Абба Евен
| Абба Евен | |
|---|---|
| івр. אבא אבן | |
 | |
| Прізвисько | "הדיפלומט מספר אחת" של מדינת ישראל |
| Народився |
2 лютого 1915[1][4][…] Кейптаун, ПАР[1] |
| Помер |
17 листопада 2002[1][2][…] (87 років) Тель-Авів-Яфо, Ізраїль[1] |
| Поховання | Kfar Shmaryahu Cemeteryd |
| Країна |
 Ізраїль |
| Діяльність | політик і дипломат |
| Alma mater | Пемброк-Коледжd[5], Куїнз-колледжd[5], Кембриджський університет[5] і St Olave's and St Saviour's Grammar Schoold |
| Знання мов | іврит[2], перська, арабська і французька |
| Членство | Американська академія мистецтв і наук |
| Посада | ізраїльський міністр без портфеля, депутат Кнесету, Міністр закордонних справ і заступник Прем'єр-міністра Ізраїлю |
| Партія | Авода |
| У шлюбі з | Suzy Eband |
| Діти | Eli Eband |
| Автограф |
 |
| Нагороди |
 |
| IMDb | ID 0247926 |
А́бба Евен (івр. אבא אבן; 2 лютого 1915, Кейптаун — 17 листопада 2002) — ізраїльський державний та політичний діяч, міністр закордонних справ Ізраїлю, міністр освіти, посол Ізраїлю в ООН та у США.
Життєпис[ред. | ред. код]
А́бба Евен народився в Кейптауні, в Південній Африці, і переїхав в Англію в ранньому віці. Навчався в гімназії Сент-Олав в лондонському районі Саутерк, потім вступив до Квінс-коледж в Кембриджі на вивчення класики і східних мов, де він домігся великих успіхів. Він згадував, що будучи дитиною, їздив до дідуся додому на кожні вихідні, щоб вивчати іврит і біблійну літературу[6].
Під час навчання в університеті Евен активно брав участь в Федерації сіоністської молоді та був редактором його ідеологічного журналу «Молодий сіоніст». Після закінчення університету з відзнакою він зайнявся дослідженнями арабської мови та івриту, будучи співробітником Пемброк-коледжу в 1938—1939 роках. З початком Другої світової війни, в грудні 1939 року, влаштувався на роботу до Хаїму Вейцману до Світової організації сіоністів в Лондоні. Через кілька місяців він вступив в британську армію в Єгипті і підмандатної Палестині, ставши офіцером розвідки в Єрусалимі, де дослужився до чину майора. Він координував і готував добровольців опору на випадок німецького вторгнення, служив зв'язковим між союзниками і єврейським ішувом. Спираючись на свої мовні навички, в 1947 році у він переклав з оригіналу на арабському роман Тауфіка аль-Хакіма.
Політична кар'єра[ред. | ред. код]
Евен вільно володів 10 мовами[7]. У 1952 році був обраний віце-президентом Генеральної Ассамблеї ООН[8].
Евен покинув Сполучені Штати у 1959 році і повернувся в Ізраїль, де він був обраний в кнесет від партії «Мапай». Він працював під керівництвом Давида Бен-Гуріона міністром освіти і культури з 1960 року по 1963, а потім заступником прем'єр-міністра Леві Ешкол до 1966 року. Весь цей період (1959—1966), він також обіймав посаду президента Інституту Вейцмана в Реховоті.
У 1988 році, після трьох десятиліть в кнесеті, він втратив своє місце через внутрішнього чвари в лейбористській партії. Він присвятив усе своє життя написанню книг і викладанню, у тому числі, виступаючи як запрошений науковий співробітник у Принстонському університеті, Колумбійському університеті й Університеті Джорджа Вашингтона.
Абба Евен помер у 2002 році і був похований в Кфар-Шмарьягу, на північ від Тель-Авіва.
Двоюрідний брат Евена, Олівер Сакс — невролог і письменник. Син Абби Евена — Елі Евен, є відомим кларнетистом, який викладає в університеті Індіани. Елі Евен має двох дітей, Яель і Омрі Ебан.
Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]
У 2001 році Евен був удостоєний Державної премії Ізраїлю за життєві досягнення і особливий внесок у розвиток суспільства і держави.[9][10][11]
Автор праць[ред. | ред. код]
- Голос Ізраїля. 1957. OCLC 332941 (Voice of Israel)
- Хвиля націоналізма. 1959. OCLC 371099 (The tide of nationalism)
- Мій народ: історія євреїв. 1968. ISBN 0-394-72759-2 (My people: the story of the Jews)
- Моя країна: історія сучасного Ізраїля. 1972. ISBN 0-394-46314-5 (My country: the story of modern Israel)
- Абба Евен: автобіографія. 1977. ISBN 0-394-49302-8 (Abba Eban: an autobiography)
- Нова дипломатія: міжнародні відносини в сучасну епоху. 1983. ISBN 0-394-50283-3 (The new diplomacy: international affairs in the modern age)
- Спадок: цивілізація і євреї. 1984. ISBN 0-671-44103-5 (Heritage: civilization and the Jews)
- Особисте свідчення: Ізраїль моїми очима. 1992. ISBN 0-399-13589-8 (Personal witness: Israel through my eyes)
- Дипломатія нового століття. 1998. ISBN 0-300-07287-2 (Diplomacy for a new century)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д Deutsche Nationalbibliothek Record #119163209 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ חה"כ אבא (אוברי) אבן (איבן) — Кнесет.
- ↑ а б в Freebase — 2007.
- ↑ Eban, Abba: An Autobiography. London: Weidenfeld and Nicolson. p. 6(англ.)
- ↑ Abba Eban (англ.). Department for Jewish Zionist Education. Архів оригіналу за 24 квітня 2012. Процитовано 3 травня 2010.
- ↑ Abba Eban (англ.). Jewish Virtual Library. Архів оригіналу за 24 квітня 2012. Процитовано 3 травня 2010.
- ↑ Помилка Lua у Модуль:Citation/CS1 у рядку 370: attempt to concatenate a boolean value.
- ↑ Помилка Lua у Модуль:Citation/CS1 у рядку 370: attempt to concatenate a boolean value.
- ↑ Shamir, Eban, Ben-Porat Garner Israel Prize [Архівовано 16 жовтня 2015 у Wayback Machine.] The Jewish Week, May 2001(англ.)
|
- Народились 2 лютого
- Народились 1915
- Уродженці Кейптауна
- Померли 17 листопада
- Померли 2002
- Померли в Тель-Авіві
- Випускники Кембриджського університету
- Лауреати Державної премії Ізраїлю
- Міністри закордонних справ Ізраїлю
- Постійні представники Ізраїлю при ООН
- Південноафриканські євреї
- Випускники Пемброк-Коледжу
- Випускники Квінз-Коледжу (Кембридж)
- Посли Ізраїлю в США
- Південноафриканські емігранти до Великої Британії
- Британські емігранти до Ізраїлю