. Sputnik Lithuanian (en-us) . Процитовано 2 березня 2021.
  13. ↑ а б в г д е ж Василий Зимин (22 квітня 2010). Сергей Витауто Пускепалис. Биография. Сайт «Культура Саратова» // saratov-kultura.ru. Процитовано 6 травня 2013.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  14. ↑ Алёна Афанасьева (8 квітня 2010). Сергей Пускепалис: «Я пережил в Саратове лихие 90-е!». Газета «Комсомольская правда» в Саратове. Архів оригіналу за 11 травня 2013. Процитовано 6 травня 2013.
  15. ↑ Режиссёры. Текущие спектакли. Пускепалис Сергей Витауто. Биография, постановки в театре. Официальный сайт Саратовского театра юного зрителя имени Ю. П. Киселёва (ТЮЗа) // tuz-saratov.ru
  16. ↑ Волковский театр: Новости. 28 июня 2009 года. Архів оригіналу за 7 липня 2009. Процитовано 30 червня 2009.
  17. ↑ Тамара Шарова (18 лютого 2011). Сергей Пускепалис: «Разгильдяйству, которое мы пытались пресечь в Волковском театре, всё равно не будет ходу». Газета «Аргументы и факты» (Ярославль) // yar.aif.ru. Процитовано 6 травня 2013.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  18. ↑ Ольга Галицкая. Сергей Пускепалис представил свой режиссёрский дебют «Клинч». — «Российская газета» (rg.ru). — 2015. — 17 серпня.
  19. ↑ Новый худрук МХАТа Эдуард Бояков: «После Крыма патриотом быть легче» РИА-Новости, 04.12.2018
  20. ↑ а б Александра Зеркалева, Илья Жегулев. Боевые товарищи с донбасскими корнями МХАТ имени Горького возглавили Бояков, Прилепин и Пускепалис. Что все это значит? Meduza, 04.12.2018
  21. ↑ Сергей Пускепалис избран заместителем главы новой партии «За правду». ЯРНОВОСТИ. 2 лютого 2020. Архів оригіналу за 12 червня 2021. Процитовано 17 березня 2021.
  22. ↑ Председателем обновленной «Справедливой России» избран Сергей Миронов. Ярновости. 21 лютого 2021. Архів оригіналу за 22 лютого 2021. Процитовано 17 березня 2021.
  23. ↑ Пускепалис Сергей Витауто — СПРАВЕДЛИВАЯ РОССИЯ — ПАТРИОТЫ — ЗА ПРАВДУ
  24. ↑ Погиб актёр и режиссёр Сергей Пускепалис. www.kommersant.ru (рос.). 20 вересня 2022. Процитовано 20 вересня 2022.
  25. ↑ Режиссёр и актёр Сергей Пускепалис: «Работать можно и в Москве, но жить надо с видом на горы».// inedelya.ru [Архівовано 12 червня 2021 у Wayback Machine.]
  26. ↑ «Не уважают русских»: Пускепалис объяснил, почему не снимается на Западе. РИА «Новости», 17 мая 2019
  27. ↑ Худрук Волковского театра поддержал российскую армию. yar.mk.ru. 11 марта 2022. Архів оригіналу за 16 березня 2022. Процитовано 30 березня 2022.
  28. ↑ Дмитрий Львов (9 вересня 2000). Грех режиссуры. Газета «Волжская коммуна» // ponedelnik.ru. Архів оригіналу за 29 серпня 2014. Процитовано 6 травня 2013.
  29. ↑ Пресс-релиз. 4 октября в ТЮЗе Киселева открытие нового 91-го театрального сезона!. Официальный сайт Саратовского театра юного зрителя имени Ю. П. Киселёва (ТЮЗа) // tuz-saratov.ru. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 6 травня 2013.
  30. ↑ Маргарита Ваняшова (14 лютого 2009). «Наука расставания» в спектакле Сергея Пускепалиса. Сайт «Культурная эволюция» // yarcenter.ru. Архів оригіналу за 6 лютого 2012. Процитовано 6 травня 2013.
  31. ↑ Светлана Полякова (15 травня 2009). Сергей Пускепалис: «Мне просто радостно приходить в этот театр». «Time Out» в России (Москва) // timeout.ru. Архів оригіналу за 11 травня 2013. Процитовано 6 травня 2013.
  32. ↑ Куда деваться людям. Панорама «Кинотавра». Русская служба радио «Свобода» (США) // svoboda.org. 15 червня 2007. Архів оригіналу за 11 травня 2013. Процитовано 6 травня 2013.
  33. ↑ Татьяна Фирсова (20 лютого 2010). Российские актёры получили «Серебряного медведя» в Берлине. «РИА Новости» // ria.ru. Архів оригіналу за 11 травня 2013. Процитовано 6 травня 2013.
  34. ↑ Кинофестиваль «Литература и кино» // «СК-Новости» (unikino.ru). — . — № 4 (306). — С. 13. [недоступне посилання]
  35. ↑ «Амурская осень — 2015»: итоги. // teleport2001.ru. 21 вересня 2015. Архів оригіналу за 25 вересня 2015. Процитовано 25 вересня 2015.
  36. ↑ Фильм «Инсайт» Александра Котта удостоен Гран-при XXIV Фестиваля «Виват кино России!» (рос.). Информационное агентство России «ТАСС» // tass.ru. 19 травня 2016. Процитовано 22 травня 2016.
  37. ↑ Первыми лауреатами кинопремии «Золотой орёл» стали Елизавета Боярская и Сергей Пускепалис. Информационное агентство России «ТАСС» // tass.ru (26 января 2018 года)

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пускепаліс_Сергій_Вітаутович&oldid=40141974