Vittorio Veneto (C 550)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Vittorio Veneto (550))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Vittorio Veneto (значення).
«Вітторіо Венето»
Vittorio Veneto (C 550)
Служба
Тип/клас крейсер-вертольотоносець
Держава прапора Італія
Належність Італійські ВМС
Корабельня Italcantieri
Закладено 10 червня 1965 року
Спущено на воду 5 лютого 1967 року
Введено в експлуатацію 12 липня 1969 року
Статус виведено з експлуатації 2003 року, роззброєно 2006 року
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж 8 100 тонн (стандартна)
9 500 тонн (повна)
Довжина 179,6 м
Ширина 19,4 м
Осадка 5,9 м
Технічні дані
Рухова установка 2 парові турбіни Tosi загальною потужністю 73.000 к.с.
4 парові котли Foster-Wheeler
Швидкість 30,5 вузлів (56 км/год)
Автономність плавання 6.000 миль (11.000 км) на 20 вузлах
Екіпаж 557 чоловік (53 офіцери)
Озброєння
Ракетне озброєння ПУ 1×2 ракет земля-повітря Standard SM-1 ER або протичовнових ракет ASROC
ПУ 4×1 ракет земля-земля Otomat
Зенітне озброєння 8х1 76-мм OTO Melara Compact
3х2 40-мм OTO Melara Dardo
2x3 324-мм торпедні апарати для стрільби протичовновими торпедами
Авіація 9 вертольотів Августа AB-204, AB-212 або AS-61

«Вітторіо Венето» (італ. Vittorio Veneto (C 550))  — крейсер-вертольотоносець військово-морських сил Італії, що перебував на службі з 1969 по 2003 рік. Бортовий номер 550. Це третій італійський вертольотоносець, названий на честь місцевості на півночі Італії, де у жовтні 1918 року сталася остання — успішна для італійців — битва першої світової війни (1914—1918) на Італійському фронті.

Будівництво[ред. | ред. код]

Проект вдосконаленого протичовнового крейсера-вертольотоносця було розроблено 1965 року, і того ж року, 10 червня, корабель заклали. За два роки «Вітторіо Венето» було спущено на воду, а ще через два роки, 12 липня 1969 року його було прийнято на службу.

Конструкція[ред. | ред. код]

Характерною рисою зовнішнього вигляду цього корабля був корпус з піднятою палубою (від носової надбудови до корми) і двома щоглотрубами. На носовій щоглотрубі було змонтовано антену 3-координатної РЛС, а на кормовій — антену РЛС виявлення повітряних цілей.

Корпус корабля було виготовлено з високоякісної сталі, всі з'єднання виконані методом зварювання. За допомогою водонепроникних перегородок корпус було поділено на низку відсіків. Непотоплюваність корабля зберігалась навіть при затопленні будь-яких трьох суміжних відсіків. Майже по всій довжині корпусу було подвійне дно, міждонний простір використовувався для зберігання запасів палива, мастил і прісної води. На додаток до конструктивних заходів живучість корабля забезпечували автоматичні протипожежна та водовідливна систем.

9 протичовнових вертольотів розміщувалися у спеціальному ангарі під злітно-посадковим майданчиком (40 x 18,4 м) і подавалися на палубу двома гідравлічним підйомником. Неподалік ангару були розташовані майстерні технічного обслуговування вертольотів і ремонту їхнього обладнання, а також авіаційний боєзапас.

Для забезпечення можливості використання вертольотів у несприятливих метеорологічних умовах корабель було оснащено трьома парами бортових керованих рулів (заспокоювачів бортової качки).

Розвинена надбудова була виконана у вигляді носового і кормового блоків. У багатоярусному носовому блоці надбудови розміщалися ходова, штурманська й оперативна рубки, пости радіозв'язку та РЛС, а також численні службові приміщення. Тут же були розташовані каюти старших офіцерів і офіцерська кают-компанія. Кормовий блок вміщував у себе пост керування польотами та частину радіоелектронного обладнання.

Усі житлові та службові приміщення були підключені до системи кондиціонування повітря; крім того використовувалися автономні кондиціонери з індивідуальним налаштуванням температурно-вологісного режиму в приміщенні. Для забезпечення дій в умовах застосування зброї масового ураження корабель було обладнано фільтро-вентиляційною установкою, що створювала надлишковий тиск повітря у цитаделі, яка охоплювала житлові та службові приміщення. Була також система водяної завіси, станція дезактивації та необхідні засоби контролю радіоактивного забруднення.

Головна енергетична установка «Вітторіо Венето» — 2-вальна паротурбіна. Для підвищення живучості її агрегати розміщувалися у двох відсіках (двома ешелонами), розділених відсіком допоміжних механізмів й елєктрогенераторів.

Озброєння[ред. | ред. код]

Основним озброєнням крейсера були вертольоти Августа АВ-204, АВ-212 або AS-61 протичовнової ескадрильї. Через відносно невелике бойове навантаження вони можуть використовуватися або в ударному, або в пошуковому варіанті. Тому з них формували пошуково-ударні пари: на одному вертольоті — гідроакустична станція, на іншому — дві самонавідні протичовнові торпеди. Була передбачена можливість використання вертольотів для боротьби з надводними цілями, для чого на них встановлювалися по дві кероване ракети.

Ударне озброєння складалося з протикорабельного ракетного комплексу Otomat Teseo Mk 2, що його 4 пускові контейнери розташовувалися групами по 2 контейнери з кожного борту. До складу артилерійського озброєння входили вісім одноствольних 76-мм автоматичних артилерійських установок ОТО Breda Compact (по 4 з кожного борту) і три спарені 40-мм зенітні артилерійські комплексу ОТО Breda Dardo. Вважається, що артилерійське озброєння корабля дозволяло здійснити перехоплення протикорабельних ракет, що прорвалися до ближньої зони його самооборони.

Для боротьби з повітряними цілями на середній дальності на кораблі було змонтовано спарену пускову установку Mk 20 Mod 7 Aster для пуску ЗУР Standard SM-I. Боєзапас установки становив 40 ракет Standard. Установка була універсальною: її можна було використовувати і для пуску протичовнових ракет ASROC (боєзапас — 20 шт.).

Для боротьби з підводними човнами були два 3-трубних 324-мм торпедні апарату Mk 32, призначених для стрільби самонавідними протичовновими торпедами Mk 46 Mod 5.

Цілевказівки для протичовнової зброї корабля надавалися як вертольотами цифровими каналами зв'язку, так і гідроакустичною станцією з підкільною антеною SQS-23G.

Основу радіоелектронного озброєння корабля становила автоматизована система відображення тактичної обстановки й управління SADOC-1. Працювала американська система Mk 76 для управління стрільбою ЗРК Standard/ASROC, а також італійські системи управління стрільбою артустановок. Пошук надводних цілей здійснювався за допомогою РЛС SMA SPS-702, для з'ясування повітряної обстановки використовувалися 3-координатні РЛС AESN SPS-768 (RAN-3L) і SPS-52C. Для ведення радіоелектронної боротьби на крейсері були змонтовані станції РЕБ SLR4 і SLQ-C. Протиторпедний захист забезпечувала система SLQ-25.

Служба[ред. | ред. код]

«Вітторіо Венето» був флагманом італійського військового флоту з 1971 по 1987, коли цю роль перейняв на себе новозбудований авіаносець «Джузеппе Гарібальді». Після цього крейсер служив як навчальний корабель. В листопаді 2003 виведено зі списків флоту. Були плани перетворити «Вітторіо Венето» на корабель-музей, але в життя їх поки що не втілено.

Аварії[ред. | ред. код]

22 серпня 1997 «Вітторіо Венето» сів на мілину біля узбережжя Албанії, де крейсер діяв як флагман багатонаціонального оперативного з'єднання, що воно забезпечувало захист допомоги Албанії під час війни в Косово. Щоб зняти корабель з мілини, знадобилися чотири буксири. Ані сам корабель, ані команда не постраждали.

Література[ред. | ред. код]

  • С. В. Владимиров, А. В. Громов и др. Вооружение и техника. Справочник (иностранные армии). — Москва: Воениздат, 1982. — С. 300.
  • Hugh Lyon, An Illustrated Guide to Modern Warships, London: Salamander Books, 1980, pp. 46-47.
  • Leo Marriott, The Vital Guide to Modern Warships, Shrewsbury: Airlife, 2001, p. 48.
  • Conway's All the World's Fighting Ships 1947—1995, Annapolis: Naval Institute Press, 1996, p. 205.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Vittorio Veneto (C 550)

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Vittorio_Veneto_(C_550)&oldid=39546576