Диданозин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Диданозин
Систематизована назва за IUPAC
9-((2R,5S)-5-(hydroxymethyl)tetrahydrofuran-2-yl)-3H-purin-6(9H)-one
Класифікація
ATC-код J05AF02
PubChem 50599
CAS 69655-05-6
DrugBank DB00900
Хімічна структура
Формула C10H12N4O3 
Мол. маса 236,227 г/моль
Фармакокінетика
Біодоступність варіює від 2 до 89%
Метаболізм Печінка
Період напіввиведення 1,5 год
Екскреція Нирки
Реєстрація лікарського засобу в Україні
Назва, фірма-виробник, країна, номер реєстрації, дата ВІДЕКС,
«Брістол-Маєрс Сквібб»,Франція
UA/1992/01/02
07.07.2009-07/07/2014

Диданози́н (англ. ddI) — синтетичний противірусний препарат з групи нуклеозидних інгібіторів зворотньої транскриптази для прийому всередину. Уперше проліки диданозину — 2′,3′-дидеоксиаденозин — синтезовано у 1964 році науковцями Університету Бригама Янга Моррісом Робінсом і Р. К. Робінсом. Подальші дослідження препарату, які довели його ефективність проти вірусу СНІДу, проводились науковцями Національного інституту раку США Самуелем Бродером, Робертом Яркоуном та Хіроакі Міцуя[1][2][3][4] Після встановлення противірусної активності препарату Національний інститут охорони здоров'я США видав ліцензію на випуск диданозину компанії «Bristol-Myers Squibb»[5], а у 1991 році FDA схвалила реєстрацію диданозину для клінічного використання, і він став другим препаратом, після зидовудину, схваленим для лікування ВІЛ-інфекції.

Фармакологічні властивості[ред. | ред. код]

Диданозин — синтетичний противірусний препарат з групи нуклеозидних інгібіторів зворотньої транскриптази. Механізм дії препарату полягає в утворенні активного метаболіту — дидеоксиаденозин-трифосфату, що інгібує фермент ВІЛ зворотню транскриптазу, запобігає подовженню ланцюга та гальмує реплікацію вірусу. Диданозин активний виключно до вірусу імунодефіциту людини.

Фармакокінетика[ред. | ред. код]

Диданозин при прийомі всередину швидко всмоктується, максимальна концентрація в крові досягається протягом 30—60 хвилин. Біодоступність препарату складає в середньому 30—40 % (варіює від 2 до 89 %). В клітинах диданозин фосфорилюється до активного метаболіту — дидеоксиаденозину трифосфату, що має подовжений час напіввиведення (25—40 год.) з клітин. Препарат проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Диданозин проникає через плацентарний бар'єр та виділяється в грудне молоко. Препарат метаболізується в печінці з утворенням неактивних метаболітів. Диданозин виводиться з організму переважно нирками у вигляді метаболітів. Період напіввиведення диданозину складає 1,5 години, немає даних за кумуляцію препарату при нирковій недостатності.

Показання до застосування[ред. | ред. код]

Диданозин застосовують у складі комбінованої терапії для лікування ВІЛ-інфекції у дорослих та дітей, особливо у випадку непереносимості зидовудину або при тривалому прийомі його. Монотерапію препаратом не проводять у зв'язку з швидким розвитком резистентності ВІЛ до препарату.

Побічна дія[ред. | ред. код]

При застосуванні диданозину можливі наступні побічні ефекти:

Під час проведення комбінованої антиретровірусної терапії у хворих зростає ймовірність лактатацидозу та гепатонекрозу. При проведенні ВААРТ у хворих зростає ймовірність розвитку серцево-судинних ускладнень, гіперглікемії та гіперлактемії. Під час проведення ВААРТ зростає ймовірність синдрому відновлення імунної системи із загостренням латентних ВІЛ-асоційованих інфекцій.

Протипоказання[ред. | ред. код]

Диданозин протипоказаний при підвищеній чутливості до препарату, тяжкій печінковій недостатності, подагрі, панкреатиті, алкоголізмі, серцевій недостатності та станах із периферичними набряками, дітям віком до 8 місяців, при годуванні грудьми.

Форми випуску[ред. | ред. код]

Диданозин випускається у вигляді таблеток та желатинових капсул по 0,125; 0,2; 0,25 та 0,4 г. та порошків для приготування суспензії для прийому всередину по 0,1; 0,167 та 0,375 г.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Mitsuya H, Yarchoan R, Broder S. Molecular targets for AIDS therapy. Science 1990;249(4976):1533-44 (англ.)
  2. Yarchoan R, Mitsuya H, Thomas RV, et al. In vivo activity against HIV and favorable toxicity profile of 2',3'-dideoxyinosine. Science 1989;245(4916):412-5 (англ.)
  3. NIH Oral History of Samuel Broder describing development of AIDS drugs [Архівовано 30 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)
  4. NIH Oral History of Robert Yarchoan describing development of AIDS drugs [Архівовано 30 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)
  5. NIH Office of Technology Transfer Report on Development and Licensing of ddI [Архівовано 30 вересня 2006 у Wayback Machine.] (англ.)

Посилання[ред. | ред. код]