Скибицький Михайло Карлович
Михайло Скибицький | |
---|---|
Прізвисько | дон Мігель Роля |
Псевдо | ісп. Miguel Rola Skibicki |
Народився |
1793 с. Корчівка Старокостянтинівський повіт Волинська губернія |
Помер |
1847 м. Старокостянтинів |
Підданство | Російська імперія |
Національність | українець |
Місце проживання | м. Кобеляки |
Діяльність | військовий інженер |
Відомий завдяки | учасник Війни за незалежність іспанських колоній в Америці, автор біографії венесуельського президента Хосе Антоніо Паеса |
Alma mater | Інститут інженерів шляхів сполучення |
Військове звання | підполковник |
Конфесія | християнин |
Рід | Скибицькі |
Батько | Карл Скибицький |
Родичі | Францишка Скибицька[1][2] |
Нагороди | «Бюсто де Лібертадор» («Бюст Визволителя») |
герб «Роля» | |
Михайло Карлович Скибицький (рос. Михаил Карлович Скибицкий; ісп. Miguel Rola Skibicki; пол. Michał Rola Skibicki[3]; нар.1793 р., с. Корчівка Старокостянтинівського повіту на Волині — пом.1847 р., Летичів, старокостянтинівська в'язниця) — учасник Війни за незалежність іспанських колоній в Америці, соратник Симона Болівара, біограф президента Венесуели Х. А. Паеса. Національний герой Перу, Колумбії та Венесуели[4].
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився у селі Корчівка Старокостянтинівського повіту Волинської губернії в шляхетній родині гербу «Роля» руської еліти для поляків[5][a]. Отримав від батька маєток Веселий Кут Таращанського повіту на Київщині. М. Скибицький успішно здобув інженерну освіту в Петербурзькому інституті Корпусу інженерів шляхів сполучення[6], і почав службу в Петербурзі зі званням — військовий інженер 3-го класу[6] (прирівнювалося до військового звання поручника Російської імператорської армії).
Еміграція[ред. | ред. код]
Крім місцевої на Волині української і державної в Російській імперії російської, володів ще французькою (обов'язковою для вивчення серед російських дворян) та польською[7][b]; іспанську мову він вивчив на еміграції в Південній Америці.
Волелюбний 30-річний Скибицький через Швецію й Англію добрався до Венесуели, вступив добровольцем в армію Симона Болівара, одержав звання поручника. У вирішальній битві за незалежність проти іспанських колонізаторів — битві на плато Аякучо в Перу 9 грудня 1824 року вояки Скибицького добилися перелому та перемоги. В цій битві він отримав поранення. За мужність і героїзм найвищу військову відзнаку — Орден Визволителя[es] (ісп. Orden del Libertador) 6 серпня 1826 року[8] — отримав особисто з рук Болівара. Згодом став офіцером штабу Симона Болівара. До Болівара він писав:
Натхнений славою Визволителя Нового Світу, я покинув мою Батьківщину, я буквально перетнув земну кулю, щоб мати честь служити з Вами, захопився збігом в тому, що в інші часи мій співвітчизник генерал Тадеуш Костюшко служив ад'ютантом у Джорджа Вашингтона. Я зв'язав мої найпотаємніші надії з можливістю удостоїтися одного разу подібної честі служити під Вашим керуванням. |
Йому доручали вести переговори з бунтівними генералами, він удосконалив діяльність служб Генерального штабу визвольної армії. Почалося його стрімке сходження по службі:
- 13 жовтня 1826 р. — капітан[9] колумбійської армії,
- 12 травня 1827 р. — майор[10] (ісп. primer comandante),
- 1 грудня 1827 р. — ад'ютант Генерального штабу[11],
- 29 квітня 1829 р. — майор піхоти[12],
- у 1830 р. — інженер-підполковник Федеративної Республіки Велика Колумбія.
Став одним з організаторів повстанської армії. Події того періоду вплинули на виникнення сучасних — Венесуели, Перу, Колумбії, Еквадора, Панами.
Він відповідав за формування інженерних підрозділів та будівництво фортифікаційних споруд, розробив оригінальний проект міжокеанського каналу. Уперше в історії саме він дав інженерний розрахунок Панамського каналу[6] (тільки через півстоліття ідею українця почали втілювати в життя). Зрештою в 1914 р. будівництво Панамського каналу завершили.
У 1830 р. після смерті Болівара український доброволець увійшов у близьке оточення першого Президента Венесуели Хосе Антоніо Паеса; став його ад'ютантом і радником, допоміг написати мемуари Президента. Почав працювати інженером в Головному управлінні військово-морського флоту[6]. Того ж року у венесуельському порту Маракайбо Михайло Скибицький збудував віллу «Україна»[6], яка й сьогодні діє як готель «Україна».
29 серпня 1831 р. — вийшов у відставку підполковник інженерних військ Скибицький згідно наказу військово-морського департаменту Уряду Республіки Венесуела[13].
У 1831 р. він поїхав до м. Парижа, щоби надрукувати мемуари Президента Венесуели (не вдалося). Кілька років провів у Франції, виконуючи доручення Президента Венесуели. У Парижі він зустрів багатьох земляків: українців, польських революційних емігрантів пов'язаних із подіями антиросійського повстання 1830—1831 років. Біографія Скибицького так вразила польського поета Юліуша Словацького, що він присвятив цьому борцеві за свободу свій твір.
Арешт[ред. | ред. код]
Бажаючи дізнатися щось про сім'ю, Михайло домовився про зустріч із сестрою в Галичині в 1833 р.[14]. В 1835 р. прибув до м. Львова, де його арештувала австрійська поліція та передала до рук російської влади[6]. Шеф жандармерії Бенкендорф поклав на стіл царя Росії доповідну записку про українського бунтаря. Микола І наклав резолюцію:
Михайла Скибицького допитати, чи дійсно він служив у колумбійських республіканських військах, і вислати його до В'ятки. |
Після чого О. Х. Бенкендорф відправив лист, датований 21 січня 1836 р., військовому губернатору м. Києва А. Д. Гур'єву[ru]:
Його Величність височайше повеліти зволили поміщика Михайла Скибицького, котрий повернувся з-за кордону в Київську губернію, допитати, чи справді він служив у колумбійських республіканських військах і в такому випадку вислати його до В'ятки. |
Тому національного героя при поверненні в Україну губернатор Київський, Волинський і Подільський відправив на заслання у В'ятку. У місці висилки М. Скибицький 10 років перебував під наглядом російської поліції, тяжко занедужав і після тривалого листування з владою йому було дозволено відбувати покарання у власному маєтку.
Він повернувся у Веселий Кут під «невсипуще око» російської влади. Але борець за свободу не здався: роздобув фальшивий паспорт і втік. Але у Летичеві Скибицького арештували та кинули до старокостянтинівської в'язниці. Там, за ґратами, на 54-му році життя упокоївся М. К. Скибицький — українець, герой, яким будь-який народ може пишатися[15].
Вшанування[ред. | ред. код]
- 6 липня 2016 р. споруджено перший пам'ятник на честь Мігуеля Роля Скибицького на проспекті Ель Маестро Перуано — одній з центральних алей муніципалітету Комас, м. Ліма[6][16];
- 23 жовтня 2020 р. споруджено другий пам'ятник на честь Мігуеля Роля Скибицького при вході на територію військового коледжу імені Еміліо Соєра Каберо[17].
Коментарі[ред. | ред. код]
- ↑ Зауважмо, що джерела Польщі часто помилково вказують національність Скибицького Михайла як «поляка», що впливає на помилкові записи в іспаномовних джерелах про біографію Скибицького Михайла. Хоча наукові джерела вказують, що Скибицькі належали до руського народу.
- ↑ Зауважмо, що 30 листопада 1835 р. Скибицький М.К. написав документ «Пояснення» польською мовою щодо походження у нього вилученого російською владою його мундиру та документів, і цей документ містить його особистий підпис.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ (рос.) ЦДІАК України: ф.442, оп.140, спр.341, арк.1–2 зв..
- ↑ (рос.) ЦДІАК України: ф.442, оп.785, спр.198, арк.39 та зв..
- ↑ (пол.) «Polska w Ameryce Łacińskiej i na Karaibach» // Ministerstwo Spraw Zagranicznych, Warszawa, 2018 — Str.57. ISBN 978-83-66213-01-2
- ↑ У Перу вшановують українця, 20.11.2019 // UkrRain (український дощ)
- ↑ (пол.) Marek Jerzy Minakowski, «Elita ruska» (Elita Rzeczypospolitej, województwo ruskie z ziemią chełmską i województwem bełskim), Kraków, 2013. — tom XII, str.346. ISBN 978-83-63202-10-1
- ↑ а б в г д е ж (рос.) Волынский Виктор, журнал «Загадки истории» № 30, июль 2019 г., рубрика «Легенды прошлых лет».
- ↑ (пол.) ЦДІАК України: ф.442, оп.785, спр.198, арк.18.
- ↑ (фр.) ЦДІАК України: ф.2227, оп.1, спр.931, арк.1.
- ↑ (фр.) ЦДІАК України: ф.2227, оп.1, спр.931, арк.2.
- ↑ (фр.) ЦДІАК України: ф.2227, оп.1, спр.931, арк.4.
- ↑ (фр.) ЦДІАК України: ф.2227, оп.1, спр.931, арк.3.
- ↑ (фр.) ЦДІАК України: ф.2227, оп.1, спр.931, арк.5.
- ↑ (фр.) ЦДІАК України: ф.2227, оп.1, спр.931, арк.6.
- ↑ (пол.) Danuta Mucha (Uniwersytet Jana Kochanowskiego), «Udział Polaków w wojnach niepodległościowych Wenezueli (1806−1821)», Niepodległość i Pamięć 25/2 (62), 15-26, 2018.
- ↑ Український герой південноамериканської революції: Мігель Рола Скібіцький. WAS (uk-UK). 5 квітня 2019. Процитовано 5 квітня 2019.
- ↑ https://adrianahuaman.wordpress.com/2016/09/11/inaguran-estatua-de-soldado-ucraniano/
- ↑ Політичні відносини між Україною та Перу, 26.08.2012 // Міністерство закордонних справ України
Джерела[ред. | ред. код]
- «Скибицький Михайло Карлович» // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Кулиняк Данило, Український Че Гевара ХІХ століття. // «Морська держава». — № 44, 9 квітня 2012 року.
- Корсак Іван, «Імена твої, Україно» — Луцьк: ПВД «Твердиня», 2007.
- (пол.) PISMO ZESPOŁU SZKÓŁ NR 2 IM. SIMONA BOLIVARA MILEJÓW, 24 czerwca 2015 // Gazetka «Nasz Ambasador», 14/2015.
- (пол.) Konarski S., «Franciszek Skibicki» // Polski Słownik Biograficzny, Wrocław, 1997−1998. — t.38.
- (ісп.) Laura M. Robles E., Domingo Irwin G., «LOS SERVIDORES DE LA PATRIA». Historia de las Pensiones, el Montepío Militar y los Honores que recibieron los Héroes de la Independencia de Venezuela: 1830—1858. CARACAS, 2008. — paginas 71, 73.
Посилання[ред. | ред. код]
- Костенко А. Comandante Rola // site.ua 6 листопада 2017 [Архівовано з першоджерела 6 листопада 2017.]
- Скибицький Михайло Карлович на сайті Красилів.
- «ДРУЖБА, ВІРА І ГІДНІСТЬ»: до біографії Національного героя Республіки Перу Михайла Скибицького. ЦДІАК України. Центральний державний історичний архів України, м. Київ. Архів оригіналу за 05.03.2021. Процитовано 5 березня 2021.
- Сорока Михайло (19.11.2019). Легендарний українець дон Мігель Рола. Укрінформ. Архів оригіналу за 05.03.2021. Процитовано 5 березня 2021. (з портретом Михайла Скибицького і фото пам'ятника на його честь)
- Народились 1793
- Померли 1847
- Уродженці Старокостянтинівського повіту
- Уродженці Красилівського району
- Випускники інституту Корпусу інженерів шляхів сполучення
- Російські військовики
- Інженери Російської імперії
- Військові інженери
- Військовики Російської імперії
- Поручики (РІА)
- Українці Венесуели
- Венесуельські військовики
- Персоналії:Маракайбо
- Персоналії:Венесуела
- Поручники
- Капітани
- Майори
- Підполковники
- Персоналії:Війна за незалежність колоній Іспанії в Америці
- Панамський канал
- Репресовані
- Персоналії:Летичів
- Персоналії:В'ятка
- Померли в Старокостянтинові
- Померли в ув'язненні
- Національні герої