Желю воєвода
| Желю воєвода | |
|---|---|
 Пам'ятна дошка національному герою Болгарії, видатному гайдуку, революціонеру і воєводі Желю в с. Маломир Ямбольської області, Болгарія. | |
| Народився |
29 червня 1828 Ямбол, Османська імперія, (нині Болгарія) |
| Помер |
24 червня 1893 (64 роки) Карапча, Ямбольська область, Болгарія |
| Поховання | Карапча, Ямбольська область, Болгарія |
| Діяльність | революціонер, гайдук, воєвода |
| Учасник | Сербсько-болгарська війна |
Желю воєвода (болг. Желю войвода; справжнє ім'я — болг. Желю (Жельо) Христов Чернев, відомий також як Дядо Желю) — національний герой Болгарії, видатний гайдук, воєвода, революціонер — борець проти османського пригноблення Болгарії. Учасник російсько-османської війни 1877-78 рр.
Життєпис[ред. | ред. код]
Ранні роки[ред. | ред. код]
Народився у м. Ямбол 29 червня 1828 року. У 1831 року сім'я Желю переїхала до с. Карапча поблизу від Ямбола, де жила звичайним сільським життям.
Гайдуцька діяльність[ред. | ред. код]
Желю пішов у гайдуки досить пізно, у 1858 році. Як вважають, причиною цього стало те, що він відрізав серпом голови двом башибузукам, які спробували біля поля, де він жав жито, сплюндрувати його сестру. Спочатку Желю гайдуцтвував у загоні (четі) воєводи Димитира Каличліята, але після захоплення того османами у полон, перейшов до чети Панайота Хитова у 1867 році, де він став підвоєводою[1]. В 1868 році Желю у Румунії став воєводою чети, в яку записався й Христо Ботев, але з різних причин чета розпалася і не змогла вирушити до Болгарії. З цього часу Желю воєвода брав активну участь у роботі Болгарського таємного революційного комітету під керівництвом Георги Стойкова Раковски. У період Квітневого повстання в Болгарії проти османів у 1876 році Желю був у Румунії, де готувався до переходу в Болгарію, але через швидке придушення повстання переїхав до Сербії.
На лезі шаблі Желю воєводи було написано:
«Болгарину, брату мій, ти турка не бійся, шаблю візьми і йди бийся![2]»
У період війн на Балканах[ред. | ред. код]
Желю взяв участь у сербсько-османській війні 1876 року. Панайот Хитов поставив його знову підвоєводою. Желю агітував і підбирав добровольців для боротьби з османами у Румунії, Болгарії, Сербії і Російській імперії. Коли почалася російсько-османська війна 1877-78 рр. Желю воєвода отримав дозвіл російського командування на створення чети чисельністю у 300 вояків, з якою почав розвідувальну діяльність проти османів. Наприкінці 1877 року чета Желю воєводи об'єдналась с загонами Панайота Хитова. Це з'єднання чисельністю у 1000 вояків отримало завдання очищення східних районів Старої Планини від башибузуцьких банд.
«Невтомний, невідступний перед нічим й ніким, не боявся і найбільшої небезпеки, одним словом, безстрашна людина.[3]»
Після звільнення Болгарії Желю був учасником сербсько-болгарської війни 1885 року.
Помер Желю воєвода 24 червня[4] 1893 року у своєму рідному селі Маломир, на кладовищі якого й був похований.
Пам'ять про воєводу[ред. | ред. код]
На честь національного героя Болгарії Желю воєводи названі:
- вулиця «Дядо Желю войвода» в Софії;
- вулиця «Желю войвода» в Ямболі;
- вулиця «Желю войвода» в Суворово, Варненська область.
У селі Маломир, де помер войвода, є його могила з надгробком, пам'ятна дошка, сільський пам'ятник. В Національному болгарському військово-історичному музеї зберігають прапор чети Желю воєводи[5].В Ямбольському історичному музеї експонують особисту печатку Желю Войводи і печатку його чети. Історія гайдуцької діяльності Дядо Желю описана у романі Цончо Родева «Бурята» (1986 р.). Створені народні пісні[6].
Разом з тим потрібно зауважити, що село Желю-Войвода у Сливенській області названо на честь іншого гайдука — Железа Добрева Железчева (1810—21.IV.1878), якого теж називали Дядо Желю і який теж був воєводою, вихідцем з цього села.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Помічник воєводи.
- ↑ болг. "Българино братко мой, ти от турчин се не бой, вземи сабя и върви на бой!"
- ↑ болг. "Неуморим, неотстъпчив в нищо и пред никого, не се страхува и пред най-голямата опасност, с една дума, безстрашен човек."
- ↑ Згідно напису на могильному надгробку — 30 травня.
- ↑ Ташо И. Ташев Знамето на четата на Жельо войвода [1] [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.].
- ↑ 62. ЖЕЛЮ ВОЙВОДА Да би гората думала [2] [Архівовано 19 лютого 2015 у Wayback Machine.]
Джерела[ред. | ред. код]
- Михо Г. Михов Жельо Войвода: Исторически очерк. — 2 изд. — Сливен: Жажда, 2006. — 80 с.
- Блиц-новини. 29.6.1828 г.: Роден е дядо Желю войвода. [3] [Архівовано 19 лютого 2015 у Wayback Machine.].
- Бележити ямболци — дядо Жельо Войвода. Ямболски хроники [4] [Архівовано 19 лютого 2015 у Wayback Machine.].