4 Веста

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Веста (значення).
4 Веста ⚶
Веста, знята космічним апаратом «Dawn»
Відкриття
Відкривач Генріх Ольберс
Місце відкриття Бремен
Дата відкриття 29 березня 1807
Позначення
Позначення 4 Vesta
Названа на честь Веста
Категорія малої планети Астероїд головного поясу
Орбітальні характеристики[1]
Епоха 9 грудня 2014 (2 457 000,5 JD)
Велика піввісь 2,36179 а. о.
Перигелій 2,15221 а. о.
Афелій 2,57138 а. о.
Ексцентриситет 0,08874
Орбітальний період 1325,75 д
Середня орбітальна швидкість 0,2716 °/д
Середня аномалія 326,532°
Нахил орбіти 7,14043°
Довгота висхідного вузла 103,85136°
Аргумент перицентру 151,21722°
Фізичні характеристики
Розміри 530 км
Площа поверхні (8.66±0.2)×105 km2[a][2]
Об'єм (7.46±0.3)×107 km3[3]
Маса 2.7× 1020 кг[4]
Середня густина 3,42 г/см³[4]
Прискорення вільного падіння на поверхні 0,22 м/с²
Друга космічна швидкість 0,35 км/с
Період обертання 5,342 год[5][6]
Нахил осі 29°
Пряме піднесення північного полюса 20h 32m
Схилення північного полюса 48°
Альбедо 0,423[7]
Температура мін: 85 K (−188 °C)
макс: 255 K (−18 °C)[8]
Спектральний тип V[5][9]
Видима зоряна величина 5,1[10] до 8,48
Стандартна зоряна величина 3,20
Кутовий розмір 0,70" до 0,22"
CMNS: 4 Веста у Вікісховищі

4 Ве́ста (символ: ⚶) — астероїд, один із найбільших об'єктів у поясі астероїдів (середній діаметр 525 км[11]). Відкритий 29 березня 1807 року[5] німецьким астрономом Генріхом Ольберсом і названий на честь Вести, богині дому й вогнища в римській міфології[12].

Уважається, що Веста є другим об'єктом у поясі астероїдів за масою та об'ємом після карликової планети Церери[13][14][15], хоч об'єм Вести (у межах похибки вимірювань) дорівнює об'єму Паллади[16]. На Весту припадає близько 9 % маси поясу астероїдів[17].

Для наземного спостерігача Веста є найяскравішим астероїдом. Її яскравість може досягати 5,1 зоряної величини[10], і в такі моменти її хоч і слабко, але видно неозброєним оком.

1,2 мільярд років тому Веста зазнала зіткнень з іншими об'єктами, що спричинили формування численних уламків і двох величезних кратерів, які займають більшу частину південної півкулі астероїда[18][19]. Деякі з уламків впали на Землю у вигляді HED-метеоритів, які є цінним джерелом інформації про Весту[20][21][22].

Найбільше інформації про поверхню Вести маємо завдяки американському космічному апарату «Dawn», який дослідив астероїд у 2011—2012 роках[23].

Історія[ред. | ред. код]

Відкриття[ред. | ред. код]

Після відкриття перших двох об'єктів у головному поясі астероїдів, Церери (1801) і Паллади (1802), першовідкривач Паллади Генріх Ольберс припустив, що ці два об'єкти можуть бути уламками зруйнованої планети. Він надіслав листа зі своєю пропозицією британському астроному Вільяму Гершелю, зазначивши, що пошук поблизу точок перетину орбіт Церери та Паллади допоможе виявити ще більше уламків. Ці перетини орбіт знаходяться в сузір'ях Кита й Діви[24]. Ольберс розпочав свої пошуки 1802 року, і 29 березня 1807 року в сузір'ї Діви він виявив Весту. Це був лише випадковий збіг, адже початкова гіпотеза Ольберса про зруйновану планету була неправильною. Оскільки 1804 року був відкритий астероїд Юнона, Веста стала четвертим об'єктом, відкритим у поясі астероїдів. Ольберс оголосив про відкриття в листі від 31 березня до німецького астронома Йоганна Шретера[de][25]. Через те, що Ольберс до того вже відкрив планету Палладу (на той час астероїди вважалися планетами), він надав честь назвати своє нове відкриття німецькому математику Карлу Фрідріху Гауссу, чиї орбітальні розрахунки дозволили астрономам підтвердити існування Церери і який обчислив орбіту нової планети за надзвичайно короткий час у 10 годин[26][27]. Гаусс обрав ім'я римської богині дому та вогнища Вести[28].

Назва та символ[ред. | ред. код]

Веста була четвертим відкритим астероїдом, чим зумовлений номер 4 у її офіційному позначенні. Назва «Веста» або її національні варіанти вживаються в усіх мовах, за винятком грецької та китайської. Грецькою мовою астероїд називається Гестія (4 Εστία) на честь богині Гестії, давньогрецького відповідника римської богині Вести. На честь цієї давньогрецької богині названий астероїд 46 Гестія, тому грецькою ці астероїди мають однакові назви і відрізняються лише номером. Китайською мовою Веста називається «зорею бога вогнища» (灶神星, zàoshénxīng), що є описом ролі богині Вести подібно до китайських назв Урана, Нептуна та Плутона.

Після відкриття, Весту, власне як і Цереру, Палладу та Юнону до того, класифікували як планету й вона отримала свій астрономічний символ Gauss's version of the astronomical symbol for Vesta. Символ, який запропонував Гаусс, являв собою вівтар Вести зі священним вогнем[b][32][33]. Після 1852 року символи астероїдів поступово вийшли з астрономічного вжитку, але в 1970-х роках символи перших чотирьох астероїдів були відроджені астрологами. Скороченим сучасним астрологічним варіантом символу Вести є Astrological version of the astronomical symbol for Vesta (U+26B6 ⚶)[c].

За 38 років після відкриття Вести не було виявлено жодного іншого астероїда, і протягом цього часу вважалось, що в Сонячній системі одинадцять планет[35], оскільки Нептун відкрили пізніше, 1846 року. З 1845 року швидкими темпами почали відкривати нові астероїди й до 1851 року їх вже було п'ятнадцять, кожен зі своїм символом. Стало зрозуміло, що було б недоцільно продовжувати винаходити нові планетні символи, а деякі з наявних виявилося важко швидко малювати. Тому Бенджамін Апторп Гулд запропонував пронумерувати астероїди за чергою їх відкриття та помістити цей номер у коло як загальний символ астероїда. Таким чином, четвертий астероїд, Веста, отримав символ ④. Оскільки кількість малих планет зростала, символ об'єднали з назвою в офіційне позначення «④ Веста». До 1858 року коло спростили до круглих дужок, які легше набирати: «(4) Веста». Інші розділові знаки, — як-от «4) Vesta» і «4, Vesta», також вживалися, але здебільшого вийшли з вжитку до середини XX століття[36].

Ранні дослідження[ред. | ред. код]

Порівняння розмірів Вести, Церери і Місяця
Зображення Вести, отримані інструментом SPHERE за допомогою адаптивної оптики та космічним апаратом «Dawn»[37].

Фотометричні спостереження Вести проводилися в обсерваторії Гарвардського коледжу в 1880—1882 роках і в обсерваторії Тулузи в 1909 році. Ці та інші спостереження дозволили до 1950-х років визначити швидкість обертання Вести, однак ранні оцінки швидкості обертання ставилися під сумнів, тому що було невідомо, чи пов'язані варіації кривої блиску з несиметричною формою астероїда чи з неоднорідністю його альбедо[38].

Ранні оцінки діаметра Вести варіювалися від 383 км у 1825 році до 444 км. Едвард Пікерінг у 1879 році розрахував приблизний діаметр 513 ± 17 км, що близько до сучасного значення середнього діаметра. Протягом наступного століття різні фотометричні оцінки коливались від 390 до 602 км. 1989 року за допомогою спекл-інтерферометрії[en] було знайдено, що протягом одного оберту астероїда його середній розмір коливається між 498 і 548 км[39]. 1991 року за результатами спостережень покриття Вестою зорі SAO 93228 з 14 різних місць у східних США та Канаді дозволило зробити висновок, що астероїд за формою наближений до еліпсоїда, зі значеннями більшого та середнього діаметрів приблизно 550 та 462 км[40]. Космічна місія «Dawn» підтвердила цей результат, визначивши що розміри астероїда становлять 572,6 × 557,2 × 446,4 км[41].

Веста стала першим астероїдом, для якого була визначена маса. Астероїд 197 Арете кожні 18 років наближається на 0.04 а.о. до Вести. 1966 року, ґрунтуючись на спостереженнях за гравітаційними збуреннями орбіти Арете під впливом Вести, Ганс Герц оцінив масу Вести в (1.20±0.08)×10−10 M☉, тобто приблизно (2.40±0.16)×1020 кг[42]. Пізніше були отримані точніші оцінки, і в 2001 році збурення орбіти 17 Фетіди були використані для розрахунку маси Вести, яка склала (1.31±0.02)×10−10 M☉[43]. «Dawn» визначив, що маса становить 1.3029×10−10 M☉.

Орбіта й осьове обертання[ред. | ред. код]

Орбіта Вести лежить між орбітами Марса і Юпітера, у внутрішній частині поясу астероїдів, дещо ближче до Сонця, ніж люк Кірквуда, розташований на 2,5 а.о. Орбіта помірно нахилена (i = 7,1°, приблизно як 7° у Меркурія; менше, ніж 17° у Плутона) і помірно еліптична (e = 0,09, приблизно як у Марса)[5].

Справжні орбітальні резонанси між астероїдами малоймовірні через їхню невелику масу[44]. Однак Веста здатна захоплювати інші астероїди в тимчасові резонансні орбітальні стани 1:1 на проміжки часу до 2 мільйонів років або навіть більше, і було виявлено близько сорока таких об'єктів[45]. Декаметрові об'єкти, виявлені «Dawn» поблизу Вести, можуть бути такими квазісупутниками, а не справжніми супутниками[45].

Обертання Вести відносно швидке для великого астероїда (з періодом 5,342 години) і відбувається в прямому напрямку. Під час відображення на небесну сферу північний полюс лежить у сузір'ї Лебедя (пряме піднесення 20 год 32 хв, схилення +48°, похибка близько 10°). Це дає нахил осі 29°[46].

Системи координат[ред. | ред. код]

Для відліку широти на Весті застосовують дві різні системи координат з початковими меридіанами, рознесеними на 150°. МАС встановив систему координат у 1997 році на основі фотографій телескопа Габбл, провівши головний меридіан через центр області Ольберса — темної ділянки діаметром 200 км. Коли «Dawn» прибув до Вести, виявилося, що розташування полюса відхиляється на 10° від визначеного МАС, що призводило до дрейфу системи координат зі швидкістю 0,06° на рік. Крім того, область Ольберса не було видно зблизька, що унеможливлювало визначення початкового меридіана з достатньою точністю. Наукові співробітники космічної місії «Dawn» виправили положення полюса і встановили новий початковий меридіан на відстані 4° від центру Клавдії — чітко окресленого кратера діаметром 700 метрів, що, на їхню думку, призводило до логічнішого поділу на півкулі[47]. У всіх публікаціях та картах НАСА, застосовується система координат, пов'язана з кратером Клавдія. Однак робоча група МАС з картографічних координат і елементів обертання рекомендувала систему координат з виправленим полюсом, але довготою, повернутою на 150°, для узгодження з раніше визначеним нульовим меридіаном, проведеним через область Ольберса[48]. Це визначення було затверджене МАС, хоча воно й не узгоджується з картами, підготовленими командою «Dawn». Карти побудовано таким чином, щоб не розділяти основні об'єкти на поверхні Вести[47][49].

Область Ольберса (темна ділянка) визначає систему координат МАС. Добре видима на цій габблівській фотографії, вона непомітна на деталізованіших фотографіях «Dawn»
Кратер Клавдія (показаний стрілкою у збільшеній картинці) визначає систему координат «Dawn»

Фізичні характеристики[ред. | ред. код]

Веста є другим за масою тілом у поясі астероїдів, хоч її маса складає лише 28 % від маси Церери[4][17]. Густина Вести нижча, ніж у чотирьох планет земної групи, але вища, ніж у більшості астероїдів, а також у всіх супутників Сонячної системи окрім Іо. Площа поверхні Вести трохи менша за 900 000 км² — у півтора раза більше за площу України. Всередині Веста диференційована. За розміром Веста лише трохи більше (525.4±0.2 км)[11], ніж астероїд 2 Паллада (512±3 км[50]), але через більшу густину вона масивніша за Палладу приблизно на 25 %.

Форма Вести близька до гравітаційно рівноважного сплюснутого сфероїда[46], але велика увігнутість і виступ на південному полюсі у поєднанні з масою менш як 5×1020 кг не дозволяють автоматично вважати Весту карликовою планетою відповідно до визначення планети Міжнародним астрономічним союзом[51]. Аналіз форми Вести[52] та гравітаційного поля з використанням даних, зібраних космічним апаратом «Dawn», показав, що Веста не досягає гідростатичної рівноваги[11][53].

За оцінками, температура на поверхні становить близько −20 °C (253 K) коли Сонце перебуває в зеніті, й опускається приблизно до −190 °C (83,1 K) на зимовому полюсі. Звичайна температура вдень і вночі −60 °C (213 K) і −130 °C (143 K), відповідно. Ця оцінка зроблена біля перигелію і може дещо змінюватись залежно від пори року[8].

Особливості поверхні[ред. | ред. код]

Докладніше: Список деталей рельєфу астероїда 4 Веста

До прибуття космічного апарата «Dawn» деякі особливості поверхні Вести вже були визначені за допомогою космічного телескопа Габбла та наземних телескопів (наприклад, обсерваторії Кека)[54]. Прибуття «Dawn» у липні 2011 року дозволило детально дослідити складну поверхню Вести[55].

Геологічна карта Вести[56]. Найстаріші й найбільш кратеровані регіони позначено коричневим. Ділянки, модифіковані під час утворення кратерів Вененея та Реясильвія, відповідно фіолетові (на півночі — Saturnalia Fossae Formation)[57] і блакитні (на екваторі — Divalia Fossae Formation),[56]. Ударний басейн Реясільвія (на півдні) — темно-синій, сусідні області викидів з Реясільвії (включаючи ділянку всередині Вененеї) — фіолетово-сині[58][59]. Ділянки, модифіковані пізнішими зіткненнями, — жовті/помаранчеві. Модифіковані втратами маси — зелені.

Кратери Реясільвія і Вененея[ред. | ред. код]

Найпомітнішими з усіх поверхневих елементів Вести є два величезні кратери: 500-кілометровий кратер Реясільвія з центром біля південного полюса та 400-кілометровий кратер Вененея[60]. Кратер Реясільвія молодший і частково накладається на кратер Вененея. Наукова група «Dawn» назвала молодший та помітніший кратер Реясильвія на честь матері Ромула і Рема та міфічної весталки[61]. Його ширина становить 95 % від середнього діаметра Вести. Глибина кратера близько 19 км. Центральний пік підіймається на 23 км над найнижчою виміряною частиною дна кратера, а найвища виміряна точка валу кратера підіймається на 31 км над нижньою точкою дна кратера. За підрахунками, зіткнення, що спричинило формування цього кратера, також виштовхнуло близько 1 % об'єму Вести, і, ймовірно, сім'я Вести та астероїди V-типу є продуктами цього зіткнення. Якщо це так, то факт існування дотепер 10-кілометрових уламків зіткнення вказує на те, що вік кратера становить лише близько 1 мільярда років[62]. Це зіткнення також є найімовірнішим місцем походження HED-метеоритів. На всі відомі астероїди V-типу разом узяті припадає лише близько 6 % викинутого об'єму. Решта, ймовірно, перебуває у вигляді невеликих фрагментів, або викинута резонансними збуреннями Юпітера через Люк Кірквуда 3:1, або збурена ефектом Ярковського чи тиском випромінювання. Спектроскопічний аналіз зображень Габбла показав, що цей кратер глибоко проник крізь кілька різних шарів кори та, можливо, в мантію, на що вказують спектральні ознаки олівіну[46].

Велика вершина в центрі Реясільвії має висоту 20-25 км і ширину 180 км[60], і, можливо, є результатом зіткнення планетарного масштабу[63].

Реясильвія і Вененея на топографічній карті Вести
Фотографія південного полюсу Вести космічним апаратом «Dawn»

Інші кратери[ред. | ред. код]

Кілька старих, деградованих кратерів мають розміри, близькі до Реясільвії та Вененеї. Рівнина Фералії, показана нижче, має розмір 270 км[64]. Серед новіших, менш деградованих кратерів найбільшими є Варронілла (158 км) і Постумія (196 км)[65].

Рівнина Фералії — старий деградований кратер поблизу екватора Вести, показаний зеленим і синім
Кратери «Сніговик»

Кратери «Сніговик»[ред. | ред. код]

«Сніговик» (див. зображення вгорі) — неофіційна назва групи з трьох суміжних кратерів у північній півкулі Вести. Їхні офіційні назви від найбільшого до найменшого (із заходу на схід) — Марсія, Кальпурнія та Мінуція. Марсія — наймолодша і перетинає Кальпурнію. Мінуція — найстарша[56].

Жолоби[ред. | ред. код]

Більша частина екваторіального регіону Вести сформована серією паралельних западин. Найбільша називається борозна Дівалії (ширина 10-20 км, довжина 465 км). Попри те, що Веста становить всього одну сьому розміру Місяця, борозна Дівалії більша за Великий каньйон. Друга серія жолобів, нахилена до екватора, розташована північніше. Найбільший з північних жолобів називається борозна Сатурналії (ширина близько 40 км, довжина понад 370 км). Вважається, що ці жолоби є великомасштабними грабенами, наслідками зіткнень, які спричинили появу кратерів Реясільвія та Вененея відповідно. Це одні з найдовших долин у Сонячній системі, майже такі ж завдовжки, як Каньйон Ітака на Тефії. Такі грабени можуть утворюватись після зіткнення іншого астероїда з тілом, яке є диференційованим[66]. Диференціація Вести є однією з причин, чому вчені вважають її протопланетою[67].

Ділянка Divalia Fossa з паралельними западинами на півночі та півдні
Згенерований комп’ютером вигляд частини Divalia Fossa

Склад поверхні[ред. | ред. код]

Інформація про склад поверхні, отримана космічним апаратом «Dawn», вказує, що більша частина поверхні Вести узгоджується зі складом говардитових, евкритових і діогенітових метеоритів (HED-метеоритів)[68][69][70]. Регіон Реясільвія найбагатший на діогеніт, який, ймовірно, сформувався на значній глибині й оголився, коли зіткнення утворило кратер. Від оголеної речовини мантії також можна було б очікувати наявність олівіну. Однак олівін виявили лише в окремих регіонах північної півкулі, а не в Реясільвії[71].

Структури, утворені леткими речовинами[ред. | ред. код]

Місцевість, порита ямками, спостерігалася в чотирьох кратерах на Весті: Марсія, Корнелія, Нумізія та Ліцинія[72]. Ямки могли утворитись в результаті дегазації речовини, нагрітої ударом. Поряд із ямками в кратерах Марсія та Корнелія трапляються криволінійні ущелини, які, імовірно, утворилися внаслідок короткотривалого потоку рідкої води, утвореної коли тепло від зіткнення розтопило відкладення льоду[57]. Також були виявлені гідратовані сполуки, особливо на темних ділянках поверхні[73]. Вважається, що темні ділянки вкриті, переважно, вуглистими хондритами, принесеними на поверхню під час зіткнень. Вуглисті хондрити порівняно багаті на OH, пов'язані в мінералах[70].

Схематичне зображення ядра, мантії та кори Вести

Геологія[ред. | ред. код]

Велика колекція потенційних зразків з Вести доступна для вчених у вигляді понад 1200 HED-метеоритів, що дають уявлення про геологічну історію та структуру Вести. Дослідження астероїда (237442) 1999 TA10 інфрачервоним телескопом IRTF, припускають, що він походить з більшої глибини Вести, ніж HED-метеорити[74].

Вважається, що Веста складається з металевого залізо-нікелевого ядра діаметром 214—226 км[11], вкритого скелястою олівіновою мантією з поверхневою корою. Від появи перших кальцієво-алюмінієвих включень (перша тверда речовина в Сонячній системі, що утворилася близько 4,567 мільярда років тому), ймовірна хронологія Вести така:[75][76][77][78][79]

Геологічна хронологія Вести
2–3 мільйони років Акреція завершена.
4–5 мільйонів років Повне або майже повне плавлення внаслідок радіоактивного розпаду 26Al, що призводить до диференціації і формування металевого ядра.
6–7 мільйонів років Прогресуюча кристалізація конвективної розплавленої мантії. Конвекція припинилась, коли кристалізувалось близько 80 % речовини.
Екструзія залишків розплавленої речовини, формування кори через виверження базальтових лав або утворення короткочасного магматичного океану.
Глибші шари кори кристалізуються, утворюючи плутонічні породи, тоді як давніші базальти метаморфізуються під тиском новіших поверхневих шарів.
Повільне охолодження надр.

Веста — єдиний відомий неушкоджений астероїд, чиї надра пройшли подібну диференціацію. Через це деякі вчені називають Весту протопланетою[80]. Однак наявність залізних метеоритів і класів ахондритів без ідентифікованих батьківських тіл вказує на те, що колись існували інші диференційовані планетезималі з магматичною історією, які зараз зруйновані зіткненнями.

Склад кори Вести (за глибиною)[81]
Літифікований реголіт, джерело говардитів і брекчієвих евкритів.
Базальтова лава, джерело некумулятивних евкритів.
Плутонічні гірські породи, що складаються з піроксену, піжоніту та плагіоклазу, джерело кумулятивних евкритів.
Плутонічні гірські породи, багаті на грубозернястий ортопіроксен, джерело діогенітів.

На підставі розмірів астероїдів V-типу (вважається, що це шматки кори Вести, викинуті під час великих зіткнень) і глибини кратера Реясільвія, вважається, що товщина кори становить приблизно 10 км[82]. Дані космічного корабля «Dawn» виявили докази того, що жолоби, які огинають Весту, можуть бути утворені розломами, спричиненими ударами. Диференційована внутрішня частина Вести означає, що вона перебувала в гідростатичній рівновазі й, отже, була карликовою планетою в минулому, але не сьогодні[60]. Удари, які утворили кратери Реясільвія та Вененія, сталися, коли Веста вже не була достатньо теплою та пластичною, щоб повернутися до рівноважної форми. Вони змінили її колишню сферичну форму й тепер це не дозволяє класифікувати її як карликову планету.

Реголіт[ред. | ред. код]

Поверхня Вести вкрита реголітом, відмінним від того, що є на Місяці або на дрібних астероїдах. Це пов'язано з тим, що тут космічне вивітрювання діє інакше. На поверхні Вести немає значних слідів нанофазного заліза, оскільки швидкості зіткнень астероїдів з Вестою недостатні, щоб викликати відчутне плавлення і випаровування гірських порід. Натомість в еволюції реголіту домінує утворення брекчій та подальше змішування яскравих і темних компонентів[83]. Темний компонент, ймовірно, пов'язаний з випаданням вуглецевої речовини, тоді як світлий компонент є первинним базальтовим ґрунтом Вести[84].

Уламки[ред. | ред. код]

HED-метеорити: NWA 2698 (говардит), Millbillillie (евкрит), Bilanga (діогеніт)

Деякі астероїди, ймовірно, є фрагментами Вести, утвореними в результаті зіткнень. Прикладами є астероїди сім'ї Вести та HED-метеорити. Встановлено, що астероїд V-типу 1929 Коллаа має склад, схожий на кумулятивні евкритові метеорити, що вказує на його формування глибоко в корі Вести[21].

Наразі Веста є одним із семи тіл Сонячної системи, з яких є фізичні зразки. Такими зразками з Вести є HED-метеорити, які, за оцінками, складають близько 1/16 всіх метеоритів, що падають на Землю[85]. Іншими зразками тіл Сонячної системи є сама Земля, марсіанські метеорити, місячні метеорити та зразки, доставлені з Місяця місіями Аполлон, комета 81P/Вільда[en], астероїди 25143 Ітокава і 162173 Рюгу[22].

Дослідження[ред. | ред. код]

Відхилені проєкти[ред. | ред. код]

У 1981 році в Європейське космічне агентство (ЄКА) було подано пропозицію про місію на астероїд. Цей космічний апарат під назвою «Астероїдний гравітаційний оптичний і радарний аналіз» (Asteroidal Gravity Optical and Radar Analysis, AGORA) мав бути запущеним в 1990—1994 роках і виконати два обльоти великих астероїдів. Веста вважалася найкращою метою для цієї місії. AGORA мала досягнути поясу астероїдів за допомогою гравітаційного маневру біля Марса або за допомогою невеликого іонного двигуна. Однак ця пропозиція була відхилена ЄКА.

Тоді була розроблена спільна астероїдна місія НАСА та ЄКА для Багатоастероїдного орбітального апарату з сонячним електричним двигуном (Multiple Asteroid Orbiter with Solar Electric Propulsion, MAOSEP), і один із профілів місії включав орбіту Вести. У НАСА заявили, що не зацікавлені в місії до астероїда. Натомість ЄКА влаштувало технологічне дослідження космічного корабля з іонним приводом.

Інші місії до поясу астероїдів пропонували у 1980-х роках Франція, Німеччина, Італія та США, але жодна не була схвалена[86].

Дослідження Вести з прольотної траєкторії зі скиданням на астероїд ударника було однією з цілей радянської місії «Веста», розробленої у співпраці з європейськими країнами для реалізації в 1991—1994 роках, але скасованої через розпад Радянського Союзу.

Космічний апарат «Dawn»[ред. | ред. код]

На початку 1990-х років NASA ініціювало програму «Discovery», яка мала бути серією недорогих наукових місій. 1996 року дослідницька група програми дала високий пріоритет місії з дослідження поясу астероїдів за допомогою космічного корабля з іонним двигуном. Фінансування цієї програми залишалося проблематичним протягом кількох років, але до 2004 року космічний апарат «Dawn» пройшов критичний огляд конструкції[87], і його будівництво продовжилося.

«Dawn» був запущений 27 вересня 2007 року. Він вийшов на орбіту навколо Вести 16 липня 2011 року[88], досліджував її 12 місяців, і залишив її 5 вересня 2012 року, полетівши далі до Церери[89][90]. Прибуття «Dawn» припало на пізнє літо в південній півкулі Вести, і кратер Реясільвія на південному полюсі був добре освітлений. Оскільки сезон на Весті триває одинадцять місяців, північна півкуля стала добре видимою під кінець перебування космічного апарату на орбіті Вести[91].

НАСА/DLR опублікували зображення з оглядової орбіти, з двох високих орбіт (60–70 м/піксель) і з низької картографічної орбіти (20 м/піксель). Опубліковані дані включали відео, атласи та цифрові моделі рельєфу[92][93][94][95][96][97].

Дані «Dawn» також були використані для розрахунку точної маси та гравітаційного поля Вести. Точне вимірювання неоднорідності гравітаційного поля (компонента J2) дало оцінку діаметра ядра близько 220 км[92].

Дані «Dawn» знаходяться у відкритому доступі на вебсайті Університету Каліфорнії в Лос-Анджелесі[98].

Видимість[ред. | ред. код]

Великий розмір і світла поверхня роблять Весту найяскравішим астероїдом, й іноді її можна побачити неозброєним оком на темному небі за відсутності світлового забруднення. Під час опозицій (протистояння) її яскравість може досягати зоряної величини 5,1[10], хоч в інших опозиціях може бути й тьмянішою за 6[99][100] (залежно від положення Вести на її нахиленій еліптичній орбіті). В серпні 2022 року, під час протистояння, Веста мала зоряну величину 6.1[101].

Навіть у сполученні з Сонцем (у найвіддаленішій від Землі точці своєї орбіти) Веста матиме зоряну величину близько 8,5, що достатньо для спостереження її в бінокль[100].

Виноски[ред. | ред. код]

  1. ↑ Розраховано для елісоїда з відомими розмірами.
  2. ↑ Деякі сучасники Гауса винайшли складніші символи, такі як Temple form of the astronomical symbol for Vesta і Elaborate form of the astronomical symbol for Vesta.[29][30] Спрощення останнього бл. 1930 року, Koch's simplification of the symbol for Vesta[31], ніколи не прижилось.
  3. ↑ Цей символ можна побачити у верхній частині одного з попередніх символів, Elaborate form of the astronomical symbol for Vesta. Він датується 1973 роком, коли астрологи почали цікавитися астероїдами[34].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ AstDyS-2 Vesta Synthetic Proper Orbital Elements. Department of Mathematics, University of Pisa, Italy. Процитовано 1 October 2011.
  2. ↑ surface ellipsoid 286.3x278.6x223.2. Wolfram-Alpha: Computational Knowledge Engine.
  3. ↑ volume ellipsoid 286.3x278.6x223.2. Wolfram-Alpha: Computational Knowledge Engine.
  4. ↑ а б в Baer, James; Chesley, Steven R. (2008). Astrometric masses of 21 asteroids, and an integrated asteroid ephemeris. Celestial Mechanics and Dynamical Astronomy. 100 (1): 27—42. Bibcode:2008CeMDA.100...27B. doi:10.1007/s10569-007-9103-8.
  5. ↑ а б в г JPL Small-Body Database Browser: 4 Vesta. Архів оригіналу за 26 September 2021. Процитовано 1 June 2008.
  6. ↑ Harris, A. W. (2006). Warner, B. D.; Pravec, P. (ред.). Asteroid Lightcurve Derived Data. EAR-A-5-DDR-DERIVED-LIGHTCURVE-V8.0. Planetary Data System[en]. Архів оригіналу за 9 April 2009. Процитовано 26 грудня 2013.
  7. ↑ Tedesco, E. F.; Noah, P. V.; Noah, M.; Price, S. D. (2004). Infra-Red Astronomy Satellite (IRAS) Minor Planet Survey. IRAS-A-FPA-3-RDR-IMPS-V6.0. Planetary Data System[en]. Архів оригіналу за 9 April 2009. Процитовано 15 March 2007.
  8. ↑ а б Mueller, T. G.; Metcalfe, L. (2001). ISO and Asteroids (PDF). ESA Bulletin. 108: 38. Bibcode:2001ESABu.108...39M. Архів (PDF) оригіналу за 11 вересня 2005.
  9. ↑ Neese, C.; Ed. (2005). Asteroid Taxonomy EAR-A-5-DDR-TAXONOMY-V5.0. Planetary Data System[en]. Архів оригіналу за 10 March 2007. Процитовано 25 грудня 2013.
  10. ↑ а б в Menzel, Donald H.; Pasachoff, Jay M. (1983). A Field Guide to the Stars and Planets (вид. 2nd). Boston, MA: Houghton Mifflin. с. 391. ISBN 978-0-395-34835-2.
  11. ↑ а б в г Russell, C. T. та ін. (2012). Dawn at Vesta: Testing the Protoplanetary Paradigm (PDF). Science. 336 (6082): 684—686. Bibcode:2012Sci...336..684R. doi:10.1126/science.1219381. PMID 22582253. S2CID 206540168. Архів оригіналу (PDF) за 27 лютого 2019. PDF copy
  12. ↑ In Depth - 4 Vesta. NASA Solar System Exploration. Процитовано 13 грудня 2022.
  13. ↑ Dawn Mission Overview. NASA. Архів оригіналу за 16 жовтня 2011. Процитовано 14 серпня 2011.
  14. ↑ Lang, Kenneth (2011). The Cambridge Guide to the Solar System. Cambridge University Press. с. 372, 442. ISBN 9780521198578.
  15. ↑ Russell, C. T. та ін. (2011). Exploring the smallest terrestrial planet: Dawn at Vesta (PDF). EPSC Abstracts. 2011 EPSC-DPS Joint Meeting. Т. 6. EPSC-DPS2011-97-3. Архів (PDF) оригіналу за 20 березня 2012.
  16. ↑ Marsset, M., Brož, M., Vernazza, P. et al. The violent collisional history of aqueously evolved (2) Pallas. Nat Astron 4, 569—576 (2020). https://doi.org/10.1038/s41550-019-1007-5
  17. ↑ а б Pitjeva, E. V. (2005). High-Precision Ephemerides of Planets—EPM and Determination of Some Astronomical Constants (PDF). Solar System Research. 39 (3): 176—186. Bibcode:2005SoSyR..39..176P. doi:10.1007/s11208-005-0033-2. S2CID 120467483. Архів оригіналу (PDF) за 31 October 2008.
  18. ↑ Jutzi, M.; E. Asphaug; P. Gillet; J.-A. Barrat; W. Benz (14 лютого 2013). The structure of the asteroid 4 Vesta as revealed by models of planet-scale. Nature. 494 (7436): 207—210. Bibcode:2013Natur.494..207J. doi:10.1038/nature11892. PMID 23407535. S2CID 4410838.
  19. ↑ Cook, Jia-Rui. Dawn Reality-Checks Telescope Studies of Asteroids. Архів оригіналу за 2 травня 2014. Процитовано 30 квітня 2014.
  20. ↑ McSween, H. Y.; R. P. Binzel; M. C. De Sanctis та ін. (27 листопада 2013). Dawn; the Vesta-HED connection; and the geologic context for eucrite, diogenites, and howardites. Meteoritics & Planetary Science. 48 (11): 2090–21–4. Bibcode:2013M&PS...48.2090M. doi:10.1111/maps.12108.
  21. ↑ а б Kelley, M. S. та ін. (2003). Quantified mineralogical evidence for a common origin of 1929 Kollaa with 4 Vesta and the HED meteorites. Icarus. 165 (1): 215—218. Bibcode:2003Icar..165..215K. doi:10.1016/S0019-1035(03)00149-0.
  22. ↑ а б Vesta. NASA/JPL. 12 липня 2011. Архів оригіналу за 29 червня 2011. Процитовано 30 липня 2011.
  23. ↑ Mission > Mission Status – Dawn Mission. JPL. Архів оригіналу за 11 травня 2013. Процитовано 6 вересня 2012.
  24. ↑ Littmann, Mark (2004). Planets Beyond: Discovering the Outer Solar System. Courier Dover Publications. с. 21. ISBN 978-0-486-43602-9. {{cite book}}: Проігноровано |work= (довідка)
  25. ↑ Lynn, W. T. (February 1907). The discovery of Vesta. The Observatory. 30: 103—105. Bibcode:1907Obs....30..103L.
  26. ↑ Dunnington, Guy Waldo; Gray, Jeremy; Dohse, Fritz-Egbert (2004). Carl Friedrich Gauss: Titan of Science. The Mathematical Association of America. с. 76. ISBN 978-0-88385-547-8.
  27. ↑ Rao, K. S.; Berghe, G. V. (2003). Gauss, Ramanujan and Hypergeometric Series Revisited. Historia Scientiarum. 13 (2): 123—133.
  28. ↑ Schmadel, Lutz D. (2003). Dictionary of Minor Planet Names: Prepared on Behalf of Commission 20 Under the Auspices of the International Astronomical Union. Springer. с. 15. ISBN 978-3-540-00238-3.
  29. ↑ Bureau des longitudes (1807). Annuaire pour l'an 1808. с. 5.
  30. ↑ Canovai, Stanislao; del-Ricco, Gaetano (1810). Elementi di fisica matematica. с. 149.
  31. ↑ Rudolf Koch, The Book of Signs (1930, Dover reprint 1955)
  32. ↑ von Zach, Franz Xaver (1807). Monatliche correspondenz zur beförderung der erd- und himmels-kunde. Т. 15. с. 507.
  33. ↑ Carlini, Francesco (1808). Effemeridi astronomiche di Milano per l'anno 1809.
  34. ↑ Eleanor Bach (1973) Ephemerides of the asteroids: Ceres, Pallas, Juno, Vesta, 1900–2000. Celestial Communications.
  35. ↑ Wells, David A. (1851). Bliss, George Jr. (ред.). The Planet Hygiea. Annual of Scientific Discovery for the year 1850, quoted by spaceweather.com archives, 2006-09-13. Процитовано 1 June 2008.
  36. ↑ Hilton, James L. When Did the Asteroids Become Minor Planets? (Звіт). Архів оригіналу за 24 березня 2008 — через U.S. Naval Observatory website, particularly the discussion of Gould, B. A. (1852). On the Symbolic Notation of the Asteroids. Astronomical Journal. 2: 80. Bibcode:1852AJ......2...80G. doi:10.1086/100212. and immediate subsequent history. Also, the discussion of C. J. Cunningham (1988) Introduction to Asteroids explains the parenthetical part.
  37. ↑ New SPHERE view of Vesta. www.eso.org. Процитовано 25 червня 2018.
  38. ↑ McFadden, L. A.; Emerson, G.; Warner, E. M.; Onukwubiti, U.; Li, J.-Y. Photometry of 4 Vesta from its 2007 Apparition. Proceedings, 39th Lunar and Planetary Science Conference. League City, Texas. Bibcode:2008LPI....39.2546M. 10–14 March 2008
  39. ↑ Hughes, D. W. (September 1994). The Historical Unravelling of the Diameters of the First Four Asteroids. Quarterly Journal of the Royal Astronomical Society. 35 (3): 331. Bibcode:1994QJRAS..35..331H.
  40. ↑ Povenmire, H. (September 2001). The January 4, 1991 Occultation of SAO 93228 by Asteroid (4) Vesta. Meteoritics & Planetary Science. 36 (Supplement): A165. Bibcode:2001M&PSA..36Q.165P. doi:10.1111/j.1945-5100.2001.tb01534.x.
  41. ↑ Dawn-NASA-NSSDCA-Spacecraft-Details. Архів оригіналу за 23 May 2022. Процитовано 16 December 2022.
  42. ↑ Hertz, Hans G. (19 April 1968). Mass of Vesta. Science. 160 (3825): 299—300. Bibcode:1968Sci...160..299H. doi:10.1126/science.160.3825.299. PMID 17788233. S2CID 2555834.
  43. ↑ Kovačević, A. (January 2005). Determination of the mass of (4) Vesta based on new close approaches. Astronomy and Astrophysics. 430 (1): 319—325. Bibcode:2005A&A...430..319K. doi:10.1051/0004-6361:20035872.
  44. ↑ Christou, A. A. (2000). Co-orbital objects in the main asteroid belt. Astronomy and Astrophysics. 356: L71—L74. Bibcode:2000A&A...356L..71C.
  45. ↑ а б Christou, A. A.; Wiegert, P. (January 2012). A population of Main Belt Asteroids co-orbiting with Ceres and Vesta. Icarus. 217 (1): 27—42. arXiv:1110.4810. Bibcode:2012Icar..217...27C. doi:10.1016/j.icarus.2011.10.016. ISSN 0019-1035. S2CID 59474402.
  46. ↑ а б в Thomas, P. C. та ін. (1997). Vesta: Spin Pole, Size, and Shape from HST Images. Icarus. 128 (1): 88—94. Bibcode:1997Icar..128...88T. doi:10.1006/icar.1997.5736.
  47. ↑ а б Hand, Eric (2012). Space missions trigger map wars. Nature. 488 (7412): 442—443. Bibcode:2012Natur.488..442H. doi:10.1038/488442a. PMID 22914145.
  48. ↑ IAU WGCCRE Coordinate System for Vesta | USGS Astrogeology Science Center. Astrogeology.usgs.gov. 15 листопада 2013. Процитовано 25 червня 2014.
  49. ↑ Li, Jian-Yang; Mafi, Joseph N. Body-Fixed Coordinate Systems for Asteroid (4) Vesta (PDF). Planetary Data System. Архів (PDF) оригіналу за 6 листопада 2015.
  50. ↑ Carry, B. та ін. (2009). Physical properties of (2) Pallas. Icarus. 205 (2): 460—472. arXiv:0912.3626v1. Bibcode:2010Icar..205..460C. doi:10.1016/j.icarus.2009.08.007. S2CID 119194526.
  51. ↑ The IAU draft definition of "planet" and "plutons". IAU. August 2006. Архів оригіналу за 9 січня 2010. Процитовано 16 грудня 2009. (XXVI)
  52. ↑ Fu, R. R.; Hager, B. H.; Ermakov, A.I.; Zuber, M.T. (2013). Early Viscous Relaxation of Asteroid Vesta and Implications for Late Impact-Driven Despinning (PDF). 44th Lunar and Planetary Science Conference (1719): 2115. Bibcode:2013LPI....44.2115F. Архів (PDF) оригіналу за 26 липня 2014.
  53. ↑ Asmar, S. W.; Konopliv, A. S.; Park, R. S. та ін. (2012). The Gravity Field of Vesta and Implications for Interior Structure (PDF). 43rd Lunar and Planetary Science Conference (1659): 2600. Bibcode:2012LPI....43.2600A. Архів (PDF) оригіналу за 20 жовтня 2013.
  54. ↑ Zellner, N. E. B.; Gibbard, S.; de Pater, I. та ін. (2005). Near-IR imaging of Asteroid 4 Vesta (PDF). Icarus. 177 (1): 190—195. Bibcode:2005Icar..177..190Z. doi:10.1016/j.icarus.2005.03.024. Архів оригіналу (PDF) за 23 листопада 2008.
  55. ↑ Jaumann, R. та ін. (2012). Vesta's Shape and Morphology. Science. 336 (6082): 687—690. Bibcode:2012Sci...336..687J. doi:10.1126/science.1219122. PMID 22582254. S2CID 206540010.
  56. ↑ а б в Williams, D. A.; Yingst, R. A.; Garry, W. B. (December 2014). Introduction: The geologic mapping of Vesta. Icarus. 244: 1—12. Bibcode:2014Icar..244....1W. doi:10.1016/j.icarus.2014.03.001. {{cite journal}}: |hdl-access= вимагає |hdl= (довідка)
    —Williams, D. A. та ін. (December 2014). The geology of the Marcia quadrangle of asteroid Vesta: Assessing the effects of large, young craters. Icarus. 244: 74—88. Bibcode:2014Icar..244...74W. doi:10.1016/j.icarus.2014.01.033. S2CID 5505009. {{cite journal}}: |hdl-access= вимагає |hdl= (довідка)
  57. ↑ а б Scully, J. E. C.; Yin, A.; Russell, C. T. та ін. (December 2014). Geomorphology and structural geology of Saturnalia Fossae and adjacent structures in the northern hemisphere of Vesta (PDF). Icarus. 244: 23—40. Bibcode:2014Icar..244...23S. doi:10.1016/j.icarus.2014.01.013. Архів (PDF) оригіналу за 21 липня 2018. {{cite journal}}: |hdl-access= вимагає |hdl= (довідка)
    —Scully, J. E. C. та ін. (2014). Sub-curvilinear gullies interpreted as evidence for transient water flow on Vesta (PDF). 45th Lunar and Planetary Science Conference (1777): 1796. Bibcode:2014LPI....45.1796S.
  58. ↑ Schäfer, M.; Nathues, A.; Williams, D. A. та ін. (December 2014). Imprint of the Rheasilvia impact on Vesta – Geologic mapping of quadrangles Gegania and Lucaria (PDF). Icarus. 244: 60—73. Bibcode:2014Icar..244…60S. doi:10.1016/j.icarus.2014.06.026. Архів оригіналу (PDF) за 28 квітня 2019. Процитовано 5 березня 2023. {{cite journal}}: |hdl-access= вимагає |hdl= (довідка); Перевірте значення |bibcode= (довідка)
  59. ↑ Kneissl, T.; Schmedemann, N.; Reddy, V. та ін. (December 2014). Morphology and formation ages of mid-sized post-Rheasilvia craters – Geology of quadrangle Tuccia, Vesta. Icarus. 244: 133—157. Bibcode:2014Icar..244..133K. doi:10.1016/j.icarus.2014.02.012. {{cite journal}}: |hdl-access= вимагає |hdl= (довідка)
  60. ↑ а б в Schenk, P. та ін. (2012). The Geologically Recent Giant Impact Basins at Vesta's South Pole. Science. 336 (6082): 694—697. Bibcode:2012Sci...336..694S. doi:10.1126/science.1223272. PMID 22582256. S2CID 206541950.
  61. ↑ Rheasilvia – Super Mysterious South Pole Basin at Vesta is Named after Romulus and Remus Roman Mother. Universe Today. 21 вересня 2011. Процитовано 23 вересня 2011.
  62. ↑ Binzel, R. P. та ін. (1997). Geologic Mapping of Vesta from 1994 Hubble Space Telescope Images. Icarus. 128 (1): 95—103. Bibcode:1997Icar..128...95B. doi:10.1006/icar.1997.5734.
  63. ↑ Karimi, S; Dombard, A.J. (2016). On the possibility of viscoelastic deformation of the large south polar craters and true polar wander on the asteroid Vesta. Journal of Geophysical Research. 121 (9): 1786—1797. Bibcode:2016JGRE..121.1786K. doi:10.1002/2016JE005064.
  64. ↑ Garry, W.B.; Sykes, M.; Buczkowski, D.L. та ін. (March 2012). Geologic Mapping of Av-10 Oppia Quadrangle of Asteroid 4 Vesta (PDF). 43rd Lunar and Planetary Science Conference, held 19–23 March 2012 at The Woodlands, Texas. id.2315. Bibcode:2012LPI....43.2315G. LPI Contribution No. 1659. Архів (PDF) оригіналу за 24 квітня 2014.
    —Garry, W.B.; Sykes, M.; Buczkowski, D.L. та ін. (April 2012). Geologic Mapping of Av-10 Oppia Quadrangle of Asteroid 4 Vesta (PDF). Geophysical Research Abstracts. EGU General Assembly 2012, held 22–27 April 2012 in Vienna, Austria. Т. 14. с. 5711. Bibcode:2012EGUGA..14.5711G. EGU2012-5711-1. Архів (PDF) оригіналу за 8 квітня 2014.
  65. ↑ Nomenclature Search Results / Target: VESTA / Feature Type: Crater, craters. Gazetteer of Planetary Nomenclature. IAU.
  66. ↑ Buczkowski, D.L.; Raymond, C.A.; Williams, D.A. та ін. (2012). Large-scale troughs on Vesta: A signature of planetary tectonics. Geophysical Research Letters. 39 (18): L18205. Bibcode:2012GeoRL..3918205B. doi:10.1029/2012GL052959.
  67. ↑ Asteroid's troughs suggest stunted planet (Пресреліз). American Geophysical Union. 26 вересня 2012. AGU Release No. 12-42. Архів оригіналу за 29 вересня 2012. Процитовано 25 листопада 2012.
  68. ↑ De Sanctis, M. C. та ін. (2012). Spectroscopic Characterization of Mineralogy and Its Diversity Across Vesta. Science. 336 (6082): 697—700. Bibcode:2012Sci...336..697D. doi:10.1126/science.1219270. PMID 22582257. S2CID 11645621.
  69. ↑ Prettyman, T. H. та ін. (2012). Elemental Mapping by Dawn Reveals Exogenic H in Vesta's Regolith. Science. 338 (6104): 242—246. Bibcode:2012Sci...338..242P. doi:10.1126/science.1225354. PMID 22997135. S2CID 206542798.
  70. ↑ а б Reddy, V. та ін. (2012). Color and Albedo Heterogeneity of Vesta from Dawn. Science. 336 (6082): 700—704. Bibcode:2012Sci...336..700R. doi:10.1126/science.1219088. PMID 22582258. S2CID 1326996.
  71. ↑ Ammannito, E.; M. C. De Sanctis; E. Palomba та ін. (2013). Olivine in an unexpected location on Vesta's surface. Nature. 504 (7478): 122—125. Bibcode:2013Natur.504..122A. doi:10.1038/nature12665. PMID 24196707. S2CID 4464889.
  72. ↑ Denevi, B. W. та ін. (2012). Pitted Terrain on Vesta and Implications for the Presence of Volatiles. Science. 338 (6104): 246—249. Bibcode:2012Sci...338..246D. doi:10.1126/science.1225374. PMID 22997131. S2CID 22892716.
  73. ↑ De Sanctis, M. C. та ін. (2012). Detection of Widespread Hydrated Materials on Vesta by the vir Imaging Spectrometer on Board Thedawnmission. The Astrophysical Journal Letters. 758 (2): L36. Bibcode:2012ApJ...758L..36D. doi:10.1088/2041-8205/758/2/L36.
  74. ↑ A look into Vesta's interior. Max-Planck-Gesellschaft. 6 січня 2011.
  75. ↑ Ghosh, A.; McSween, H. Y. (1998). A Thermal Model for the Differentiation of Asteroid 4 Vesta, Based on Radiogenic Heating. Icarus. 134 (2): 187—206. Bibcode:1998Icar..134..187G. doi:10.1006/icar.1998.5956.
  76. ↑ Righter, K.; Drake, M. J. (1997). A magma ocean on Vesta: Core formation and petrogenesis of eucrites and diogenites. Meteoritics & Planetary Science. 32 (6): 929—944. Bibcode:1997M&PS...32..929R. doi:10.1111/j.1945-5100.1997.tb01582.x. S2CID 128684062.
  77. ↑ Drake, M. J. (2001). The eucrite/Vesta story. Meteoritics & Planetary Science. 36 (4): 501—513. Bibcode:2001M&PS...36..501D. doi:10.1111/j.1945-5100.2001.tb01892.x.
  78. ↑ Sahijpal, S.; Soni, P.; Gagan, G. (2007). Numerical simulations of the differentiation of accreting planetesimals with 26Al and 60Fe as the heat sources. Meteoritics & Planetary Science. 42 (9): 1529—1548. Bibcode:2007M&PS...42.1529S. doi:10.1111/j.1945-5100.2007.tb00589.x. S2CID 55463404.
  79. ↑ Gupta, G.; Sahijpal, S. (2010). Differentiation of Vesta and the parent bodies of other achondrites. J. Geophys. Res. Planets. 115 (E8): E08001. Bibcode:2010JGRE..11508001G. doi:10.1029/2009JE003525.
  80. ↑ Cook, Jia-Rui C. (29 березня 2011). When Is an Asteroid Not an Asteroid?. NASA/JPL. Архів оригіналу за 29 June 2011. Процитовано 30 липня 2011.
  81. ↑ Takeda, H. (1997). Mineralogical records of early planetary processes on the HED parent body with reference to Vesta. Meteoritics & Planetary Science. 32 (6): 841—853. Bibcode:1997M&PS...32..841T. doi:10.1111/j.1945-5100.1997.tb01574.x.
  82. ↑ Yamaguchi, A.; Taylor, G. J.; Keil, K. (1995). Metamorphic History of the Eucritic Crust of 4 Vesta. Meteoritical Society. 30 (5): 603. Bibcode:1995Metic..30..603Y.
  83. ↑ Pieters, C. M.; Ammannito, E.; Blewett, D. T. та ін. (2012). Distinctive space weathering on Vesta from regolith mixing processes. Nature. 491 (7422): 79—82. Bibcode:2012Natur.491...79P. doi:10.1038/nature11534. PMID 23128227. S2CID 4407636.
  84. ↑ McCord, T. B.; Li, J. -Y.; Combe, J. -P. та ін. (2012). Dark material on Vesta from the infall of carbonaceous volatile-rich material. Nature. 491 (7422): 83—86. Bibcode:2012Natur.491...83M. doi:10.1038/nature11561. PMID 23128228. S2CID 2058249.
  85. ↑ Rayman, Marc (8 April 2015). Now Appearing At a Dwarf Planet Near You: NASA's Dawn Mission to the Asteroid Belt (Silicon Valley Astronomy Lectures) (Промова). Foothill College, Los Altos, CA. Архів оригіналу за 14 листопада 2021. Процитовано 7 липня 2018.
  86. ↑ Ulivi, Paolo; Harland, David (2008). Robotic Exploration of the Solar System: Hiatus and Renewal, 1983–1996. Springer Praxis Books in Space Exploration. Springer. с. 117—125. ISBN 978-0-387-78904-0.
  87. ↑ Russell, C. T.; Capaccioni, F.; Coradini, A. та ін. (October 2007). Dawn Mission to Vesta and Ceres (PDF). Earth, Moon, and Planets. 101 (1–2): 65—91. Bibcode:2007EM&P..101...65R. doi:10.1007/s11038-007-9151-9. S2CID 46423305. Архів (PDF) оригіналу за 27 вересня 2011. Процитовано 13 June 2011.
  88. ↑ Vega, Priscilla; Brown, Dwayne (16 July 2011). NASA's Dawn Spacecraft Enters Orbit Around Asteroid Vesta. NASA. Архів оригіналу за 19 червня 2012. Процитовано 17 липня 2011.
  89. ↑ Dawn has Departed the Giant Asteroid Vesta. NASA JPL. NASA. 5 вересня 2012. Процитовано 5 вересня 2012.
  90. ↑ Dawn timeline
  91. ↑ Mid-continent Research for Education and Learning: McREL (27 вересня 2010). Dawn Mission: Mission. Dawn Journal. Процитовано 29 березня 2011.
  92. ↑ а б Russell, C. T. та ін. (2013). Dawn completes its mission at 4 Vesta. Meteoritics & Planetary Science. 48 (11): 2076—2089. Bibcode:2013M&PS...48.2076R. doi:10.1111/maps.12091.
  93. ↑ Roatsch, Thomas та ін. (2012). High resolution Vesta High Altitude Mapping Orbit (HAMO) Atlas derived from Dawn framing camera images. Planetary and Space Science. 73 (1): 283—286. Bibcode:2012P&SS...73..283R. doi:10.1016/j.pss.2012.08.021.
  94. ↑ Roatsch, Thomas та ін. (2013). High-resolution Vesta Low Altitude Mapping Orbit Atlas derived from Dawn Framing Camera images. Planetary and Space Science. 85: 293—298. Bibcode:2013P&SS...85..293R. doi:10.1016/j.pss.2013.06.024.
  95. ↑ NASA's Journey Above Vesta. DLR Institute of Planetary Research video with NASA JPL imagery. NASA. 16 вересня 2011. Архів оригіналу за 22 квітня 2021. Процитовано 18 вересня 2011.
  96. ↑ DLR public Dawn products site. Архів оригіналу за 16 жовтня 2015.
  97. ↑ NASA Dawn.
  98. ↑ Dawn Public Data. Dawn [website]. Univ. California, Los Angeles. Процитовано 6 березня 2015.
  99. ↑ Yeomans, Donald K.; Chamberlin, Alan B. Horizons Ephemeris. JPL Solar System Dynamics. Процитовано 9 January 2010.
  100. ↑ а б James, Andrew (2008). Vesta. Southern Astronomical Delights. Процитовано 6 листопада 2008.
  101. ↑ Бурлака, Олександр (22 серпня 2022). Як побачити Весту — найяскравіший астероїд нічного неба. Журнал The Universemagazine Space Tech (укр.). Процитовано 28 березня 2023.

Література[ред. | ред. код]

  • The Dawn Mission to Minor Planets 4 Vesta and 1 Ceres, Christopher T. Russell and Carol A. Raymond (Editors), Springer (2011), ISBN 978-1-4614-4903-4
  • Keil, K.; Geological History of Asteroid 4 Vesta: The Smallest Terrestrial Planet in Asteroids III, William Bottke, Alberto Cellino, Paolo Paolicchi, and Richard P. Binzel, (Editors), University of Arizona Press (2002), ISBN 0-8165-2281-2

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: 4 Веста


Україномовні[ред. | ред. код]

Англомовні[ред. | ред. код]


3 Юнона       ·       4 Веста       ·       5 Астрея


Ця стаття належить до вибраних статей Української Вікіпедії.
Активні



Минулі
Прольотні
Орбітальні
Спускні
Ударні
Повернення зразків
Заплановані
Запропоновані
Скасовані
Пов'язані
  • Космічні апарати розташовані в хронологічній послідовності за запуском. Курсив позначає діючі місії. † позначає невдалі місії.
    • Перегляд цього шаблону
      Тематичні сайти
    Словники та енциклопедії
    Довідкові видання
    Нормативний контроль
    Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=4_Веста&oldid=41753780