Елвітегравір

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Елвітегравір
Систематична назва (IUPAC)
6-[(3-Chloro-2-fluorophenyl)methyl]-1-[(2S)-1-hydroxy-3-methylbutan-2-yl]-7-methoxy-4-oxoquinoline-3-carboxylic acid
Ідентифікатори
Номер CAS 697761-98-1
Код ATC J05AJ02
PubChem 5277135
Хімічні дані
Формула C23H23ClFNO5 
Мол. маса 447,883 г/моль
SMILES eMolecules & PubChem
Фармакокінетичні дані
Біодоступність НД
Метаболізм гепатичний
Період напіврозпаду 12,9 год.
Виділення фекалії (93%), нирковий(7%)
Терапевтичні застереження
Кат. вагітності

B(США)

Лег. статус

POM (UK) ℞-only (US)

Шляхи введення перорально

Елвітегравір — (міжнародна транскрипція EVG) — синтетичний противірусний препарат з групи інгібіторів інтегрази для прийому всередину. Елвітегравір розроблений компанією «Gilead Sciences» за участю компанії «Japan Tobacco» та ліцензований у 2005 році.[1][2][3] Елвітегравір пройшов III фазу клінічних досліджень у США з 2008 до 2011 року[1] та після успішного завершення дослідження[4] був затверджений FDA 27 серпня 2012 року[5] як комбінований препарат разом із тенофовіром, емтрицитабіном та кобіцистатом.[6] У травні 2013 року елвітегравір був схвалений Європейською Комісією та допущений до використання на території ЄС.[7] У листопаді 2013 року елвітегравір був схвалений Єврокомісією для застосування як монопрепарат[8], а у вересні 2014 року як монопрепарат був затверджений і у США.[9]

Фармакологічні властивості[ред. | ред. код]

Елвітегравір — синтетичний противірусний препарат з групи інгібіторів інтегрази. Механізм дії препарату полягає у інгібуванні каталітичної активності ферменту вірусу ВІЛ — інтегрази, необхідної для реплікації вірусу в геном клітини господаря, що приводить до утворення неактивних вірусних частинок та гальмування подальшого поширення інфекції в організмі людини. До елвітегравіру чутливий виключно вірус ВІЛ-1. Під час проведення клінічних досліджень підтверджено вищу ефективність застосування елвітегравіру в порівнянні із ралтегравіром у пацієнтів з високим вірусним навантаженням, які раніше застосовували традиційні схеми ВААРТ[1][4], та у комбінації з ритонавіром вищу ефективність, ніж посилені ритонавіром інгібітори протеази.[10] Елвітегравір рекомендовано застосовувати разом із ритонавіром або іншим фармакокінетичним підсилювачем (бустером) кобіцистатом.

Фармакокінетика[ред. | ред. код]

Елвітегравір при прийомі всередину відносно повільно всмоктується, максимальна концентрація в крові досягається протягом 4 годин. Біодоступність препарату не досліджена. Препарат добре зв'язується з білками плазми крові. Даних за проникнення препарату через гематоенцефалічний бар'єр немає. Невідомо, чи елвітегравір проникає через плацентарний бар'єр та виділяється в грудне молоко. Метаболізується препарат в печінці з утворенням неактивних метаболітів, виводиться з організму переважно з калом (93%), частково виводиться нирками (7%) у вигляді неактивних метаболітів. Період напіввиведення елвітегравіру становить 12,9 години[11], немає даних про збільшення цього часу при порушеннях функції печінки та нирок.

Показання до застосування[ред. | ред. код]

Зауважте, Вікіпедія не дає медичних порад!
Якщо у вас виникли проблеми зі здоров'ям — зверніться до лікаря.

Елвітегравір застосовується для лікування інфекції, спричиненої вірусом ВІЛ-1 у складі комбінованої терапії у дорослих та дітей старших 12 років. Монотерапія препаратом не застосовується у зв'язку з швидким розвитком резистентності вірусу ВІЛ до препарату.

Побічна дія[ред. | ред. код]

При застосуванні елвітегравіру найчастішими побічними явищами є діарея (7,1% випадків застосування), нудота (4%)[8] і головний біль (3%). Значно рідше спостерігають біль в животі, блювання, швидку втомлюваність, свербіж шкіри, депресію, безсоння, а у осіб із попереднім психіатричним анамнезом — суїцидальні думки та суїцидальні спроби. У лабораторних аналізах можуть виявити нейтропенію, гіперглікемію, гіперхолестеринемію, гіпертригліцеридемію, гематурію, глюкозурію, підвищення активності амінотрансфераз, гаммаглютамілтранспептидази (ГГТП), креатинфосфокінази, підвищення в крові рівня білірубіну. При проведенні ВААРТ у хворих зростає імовірність розвитку серцево-судинних ускладнень, гіперглікемії та гіперлактатемії. Під час проведення ВААРТ зростає імовірність синдрому відновлення імунної системи із загостренням латентних інфекцій.

Протипокази[ред. | ред. код]

Елвітегравір протипоказаний при підвищеній чутливості до препарату. З обережністю застосовують препарат при вагітності та годуванні грудьми.

Форми випуску[ред. | ред. код]

Елвітегравір випускається у вигляді таблеток по 0,085 та 0,15 г. Розроблено комбінований препарат елвітегравіру разом із тенофовіром, емтрицитабіном та кобіцистатом.[6][8]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Результаты 48 недель III фазы исследований элвитегравира. 25 березня 2011. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. (рос.)
  2. ↑ Shimura K, Kodama E, Sakagami Y та ін. (2007). Broad Anti-Retroviral Activity and Resistance Profile of a Novel Human Immunodeficiency Virus Integrase Inhibitor, Elvitegravir (JTK-303/GS-9137). J Virol. 82 (2): 764—74. doi:10.1128/JVI.01534-07. PMC 2224569. PMID 17977962. Архів оригіналу за 10 грудня 2019. Процитовано 21 березня 2015. {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка) (англ.)
  3. ↑ Stellbrink HJ (2007). Antiviral drugs in the treatment of AIDS: what is in the pipeline ?. Eur. J. Med. Res. 12 (9): 483—95. PMID 17933730. (англ.)
  4. ↑ а б Результаты III фазы клинического исследования по оценке эффективности препарата элвитегравир при терапии ВИЧ-1. 24-12-2011. Архів оригіналу за 20 січня 2015. (рос.)
  5. ↑ Dr Paul E Sax, Edwin DeJesus, Anthony Mills, Prof Andrew Zolopa, Calvin Cohen, David Wohl та ін. Co-formulated elvitegravir, cobicistat, emtricitabine, and tenofovir versus co-formulated efavirenz, emtricitabine, and tenofovir for initial treatment of HIV-1 infection: a randomised, double-blind, phase 3 trial, analysis of results after 48 weeks. The Lancet (англ.). doi:10.1016/S0140-6736(12)60917-9. Архів оригіналу за 29 серпня 2014. Процитовано 21 березня 2015.
  6. ↑ а б Zhulina Kseniya (28-08-2012). Новый комбинированный препарат против ВИЧ-инфекции Стрибилд (Stribild) получил одобрение FDA. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. (рос.)
  7. ↑ Zhulina Kseniya (29-05-2013). Еврокомиссия одобрила препарат Стрибилд для лечения ВИЧ-инфекции. clinical-pharmacy.ru. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. (рос.)
  8. ↑ а б в В ЕС зарегистрирован ингибитор интегразы «Витекта» (элвитегравир). itpcru.org. 19 листопада 2013. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. (рос.)
  9. ↑ «FDA Approval Bulletin» [Архівовано 3 листопада 2014 у Wayback Machine.] (англ.)
  10. ↑ Thaczuk, Derek and Carter, Michael. ICAAC: Best response to elvitegravir seen when used with T-20 and other active agents [Архівовано 2 січня 2010 у Wayback Machine.] (англ.)
  11. ↑ Elvitegravir PK Fact Sheet (PDF). hiv-druginteractions.org. Архів оригіналу (pdf) за 2 квітня 2015. (англ.)

Джерела[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Елвітегравір&oldid=38298517