Андріасян Аркадій Георгійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Аркадій Андріасян
Особисті дані
Повне ім'я Аркадій Георгійович Андріасян
Народження 11 серпня 1947(1947-08-11)[2]
  Баку, Азербайджанська РСР, СРСР
Смерть 23 грудня 2020(2020-12-23)[1] (73 роки)
  Єреван, Вірменія
Зріст 174 см
Вага 70 кг
Громадянство СРСР СРСРВірменія Вірменія
Позиція півзахисник
Професіональні клуби*
1965—1966 СРСР «Ширак» 38 (3)
1966—1967 СРСР «Арарат» (Єреван) 0 (0)
1967—1968 СРСР «Севан»
1969—1978 СРСР «Арарат» (Єреван) 242 (62)
Національна збірна
1971—1972 СРСР СРСР (олімп.) 5 (3)
1972—1975 СРСР СРСР 12 (1)
Тренерська діяльність**
1979—1981 СРСР «Котайк»
1981—1983 СРСР «Арарат» (Єреван)
1984—1985 СРСР «Спартак» (Октемберян)
1986 СРСР «Котайк»
1986—1989 СРСР «Арарат» (Єреван)
1991 СРСР «Котайк»
1992—1993 Вірменія «Звартноц» (Ечміадзін)
1993—1995 Ліван «Оменмен»
1996—2003 Вірменія «Арарат» (Єреван)
2005 Вірменія «Лернаїн»
2007—2008 Вірменія «Міка»
2009 — н. в. Вірменія «Арарат» (Єреван) віце-президент
2009 Вірменія «Арарат» (Єреван) в. о.
2011—2012 Вірменія «Арарат» (Єреван)
Звання, нагороди
Нагороди
Майстер спорту СРСР міжнародного класу
Майстер спорту СРСР міжнародного класу

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Арка́дій Гео́ргійович Андріася́н (часто зустрічається — Андреасян) (вірм. Արկադի Գեորգիի Անդրեասյան; рос. Аркадий Георгиевич Андріасян; 11 серпня 1947, Баку, Азербайджанська РСР, СРСР — 23 грудня 2020) — радянський футболіст (півзахисник), тренер. Чемпіон і володар Кубка СРСР, призер Олімпійських ігор. Майстер спорту СРСР (1971). Майстер спорту СРСР міжнародного класу та заслужений тренер Вірменської РСР (1982). Є віце-президентом єреванського «Арарату».

Клубна кар'єра[ред. | ред. код]

Вихованець школи бакинського «Нафтовика». З першого разу (1966—1967) в основу «Арарату» не пробився, провів кілька сезонів у нижчих лігах. В 1969 році був знову запрошений у «Арарат». Дебют у вищій лізі відбувся 4 квітня в матчі проти «Динамо» (Київ), програному єреванцями чинним чемпіонам з рахунком 1:4.

Кар'єра в збірній[ред. | ред. код]

Статистика виступів[ред. | ред. код]

Клуб Сезон Чемпіонат Кубок Єврокубки Всього
Матчі Голи Матчі Голи Матчі Голи Матчі Голи
Ширак 1965, 4-а зона класу «Б» 24 3 0 0 0 0 24 3
1966, 2-а група класу «А» 14 0 0 0 0 0 14 0
Всього 38 3 0 0 0 0 38 3
Севан 1967, 4-а зона класу «Б» ? ? 0 0 0 0 ? ?
1968, 4-а зона класк «Б» 39 10 0 0 0 0 39 10
Всього ? ? 0 0 0 0 ? ?
«Арарат» (Єреван) 1969 34 3 1 0 0 0 35 3
1970 28 5 4 0 0 0 32 5
1971 30 3 4 0 0 0 34 3
1972 27 9 2 0 4 1 33 10
1973 24 13 6 0 0 0 30 13
1974 27 6 4 2 3 1 34 9
1975 27 10 5 4 5 1 37 15
1976 20 8 3 0 0 0 23 8
1977 2 1 1 0 0 0 3 1
1978 23 4 0 0 0 0 23 4
Всього 242 62 30 6 12 3 284 71
Всього за кар'єру ? ? ? ? ? ? ? ?

Кар'єра тренера[ред. | ред. код]

Тренерську кар'єру Аркадій Андріасян розпочав у 1979 році в абовянському «Котайку», який виступав у другій лізі чемпіонату СРСР. Андріасян в перший рік свого правління вивів команду на п'яте місце у закавказькій зоні, на наступний рік — на друге, а в 1981 — на перше. Успіх Андріасяна-тренера був помічений, і керівництво республіканського Спорткомітету запропонувало йому очолити Арарат. Дебют у вищій лізі 1982 року для Андріасяна склався вдало. Після перемоги у восьмому турі над краснодарською «Кубанню» команда вийшла на перше місце і продовжувала одноосібно лідирувати аж до перерви в чемпіонаті (після 14 туру), пов'язаного з участю збірної СРСР на чемпіонаті світу 1982 року в Іспанії. Андріасян у складі радянської делегації провідних футбольних фахівців країни відбув на чемпіонат світу. Повернувся він із світового футбольного форуму та застав команду «Арарат» в жалюгідному стані — вона втратила боєздатність і, головне, здала у функціональному плані. У підсумку «Арарат» зайняв у чемпіонаті країни 5 місце, що було високо оцінено, і він був удостоєний звання заслуженого тренера Вірменської РСР. Однак, після низки невдач, команду стало трясти, і в кінці сезону 1983 року Аркадій Георгійович залишив команду і очолив «Спартак» з Октемберяна — найслабшу з вірменських команд другої ліги чемпіонату СРСР. Через рік Андріасян вивів спартаківців на третє місце.

У 1986 році його запросили рятувати «Котайк», який виступав у першій лізі чемпіонату країни, а в середині сезону того ж року — вже «Арарат», який плівся у кінці турнірної таблиці і йому загрожував виліт з вищої ліги. 5 перемог і нічия не тільки дозволили «Арарату» зберегти місце в еліті, але і перебратися на 8 місце, відстаючи від лідера всього на 5 очок! Старт чемпіонату країни 1989 року «Арарату» вдався, після шостого туру єреванці йшли на другому місці, поступаючись московському «Спартаку» лише очком. Потім настала низка невдач у виїзних матчах, які багатьма були приписані до старої хвороби команди — невміння грати в гостях. Однак справжньою хворобою було — «порушення спортивного режиму». Андріасян саме з цією хворобою підопічних боровся жорстко, що не подобалося багатьом футболістам, тому вони влаштували «бунт на кораблі» після чергового прочухана від Андріасяна після програного матчу. Часи були «перебудовні», коли директорів і керівників підприємств знімали простим рішенням зборів колективу. Так були звільнені тренери московського «Спартака» (Костянтин Бєсков), ленінградського «Зеніту», харківського «Металіста», донецького «Шахтаря», волгоградського «Ротора». Андріасян знову покинув свій рідний клуб.

У 1990 році Андріасяну запропонували в Лондоні тренувати аматорську команду «Арарат», в якій грали вірмени англійської діаспори. На наступний рік він повернувся додому і тренував «Котайк». Потім в чемпіонаті незалежної Вірменії півтора року очолював ечміадзінський «Звартноц». Влітку 1993 року його запросили в бейрутський «Оменмен» і він вивів цю команду в число лідерів чемпіонату Лівану, у фінал Кубка країни, завоював Кубок Муси Садера.

Восени 1995 році Аркадій Андрвасян повернувся в Єреван і з 1996 року знову очолив «Арарат» як головний тренер (по 2002 рік) і президент клубу (до 2013 року). У 1997 році «Арарат» завоював Кубок Вірменії та срібні медалі чемпіонату країни (1996/97 рр.). Срібних нагород араратовці під керівництвом Андріасяна удостоїлися ще двічі — в чемпіонатах 1999 і 2000 років, бронзових — у 2001 році. У 2001 році підопічні Андріасяна стали переможцями турніру на Кубок президента Арцаха, а у 2004 році — турніру імені Героя Радянського Союзу Унана Аветісяна. У 2007 році через постійне протистояння зарубіжних господарів «Арарату» з керівництвом Федерації футболу Вірменії Аркадій Андріасян вирішив на деякий час покинути рідну команду і два роки успішно тренував єреванську «Міку». У 2009 році він повернувся в «Арарат» і завоював з командою Суперкубок Вірменії, перегравши в очному поєдинку єреванський «Пюнік».

У 2013 році, розчарувавшись у футбольній політиці президента клубу Грачья Капріеляна, для якого створення класної інфраструктури клубу та будівництво дитячо-юнацької школи «Арарату», стояли на другому плані, Аркадій Георгійович, будучи одним з акціонерів ФК «Арарат», знову покинув рідний клуб. Проте у 2016 році Аркадій Андріасян повернувся у вірменський футбол і знову очолив «Арарат».

Досягнення[ред. | ред. код]

Нагороди[ред. | ред. код]

Особисте життя[ред. | ред. код]

Батько Андріасяна — Георгій Андріасян (Андріасов) — грав у бакинському «Локомотиві» (чемпіонат СРСР 1937 року, група «Д») і в єреванському «Динамо» (чемпіон Вірменської РСР 1936 року), тренував «Локомотив» (Баку). Дядько Андріасяна — Гайк Андріасян (Андріасов) — грав у московському «Локомотиві», єреванських командах «Спартак» і «Динамо», був тренером ряду вірменських команд. Син — Георгій, також був професійним футболістом і виступав за ряд вірменських клубів, у тому числі і за єреванський «Арарат».

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Григорян А. Г. «Арарат» Аркадия Андриасяна. Газета «Айастани комунист», 24.01.1997.
  • Григорян А. Г. Юбилей велико футболиста. Газета «Айастани комунист», 03.10.1997.
  • Григорян А. Г. Спортивные традиции семьи Андриасянов. Еженедельник «Ориент», 27.10.1997.
  • Григорян А. Г. Аркадий Андриасян снова в «Арарате». Газета «Спорт», Тбилиси, № 6 1997 г.
  • Шмурнов А. Пас как событие. Еженедельник «Футбол» (Москва), № 33, 1999 г.
  • Григорян А. Г. К 100-летию армянского футбола. Андриасяны. Журнал «Мужчины». Ереван, № 7-10 — 1999 г.
  • Григорян А. Г. А судьи кто? — Газета Урарту, № 16, 2002 г.
  • Григорян А. Г. Властелин мяча. «Футбол-Ревью» (Єреван), 13.08.2003.
  • Григорян А. Г. «Королевская булавка» Арарата. — Газета Ноев Ковчег, 2005 г.
  • Григорян А. Г. Братья Андриасяны. Генералы футбольных полей. — Ереван, 2011.
  • Погосян А. Игрок с психологией победителя. — Газета Ноев Ковчег, № 15, август 2012 г.
  • Григорян А. Г. Армянский Круифф. — Газета Ноев Ковчег, № 18, октябрь 2013 г.
  • Григорян А. Г. Новый футбольный лайнер Аркадия Андриасяна. Газета «Ноев Ковчег», N 9, сентябрь 2016 г. http://noev-kovcheg.ru/mag/2016-09/5538.html [Архівовано 13 вересня 2016 у Wayback Machine.]