Баруздін Сергій Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Баруздін Сергій Олексійович
Баруздин Сергей Алексеевич
Сергій Баруздін
Народився 22 липня 1926(1926-07-22)
Москва
Помер 22 липня 1991(1991-07-22) (65 років)
Поховання Введенське кладовище
Країна  СРСР
Діяльність письменник
Alma mater Літературний інститут імені Горького
Знання мов російська[1]
Учасник німецько-радянська війна
Членство СП СРСР
Посада головний редактор
Партія КПРС
Нагороди
орден Леніна орден Жовтневої Революції орден Вітчизняної війни II ступеня орден Трудового Червоного Прапора орден «Знак Пошани» медаль «За оборону Москви» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Сорок років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За взяття Берліна» медаль «За визволення Варшави» медаль «За визволення Праги» медаль «Ветеран праці»

Сергі́й Олексі́йович Бару́здін (рос. Баруздин, Сергей Алексеевич; *22 липня 1926(19260722), Москва — †22 липня 1991) — російський письменник.

Біографічні дані[ред. | ред. код]

1958 року закінчив Літературний інститут імені Горького (Москва).

Головний редактор журналу «Дружба народів» (1965—1991). Письменник Юрій Калещук так охарактеризував Сергія Баруздіна: «Він писав вірші (на мій погляд, жахливі), воєнну прозу (аніяку), дитячі книги (дуже милі, але не більше). Його справжнє покликання та пристрасть, що поглинала все, полягали в іншому — він був головний редактор, а це — найрідкісніше ремесло».

Творчість[ред. | ред. код]

Серед книг: роман «Повторення пройденого» (1964), «Повісті про жінок» (1967), збірка «Люди і книги. Літературні нотатки» (1978).

Автор книг для дітей «Раві і Шаші» (1956), «Казка про трамвай» (1968), «Крок за кроком» (1959), «Велика Світлана» (1960) та ін.

У книзі «Само по собі» очима червоноармійця Олексія Горскова показав Кам'янець-Подільський передвоєнний та в перші дні війни з німцями. Прототипом Горскова був народний художник СРСР Олексій Михайлович Грицай.

Українські переклади[ред. | ред. код]

Українською мовою твори Баруздіна перекладали Іван Нехода, Надія Орлова, Валерія Іваненко та ін. Окремими виданнями побачили світ:

  • Хто побудував цей дім. — К., 1953.
  • Раві і Шаші. — К., 1957.
  • Тася. — Львів, 1970.
  • Нова адреса Ніни Стрешнєвої. — К., 1973.
  • Оповідання про тварин. — К., 1977.
  • Вірити й пам'ятати. — К., 1986.

Література[ред. | ред. код]

  • Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1988. — Т. 1 : А—Г.  — С. 133.
  • Мацуев Н. Русские советские писатели: Материалы для биографического словаря. 1917—1967. — М., 1981. — С. 28.
  • Писатели Москвы: Биобиблиографический справочник. — М., 1987. — С. 37—38.
  • Ковнер О. Тих днів слава не зів'яне: Далеке — близьке // Прапор Жовтня (Кам'янець-Подільський). — 1988. — 4 червня. — С. 2—3.
  • Баруздин С. Само собой: Повести. — М.: Советский писатель, 1980. — 352 с.
  • Калещук Юрий. От руки [Архівовано 11 березня 2007 у Wayback Machine.]
  1. ПроДетЛит — 2019.